КОНТАКТЫ
ТЕЛЕФОНЫ

 

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Головне управління Міндоходів у м. Києві

Прес-служба

04116, Київ, вул. Шолуденка, 33/19, тел./факс 461-77-30

http://kyiv.sts.gov.ua, E-mail: pressdpa@kyivsta.gov.ua

Цілодобова телефонна лінія «Пульс податкової» – 284-00-07

Консультаційний центр ДПС у м. Києві – 461-77-00

 


Оновлено 23.08.13

Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва ДПС інформує:

(клікніть по новині, щоб розгорнути її вміст...)


 

(044) 500-56-14
(063) 233-10-35

(067) 242-79-49
(050) 308-43-43

или задайте вопрос
юристу
онлайн

Єдиний внесок на суми доходів за договорами оренди нерухомого майна не нараховується!

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» зі змінами та доповненнями базою нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі - ЄВ) для підприємств, установ та організацій, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), є сума нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди ФО за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Таким чином, відносини, які виникають при укладенні договору найму (оренди), не мають ознак правовідносин, що регулюють виконання робіт або надання послуг.

Враховуючи зазначене вище, ЄВ не нараховується на суму орендної плати, виплаченої на користь фізичної особи згідно договору найму (оренди) нерухомого (рухомого) майна.

 


 

Податковий облік операцій з переведення боргу за договором поруки у поручителя

В податковому обліку поручителя сума перерахованих кредитору (продавцю) грошових коштів за договором поруки (з урахуванням суми неустойки (штрафу, пені), нарахованої кредитором за несвоєчасну оплату) не відображається у складі витрат на підставі підпункту 153.4.2 пункту 153.4 статті 153 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI. зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ).

У разі отримання поручителем відшкодування від боржника (покупця) сум сплаченого поручителем зобов’язання, відповідна сума відшкодування не включається до складу доходу поручителя на підставі підпункту 153.4.1 пункту 153.4 статті 153 ПКУ.

При цьому отримана поручителем від боржника (покупця) сума неустойки (штрафу, пені), яка нараховується поручителем самостійно у разі прострочення відшкодування йому боржником відповідної суми, відображається у складі доходу поручителя на дату її фактичного надходження відповідно до пункту 137.13 статті 137 ПКУ.

 


 

Позика від нерезидента, що має офшорний статус оподатковується податком на прибуток!

Відповідно до пункту 161.3 статті 161 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (далі - ПКУ) під терміном «нерезиденти, що мають офшорний статус» розуміються нерезиденти, розташовані на території офшорних зон, за винятком нерезидентів, розташованих на території офшорних зон, які надали платнику податку виписку із правоустановчих документів, легалізовану відповідною консульською установою України, що свідчить про звичайний (неофшорний) статус такого нерезидента.

Позика - грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов’язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики (підпункт 14.1.267 пункту 14.1 статті 14 ПКУ).

Отже, враховуючи, що отримання резидентом грошових коштів від нерезидента, що має офшорний статус, не є позикою в розумінні ПКУ, платник податку – резидент має включити таку суму грошових коштів в податковому періоді їх отримання в дохід, що враховується для обчислення об’єкта оподаткування, на підставі підпункту 135.5.15 пункту 135.5 статті 135 ПКУ. Включення до складу витрат зазначених сум при їх поверненні нормами ПКУ не передбачено.

 


 

Відображаємо операції з продажу нерухомого майна нерезидента у податковому обліку представництва такого нерезидента

Відповідно до пункту 160.8 статті 160 ПКУ суми прибутків нерезидентів, які провадять свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються в загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який провадить свою діяльність незалежно від такого нерезидента.

У разі якщо нерезидент провадить свою діяльність не лише в Україні, а й за її межами, і при цьому не визначає прибуток від своєї діяльності, що ведеться ним через постійне представництво в Україні, сума прибутку, що підлягає оподаткуванню в Україні, визначається на підставі складення нерезидентом відокремленого балансу фінансово-господарської діяльності, погодженого з контролюючим органом за місцезнаходженням постійного представництва.

У разі неможливості визначення шляхом прямого підрахування прибутку, отриманого нерезидентами з джерелом його походження з України, оподатковуваний прибуток визначається контролюючим органом як різниця між доходом та витратами, визначеними шляхом застосування до суми отриманого доходу коефіцієнта 0,7.

 


 

Постачання послуг із надання персоналу та податок на додану вартість…

Пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) визначено, що об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПКУ.

Згідно з підпунктом ”г” пункту 186.3 статті 186 ПКУ місцем постачання послуг з надання персоналу, у тому числі якщо персонал працює за місцем здійснення діяльності покупця, вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб’єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання.

У разі, якщо платником ПДВ послуги з надання персоналу, у тому числі якщо персонал працює за місцем здійснення діяльності покупця, надаються нерезиденту, то така операція не є об’єктом оподаткування ПДВ, оскільки, місцем постачання таких послуг вважається місце постачання їх за межами митної території України.

 


 

Безоплатне постачання товарів: визначаємо об’єкт оподаткування та виписуємо податкову накладну!

Пунктом 17 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 № 1379 (далі - Порядок № 1379) у разі якщо база оподаткування визначається виходячи із звичайних цін і перевищує суму постачання товарів/послуг, визначену виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, тобто звичайна ціна перевищує фактичну, продавець виписує дві податкові накладні: одну - на суму, розраховану виходячи з фактичної ціни постачання, другу - на суму, розраховану виходячи з перевищення звичайної ціни над фактичною. У податковій накладній, яка виписана на суму перевищення звичайної ціни над фактичною, робиться позначка відповідно до пункту 8 Порядку № 1379. Така податкова накладна покупцю не надається, усі примірники таких податкових накладних зберігаються у продавця.

Такий порядок виписки податкових накладних застосовується і в разі, якщо база оподаткування визначається виходячи із звичайних цін: збільшених на суму процентів, нарахованих або таких, що мають бути нараховані на суму номіналу процентного векселя. При цьому до податкової накладної, виписаної на суму перевищення звичайної ціни над фактичною, включається і сума вказаних процентів; безоплатно поставлених товарів/послуг.

Разом з тим, у разі здійснення такої операції платник податку-постачальник виписує податкову накладну на суму, розраховану виходячи з перевищення звичайної ціни над фактичною, та вказує в ній обсяг постачання на рівні звичайної ціни товару/послуги і загальну суму ПДВ, розраховану за основною ставкою. При цьому така податкова накладна покупцеві не надається і зберігається у такого платника податку - постачальника.

 


 

Оплата навчання працівника – деякі нюанси оподаткування податком на доходи фізичних осіб!

Згідно з підпунктом 165.1.21 пункту 165.1 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПКУ) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається сума, яка сплачена роботодавцем на користь вітчизняних вищих та професійно-технічних навчальних закладів за фізичну особу, але не вище розміру, визначеного в абзаці першому підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу (у 2013 році – 1610 грн., у 2014 році – 1710 грн.) на кожний повний або неповний місяць підготовки чи перепідготовки такої фізичної особи, незалежно від того, чи перебуває ця особа у трудових відносинах з роботодавцем, але за умови, що вона уклала з ним письмовий договір (контракт) про взяті зобов’язання з відпрацювання у такого роботодавця після закінчення вищого та/або професійно-технічного навчального закладу і отримання спеціальності (кваліфікації) не менше ніж три роки.

Разом з тим, слід врахувати, якщо працівник припиняє трудові відносини з роботодавцем протягом періоду такого навчання або до закінчення третього календарного року від року, в якому закінчується таке навчання, сума, сплачена як компенсація вартості навчання, прирівнюється до додаткового блага, наданого такому працівнику протягом року, на який припадає таке припинення трудових відносин, та підлягає оподаткуванню у загальному порядку.

 


 

Грошова компенсація за невикористані дні щорічних відпусток у разі переведення працівника на інше підприємство: хто виступає податковим агентом

Підпунктом 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту) включаються до складу загального місячного (річного) оподатковуваного платника податку і є базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Відповідно до підпункту 14.1.48 пункту 14.1 статті 14 ПКУ заробітна плата для цілей розділу ІV ПКУ - це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Оскільки суму грошової компенсації було обкладено податком на доходи фізичних осіб роботодавцем за попереднім місцем роботи, що було відповідним чином відображено ним у податковому розрахунку за формою № 1ДФ, підприємство, на яке перейшов працівник, не повинно показувати відомості про суму виплаченої працівнику компенсації у формі № 1ДФ .

 


 

Розмір єдиного соціального внеску нараховується фізичній особі підприємцю на суму заробітної плати працівників-інвалідів

Розмір єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування для кожної категорії платників та пропорції його розподілу за видами загальнообов’язкового державного соціального страхування визначаються статею 8 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Разом з тим, зазначеним Законом визначено, що платники-роботодавці нараховують єдиного внеску на суми нарахованої заробітної плати за видами виплат, що включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі у натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», залежно від визначеного класу професійного ризику виробництва, до якого віднесено платника єдиного соціального внеску, з урахуванням видів його економічної діяльності (від 36,76 до 49,7 відсотків).

Враховуючи зазначене, фізичні особи - підприємці нараховують єдиний внесок на заробітну плату працівників-інвалідів у розмірі, встановленому залежно від класу професійного ризику виробництва, до якого його віднесено від 36,76 до 49,7 відсотків.

 


 

Декларуємо спадщину!

Згідно з пунктом 174.3 статті 174 Податкового кодексу України особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину.

Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню і зазначається в річній податковій декларації, крім спадкоємців-нерезидентів, які зобов’язані сплатити податок до нотаріального оформлення об’єктів спадщини та спадкоємців, які отримали у спадщину об’єкти, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб, а також іншими спадкоємцями - резидентами, які сплатили податок до нотаріального оформлення об’єктів спадщини.

Враховуючи зазначене, фізичні особи – платники податку, що одержали дохід у вигляді спадщини (подарунку), який згідно із Податковим кодексом оподатковується за нульовою ставкою податку, не зобов’язані включати вартість (суму) такої спадщини (подарунку) до складу загального річного оподатковуваного доходу та подавати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи, але за умови відсутності інших підстав для подання такої декларації.

 


 

Подання звітності з податку на прибуток в електронному вигляді: нагадуємо основні аспекти!

ДПІ Шевченківського району ГУ Міндоходів у м. Києві нагадує, що подавати звітність з податку на прибуток можна в електронному вигляді. Скориставшись такою послугою, платники податків отримують: економію робочого часу платників податків, а також власних коштів на придбання бланків звітних документів (немає необхідності відвідувати податкову інспекцію, купувати бланки звітності); звітність, надіслана до податкового органу електронною поштою через мережу Інтернет із застосуванням посилених сертифікатів ключів електронного цифрового підпису, не потребує дублювання на паперових носіях, а також їх зберігання; уникнення витрачання часу у чергах до податкового інспектора або „вікна” прийому звітності при поданні звітності, оскільки достатньо її лише сформувати в електронному вигляді за допомогою спеціальних програм та передати через мережу Інтернет до податкового органу; гарантію автоматичної перевірки підготовлених документів на наявність арифметичних помилок та описок; конфіденційність інформації; оперативність обробки отриманої інформації у податковому органі.

Звертаємо Вашу увагу, що з 1 листопада 2013 року клієнти Акредитованого Центру сертифікації ключів при Міндоходів України можуть отримати посилені сертифікати відкритих ключів електронного цифрового підпису із терміном дії два роки.

 


 

Сума комунальних платежів, яка відшкодовується юридичною особою – орендарем фізичній особі – орендодавцю є об’єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб!

ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві повідомляє, що відповідно до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ (далі – ПКУ), дохід з джерелом їх походження з України - це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні.

Відповідно до підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 ПКУ особи, які відповідно до ПКУ, мають статус податкових агентів, зобов’язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Враховуючи вищевикладене, податковий агент при виплаті доходу фізичній особі – орендодавцю, у вигляді сум комунальних платежів, зобов’язаний нарахувати, утримати та сплатити (перераховувати) податок на доходи фізичних осіб за ставками, визначеними пунктом 167.1 статті 167 ПКУ, тобто за ставкою 15 % та/або у разі якщо загальна сума доходу у звітному податковому місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 відсотків суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою 15 відсотків).

 


 

Єдиний внесок на заробітну плату нерезидентів, які працюють у представництвах іноземних компаній не нараховується!

ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві нагадує, що дія Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» із змінами та доповненнями (далі - Закон № 2464) поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов’язаної зі збором та веденням обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Платники єдиного внеску визначені у частині 1 статті 4 Закону № 2464. Зокрема, відповідно до пункту 1 та пункту 6 частини 1 статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав, філії, представництва та інші відокремлені підрозділи іноземних підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), розташовані на території України, громадяни України та особи без громадянства, які працюють у дипломатичних представництвах і консульських установах іноземних держав, філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах іноземних підприємств, установ та організацій (зокрема, міжнародних), розташованих на території України.

Отже, враховуючи зазначене, єдиний внесок на заробітну плату фізичних осіб – нерезидентів представництвами іноземних держав, розташованих на території України, не нараховується та не утримується.

 


 

На суми коштів, які були внесені до статутного фонду та повертаються фізичним особам – засновникам у зв’язку із ліквідацією підприємства, ЄСВ не нараховується!

ДПІ у Шевченківському районі ГУ Мін доходів у м. Києві повідомляє, що відповідно до абзацу 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 2464) платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі - ЄВ) є підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону № 2464 базою нарахування ЄВ для підприємств, установ та організацій, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, є сума нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України ”Про оплату праці”.

Так як майно та суми коштів, попередньо внесених до статутного фонду, які у разі ліквідації (реорганізації, перепрофілювання) підприємства повертаються засновникам, не є складовою заробітної плати, то вартість такого майна та кошти не є базою нарахування ЄВ.

 


 

Термін для сплати єдиного внеску фізичними особами підприємцями, які використовують працю найманих працівників

Відповідно до абзацу третього пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування є роботодавці – фізичні особи – підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою – підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).

Абзацом першим частини 8 статті 9 зазначеного Закону встановлено, що зазначені у пункті 1 частини 1 статті 4 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» платники зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць не пізніше 20 числа наступного місяця. Тобто, фізичні особи – підприємці, які використовують найману працю, сплачують нараховані за відповідний календарний місяць.

 


 

Розмір єдиного соціального внеску нараховується фізичній особі підприємцю на суму заробітної плати працівників-інвалідів

Розмір єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування для кожної категорії платників та пропорції його розподілу за видами загальнообов’язкового державного соціального страхування визначаються статею 8 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Разом з тим, зазначеним Законом визначено, що платники-роботодавці нараховують єдиного внеску на суми нарахованої заробітної плати за видами виплат, що включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі у натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», залежно від визначеного класу професійного ризику виробництва, до якого віднесено платника єдиного соціального внеску, з урахуванням видів його економічної діяльності (від 36,76 до 49,7 відсотків).

Враховуючи зазначене, фізичні особи - підприємці нараховують єдиний внесок на заробітну плату працівників-інвалідів у розмірі, встановленому залежно від класу професійного ризику виробництва, до якого його віднесено від 36,76 до 49,7 відсотків.

 


 

«Мінімальний страховий внесок»

Мінімальний страховий внесок згідно до пункту 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» є сума єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

 


 

Нарахування єдиного соціального внеску на суми виробничих премій працівникам, які знаходяться у відпустках у зв’язку з вагітністю та пологами!

Статтею 4 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування є роботодавці, зокрема підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством. Базою нарахування єдиного внеску для зазначених платників відповідно статті 7 Закону № 2464 є сума нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці».

Таким чином, суми виробничих премій працівникам, які знаходяться у відпустках у зв’язку з вагітністю, пологами і по догляду за дитиною до 3 та 6 років, є базою для нарахування та утримання єдиного внеску.

 


 

До уваги платників податків, винагорода, що отримана згідно з договорами доручення, є базою нарахування та утримання єдиного внеску!

Платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, відповідно пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» - є підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

 


 

Термін для сплати єдиного внеску фізичними особами підприємцями, які використовують працю найманих працівників

Відповідно до абзацу третього пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування є роботодавці – фізичні особи – підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою – підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).

Абзацом першим частини 8 статті 9 зазначеного Закону встановлено, що зазначені у пункті 1 частини 1 статті 4 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» платники зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць не пізніше 20 числа наступного місяця. Тобто, фізичні особи – підприємці, які використовують найману працю, сплачують нараховані за відповідний календарний місяць.

 


 

Розмір єдиного соціального внеску нараховується фізичній особі підприємцю на суму заробітної плати працівників-інвалідів

Розмір єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування для кожної категорії платників та пропорції його розподілу за видами загальнообов’язкового державного соціального страхування визначаються статею 8 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Разом з тим, зазначеним Законом визначено, що платники-роботодавці нараховують єдиного внеску на суми нарахованої заробітної плати за видами виплат, що включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі у натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», залежно від визначеного класу професійного ризику виробництва, до якого віднесено платника єдиного соціального внеску, з урахуванням видів його економічної діяльності (від 36,76 до 49,7 відсотків).

Враховуючи зазначене, фізичні особи - підприємці нараховують єдиний внесок на заробітну плату працівників-інвалідів у розмірі, встановленому залежно від класу професійного ризику виробництва, до якого його віднесено від 36,76 до 49,7 відсотків.

 


 

«Мінімальний страховий внесок»

Мінімальний страховий внесок згідно до пункту 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» є сума єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

 


 

Нарахування єдиного соціального внеску на суми виробничих премій працівникам, які знаходяться у відпустках у зв’язку з вагітністю та пологами!

Статтею 4 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування є роботодавці, зокрема підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством. Базою нарахування єдиного внеску для зазначених платників відповідно статті 7 Закону № 2464 є сума нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці».

Таким чином, суми виробничих премій працівникам, які знаходяться у відпустках у зв’язку з вагітністю, пологами і по догляду за дитиною до 3 та 6 років, є базою для нарахування та утримання єдиного внеску.

 


 

До уваги платників податків, винагорода, що отримана згідно з договорами доручення, є базою нарахування та утримання єдиного внеску!

Платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, відповідно пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» - є підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

 


 

Нарахування ПДВ

ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві повідомляє, що відповідно до п.201.8 ст.201 р.V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами і доповненнями право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

 


 

Вартість путівок на оздоровлення є базою для нарахування єдиного соціального внеску!

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску » зі змінами та доповненнями базою для нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі - ЄВ) для підприємств, установ та організацій, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, є сума нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці» та сума винагороди фізичній особі за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Визначення видів виплат, що відносяться до основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, при нарахуванні ЄВ встановлено Iнструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5 (далі – Інструкція № 5).

Разом з тим, підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 Інструкції № 5 визначено, що вартість путівок працівникам та членам їхніх сімей на лікування та відпочинок, екскурсії або суми компенсацій, видані замість путівок за рахунок коштів підприємства, входять до фонду оплати праці у складі інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

 


 

Зверніть увагу! Субпідрядники не звільняються від сплати ПДВ за операціями з постачання доступного житла!

Згідно з пунктом 197.15 статті 197 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами і доповненнями (далі – ПКУ) звільняються від оподаткування ПДВ операції з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла та житла, що будується за державні кошти.

Відповідно до пункту 1 статті 4 Закону України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» із змінами і доповненнями (далі - Закон №800), доступне житло – це збудовані і ті, що будуються за державної підтримки, житлові будинки (комплекси) та квартири.

Застосовувати податкову пільгу щодо звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла, встановлену пунктом 197.15 статті 197 р. V ПКУ, мають право лише ті суб’єкти господарювання - платники податку на додану вартість, які є забудовниками та визначені виконавцями регіональної цільової програми будівництва (придбання) доступного житла у відповідному регіоні (вказані у паспорті такої програми) і безпосередньо здійснюють будівельно-монтажні роботи.

 


 

Обслуговування РРО

Нормами Закону України від 6 липня 1995 року №265/95 – ВР „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” (зі змінами та доповненнями) не передбачено відповідальності суб`єктів господарювання за відсутність відповідних договорів з центрами сервісного обслуговування.

Відповідно до пункту 4 Порядку технічного обслуговування та ремонту реєстраторів розрахункових операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2004 №601, введення реєстраторів розрахункових операцій в експлуатацію, їх технічне обслуговування та ремонт здійснюється центрами сервісного обслуговування виключно на підставі укладених з користувачами відповідних договорів. Виконання зазначених робіт іншими особами або центрами сервісного обслуговування без укладення з користувачами відповідних договорів забороняється.

Необхідно зазначити, що відносини двох господарюючих суб`єктів регулюються нормами Господарського кодексу України.

 


 

Право турагента проводити розрахунки без застосування РРО

Пунктом 1 статті 9 Закону № 265 передбачено, що реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва та наданні послуг підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку. Вказана норма Закону № 265 поширюється на суб’єктів господарювання, які здійснюють операції з розрахунків за туристичні послуги.

 


 

Документи, що є підставою для нарахування податкового кредиту

ДПІ Шевченківського району ГУ Мін доходів у м. Києві нагадує, що відповідно до п. 201.11 ст. 201 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є: транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв’язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами; У разі використання платниками для розрахунків із споживачами реєстраторів розрахункових операцій касовий чек повинен містити дані про загальну суму коштів, що підлягає сплаті покупцем з урахуванням податку, та суму цього податку, що сплачується у складі загальної суми.

Касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку).

 


 

Компенсація заробітної плати за час вимушеного прогулу не включається до витрат працедавця!

Відповідно до пункту 142.1 статті 142 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (далі – ПКУ) до складу витрат платника податку включаються витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають нараховані витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів, робіт, послуг, витрати на оплату авторської винагороди та за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін, (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами розділу IV ПКУ).

У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

 


 

Платники особливого податку – об’єкт оподаткування!

Відповідно до пп.212.1.9 п. 212.1.9 ст.212 Податкового кодексу України особливого податку на операції з відчуження цінних паперів та операцій з деривативами є фізична або юридична особа - резидент або нерезидент (в тому числі їх відокремлені підрозділи), які проводять операції з деривативами або з продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів, крім випадків, передбачених п. 213.2 ст. 213 Податкового кодексу України.

Акцентуємо увагу, що не є платниками особливого податку на операції з відчуження цінних паперів та операцій з деривативами центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи, державні установи та організації - не суб’єкти підприємницької діяльності.

Так, не є платниками особливого податку на операції з відчуження цінних паперів та операцій з деривативами фізичні або юридичні особи - резиденти або нерезиденти (в тому числі їх відокремлені підрозділи), які проводять операції з відчуження акцій ощадних (депозитних) сертифікатів, акцій приватних акціонерних товариств, корпоративних прав в іншій, ніж цінні папери, формі, цінних паперів, корпоративних прав в іншій, ніж цінні папери, формі, емітованих нерезидентами.

 


 

Категорії товарів, що підлягають знищенню або руйнуванню!

ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві нагадує, що згідно з ч.1 ст. 177 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року №4495-VI зі змінами та доповненнями відповідно до положень Митного кодексу України та вимог, встановлених Кабінетом Міністрів України чи центральними органами виконавчої влади відповідно до їх повноважень, здійснюється знищення або руйнування окремих категорій товарів, зокрема: лікарських і наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів; неякісної та небезпечної продукції; військової, мисливської, спортивної вогнепальної зброї та боєприпасів до неї; холодної і пневматичної зброї; вибухових речовин; спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозогінної та дратівної дії, засобів індивідуального захисту, засобів активної оборони та засобів для виконання спеціальних операцій і оперативно-розшукових заходів.

 


 

Вносимо матеріальні цінності до статуту іншої юридичної особи: податковий облік таких операцій

Податковим кодексом України передбачено, що прямі інвестиції – це господарські операції, що передбачають внесення коштів або майна в обмін на корпоративні права, емітовані юридичною особою при їх розміщенні такою особою.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Разом з тим, господарська діяльність – це діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

 


 

Якщо на підприємстві є тварини – як правильно відобразити витрати на їх утримання?

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755–VI зі змінами та доповненнями витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті та інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 Податкового кодексу України, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 Податкового кодексу України.

 


 

Державне мито на території України: платники, об’єкт оподаткування, порядок сплати!

ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві повідомляє, що відповідно до ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 №7-93 “Про державне мито” із змінами та доповненнями платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.

ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві звертає увагу на те, що платники державного мита несуть відповідальність за правильність його стягнення, а також за своєчасність і повноту зарахування до бюджету, передбачену законодавством.

 


 

Порядок відображення у податковому обліку витрат юридичної особи, які понесені у зв’язку з участю працівника у семінарі

До складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності.

Отже, якщо участь у семінарах передбачає отримання інформаційно-консультаційних послуг для забезпечення господарської діяльності платника податку, то оплата таких послуг включається до складу адміністративних витрат та відображається у рядку 06.1 Податкової декларації з податку на прибуток підприємства.

При цьому, якщо в результаті участі у семінарі здійснено зміни кваліфікації працівника (розширення та поглиблення професійних знань, умінь та навиків), то такі витрати з метою оподаткування розглядаються як витрати платника податку на професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації за умови наявності відповідних підтверджуючих документів. Порядок визнання таких витрат визначено підпунктом 140.1.3 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України.

 


 

Що таке електронний цифровий підпис та як його отримати фізичній особі?

Електронний цифровий підпис (ЕЦП) - аналог власноручного підпису в електронному вигляді, який забезпечує цілісність документів, конфіденційність та ідентифікацію особи, яка відправила документ.

Звертаємо Вашу увагу, що електронний документообіг має таку саму юридичну силу як і паперовий. Використовуючи у своїй діяльності електронні документи, Ви значно скорочуєте витрати та економите власний робочий час, так як передача документів здійснюється через Інтернет за лічені секунди, а також суттєво зменшуються транспортні витрати на відвідування установ та організацій. Разом з тим, в електронному архіві необхідний вам документ можна знайти за лічені хвилини!

 


 

Перелік додаткових витрат, які пов’язані з наданням безоплатної вторинної правової допомоги та можуть бути враховані адвокатами

ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві повідомляє, що Наказом Міністерства доходів і зборів України №885 від 30.12.2013 року затверджено Узагальнюючу податкову консультацію щодо переліку витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу.

Отже, при визначенні сукупного річного чистого доходу фізичних осіб, які здійснюють незалежну адвокатську діяльність та надавали у звітному податковому році безоплатну вторинну правову допомогу, у разі отримання з бюджету відшкодування витрат відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 18.04.2012 року №305 та включення сум зазначеного відшкодування до доходу, такі фізичні особи мають право враховувати, крім витрат, передбачених наказом ДПС України від 24.12.2012 року №1185, додаткові документально підтверджені витрати, пов’язані з наданням безоплатної вторинної правової допомоги, а саме: витрати на проїзд транспортом загального користування (крім авіаційного); витрати на паливно-мастильні матеріали у разі використання власного транспортного засобу.

 


 

Свідоцтво платника єдиного податку з 1 січня 2014 року не видається!

Законом України від 24.10.2013 року № 657 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо обліку та реєстрації платників та удосконалення деяких положень» змінено норми розділу Глави 1 «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності», які саме і регламентують порядок обрання або переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.

Отже, з 1 січня 2014 року реєстрація суб’єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку, а не шляхом видачі свідоцтва платника єдиного податку.

Відтепер, згідно з пунктом 299.4 статті 299 Податкового кодексу контролюючий орган, у разі відсутності визначених Податковим кодексом підстав для відмови, здійснює реєстрацію суб'єкта господарювання як платника єдиного податку з дати, визначеної відповідно до зазначеного підпункту, протягом двох робочих днів з дати отримання контролюючим органом заяви щодо обрання спрощеної системи оподаткування або отримання цим органом від державного реєстратора електронної копії заяви, виготовленої шляхом сканування, одночасно з відомостями з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - підприємця, якщо така заява додана до реєстраційної картки.

 


 

Електронні перевірки у 2014 році – для сумлінних платників єдиного податку!

ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві нагадує, що з 1 січня 2014 року набрала чинності норма Податкового кодексу України, якою запроваджується проведення електронних перевірок платників податків, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності та мають незначний ступінь ризику.

Згідно з абзацом 6 підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України електронна перевірка відноситься до категорії документальних позапланових виїзних перевірок. Електронну перевірку ініціює сам платник податків, подаючи відповідну заяву до відповідного територіального органу Міндоходів, в якому він перебуває на податковому обліку.Заява має бути подана за десять днів до передбачуваної дати початку проведення електронної перевірки.

Форму заяви, порядок її подання та прийняття рішення про проведення електронної перевірки встановлено наказом Міндоходів України від 3 червня 2013 року, який набрав чинності з 01 січня 2014 року.

 


 

До уваги користувачів РРО! З 1 січня застосовуються штрафні санкції за неподання звітів про використання РРО в електронному вигляді!

ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві нагадує, що з 2013 року користувачі касової техніки повинні звітувати до органів Міндоходів в електронному вигляді. Саме для цього реєстратори розрахункових операцій мають бути оснащені електронними стрічками, на яких формуються копії розрахункових документів і фіскальних звітів. Платники могли приєднати до існуючої касової техніки відповідні модеми для передачі даних, або придбати нову техніку.

Основною метою прийняття зазначених норм є створення більш комфортних умов для суб’єктів господарювання в частині надання можливості подання звітності про використання РРО, а також зменшити витрати на утримання касової техніки за рахунок економії витрат на друкування паперової контрольної стрічки.

 


 

Стан розрахунків з бюджетом у режимі он-лайн – це можливо!

ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві нагадує, що з 5 грудня 2013 року на офіційному веб-порталі Міністерства доходів і зборів запрацював онлайновий сервіс – Електронний кабінет платника податків.

Як і всі попередні сервіси, особистий кабінет зорієнтований на підвищення рівня комфорту при взаємодії із контролюючими органами та на скорочення витрат часу для відвідин органів доходів і зборів.

Електронний кабінет платника податків, зокрема, дає змогу побачити стан розрахунків з бюджетом по податках і зборах, підготувати, заповнити та надіслати податкову звітність в електронному вигляді, перевірити звітність на наявність арифметичних помилок, переглянути подану звітність незалежно від способу її подання.

 


 

Контроль за дотриманням трудового законодавства завжди у порядку денному!

Невід’ємне право кожного громадянина України, визначене Конституцією – це право на отримання гідної оплати та легальної оплати своєї праці, яка у свою чергу гарантує громадянину повну соціальну захищеність.

За підприємствами, які нараховують заробітну плату менше мінімального рівня встановлено особливий контроль. З даною категорією платників постійно проводиться роз’яснювальна робота у телефонному режимі, керівники запрошуються на засідання постійної комісії при податковій інспекції та робочих груп при районних адміністраціях. Такі заходи і забезпечили позитивну динаміку погашення заборгованості із заробітної плати та підвищення її рівня.

 


 

Нагадуємо про порядок заповнення платіжних документів!

ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві повідомляє, що з 26.11.2013 року набрав чинності наказ Міністерства доходів і зборів України від 22.10.2013 №609 “Про затвердження Порядку заповнення документів на переказ у разі сплати (стягнення) податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску, здійснення бюджетного відшкодування податку на додану вартість, повернення помилково або надміру перерахованих коштів».

Сплата за кожним видом платежу та за кожним кодом виду сплати має оформлятися окремим документом на переказ. Поле реквізиту «Призначення платежу» розрахункового документу платникам податків потрібно заповнювати у відповідності із затвердженим Порядком.

При виникненні будь-яких запитань платникам податків слід звертатися за довідками до консультаційного вікна №16 У Центрі обслуговування платників ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

 


 

Відшкодування податку на додану вартість – акценти на головне!

ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві нагадує, що відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

 


 

Звітувати з податку на прибуток за 2013 рік можна за старими формами

Головне управління Міндоходів у м. Києві повідомляє, що наказ Міндоходів України від 30.12.2013 №872 "Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємств" 20.01.2014 зареєстровано в Міністерстві юстиції України за №103/24880 та оприлюднено у Офіційному віснику України від 24.01.2014 №6.

До запровадження прийняття декларацій з податку на прибуток підприємств в електронному вигляді за новими формами (затвердженими Міндоходів), платники податку (які звітували у 2013 році поквартально) мають можливість подавати декларації за 2013 рік за старими формами (затвердженими Мінфіном). Граничний термін подання – 10 лютого 2014 року.

Про дату, з якої буде запроваджено прийняття декларацій з податку на прибуток підприємств за новими формами, буде повідомлено додатково.

 


 

Щодо подання фінансового звіту

ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів в м. Києві звертає увагу, що згідно з п.46.2 ст.46 Податкового кодексу України платник податку на прибуток подає разом з відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність (крім малих підприємств) у порядку, передбаченому для подання податкової декларації.

Платники податку на прибуток – малі підприємства, віднесені до таких відповідно до Господарського кодексу України (суб’єкти господарювання, у яких середня кількість працівників за рік не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро), подають разом з річною податковою декларацією річну фінансову звітність у порядку, передбаченому для подання податкової декларації.

 


 

До уваги платників податку на прибуток!

ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів в м. Києві нагадує представникам новостворених у 2013 році підприємств, що платники податку на прибуток, зареєстровані протягом року, вперше подають податкову декларацію та сплачують податок за підсумками року, в якому вони зареєструвалися.

Декларація подається протягом 60 календарних днів до територіального органу Міндоходів що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року. Законодавством передбачено перенесення терміну надання звітності, у випадках, коли останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день. В цьому випадку останнім днем строку вважається операційний (банківський день), що настає за вихідним або святковим днем.

Тобто, останній день подання декларації для платників, зареєстрованих протягом 2013 року – 3 березня 2014 року.

 


 

До уваги платників податків! Затверджено форму довідки про подану декларацію про майновий стан і доходи та Порядок її заповнення!

ДПІ Шевченківського району ГУ Міндоходів у м. Києві повідомляє, що згідно наказу від 11.12.2013 року № 795 «Про затвердження форми довідки про подану декларацію про майновий стан і доходи (про сплату податку на доходи фізичних осіб та про відсутність податкових зобов’язань з такого податку) та Порядку її заповнення» затверджено форму довідки про подану декларацію про майновий стан і доходи та Порядок її заповнення.

Відповідно до пункту 179.3 статті 179 розділу IV Податкового кодексу України платники податку – резиденти, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання, зобов’язані подати до контролюючого органу податкову декларацію не пізніше 60 календарних днів, що передують виїзду. Контролюючий орган протягом 30 календарних днів після надходження податкової декларації зобов’язаний перевірити визначене податкове зобов’язання, сплату належної суми податку і видати довідку про подану декларацію про майновий стан і доходи, що подаються до органів митного контролю під час перетину митного кордону і є підставою для проведення митних процедур.

 


 

Увага! Підвищено ставки на спиртові дистиляти та спиртні напої!

ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві нагадує, що з 1 січня 2014 року підвищились ставки акцизного податку на спиртові дистиляти та спиртні напої, одержані шляхом перегонки виноградного вина або вичавок винограду (коди згідно УКТ ЗЕД 2208 20 12 00, 2208 20 62 00) з 29 гривень до 32 гривень за 1 літр 100-відсоткового спирту.

Також, згідно зі змінами в законодавстві, збільшились ставки акцизного податку на тютюнові вироби згідно з УКТ ЗЕД 2402 20 90 10 „Сигарети без фільтра, цигарки" до 77,50 грн. за 1 тис. шт., за кодом товару УКТ ЗЕД 2402 20 90 20 „Сигарети з фільтром" — 173,20 грн. за 1 тис. шт.

Звертаємо увагу, що ставка акцизного податку на спиртові дистиляти та спиртові напої, одержані шляхом перегонки виноградного вина або вижимом винограду зростатиме щорічно до 2018 року.

 


 

Про кампанію декларування доходів громадян у 2014 році

Стосовно кампанії декларування доходів громадян, отриманих у 2013 році йшлось на брифінгу заступника начальника Ліліани Грабовської ДПІ Шевченківського району ГУ Міндоходів у м. Києві для представників ЗМІ району.

Як повідомила Ліліана Володимирівна сьогодні головна мета Міндоходів України є ідеологія добровільності декларування доходів, взаєморозуміння та формування високої податкової культури населення.

Форма податкової декларації та Інструкція щодо її заповнення затверджена наказом Міндоходів України від 11.12.13р. № 793 «Про затвердження форми податкової декларації про майновий стан і доходи та Інструкції щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи». Її можна отримати безкоштовно в територіальних органах Міндоходів, а також роздрукувати з веб-порталу Міндоходів України (minrd.gov.ua).

 


 

Стартував районний етап Всеукраїнського конкурсу дитячої творчості «Очима дитини про бюджет країни»

ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві запрошує школярів Шевченківського району, що вміють малювати, писати вірші, казки, розповіді, або що мають оригінальні художні ідеї комп'ютерної анімації, взяти участь в конкурсі «Очима дитини про бюджет країни» і зичить всім його учасникам успіху.

За інформацією щодо умов проведення конкурсу звертатися до інформаційно-комунікаційного відділу ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві за адресою: вул. Політехнічна, 5а, тел.238-94-55, 238-94-35.

 


 

Перелік документів, що необхідний для нарахування податкової знижки щодо суми коштів, сплачених за навчання!

Перелік витрат, дозволених до включення до податкової знижки, визначено у пункті 166.3 статті 166 Податкового кодексу України. До даного переліку включається сума коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості здобуття середньої професійної або вищої освіти такого платника податку та/або члена його сім’ї першого ступеня споріднення, який не одержує заробітної плати. Така сума не може перевищувати розміру доходу, визначеного в абзаці першому підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 Податкового кодексу, тобто суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень), в розрахунку на кожну особу, яка навчається, за кожний повний або неповний місяць навчання протягом звітного податкового року.

Фізична особа, яка має право скористатися податковою знижкою щодо суми коштів, сплачених за навчання, на вимогу контролюючого органу, крім декларації про майновий стан і доходи, надає: відповідні платіжні та розрахункові документи, зокрема, квитанції, фіскальні або товарні чеки, прибуткові касові ордери; договір з навчальним закладом; довідку про отримані у звітному році доходи; документи, які підтверджують ступінь споріднення (у разі компенсації вартості здобуття середньої професійної або вищої освіти члена сім’ї першого ступеня споріднення);тощо.

 


 

Декларуємо спадщину!

Згідно з пунктом 174.3 статті 174 Податкового кодексу України особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину.

Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню і зазначається в річній податковій декларації, крім спадкоємців-нерезидентів, які зобов’язані сплатити податок до нотаріального оформлення об’єктів спадщини та спадкоємців, які отримали у спадщину об’єкти, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб, а також іншими спадкоємцями - резидентами, які сплатили податок до нотаріального оформлення об’єктів спадщини.

Фізичні особи – платники податку, що одержали дохід у вигляді спадщини (подарунку), який згідно із Податковим кодексом оподатковується за нульовою ставкою податку, не зобов’язані включати вартість (суму) такої спадщини (подарунку) до складу загального річного оподатковуваного доходу та подавати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи, але за умови відсутності інших підстав для подання такої декларації.

 


 

Про подання звітності з плати за землю у 2014 році!

ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві нагадує, що згідно з нормами Податкового кодексу України, Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів щороку розраховує за індексом споживчих цін за попередній рік коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Станом на 01.01.2014 р. нормативну грошову оцінку земель за 2013 рік необхідно індексувати на коефіцієнт індексації, що дорівнює 1,0, який відповідно до пункту 289.2 статті 289 Податкового кодексу України розраховано, виходячи з індексу споживчих цін за 2013 рік – 100,5 %.

 


 

Оновлено версію ПЗ для формування податкової звітності!

ДПІ Шевченківського району ГУ Міндоходів у м. Києві повідомляє, що Міністерством доходів і зборів України впроваджено у промислову експлуатацію доповнення до програмного забезпечення «Системи формування та подання до органiв ДПС засобами телекомунiкацiйного зв’язку податкової звiтностi, податкових накладних та реєстрiв податкових накладних в електронному виглядi» (версiя 1.30.30).

Звертаємо увагу, що програмне забезпечення та перелiк змiн, доповнень розмiщено на офiцiйному веб-сайтi Мiнiстерства доходiв i зборiв Украни в роздiлi «Платникам податкiв про електронну звiтнiсть» та надсилаються у архiвному файлi, до складу якого входять: oрzpatch-1.30.30-sеtup.rar - оновлення до програмного забезнечення версiя 1.30.30; dodatok.rtf - додаток: перелiк змiн та доповнень (версiя 1.30.30 станом на 30.01.14) на 2 арк. у 1 прим.; 300114.rtf – лист Міністерства доходів і зборів України.

 


 

До уваги платників!

ДПІ Шевченківського району ГУ Міндоходів у м. Києві повідомляє, що дані чинних з 1 лютого 2014 року декларацій про встановлені виробником або імпортером максимальні роздрібні ціни на тютюнові вироби з метою організації контролю за повнотою обчислення і сплати акцизного податку, а також за дотриманням суб’єктами господарювання, які провадять роздрібну торгівлю тютюновими виробами, вимог законодавства щодо максимальних роздрібних цін на тютюнові вироби, вимог законодавства щодо максимальних роздрібних цін на тютюнові вироби, встановлених виробниками або імпортерами таких виробів, розміщуються на офіційному веб-сайті Міндоходів України: Головна/ Довідники, Реєстри, Переліки/ Переліки/ Переліки встановлених максимальних роздрібних цін на тютюнові вироби. ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві

 


 

Увага! Внесено змін до системи WEB-інтерфейс «Архів електронної звітності»!

ДПІ Шевченківського району ГУ Міндоходів у м. Києві повідомляє, що з 03.02.2014 р. внесено зміни в програмне забезпечення системи WEB-інтерфейс «Архів електронної звітності» щодо використання режимів системи, а саме: режими «Організації» та «Договори» будуть доступні тільки за адресою http://10.80.42.230/DOGOVOR (за наявності необхідних ролей).

Разом з тим, інші режими залишатимуться доступними за адресою http://10.80.42.230/INSP1.

 


 

До уваги платників податків! Затверджено нову форму Податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки!

ДПІ Шевченківського району ГУ Міндоходів у м. Києві повідомляє, що наказом №766 від 05.12.2013 року затверджено форму Податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Нагадаємо, що платниками податку на нерухомість є власники (фізичні та юридичні особи, у тому числі нерезиденти) об’єктів житлової нерухомості. Проте порядок звітування та сплати податку для зазначених осіб різний. Юридичним особам необхідно самостійно нарахувати та сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а також подавати податкову декларацію із зазначеного податку, у той час як фізичні особи отримують податкове повідомлення рішення із зазначенням суми податку до сплати.

Будьте уважні! Відповідно підпункту 265.7.5 пункту 265.7 статті 265 Податкового кодексу України юридичні особи — платники податку самостійно обчислюють податок станом на 1 січня звітного року та до 20 лютого цього ж року мають подати контролюючому органу за місцезнаходженням об’єкту оподаткування відповідну податкову декларацію, за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.

 


 

Набрав чинності наказ «Про затвердження Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків» - нагадуємо основні аспекти!

ДПІ Шевченківського району ГУ Міндоходів у м. Києві повідомляє, що 28 січня 2014 року набрав чинності наказ Міністерства доходів і зборів України від 10 грудня 2013 року № 779 «Про затвердження Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків», (далі - Наказ № 779).

Наказ № 779 розроблено у зв’язку із прийняттям Закону України від 04 липня 2013 року № 404-VII «Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв’язку з проведенням адміністративної реформи».

Звертаємо Вашу увагу, що положеннями Наказу № 779 вдосконалено порядок обліку фізичних осіб в окремому реєстрі Державного реєстру фізичних осіб – платників податків; запроваджено ведення нового журналу – Журнал надання відомостей з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела/ суми виплачених доходів та утримання податків.

 


 

Відшкодування ПДВ в автоматичному режимі – нарощуємо темпи!

ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві повідомляє, що за результатами роботи у 2013 році п’ятьом платникам відшкодовано податок на додану вартість в автоматичному режимі на суму більш ніж 18 мільйонів гривень, що у порівнянні із 2012 роком на майже на 13 мільйонів гривень більше!

Разом з тим, слід зазначити, що решта підприємств, які заявляли про бюджетне відшкодування ПДВ не мали права на таке відшкодування у зв’язку із недотриманням необхідних критеріїв, зазначених у пункті 200.19 статті 200 Податкового кодексу. В основному – відповідного рівня середньомісячної заробітної плати, яка повинна в 2,5 рази перевищувати мінімальну зарплату, встановлену законодавством.

Нагадуємо, що згідно із пунктом 200.18 статті 200 Податкового кодексу України платники податку, які мають право на бюджетне відшкодування відповідно до цієї статті, подали відповідну заяву та відповідають критеріям, визначеним пунктом 200.19 цієї статті, мають право на автоматичне бюджетне відшкодування податку.

 


 

Відшкодування податку на додану вартість – акценти на головне!

ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві нагадує, що відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Загалом, протягом 2013 року було заявлено про отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок 421 суб’єктом господарювання, що зареєстровані у Шевченківському районі міста Києва, на загальну суму 572 мільйони гривень. Станом на 1 січня 2014 року підприємства на свої розрахункові рахунки вже отримали 336 мільйонів гривень із загальної суми, заявленої до відшкодування!

 


 

Брифінг з актуальних питань в податковій інспекції

Днями в ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві по закінченні сеансу телефонного зв’язку «гаряча лінія» відбувся брифінг для представників районних ЗМІ заступника начальника Ліліани Грабовської (фото) на тему «Першочергові завдання ДПІ у 2014 році та в період кампанії «Декларування – 2014»

З метою інформування присутніх на брифінгу представників ЗМІ щодо позитивних соціально-економічних результатів роботи ДПІ у 2013 році, першочергових завдань ДПІ у 2014 році та в період кампанії «Декларування – 2014» Ліліана Володимирівна перш за все повідомила, що наповнення державного та місцевого бюджетів є нашим безумовним пріоритетом в роботі. Адже саме від своєчасного та повного наповнення державної казни залежить виконання всіх соціальних гарантій держави. Так, протягом 2013 року платники податків Шевченківського району сплатили до загального фонду державного бюджету майже 56 млрд.грн., що в порівнянні з минулим роком більше на 552076,6 тис.грн., тобто майже на 111%. До місцевого бюджету в свою чергу забезпечено надходження більше ніж на 1,6 млрд. грн., які підвищилися у порівнянні з минулим роком на 126 202,1 тис.грн., що дорівнює 108,1%.

Далі Ліліана Володимирівна повідомила, що з 1 січня 2014 року стартувала компанія декларування громадянами своїх доходів. Кампанія декларування доходів для фахівців Міндоходів - один із інструментів підвищення податкової культури громадян та виховання сумлінного їх ставлення до сплати податків. Кожен свідомий громадянин має знати не лише свої обов’язки перед державою, а й розуміти зобов’язання держави перед ним.

 


 

Ключ електронного цифрового підпису – Ваш крок на шляху інноваційного розвитку!

ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві нагадує, що з метою створення більш комфортних умов для подачі звітності, економії робочого часу при взаємодії із контролюючими органами та отриманням можливості скористатися новітніми електронними сервісами Міністерства доходів і зборів України суб’єкти господарювання повинні мати лише ключ електронного цифрового підпису.

 


 

До уваги платників податку на додану вартість

ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві нагадує, що платники податку на додану вартість мають можливість, для більшої зручності ведення господарської діяльності, скористатися електронними сервісами, що розміщені на офіційному веб-порталі Міністерства доходів і зборів України.

Зокрема, на офіційному сайті Міндоходів, окрім інших сервісів, розміщено «Реєстр платників ПДВ». Зазначений реєстр функціонує у відповідності до пункту 183.13 статті 183 Податкового кодексу України, згідно з яким для інформування платників ПДВ центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, щодекади оприлюднює на своєму веб-сайті дані з реєстру платників ПДВ.

Пошук у зазначеному реєстрі можна здійснити за наступними реквізитами: код ЄДРПОУ; індивідуальний податковий номер/номер ДРФО; найменування. Інформацію про анульовані свідоцтва можна отримати скориставшись меню «Анульовані свідоцтва платників ПДВ». Також рекомендуємо використовувати сервіс «Дізнайся більше про свого бізнес-партнера» для перевірки надійності Ваших ділових партнерів.

 


 

Контроль за своєчасною виплатою заробітної плати – один із пріоритетних напрямків роботи

Одним із пріоритетних напрямів роботи ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві є контроль за своєчасною виплатою суб’єктами господарювання заробітної плати своїм працівникам. Адже функції органів державної влади полягають не тільки у контролі за своєчасним наповненням бюджетів усіх рівнів, а й у контролі за безумовним дотриманням положень нормативно-правових актів України, що у свою чергу підвищує рівень соціальної захищеності кожного громадянина. Протягом 2013 року фахівцями ДПІ у Шевченківському районі столиці активно проводилася робота щодо залучення суб’єктів господарювання до ефективного діалогу та роз’яснення норм законодавства, порушення яких не тільки кличе за собою застосування штрафних санкцій, але й негативно впливає на розвиток економіки в масштабах усієї держави.

Аналізуючи податкову звітність, фахівці управління доходів і зборів з фізичних осіб ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на постійній основі проводили співбесіди із підприємствами, які мали заборгованість перед працівниками по виплаті заробітної, роз’яснювали норми законодавства. В результаті проведеної роботи у 2013 році майже 1800 підприємств виплатили заборгованість із заробітної плати своїм робітникам на суму понад 52 мільйони гривень та сплатили до бюджету більш ніж 8 мільйонів гривень податку на доходи фізичних осіб!Також зазначений напрямок роботи проводився і у тісній взаємодії із співробітниками Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації. Завдяки спільним зусиллям 236 підприємств виплатили понад 35 мільйонів гривень заборгованості із заробітної плати та перерахували до бюджету податок на доходи фізичних осіб у сумі понад 6 мільйонів гривень.

 


 

Близько 150 «трудових нелегалів» та осіб, яким виплачувалася тіньова заробітна плата було виявлено протягом 2013 року!

ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві нагадує, що виплата заробітної плати у «конвертах» та неоформлення трудових відносин - це одне із самих негативних явищ суспільного розвитку та серйозна загроза для державної економіки в цілому.

Головна небезпека “тіньової” зарплати, як і “тіньової” зайнятості, полягає не лише у тому, що бюджет недоотримує кошти. Громадяни, які погоджуються на отримання заробітної плати “у конвертах ” заробітної плати, не лише сприяють розвитку тіньових схем, а й позбавляють себе соціальної захищеності. Ухиляючись від оподаткування шляхом мінімізації реальних доходів, вони позбавляють себе не тільки гідної пенсії у майбутньому, а й лікарняних, декретних виплат, отримання банківських кредитів тощо. Працівник, який отримує зарплатню неофіційно, або погодився на неофіційні трудові відносини повністю беззахисний перед роботодавцем. Адже домовленість про її розмір жодним чином не зафіксовано, і роботодавець сплачує платню доти, доки на те його воля.

Так, наприклад, фахівцями ДПІ у Шевченківському районі, при проведенні перевірок суб’єктів господарювання протягом 2013 року було виявлено близько 150 осіб, які працювали без належного оформлення трудових відносин та отримували заробітну плату «у конвертах». Найбільше не оформлених належним чином працівників використовували підприємства, що ведуть свою діяльність у сфері ресторанного бізнесу. Загалом, за результатами проведених перевірок, недобросовісним роботодавцям за порушення трудового та податкового законодавства доведеться сплатити до бюджету понад 4 мільйони гривень!

Шановні громадяни! ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві вкотре нагадує, що від власної байдужості й мовчазної бездіяльності кожен “трудовий нелегал” втрачає: трудову пенсію, відпускні за час щорічної відпустки, суму індексації заробітної плати у зв’язку зі зростанням цін, допомогу з тимчасової непрацездатності у випадку хвороби та інше. Не будьте байдужими до власного майбутнього!

 


 

Контроль за дотриманням трудового законодавства завжди у порядку денному!

Невід’ємне право кожного громадянина України, визначене Конституцією – це право на отримання гідної оплати та легальної оплати своєї праці, яка у свою чергу гарантує громадянину повну соціальну захищеність.

За підприємствами, які нараховують заробітну плату менше мінімального рівня встановлено особливий контроль. З даною категорією платників постійно проводиться роз’яснювальна робота у телефонному режимі, керівники запрошуються на засідання постійної комісії при податковій інспекції та робочих груп при районних адміністраціях. Такі заходи і забезпечили позитивну динаміку погашення заборгованості із заробітної плати та підвищення її рівня.

Зокрема, за січень-грудень 2013 року з даного приводу було проведено зустрічі з керівниками більш 7000 підприємств. У результаті проведеної роботи всі підприємства без винятку підвищили рівень оплати своїх працівників. Бюджет же завдяки проведеній роботи додатково отримав майже 19 мільйонів гривень податку на доходи фізичних осіб. Разом з тим, подібні зустрічі регулярно проводяться і спільно з представниками Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, Управлінням праці та соціального захисту населення Шевченківської РДА, представниками Управління пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Києва.

Протягом 2013 року на спільних заходах органів місцевої влади побували представники майже 1400 підприємств, які виплачували заробітну плату на мінімальному або нижче мінімального рівня. Після проведених зустрічей керівники усіх підприємств підвищили заробітну плату своїм працівникам, а бюджет додатково отримав понад 5 мільйонів гривень податку на доходи фізичних осіб.

 


 

Нагадуємо про порядок заповнення платіжних документів!

ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві повідомляє, що з 26.11.2013 року набрав чинності наказ Міністерства доходів і зборів України від 22.10.2013 №609 “Про затвердження Порядку заповнення документів на переказ у разі сплати (стягнення) податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску, здійснення бюджетного відшкодування податку на додану вартість, повернення помилково або надміру перерахованих коштів».

Сплата за кожним видом платежу та за кожним кодом виду сплати має оформлятися окремим документом на переказ. Поле реквізиту «Призначення платежу» розрахункового документу платникам податків потрібно заповнювати у відповідності із затвердженим Порядком.

При виникненні будь-яких запитань платникам податків слід звертатися за довідками до консультаційного вікна №16 У Центрі обслуговування платників ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

 


 

Підсумки роботи зі зверненнями громадян за 2013 рік!

Протягом року відповідно до Закону України „Про звернення громадян” до ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на розгляд від громадян надійшло 73 письмові звернення, які є заявами. У порівнянні з відповідним періодом 2012 року до ДПІ надійшло на 48 письмових звернень менше.

Із загальної кількості 2 звернення були колективні та надійшли від мешканців багатоквартирного будинку щодо ведення підприємницької діяльності, загалом звертались 46 осіб.

Найбільша кількість ( 29 звернень) стосувались оподаткування доходів від підприємницької діяльності та оподаткування податком на доходи фізичних осіб, 13 звернень - щодо інформування про ухилення від оподаткування, 6 звернень - щодо дотримання законності; 5 звернень стосувались контрольно-перевірочної роботи, 5 - плати за землю; по 2 звернення надійшло з питань реєстрації та обліку та виконання судових рішень, по 1 зверненню надійшли з питань сплати держмита, відмови від ідентифікаційних номерів, місцевих податків і зборів.

 


 

Підсумовуємо звернення клієнтів що надійшли через інтерактивний сервіс «Пульс»

Протягом 2013 року на сервіс «Пульс» до ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві надійшло та опрацьовано 393 інформаційних запитів від заявників, що складає близько 33% по м. Києву. Це насамперед зумовлено найбільшою кількістю зареєстрованих платників податків у районі та поінформованістю клієнтів ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві. Найактуальнішими питання що порушувались у зверненнях були щодо подання звітності – 108 (27,4), роботи Міндоходів – 101 (26%), реєстрації платником ПДВ – 13 (3,3%), реєстрації платником єдиного податку – 3 (0,8%), перевірки суб’єктів господарювання – 2 (0,5%).

Всі запити були опрацьовані відповідно до чинних нормативно правових актів, що забезпечують діяльність даного сервісу.

До уваги клієнтів органів доходів і зборів телефон, за яким можна звернутися до Контакт-центру та залишити повідомлення (044)284 00 07!

 


 

До уваги громадян ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві! Міндоходів просить долучитися до публічного обговорення Концепції реформи декларування доходів громадян

Міністерство доходів і зборів України запрошує громадськість долучитися до обговорення концепції реформи декларування доходів з метою побудови у майбутньому ефективної системи декларування доходів громадян.

В основу концепції покладено практику та принципи декларування доходів у провідних країнах світу, зокрема США, Канаді, Німеччині, Франції, та інших. Дана концепція розроблена для врахування думки громадськості та прийняття оптимального рішення, що задовольнятиме, як громадян так і державу завдяки його розгляду в конструктивному діалозі. Для основи майбутньої системи декларування доходів громадян також принципово важливе закладення компенсаторів для поступового зниження податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску, що дозволить знизити податкове навантаження як на роботодавців, так і на найманих працівників, а це в свою чергу позитивно віддзеркалиться на діяльності по боротьбі з тіньовою економікою та корупцією.

Звертаємо Вашу увагу, що долучитися до обговорення Концепції реформи декларування доходів громадян відбувається на форумі офіційного веб-порталу Міндоходів. Також свої пропозиції Ви можете надіслати на електронну скриньку gromada@minrd.gov.ua.

 


 

Організація особистого прийому громадян – підсумки роботи 2013 року

Конституцією України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь.

Протягом року керівництвом ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві відповідно до законодавства про звернення громадян проводилась робота щодо реалізації прав громадян, закріплених статтею 40 Конституції України, зокрема це діяльність, щодо організації та проведення особистого прийому громадян.

Згідно затвердженого графіка протягом січня-грудня 2013 року забезпечено проведення посадовими особами ДПІ 68 особистих прийомів громадян. Звертались 65 представників юридичних осіб з питань відшкодування ПДВ, контрольно-перевірочної роботи, реєстрації і обліку, перерахування коштів, 1 фізична особа з питань невиплати зарплати, 1 фізична особа – підприємець з питань подання податкової звітності, 1 фізична особа з питань виконання судових рішень.

Нагадуємо, що попередній запис на прийом проводиться щоденно Пн.-Чт. з 9-00 до 18-00 Пт. з 9-00 до 16-45 за тел. 482-34-83 та за адресою: вул. Багговутівська, 26, кімната 100 “Приймальня громадян”.

 


 

Рік позаду - підсумовуємо запити на публічну інформацію!

Пріоритетним напрямком діяльності щодо забезпечення зворотного зв’язку із громадськістю для ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві є своєчасне надання публічної інформації.

За дванадцять місяців минулого року на виконання Закону України від 13.01.2011 р. „Про доступ до публічної інформації ”№ 2939 до ДПІ від платників податків надійшло та розглянуто 100 запитів про надання публічної інформації. Більша частина, тобто 68 запитів надійшло від юридичних осіб, 30 – від фізичних осіб та 2 - від інших органів влади.

ДПІ отримано 89 письмових запитів, та 11 направлених електронною поштою. Основна маса питань, що звучали у запитах стосувалась відомостей про суми сплачених податків, актів перевірок, фактів ухилення від оподаткування, звітності фізичних осіб, роз’яснення податкового законодавства, інформації про юридичних осіб.

На 58 запитів надані відповіді, у 42 випадках у наданні інформації відмовлено, згідно із вимогами України «Про доступ до публічної інформації».

 


 

До уваги платників ПДВ! Ставка податку не змінилася!

ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві нагадує, що ставка податку на додану вартість від бази оподаткування в 2014 році залишилась на рівні 20% та буде застосовуватись до кінця року.

Дана норма передбачена в пункті 10 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України та застосування з 1 січня 2014 року ставки ПДВ на рівні 17%, перенесено на 1 січня 2015 року.

Разом з тим, з 01.01.2014 року змінився порядок реєстрації платників податку на додану вартість та видачі свідоцтва платника ПДВ. Зазначені норми передбачені Законом України від 05 травня 2013 року № 441-VII «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» щодо спрощення реєстрації осіб як платників податків» та Законом України № 443-VII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо реєстрації осіб як платників податків».

Законом України від 24 жовтня 2013 року № 657-VII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо обліку та реєстрації платників податків та удосконалення деяких положень» передбачено відміну свідоцтва про реєстрацію платників ПДВ та забезпечення права платників ПДВ отримати витяги із реєстру платників ПДВ в органах Міндоходів.

 


 

З 1 січня 2014 року свідоцтво платника ПДВ замінить витяг із реєстру платників податку на додану вартість

ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві повідомляє, що з 1 січня 2014 року платники податку на додану вартість мають право за запитом до органу Міндоходів замість Свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ отримувати, безоплатно протягом 2 робочих днів, витяг з реєстру платників ПДВ.

Разом з тим, Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість та свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб’єкта спеціального режиму оподаткування ПДВ є дійсні станом на 01.01.2014 та можуть застосовуватись як витяги із реєстру платників ПДВ до внесення змін до такого реєстру чи отримання витягу із такого реєстру, а також виникнення змін у даних про платників ПДВ.

Звертаємо Вашу увагу, що для новостворених юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців передбачена можливість подання реєстраційної заяви за формою № 1-ПДВ державному реєстратору під час реєстрації бізнесу або в електронному вигляді до органу Міндоходів (зміни до пункту 183.7 статті 183 Податкового кодексу України.

Також слід зазначити, що при першому зверненні платника ПДВ за отриманням витягу із реєстру платників ПДВ, Свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ та свідоцтво про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб’єкта спеціального режиму оподаткування ПДВ, та їх засвідчені копії, підлягають поверненню до органів Міндоходів.

 


 

Декларація про майновий стан і доходи: нагадуємо головні аспекти!

Порядок подання річної податкової декларації визначено статтею 179 Податкового кодексу України. Зокрема, положеннями статті 179 Податкового кодексу встановлено, що громадяни зобов'язані подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) або мають право її подати для отримання податкової знижки та повернення частини сплаченого до бюджету податку на доходи фізичних осіб.

Громадянин зобов’язаний подати у 2014 році податкову декларацію, якщо протягом звітного 2013 року, зокрема, отримував: доходи від особи, яка не є податковим агентом, тобто від нерезидента або фізичної особи, яка не має статусу суб’єкта підприємницької діяльності або не є особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність; доходи, які нараховувалися (виплачувалися, надавалися) платнику податку двома або більше податковими агентами у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами, і при цьому загальна річна сума таких оподатковуваних доходів перевищує сто двадцять розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року (у 2013 році – 137640 грн.); іноземні доходи; дохід, отриманий орендодавцем при наданні нерухомості в оренду (суборенду), якщо орендар є фізичною особою, яка не є суб'єктом господарювання; дохід, отриманий орендодавцем при наданні рухомого майна в оренду (суборенду), якщо орендар є фізичною особою, яка не є суб'єктом господарювання; дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню (крім спадкоємців-нерезидентів, які зобов'язані сплатити податок до нотаріального оформлення об'єктів спадщини та спадкоємців, які отримали у спадщину об'єкти, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб, а також іншими спадкоємцями - резидентами, які сплатили податок до нотаріального оформлення об'єктів спадщини); дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди від особи, яка не є податковим агентом (крім окремих випадків, установлених підпункт 164.2.14 Кодексу).

 


 

Єдиний соціальний внесок – нагадуємо про звітні періоди!

ДПІ Шевченківського району ГУ Міндоходів у м. Києві нагадує, що звіт з єдиного соціального внеску до органів доходів і зборів подається страхувальниками щомісячно протягом 20 календарних днів, що настають за останнім днем звітного місяця, отже останнім днем подання звітності з ЄСВ за грудень 2013 року є 20 січня 2014 року.

Фізичні особи – підприємці (в тому числі ті, що обрали спрощену систему оподаткування), які не використовують працю найманих працівників, формують та подають звіт самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, наступного за звітним періодом. Звітним періодом є календарний рік.

Звертаємо увагу, що фізичні особи – підприємці - платник єдиного податку першої та другої групи повинні подати податкову декларацію платника єдиного податку протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного року, тобто не пізніше 3 березня 2014 року.

Платники єдиного податку третьої - шостої груп подають податкову декларацію платника єдиного податку у строк, встановлений для квартального податкового періоду, тобто протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного кварталу. Останній день подання звіту за ІV квартал 2013 року – 10 лютого 2014 року.

 


 

Перелік витрат, які можуть бути враховані при визначенні сукупного чистого доходу від діяльності арбітражного керуючого

ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві повідомляє, що Наказом Міністерства доходів і зборів України від 30.12.2013 року № 887 запропоновано перелік витрат, які можуть бути враховані при визначенні сукупного чистого доходу від діяльності арбітражного керуючого.

До витрат фізичної особи, яка здійснює незалежну діяльність арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), можуть бути віднесені документально підтверджені витрати, зокрема: орендна плата за користування орендованим приміщенням, або оплата за комунальні послуги, у разі використання власного нежитлового приміщення, де знаходиться контора (офіс) арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), у тому числі його поточний ремонт, обладнання пандусу для під’їзду інвалідів; витрати на технічне забезпечення діяльності робочого місця такої особи та його обслуговування (охоронна та пожежна сигналізація, вогнестійкий сейф, інформаційна вивіска, металеві двері або металеві ролети); витрати на ремонт та технічне обслуговування обладнання (комп'ютерів, у тому числі їх програмного забезпечення, принтерів, сканерів, ксероксів, факсів, телефонів тощо); витрати на виготовлення печаток, а також їх заміну; витрати на відкриття рахунків у банках та їх розрахунково-касове обслуговування; витрати на оплату праці та обов'язкові нарахування на фонд оплати праці помічників (найманих працівників); витрати на проходження підвищення кваліфікації. Придбання та передплата нормативної літератури (книг, журналів, дисків, програм тощо); витрати на користування електронною базою законодавства; витрати на підключення та користування мережею Інтернет; витрати на придбання канцелярського приладдя; сплата такими особами єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування; витрати на страхування професійних ризиків арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) за шкоду, заподіяну внаслідок неумисних дій або помилки під час здійснення повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора); витрати на поштові та кур'єрські послуги, необхідні для виконання діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора); витрати на послуги телекомунікаційного зв’язку для ведення податкового обліку та подання податкової та іншої звітності.

 


 

Перелік додаткових витрат, які пов’язані з наданням безоплатної вторинної правової допомоги та можуть бути враховані адвокатами

ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві повідомляє, що Наказом Міністерства доходів і зборів України №885 від 30.12.2013 року затверджено Узагальнюючу податкову консультацію щодо переліку витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу.

Отже, при визначенні сукупного річного чистого доходу фізичних осіб, які здійснюють незалежну адвокатську діяльність та надавали у звітному податковому році безоплатну вторинну правову допомогу, у разі отримання з бюджету відшкодування витрат відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 18.04.2012 року №305 та включення сум зазначеного відшкодування до доходу, такі фізичні особи мають право враховувати, крім витрат, передбачених наказом ДПС України від 24.12.2012 року №1185, додаткові документально підтверджені витрати, пов’язані з наданням безоплатної вторинної правової допомоги, а саме: витрати на проїзд транспортом загального користування (крім авіаційного); витрати на паливно-мастильні матеріали у разі використання власного транспортного засобу.

 


 

До уваги суб’єктів господарювання, які подають звітність в електронному вигляді – оновлені версії програмного забезпечення!

ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві нагадує, що з 27.11.2013 приймання звітності в електронному вигляді здійснюється тільки за зміненими форматами відповідно до вимог наказу Міністерства доходів і зборів України від 09.10.2013 № 561 «Про внесення змін до формату (стандарту) електронного документа звітності платників». Відповідно до вимог наказу Міністерства доходів і зборів України від 09.10.2013 № 561 з 01 листопада 2013 року було запроваджено пакетне приймання звітності в електронному вигляді паралельно з існуючою технологією.

Доопрацьоване відповідним чином безкоштовне програмне забезпечення по формуванню та подачі платниками податків податкової звітності, податкових накладних та реєстру податкових накладних в електронному вигляді (версія 1.30.27) розміщено в розділі «Платникам податків про електронну звітність» - «Програмне забезпечення». Разом з тим, 27 грудня 2013 року вийшло оновлення програмного забезпечення для формування податкової звітності - версія 1.30.29.

Звертаємо Вашу увагу на те, що у даній версії програмного забезпечення додано нову версію J(F)1201507 Реєстру виданих та отриманих податкових накладних для ведення протягом січня 2014 року (згідно наказу Міністерства доходів і зборів України 25 листопада 2013 року № 708 "Про затвердження форми реєстру виданих та отриманих податкових накладних та порядку його ведення").

Вперше подання зазначеної версії Реєстрів буде дозволено з 01 лютого 2014 року за податковий період «січень 2014 року».За податкові періоди «грудень 2013 року» та «4 квартал 2013 року» платники повинні надавати реєстри за формами J(F)1201506.

 


 

До уваги громадян!

ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві повідомляє, що з 1 січня 2014 року розпочалася щорічна кампанія декларування доходів громадян! Декларацію про майновий стан та доходи, отримані у 2013 році Ви можете подати у Центрі обслуговування платників ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві за адресою пров. Політехнічний, 5 А.

Разом з тим, нагадуємо, що прозвітувати до податкової інспекції можна також і в електронному вигляді. Для цього необхідно мати електронний ключ цифрового підпису.

 


 

Про пріоритетні напрямки роботи та результати діяльності у 2013 році

На сьогоднішній день діяльність слідчого управління фінансових розслідувань загалом орієнтована на роботу з базами даних і аналітично-інформаційними системами задля того, щоб якомога менше відбувалося фактичне втручання у господарську діяльність підприємців. Про це повідомив Ігор Скороход – заступник начальника ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві – начальник слідчого управління фінансових розслідувань під час брифінгу для представників районних ЗМІ.

Протягом січня-листопада 2013 року було викрито 13 фактів незаконної заявки на відшкодування податку на додану вартість на загальну суму понад 604 мільйони гривень та обліковано 15 кримінальних правопорушень на загальну суму понад 241 мільйон гривень.

«Водночас збільшення ефективності діяльності слідчо-оперативних підрозділів не відбулось за рахунок тиску на платників податків.» - наголосив наостанок Ігор Володимирович та подякував за увагу.

 


 

Здобутки річної роботи ДПІ у Шевченківському ГУ Міндоходів у м. Києві

В ДПІ у Шевченківському ГУ Міндоходів у м. Києві для районних ЗМІ проведено брифінг начальника Віктора Башука на тему «Річниця створення Міністерства доходів і зборів. Підсумки діяльності», який зазначив: «Наша мета — створити такі умови, щоб бізнес приділяв увагу своїй поточній діяльності, а не спілкуванню із контролюючими органами»

Підбиваючи підсумки, необхідно зазначити, що ДПІ у Шевченківському ГУ Міндоходів у м. Києві акумулювало до загального фонду державного бюджету майже 56 млрд.грн., які в порівнянні з минулим роком зросли на 552076,6 тис.грн., тобто майже на 111%. До місцевого бюджету в свою чергу забезпечено надходження більше ніж на 1,6 млрд. грн., які підвищилися у порівнянні з минулим роком на 126202,1 тис.грн., що дорівнює 108,1%.

Можна із впевненістю заявити, що ДПІ у Шевченківському ГУ Міндоходів у м. Києві займає перше місце серед загальної кількості платників у районах міста Києва та за сумою перерахованих податків і зборів до Держбюджету.

 


 

Чи має право підприємство (підприємець) надавати держателям платіжних карток послуги з видачі готівки за допомогою платіжного термінала?

Якщо підприємство (підприємець) відповідно до законодавства України приймає до обслуговування електронні платіжні засоби з метою проведення оплати вартості товарів чи послуг і оснащене платіжним терміналом (у тому числі з’єднаним чи поєднаним з реєстратором розрахункових операцій), то таке підприємство (підприємець) може за рахунок готівкової виручки або коштів, отриманих із банку, надавати держателю електронного платіжного засобу Національної системи масових електронних платежів та інших платіжних систем (якщо така послуга передбачена їх правилами) послуги з видачі готівки з друкуванням квитанції платіжного термінала (або розрахункового документа) та відображенням таких операцій у відповідній книзі обліку.

Крім того, якщо підприємство (підприємець) надає держателям електронних платіжних засобів послуги з видачі готівки за допомогою платіжного термінала (імпринтера), то на підставі квитанцій платіжного термінала (сліпів) таким підприємством складається видатковий касовий ордер на загальну суму проведених операцій за день та здійснюється відповідний запис у касовій книзі.

 


 

Вносимо матеріальні цінності до статуту іншої юридичної особи: податковий облік таких операцій

Податковим кодексом України передбачено, що прямі інвестиції – це господарські операції, що передбачають внесення коштів або майна в обмін на корпоративні права, емітовані юридичною особою при їх розміщенні такою особою.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Разом з тим, господарська діяльність – це діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Виходячи з викладеного, товарно-матеріальні цінності, внесені платником податку до статутного фонду іншого підприємства, вважаються такими, що використані ним не в господарській діяльності, тобто вартість таких товарно-матеріальних цінностей не враховується при обчисленні об’єкта оподаткування такого платника податку як у складі доходу, так і у складі витрат.

 


 

Порядок відображення у податковому обліку витрат юридичної особи, які понесені у зв’язку з участю працівника у семінарі

До складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності.

Отже, якщо участь у семінарах передбачає отримання інформаційно-консультаційних послуг для забезпечення господарської діяльності платника податку, то оплата таких послуг включається до складу адміністративних витрат та відображається у рядку 06.1 Податкової декларації з податку на прибуток підприємства.

При цьому, якщо в результаті участі у семінарі здійснено зміни кваліфікації працівника (розширення та поглиблення професійних знань, умінь та навиків), то такі витрати з метою оподаткування розглядаються як витрати платника податку на професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації за умови наявності відповідних підтверджуючих документів. Порядок визнання таких витрат визначено підпунктом 140.1.3 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України.

 


 

Пільги щодо сплати земельного податку: документи, що подаються до контролюючих органів!

Фізична особа, яка належить до категорії осіб, що мають право на пільги щодо сплати земельного податку, отримує таке право лише після оформлення права власності на земельну ділянку у законодавчо встановленому порядку та внесення відповідних даних до державного земельного кадастру.

Разом з цим, для отримання пільги щодо сплати земельного податку фізична особа повинна подати до контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки заяву довільної форми про надання пільги та документи, що посвідчують право такої особи на пільгу (паспорт, пенсійне посвідчення, посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС», посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи», посвідчення «Учасник бойових дій», посвідчення «Інваліда війни», посвідчення «Учасник війни», посвідчення «Члена сім’ї загиблого» тощо).

 


 

Форма заявки на придбання торгового патенту

Порядок придбання торгового патенту визначено пунктом 267.4. ст. 267 розділу ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI.

Згідно з п.п.267.4.1 п.267.4 ст.267 Податкового кодексу України для провадження передбачених цією статтею видів підприємницької діяльності суб’єкт господарювання подає до контролюючго органу за місцем сплати збору заявку на придбання торгового патенту.

Відповідно до п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 13 липня 1998 року № 1077 ”Про затвердження Положення про виготовлення, зберігання і реалізацію торгових патентів” із змінами та доповненнями (далі-Положення) зазначено, що підставою для придбання торгового патенту є заявка СПД, складена за формою згідно з додатком до Положення.

Це Положення втратило чинність 27.12.2011 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року N 1236, але з 1 січня 2011 року, до затвердження форми заявки на придбання торгового патенту нового зразка, рекомендується видавати торгові патенти на підстави заявки, складеної за формою, згідно з додатком до Положення.

 


 

Надання побутових послуг, що підлягають патентуванню, у разі проведення розрахунків у безготівковій формі: чи необхідно придбавати торговий патент?

Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 розділу ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-IV, платниками збору є суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи – підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому порядку торгові патенти та провадять діяльність з надання платних побутових послуг, за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пп. 14.1.151 п. 14.1 ст. 14 розділу І Податкового кодексу України платні послуги для цілей розділу XII Податкового кодексу України – це діяльність, пов’язана з наданням побутових послуг для задоволення особистих потреб замовника за готівку, а також з використанням інших форм розрахунків, включаючи платіжні картки. Перелік платних послуг, для надання яких необхідно придбавати торговий патент, визначається Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи вищевикладене, незалежно від того яким чином ведуться розрахунки за надані побутові платні послуги в безготівковій чи готівковій формі, необхідно придбавати торговий патент.

 


 

Чи має право підприємство (підприємець) надавати держателям платіжних карток послуги з видачі готівки за допомогою платіжного термінала?

Якщо підприємство (підприємець) відповідно до законодавства України приймає до обслуговування електронні платіжні засоби з метою проведення оплати вартості товарів чи послуг і оснащене платіжним терміналом (у тому числі з’єднаним чи поєднаним з реєстратором розрахункових операцій), то таке підприємство (підприємець) може за рахунок готівкової виручки або коштів, отриманих із банку, надавати держателю електронного платіжного засобу Національної системи масових електронних платежів та інших платіжних систем (якщо така послуга передбачена їх правилами) послуги з видачі готівки з друкуванням квитанції платіжного термінала (або розрахункового документа) та відображенням таких операцій у відповідній книзі обліку.

Крім того, якщо підприємство (підприємець) надає держателям електронних платіжних засобів послуги з видачі готівки за допомогою платіжного термінала (імпринтера), то на підставі квитанцій платіжного термінала (сліпів) таким підприємством складається видатковий касовий ордер на загальну суму проведених операцій за день та здійснюється відповідний запис у касовій книзі.

 


 

Порядок розрахунку ліміту каси та строки здавання готівкової виручки для суб»єкта господарювання!

Відповідно до п.п. «в» п. 5.1 гл. 5 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року № 637 із змінами та доповненнями (далі - Положення) підприємства (юридичні особи), які здійснюють страхову діяльність та діяльність з випуску і проведення лотерей, установлюють строки здавання готівкової виручки (готівки) для страхових агентів і розповсюджувачів лотерей, які діють на підставі укладених договорів, з урахуванням специфіки їх функціонування (режиму роботи у вечірні години, вихідні та святкові дні) та обсягів виручки, що здається, але не рідше одного разу на п’ять робочих днів.

Кожне підприємство визначає ліміт каси з урахуванням режиму і специфіки його роботи, віддаленості від банку, обсягу касових оборотів (надходжень і видатків) за всіма рахунками, установлених строків здавання готівки, тривалості операційного часу банку, наявності домовленості підприємства з банком на інкасацію тощо, зокрема, для підприємств, які мають строк здавання готівкової виручки (готівки) в банк, передбачений п.п. «в» п. 5.1 гл. 5 Положення, - у розмірах, що залежать від установлених строків здавання готівкової виручки (готівки) та її суми, але не більше п’ятикратного розміру середньоденних надходжень готівки (за три будь-які місяці поспіль з останніх дванадцяти) (п. 5.4 гл. 5 Положення).

 


 

Повернення коштів підприємством працівнику, який витратив власні кошти на господарські потреби або у відрядженні

Порядок видачі готівкових коштів під звіт або на відрядження та строки подачі Звіту про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт визначено нормами п.170.9 ст.170 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-IV із змінами та доповненнями та п.2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 із змінами та доповненнями (далі – Положення №637).

У разі придбання працівником товарів для потреб підприємства, використання коштів (у тому числі власних) у відрядженні, подається у визначені законодавством строки до бухгалтерської служби Звіт за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 05.12.2012 № 1276 «Про затвердження форми Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, та Порядку його складання», а також підтверджувальні про використання коштів документи

Тобто, відповідно до поданого Звіту суб’єкт господарювання повинен відшкодувати витрати, понесені працівником на господарські потреби підприємства або у відрядженні.

При цьому, питання відшкодування витрат, понесених працівником при придбанні товарів для підприємства, та інші питання правомірності використання власних готівкових коштів працівниками підприємства для вирішення виробничих (господарських) питань відносяться до майнових відносин між суб’єктом господарювання та працівником та регулюються Цивільним кодексом України. Нормами Податкового кодексу України та Положення №637 не регулюються зазначені питання та не відносяться до компетенції державної податкової служби.

 


 

Заповнення прибуткових касових ордерів і квитанцій до них!

Відповідно до підпункту 3.10 пункту 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за № 40/10320, зі змінами та доповненнями прибуткові касові ордери і квитанції до них, а також видаткові касові ордери і видаткові відомості мають заповнюватися бухгалтером чорнилом темного кольору чорнильною або кульковою ручкою, за допомогою друкарських машинок, комп’ютерних засобів чи іншими способами, які забезпечили б належне збереження цих записів протягом установленого для зберігання документів терміну.

У касових ордерах зазначається підстава для їх складання і перелічуються додані до них документи. Видача касових ордерів і видаткових відомостей на руки особам, що вносять або одержують готівку, забороняється.

У касових ордерах зазначається підстава для їх складання і перелічуються додані до них документи. Видача касових ордерів і видаткових відомостей на руки особам, що вносять або одержують готівку, забороняється.

Приймання і видача готівки за касовими ордерами може проводитися тільки в день їх складання. Виправлення в касових ордерах та видаткових відомостях забороняються. У касових ордерах, які оформляються на загальну суму проведених підприємством касових операцій (видача готівки за видатковими відомостями, електронними платіжними засобами, здавання готівки до банку, отримання готівки з банку за чеком та оприбуткування її в касі тощо), реквізит «Одержав» або «Прийнято від» не заповнюється.

 


 

Порядок проведення програмування кількості найменування товарів на господарській одиниці

Відповідно до п.3 ст.3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» із змінами і доповненнями (далі – Закон) суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та /або безготівковій формі (із застосуванням платіжних чеків, жетонів тощо), при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов’язані застосовувати реєстратори розрахункових операцій (далі - РРО), включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, з додержанням встановленого порядку їх застосування.

СГ повинні проводити розрахункові операції через РРО з використанням режиму попереднього програмування найменування, цін товарів (послуг) та обліку їх кількості (п.11 ст.3 Закону).

Державним реєстром реєстраторів розрахункових операцій визначено перелік моделей, більшість з яких забезпечує попереднє програмування понад 3000 найменувань товарів. За умови застосування електронних контрольно-касових реєстраторів кількість попередньо запрограмованих товарів взагалі необмежена.

 


 

Право ФОП платника ЄП виписувати прибуткові касові ордери при розрахунках з покупцями

Згідно з п.15 ст.3 Закону України від 6 липня 1995 року №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» із змінами і доповненнями суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов’язані надавати покупцю товарів (послуг) за його вимогою чек, накладну або інший письмовий документ, що засвідчує передання права власності на них від продавця до покупця з метою виконання вимог Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів».

Отже, такі платники податків на вимогу покупця надають касовий чек, товарний чек, розрахункову квитанцію, що підтверджує факт продажу товарів.

 


 

Підприємство торгівлі, яке прийняло готівкові кошти від фізичної особи за передані їй корпоративні права має здійснювати розрахункові операції із застосуванням РРО

Отже, підприємство, яке здійснює торговельну діяльність, при отриманні від фізичної особи готівкових коштів за передані їй корпоративні права, має здійснювати розрахункові операції із застосуванням реєстратора розрахункових операцій або проводити розрахунки у безготівковій формі через установи банків.

 


 

Застосування реєстраторів розрахункових операцій при реалізації тари, яка безпосередньо використовується при продажу продукції власного виробництва

Згідно з п.1 ст.3 Закону України від 06 липня 1995 року №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» із змінами і доповненнями (далі – Закон № 265) суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов’язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій (далі - РРО) з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону № 265 РРО та розрахункові книжки не застосовуються при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва та наданні послуг підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку..

Отже, підприємства, установи і організації усіх форм власності при продажу за грошові кошти будь-яких товарів (включаючи тару, в якій продається власна продукція), крім самої продукції власного виробництва, зобов’язані застосовувати реєстратори розрахункових операцій відповідно до вимог Закону №265.

 


 

Ліміт залишку готівки іноземної валюти в касі підприємства

Здійснення операцій з іноземною валютою регламентується Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України із змінами і доповненнями, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 року за № 200 із змінами і доповненнями (далі - Правила).

Пунктом 8.11 Правил встановлено, що уповноважений банк установлює ліміт залишків іноземної валюти в касі суб’єктів підприємницької діяльності, яким дозволяється використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу, якщо залишки іноземної валюти залишаються в неробочі часи доби в касі (до розрахунку ліміту каси не включаються кошти, які передбачені для виплати заробітної плати нерезидентам і на відрядження працівників за кордон). Понадлімітні залишки готівкової іноземної валюти підлягають повній інкасації до уповноваженого банку і зарахуванню на поточний рахунок в іноземній валюті суб’єкта підприємницької діяльності (через розподільчий рахунок).

Якщо суб’єкти підприємницької діяльності працюють цілодобово, то закінченням робочого дня є початок операційного дня банку, у якому вони обслуговуються.

Якщо суб’єкти підприємницької діяльності працюють у вихідні та святкові дні, то вони можуть перевищувати встановлені ліміти залишку іноземної валюти в касі з обов’язковою інкасацією понадлімітних залишків до уповноваженого банку не пізніше наступного робочого дня банку.

 


 

Розрахункові документи!

Відповідно до ст. 2 Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” із змінами та доповненнями, розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

 


 

Оприбуткування іноземної валюти в касі СГ

Національний банк України відповідно до повноважень, наданих йому статтею 33 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV „Про Національний банк України” із змінами та доповненнями (далі – Закон), визначає порядок ведення касових операцій для підприємств і організацій. На сьогодні такий порядок визначено Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.04 N 637 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.01.05 за N 40/10320 із змінами та доповненнями (далі - Положення).

Вимогами Положення передбачено ведення підприємствами касових операцій та їх відображення в касовій книзі лише в національній валюті України.

Разом з тим, в листі Національного банку України від 27.01.06 №11-113/353-954 зазначено, що враховуючи вимоги статті 5 Закону України ”Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” щодо ведення підприємствами бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності у грошовій одиниці України - гривні та з метою дотримання чинного законодавства України щодо повноти оприбуткування готівки в касі підприємства для обліку операцій в іноземній валюті може застосовуватися окрема книга, в якій відповідні суми можуть відображатися як у гривні, так і в іноземній валюті.

За більш детальним роз’ясненням з цього питання необхідно звертатись до Національного банку України.

 


 

Обслуговування РРО

Нормами Закону України від 6 липня 1995 року №265/95 – ВР „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” (зі змінами та доповненнями) не передбачено відповідальності суб`єктів господарювання за відсутність відповідних договорів з центрами сервісного обслуговування.

Відповідно до пункту 4 Порядку технічного обслуговування та ремонту реєстраторів розрахункових операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2004 №601, введення реєстраторів розрахункових операцій в експлуатацію, їх технічне обслуговування та ремонт здійснюється центрами сервісного обслуговування виключно на підставі укладених з користувачами відповідних договорів.

Виконання зазначених робіт іншими особами або центрами сервісного обслуговування без укладення з користувачами відповідних договорів забороняється.

Виконання зазначених робіт іншими особами або центрами сервісного обслуговування без укладення з користувачами відповідних договорів забороняється.

 


 

Посадові особи контролюючих органів мають право проводити контрольну розрахункову операцію

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-IV, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно із п. 80.4. ст. 80 Податкового кодексу України перед початком фактичної перевірки, з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій та ведення касових операцій, посадовими особами контролюючих органів на підставі підпункту 20.1.9 пункту 20.1 статті 20 цього Кодексу може бути проведена контрольна розрахункова операція.

Крім того, пп. 20.1.9 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючий органи мають право проводити контрольні розрахункові операції до початку перевірки платника податків щодо дотримання ним порядку проведення готівкових розрахунків та застосування реєстраторів розрахункових операцій. Товари, які було отримано службовими (посадовими) особами контролюючого органу під час проведення контрольної розрахункової операції, підлягають поверненню платнику податків у непошкодженому вигляді. У разі неможливості повернення такого товару відшкодування витрат здійснюється відповідно до законодавства з питань захисту прав споживачів.

Враховуючи вищевикладене, посадові особи контролюючого органу мають право здійснювати контрольну розрахункову операцію.

 


 

Термін зберігання КОРО та РК після їх закінчення

Відповідно до п.6 ст.3 Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95 - ВР „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг”із змінами та доповненнями, суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій або безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі громадського харчування та послуг зобов’язані забезпечувати зберігання використаних книг обліку розрахункових операцій та розрахункових книжок протягом трьох років після їх закінчення.

 


 

СГ зобов»язані друкувати контрольні стрічки!

Відповідно до ст. 2 Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” із змінами та доповненнями (далі - Закон), контрольна стрічка - документ, надрукований або створений в електронній формі реєстратором розрахункових операцій, який містить копії надрукованих цим реєстратором розрахункових документів, а для документів в електронній формі додатково фіскальні звітні чеки.

Відповідно до п.10 ст.3 Закону суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов’язані друкувати або створювати в електронній формі на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) контрольні стрічки і забезпечувати їх зберігання протягом трьох років.

 


 

Відповідальності за втрату довідки про реєстрацію книги обліку розрахункових операцій та реєстраційного посвідчення до РРО, не передбачено!

Відповідальність за порушення норм із застосування реєстраторів розрахункових операцій або з регулювання обігу готівки визначена Законом України від 6 липня 1995 року № 265/95 „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” та Указом Президента України від 12 червня 1995 року № 436/95 „Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки”.

Вищевказаними нормами чинного законодавства відповідальність за втрату реєстраційного посвідчення до РРО та довідки про реєстрацію книги обліку розрахункових операцій не передбачена.

При цьому, платник податків, який втратив зазначені документи повинен звернутися до органів доходів і зборів з метою отримання дублікату.

 


 

Проведення розрахунків відшкодування відповідальними особами нестачі готівки, яка виявлена в інкасаторських сумках та в касах підприємства

Згідно із п. 2.2 розділу 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за № 40/10320 (далі-Положення), підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків.

Відповідно до п.1.2 ст.1 Положення готівкова виручка (виручка) - це сума фактично одержаних готівкових коштів від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і позареалізаційні надходження. Позареалізаційні надходження – це надходження від операцій, що безпосередньо не пов’язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна (включаючи основні засоби, нематеріальні активи, продукцію допоміжного та обслуговуючого виробництва), у тому числі погашення дебіторської заборгованості, заборгованості за позиками, безоплатно одержані кошти, відшкодування матеріальних збитків, внески до статутного капіталу, платежі за надане в лізинг (оренду) майно, роялті, дохід (проценти) від володіння корпоративними правами, повернення невикористаних підзвітних сум, інші надходження. Приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами (додаток 2), підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. (п.п. 3.3 Положення).

Таким чином, якщо винними особами відшкодовуються нестачі готівки, які виявлені в інкасаторських сумках та в касах підприємства, то такі операції вважаються безпосередньо не пов’язаними з реалізацією продукції і оформляються прибутковими касовими ордерами у встановленому порядку.

 


 

Право турагента проводити розрахунки без застосування РРО

Пунктом 1 статті 9 Закону № 265 передбачено, що реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва та наданні послуг підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку. Вказана норма Закону № 265 поширюється на суб’єктів господарювання, які здійснюють операції з розрахунків за туристичні послуги.

 


 

Гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) на протязі дня

Відповідно до п. 2.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 підприємства (підприємці) мають право здійснювати розрахунки готівкою між собою та/або з фізичними особами протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами в межах граничних сум розрахунків готівкою, установлених відповідною постановою Правління Національного банку України. Платежі понад установлені граничні суми проводяться через банки або небанківські фінансові установи, які в установленому законодавством порядку отримали ліцензію на переказ коштів без відкриття рахунку, шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок або внесення коштів до банку для подальшого їх перерахування на поточні рахунки. Кількість підприємств (підприємців) та фізичних осіб, з якими здійснюються розрахунки, протягом дня не обмежується.

Обмеження, установлене в абзаці першому цього пункту, стосується також розрахунків під час оплати за товари, що придбані на виробничі (господарські) потреби за рахунок готівкових коштів, одержаних за допомогою електронного платіжного засобу.

Згідно зі п. 1 Постанови Правління Національного банку України від 06.06.2013 № 210 «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» граничну суму розрахунків готівкою підприємств (підприємців) між собою протягом одного дня установлено в розмірі 10000 (десяти тисяч) гривень.

 


 

Відповідальність, що передбачена за неведення або неналежне ведення книги обліку доходів та книги обліку доходів та витрат фізичною особою – підприємцем - платником єдиного податку

До фізичних осіб – підприємців – платників єдиного податку, які не ведуть або ведуть з порушенням облік доходів та витрат, застосовується відповідальність у вигляді адміністративного штрафу.

Одночасно зазначаємо, що за неправильність заповнення у 2012 році платниками єдиного податку книги обліку доходів та книги обліку доходів і витрат адміністративні стягнення (штрафи) не застосовуються.

Крім того, за не оприбуткування (неповного та /або несвоєчасного) оприбуткування готівки в книзі обліку доходів та книзі обліку доходів та витрат органи ДПС застосовують штрафні санкції відповідно до вимог Указу Президента України від 12 червня 1995 року № 436/95-ВР «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» у п’ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

 


 

Строк подання платниками єдиного податку третьої та п’ятої групи податкової декларації платника єдиного податку – фізичною особою – підприємцем

Згідно з п.296.3 ст.296 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-IV із змінами та доповненнями платники єдиного податку третьої та п’ятої груп подають до контролюючого органу податкову декларацію платника єдиного податку у строки, встановлені для квартального податкового (звітного) періоду.

Податкові декларації, крім випадків, передбачених Податковим кодексом України, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя) (пп.49.18.2 п.49.18 ст.49 Податкового кодексу України).

 


 

Дохід фізичної особи-підприємця платника єдиного податку!

Відповідно до пп.1 п.292.1 ст.292 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями доходом фізичної особи – підприємця - платника єдиного податку є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Згідно із п.292.3 ст.292 Податкового кодексу України до суми доходу платника єдиного податку включається вартість безоплатно отриманих протягом звітного періоду товарів (робіт, послуг).

Безоплатно отриманими вважаються товари (роботи, послуги), надані платнику єдиного податку згідно з письмовими договорами дарування та іншими письмовими договорами, укладеними згідно із законодавством, за якими не передбачено грошової або іншої компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг) чи їх повернення, а також товари, передані платнику єдиного податку на відповідальне зберігання і використані таким платником єдиного податку.

До суми доходу платника єдиного податку третьої та п’ятої групи, який є платником податку на додану вартість за звітний період також включається сума кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності.

 


 

Випадки в яких в декларації з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки у розділі 2 ”відомості” ставиться відмітка ”за квартал”

Відповідно до п.п. 265.7.5 п. 265.7 ст. 265 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають до контролюючого органу за місцезнаходженням об’єкта оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 Податкового кодексу України, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.

Відмітка «за квартал» у пункті 2 прим 4 заголовної частини Податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки заповнюється у разі подання декларації за новостворені (нововведені) об’єкти житлової нерухомості (абз. 2 п.п. 265.7.5 п. 265.7 ст. 265 Податкового кодексу України) або при переході права власності на об’єкт житлової нерухомості протягом звітного року(п.п. 265.8.1 п. 265.8 т. 265 Податкового кодексу України).

 


 

Обов’язки по сплаті податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у власності неповнолітньої особи

Згідно із ст.6 Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 року № 2947-III правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Відповідно до п.99.2 cт.99 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755 із змінами та доповненнями грошові зобов’язання неповнолітніх осіб виконуються їх батьками (усиновителями), опікунами (піклувальниками) до набуття неповнолітніми особами цивільної дієздатності в повному обсязі.

Батьки (усиновителі) неповнолітніх і неповнолітні у разі невиконання грошових зобов’язань неповнолітніх несуть солідарну майнову відповідальність за погашення грошових зобов’язань та/або податкового боргу.

 


 

Відображення в додатку «Відомості про наявні об’єкти житлової нерухомості» уточнюючої декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки об’єкти нерухомості, на які припинено права власності

Відповідно до п.п. 265.7.5 п. 265.7 ст. 265 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають до контролюючого органу за місцезнаходженням об’єкта оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.

Форма податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 25.12.2012 р. N 1408 (далі - Декларація), в якій передбачено, що додаток «Відомості про наявні об’єкти житлової нерухомості» є невід’ємною частиною звітної, нової звітної та уточнюючої декларації, у колонці 3 якого вказуються документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності на об’єкти житлової нерухомості (свідоцтво про право власності, договір купівлі-продажу тощо).

Отже, в додатку «Відомості про наявні об’єкти житлової нерухомості» уточнюючої декларації по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки обов’язково зазначаються об’єкти нерухомості, на які припинено права власності.

 


 

Реквізити заголовної частини податкової накладної, що вирівнюються по правій межі поля

Відповідно до п.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.11 №1379, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.11.11 за №1333/20071, реквізити заголовної частини податкової накладної вирівнюються по правій межі поля.

Оскільки окремих реквізитів, що вирівнюються по правій межі поля, не виокремлено, то платник податку при виписуванні податкової накладної повинен всі реквізити її заголовної частини вирівнювати по правій межі поля окрім тих її реквізитів, що мають текстовий характер (наприклад, назва особи, місцезнаходження, вид цивільно-правового договору, форма проведення розрахунків).

 


 

Порядок виписки податкової накладної у разі одночасного постачання покупцю як оподатковуваних так і звільнених від сплати ПДВ товарів/послуг

Відповідно до п.9 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.11 №1379, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.11.11 за №1333/20071 (далі – Порядок №1379), для операцій, що оподатковуються або звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні, тобто при одночасному постачанні одному покупцю як оподатковуваних товарів/послуг, так і таких, що звільнені від оподаткування, продавець складає окремі податкові накладні (не допускається заповнення в одній накладній одночасно графи 11 та граф 8, 9 і 10).

Згідно із п.10 Порядку №1379 у разі постачання товарів/послуг, звільнення від оподаткування яких передбачено ст.197 р.V та підр.2 р.XX Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями, у податковій накладній у р.III та графі 11 робиться помітка «Без ПДВ» з обов’язковим посиланням на відповідний пункт та/або підпункт, статтю, підрозділ, розділ Податкового кодексу України.

 


 

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг, які не є об’єктом оподаткування ПДВ, податкова накладан не виписується!

Згідно з п.201.2 ст.201 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами і доповненнями форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику.

Відповідно до п.6 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 №1379 (далі – Порядок №1379), податкова накладна складається у двох примірниках (оригінал і копія). При цьому у верхній лівій частині податкової накладної робляться відповідні відмітки (потрібне виділяється поміткою «Х»).

Пунктом 201.5 ст.201 Податкового кодексу України та п.9 Порядку №1379 визначено, що для операцій, що оподатковуються або звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні, тобто при одночасному постачанні одному покупцю як оподатковуваних товарів/послуг, так і таких, що звільнені від оподаткування, продавець складає окремі податкові накладні (не допускається заповнення в одній накладній одночасно графи 11 та граф 8, 9 і 10).

Враховуючи зазначене, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг, які не є об’єктом оподаткування ПДВ, податкова накладна не виписується.

 


 

Розрахунок коригування до податкової накладної, виписується постачальником на дату відвантаження товарів/надання послуг (отримання передоплати)/strong>

Відповідно до п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов’язань продавця.

Пунктом 192.1 ст.192 Податкового кодексу України визначено, що якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов’язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Згідно з п. 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.11 № 1379, у разі здійснення коригування сум податкових зобов’язань відповідно до ст. 192 Податкового кодексу України постачальник товарів/послуг виписує розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної.

Таким чином, у разі зміни податкових зобов’язань продавця у зв’язку з поверненням ним покупцю коштів за товари/послуги або повернення товарів/послуг покупцем розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної виписується в день повернення незалежно від того, чи здійснювалася така операція у тому самому звітному періоді, в якому відбулося постачання товарів (отримання коштів) та було виписано податкову накладну, чи в іншому періоді.

 


 

Порядок оподаткування ПДВ операцій з постачання продуктів харчування і предметів першої необхідності в приміщенні слідчого ізолятора

Відповідно до пп.«ґ» пп.197.1.7 п.197.1 ст.197 р.V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями звільняються від оподаткування ПДВ операції з постачання послуг з харчування, забезпечення майном, комунально-побутовими та іншими послугами, що надаються особам, які утримуються в установах пенітенціарної системи, а саме харчування, у тому числі приготування їжі та постачання продуктів харчування і предметів першої необхідності.

Згідно із п.7 Указу Президента України від 6 квітня 2011 року №394/2011 «Про затвердження Положення про Державну пенітенціарну службу України» Державна пенітенціарна служба України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі або міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька областей) територіальні органи управління, а також через підпорядковані територіальним органам управління кримінально-виконавчу інспекцію, установи виконання покарань, слідчі ізолятори, воєнізовані формування, навчальні заклади, заклади охорони здоров’я, підприємства установ виконання покарань, інші підприємства, установи і організації, створені для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Враховуючи наведене, порядок оподаткування операцій з постачання продуктів харчування і предметів першої необхідності в приміщенні слідчого ізолятора для осіб, що утримуються під вартою, можливо визначити після ознайомлення з первинними документами, а тому платнику податку рекомендовано звернутися до контролюючого органу за місцем реєстрації.

 


 

Застосування спеціального режиму оподаткування: критерії, яким повинно відповідати сільськогосподарське підприємство!

Відповідно до п.209.1 ст.209 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у п.209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Пунктом 209.6 ст.209 Податкового кодексу України передбачено, що сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно:

а) для новоутвореного сільськогосподарського підприємства, зареєстрованого як суб’єкт господарювання, який провадить господарську діяльність менше ніж 12 календарних місяців, така питома вага сільськогосподарських товарів/послуг розраховується за наслідками кожного окремого звітного податкового періоду;

б) з метою розрахунку такої питомої ваги до складу основної діяльності сільськогосподарського підприємства не включаються оподатковувані операції з постачання капітальних активів, що перебували у складі його основних фондів не менше ніж 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно, якщо такі операції не були постійними і не становили окремої підприємницької діяльності.

 


 

У разі зміни напряму використання товарів/послуг, необоротних активів з діяльності у сфері сільського і лісового господарства та рибальства на іншу діяльність, податковий кредит суб’єктом спеціального режиму оподаткування підлягає коригуванню

Відповідно до пп.209.15.1 п.209.15 ст.209 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI зі змінами та доповненнями, у разі зміни напряму використання товарів/робіт, основних фондів платник податку проводить коригування податкового кредиту виходячи з вартості придбання товарів/послуг, балансової (залишкової) вартості основних фондів, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснено зміну напряму використання.

Згідно з формою та порядком заповнення Податкової декларації з ПДВ, затвердженими наказом Міністерства фінансів України №1492, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України за №1490/20228, зазначене коригування в Податковій декларації з ПДВ з позначкою ”0121”/”0122”/”0123” відображається в рядку 10.1 зі знаком «-», а в Податковій декларації з ПДВ з позначкою ”0110” в рядку 10.1 зі знаком «+».

 


 

Порядок оподаткування операції з постачання транспортно-експедиторських послуг нерезиденту

Відповідно до пп. б) п. 185.1 ст. 185 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI об’єктом оподаткування є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 Податкового кодексу України.

Згідно з пп. ж) п. 186.3 ст. 186 р. V Податкового кодексу України місцем надання транспортно-експедиторських послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб’єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання.

Тобто, оскільки місцем надання транспортно-експедиторських послуг нерезиденту, є місце їх надання за межами митної території України, то операція з постачання таких послуг не підпадає під об’єкт оподаткування ПДВ.

 


 

Порядок оподаткування ПДВ транспортно-експедиторських послуг наданих резиденту

Відповідно до пп.„б” п.185.1 ст.185 р.V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI об’єктом оподаткування є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

Підпунктом „ж” п.186.3 ст.183 р.V Податкового кодексу України визначено, що місцем постачання транспортно-експедиторських послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб’єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання.

Оскільки, транспортно-експедиторські послуги надаються резиденту, то незалежно від того чи такі послуги надаються на митній території України чи за її межами, вони підлягають оподаткуванню ПДВ на загальних підставах за основною ставкою.

 


 

Умови при яких послуги з перевезення пасажирів міським пасажирським транспортом звільняються від оподаткування ПДВ

Відповідно до пп. 197.1.8 п. 197.1 ст. 197 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями звільняються від оподаткування ПДВ операції з постачання послуг з перевезення пасажирів міським пасажирським транспортом (крім таксі), тарифи на які регулюються в установленому законом порядку. Ця норма не поширюється на операції з надання пасажирського транспорту в оренду (прокат).

Згідно із ст. 28 Закону України від 21 травня 1997 року №280/97 «Про місцеве самоврядування в Україні» із змінами та доповненнями встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні, транспортні та інші послуги належить до власних повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

 


 

Порядок визначення відповідності платника ПДВ критеріям для отримання автоматичного бюджетного відшкодування

Критерії, яким повинні відповідати платники ПДВ для отримання автоматичного бюджетного відшкодування, визначені п.200.19 ст.200 р.V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI .

Згідно з п.200.20 ст.200 р.V ПКУ порядок визначення відповідності платника податку критеріям, зазначеним у пункті 200.19 цієї статті, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику. Визначення відповідності платника податку зазначеним критеріям проводиться в автоматизованому режимі протягом 15 календарних днів після граничного терміну подачі звітності.

Отже, визначення відповідності платника ПДВ критеріям, яким такі платники ПДВ повинні відповідати для отримання автоматичного бюджетного відшкодування, проводиться в автоматизованому режимі протягом 15 календарних днів після граничного терміну подачі звітності.

 


 

Терміни проведення перевірки щодо правомірності заявлених до відшкодування сум ПДВ

Відповідно до п. 200.10 та п. 200.11 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, контролюючий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки.

Перелік достатніх підстав, які надають право контролюючим органам на позапланову виїзну документальну перевірку платника податку на додану вартість для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 р. №1238.

 


 

Податкові пільги платникам податків, зареєстрованим як платники ПДВ, не надаються

Відповідно до п.8 порядку обліку сум податків та зборів, не сплачених суб’єктом господарювання до бюджету у зв’язку з отриманням податкових пільг, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року №1233, податкові пільги визначаються за операціями з постачання товарів та/або послуг, що є об’єктами обкладення податком на додану вартість і відповідно до Податкового кодексу України та міжнародних договорів України, ратифікованих Верховною Радою України, звільнені від оподаткування або оподатковуються за нульовою ставкою, а також тих, до яких застосовані спеціальні режими оподаткування в галузі сільського господарства.

Таким чином, оскільки податкові пільги з ПДВ визначаються за операціями з постачання товарів/послуг, що є об’єктами обкладення ПДВ, а не передбачають звільнення від оподаткування окремої категорії платників податку чи окремих суб’єктів господарювання, для яких встановлено саме надання податкових пільг, то платникам податків, зареєстрованим як платники ПДВ, податкові пільги з ПДВ не надаються, а визначаються виключно за операціями з постачання товарів та/або послуг та застосовуються в обов’язковому порядку без можливості відмовитися від їх застосування.

 


 

Порядок оподаткування ПДВ операцій з постачання послуг з дезінфекції, дезінсекції та дератизації санітарно-епідеміологічними закладами Міністерства охорони здоров’я України

Відповідно до пп.197.1.5 п.197.1 ст.197 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI звільняються від оподаткування операції з постачання послуг з охорони здоров’я закладами охорони здоров’я, що мають ліцензію на постачання таких послуг, а також постачання послуг реабілітаційними установами для інвалідів та дітей-інвалідів, що мають ліцензію на постачання таких послуг відповідно до законодавства, крім послуг, перелічених в абз. а) – о) даного пункту.

Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 28.10.02 №385 «Про затвердження переліку закладів охорони здоров’я», санітарно-епідеміологічні заклади віднесені до закладів охорони здоров’я.

Відповідно до ст. 9 Закону України від 1 червня 2000 року №1775-III «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» із змінами та доповненнями операції з поставки послуг з проведення дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних робіт не входять до переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Отже, від оподаткування ПДВ звільняються виключно заклади охорони здоров’я, які мають ліцензію на поставку послуг у сфері охорони здоров’я наведених в пп. 197.1.5 п. 197.1 ст. 197 р. V ПКУ. Враховуючи те, що операції з поставки послуг з проведення дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних робіт не входять до переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, то такі операції не звільняються від сплати ПДВ та оподатковуються у загальновстановленому порядку за основною ставкою.

 


 

Оподаткування ПДВ операцій у разі отримання орендної плати за договором суборенди земельних ділянок державної або комунальної власності

Здійснювати перерахування орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, до місцевого бюджету повинен виключно орендар, який уклав з відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування договір оренди земельної ділянки.

Орендна плата за договором суборенди земельної ділянки державної або комунальної власності не надходить безпосередньо до відповідного бюджету, а зараховується на банківський рахунок платника податку (особи, що уклала договір суборенди землі), тому, вартість наданих послуг у межах договору суборенди (орендна плата) є об’єктом оподаткування ПДВ і підлягає оподаткуванню ПДВ за основною ставкою.

 


 

Порядок оподаткування ПДВ операції з виплати дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом

Відповідно до пп. 196.1.6 п.196.1 ст. 196 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI не є об’єктом оподаткування операції з виплат у грошовій формі заробітної плати (інших прирівняних до неї виплат), а також пенсій, стипендій, субсидій, дотацій за рахунок бюджетів або Пенсійного фонду України чи інших фондів загальнообов’язкового соціального страхування (крім тих, що надаються у майновій формі);

виплат дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом;

надання комісійних (брокерських, дилерських) послуг із торгівлі та/або управління цінними паперами (корпоративними правами), деривативами та валютними цінностями, включаючи будь-які грошові виплати (у тому числі комісійні) фондовим або валютним біржам чи позабіржовим фондовим системам або їх членам у зв’язку з організацією та торгівлею цінними паперами ліцензованими торговцями цінними паперами, а також деривативами та валютними цінностями.

 


 

Порядок оподаткування ПДВ операцій із продажу заставного майна боржника – платника ПДВ, яке оприбутковується на балансі заставодержателя (кредитора) з метою його наступного продажу

У разі якщо за згодою сторін (за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса) заставне майно в рахунок погашення кредиту переходить до заставодержателя, то таке відчуження прирівнюється до поставки і на дату такої передачі у заставодавця - платника ПДВ виникають податкові зобов’язання та такий заставодавець виписує податкову накладну.

У разі якщо за згодою сторін (за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса) заставне майно оприбутковується на балансі заставодержателя (кредитора) з метою його наступного продажу, то на дату оприбуткування такого об’єкта за наявності податкової накладної або її замінників, заставодержатель (кредитор) має право на податковий кредит.

При здійсненні операції з поставки оприбуткованого об’єкта у заставодержателя виникають податкові зобов’язання з ПДВ на загальних підставах.

 


 

Порядок оподаткування ПДВ операцій із продажу заставного майна боржника

У разі якщо за згодою сторін (за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса) заставне майно в рахунок погашення кредиту переходить до заставодержателя, то таке відчуження прирівнюється до поставки і на дату такої передачі у заставодавця - платника ПДВ виникають податкові зобов’язання та такий заставодавець виписує податкову накладну.

У разі якщо за згодою сторін (за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса) заставне майно оприбутковується на балансі заставодержателя (кредитора) з метою його наступного продажу, то на дату оприбуткування такого об’єкта за наявності податкової накладної або її замінників, заставодержатель (кредитор) має право на податковий кредит.

При здійсненні операції з поставки оприбуткованого об’єкта у заставодержателя виникають податкові зобов’язання з ПДВ на загальних підставах.

 


 

Визначення місця постачання телекомунікаційних послуг

Відповідно до пп.„д” п.186.3 ст.186 р.V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями місцем постачання телекомунікаційних послуг, а саме: послуг, пов’язаних з передаванням, поширенням або прийманням сигналів, слів, зображень та звуків або інформації будь-якого характеру за допомогою дротових, супутникових, стільникових, радіотехнічних, оптичних або інших електромагнітних систем зв’язку, включаючи відповідне надання або передання права на використання можливостей такого передавання, поширення або приймання, у тому числі надання доступу до глобальних інформаційних мереж, вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб’єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання.

 


 

Оподаткування ПДВ операцій із внесення платником податку основного засобу до статутного фонду іншої юридичної особи

Відповідно до пп. «а» п.185.1 ст.185 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями об’єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. «а» п.185.1 ст.185 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями об’єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. «а» п.185.1 ст.185 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями об’єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 Податкового кодексу України.

 


 

Порядок оподаткування ПДВ операції з постачання маркетингових послуг

Відповідно до пп. 14.1.108 п. 14.1 ст. 14 р. І Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги);

Згідно із пп. «б» п. 185.1 ст. 185 р. V Податкового кодексу України об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 Податкового кодексу України.

Місцем постачання послуг відповідно до п. 186.4 ст. 186 р. V Податкового кодексу України є місце реєстрації постачальника, крім операцій, зазначених у п. 186.2 і п. 186.3 цієї статті.

Враховуючи вищенаведене, операція з постачання платником ПДВ маркетингових послуг є об’єктом оподаткування ПДВ, незалежно від того кому вони надаються резиденту чи нерезиденту.


 

Оподаткування ПДВ операцій із внесення платником податку основного засобу до статутного фонду іншої юридичної особи

Відповідно до пп. «а» п.185.1 ст.185 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями об’єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 Податкового кодексу України.

Згідно із пп.14.1.191 п.14.1 ст.14 р.І Податкового кодексу України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі, зокрема, обмін.

Таким чином, операція із внесення платником податку основних засобів до статутного фонду інших юридичних осіб є об’єктом оподаткування ПДВ та підлягає оподаткуванню на загальних підставах за основною ставкою.


 

Реєстрація платників ПДВ що ліквідується та отримання в процесі реалізації ОФ та ТМЦ  коштів на суму, що перевищує 300 тис.грн

Відповідно до п.181.1 ст.181 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами і доповненнями (далі - ПКУ) у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп’ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов’язана зареєструватися як платник податку в контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених ст.183 ПКУ, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Згідно із п.183.2 ст.183 р.V ПКУ у разі обов’язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до контролюючого органу не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у ст.181ПКУ.

Пунктом 183.10 ст.183 р.V ПКУ визначено, що будь-яка особа, яка підлягає обов’язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Таким чином, у разі якщо особою, яка ліквідується, в процесі реалізації основних фондів та ТМЦ отримано коштів на суму, що перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов’язана зареєструватися як платник податку в контролюючому органі за своїм місцезнаходженням.

 


 

Визначення бази оподаткування операцій в разі постачання товарів/послуг

 Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 ПКУ) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб’єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв’язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв’язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

У випадках, передбачених статтею 189 ПКУ, база оподаткування визначається з урахуванням положень ст. 189 ПКУ.

 


 

Ставки оподаткування операції з постачання товарів для заправки морських суден

 Згідно із п. 194.1 ст. 194 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) операції, зазначені у ст. 185 ПКУ, крім операцій, що не є об’єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті ”а” п. 193.1 ст. 193 ПКУ, яка є основною.

Водночас пунктом 10 підр. 2 р. ХХ ПКУ передбачено, що за податковими зобов’язаннями з ПДВ, що виникли:

з 1 січня 2011 року до 31 грудня 2013 року включно ставка податку становить 20 відсотків;

з 1 січня 2014 року - 17 відсотків.

Відповідно до п.п. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПКУ за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки або забезпечення морських суден, що: 

використовуються для навігаційної діяльності, перевезення пасажирів або вантажів за плату, промислової, риболовецької або іншої господарської діяльності, що провадиться за межами територіальних вод України;

використовуються для рятування або подання допомоги в нейтральних або територіальних водах інших країн;

входять до складу Військово-Морських Сил України та відправляються за межі територіальних вод України, у тому числі на якірні стоянки.

 


 

Зберіганя платником ПДВ оригіналу свідоцтва про реєстрацію платника податку та порядок розміщення копій такого свідоцтва

Відповідно до п.183.11 ст.183 р.V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI оригінал свідоцтва про реєстрацію платника податку повинен зберігатися таким платником, а копії свідоцтва, достовірність яких засвідчена контролюючим органом, розміщуватися в доступних для огляду місцях у приміщенні платника податку та в усіх його філіях (відділеннях), представництвах.

 


 

Оподаткування ПДВ операцій з надання/отримання платником податку поворотної фінансової допомоги у грошовому вигляді

Підпунктом „б” п.185.1 ст.185 р.V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами і доповненнями (далі - ПКУ) визначено, що об’єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до пп.14.1.185 п.14.1 ст.14 р.І ПКУ постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Згідно з пп.14.1.191 п.14.1 ст 14 р.І ПКУ постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Оскільки операції з отримання поворотної фінансової допомоги не підпадають під визначення операцій з постачання товарів/послуг, то ПДВ за такою операцією не нараховується.

 


 

Порядок оподаткування податком на додану вартість, у разі якщо помилково зараховані кошти на розрахунковий рахунок платника ПДВ та термін, що встановлений для  повернення цих коштів

Відповідно до п.35.1 ст. 35 Закону України від 5 квітня 2001 року №2346-III „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” із змінами та доповненнями (далі – Закон №2346) неналежний отримувач зобов’язаний протягом трьох робочих днів від дати надходження повідомлення банку-порушника про здійснення помилкового переказу ініціювати переказ еквівалентної суми коштів банку-порушнику, за умови отримання повідомлення цього банку про здійснення помилкового переказу.

Пунктом 35.2 ст. 35 Закону №2346 визначено, що у разі своєчасного повідомлення банком-порушником неналежного отримувача про здійснення помилкового переказу та порушення неналежним отримувачем строку, встановленого п. 35.1 цієї статті, неналежний отримувач має повернути суму переказу, а також сплатити банку-порушнику пеню в розмірі 0,1 відсотка цієї суми за кожний день починаючи від дати завершення помилкового переказу до дня повернення коштів включно, яка не може перевищувати 10 відсотків суми переказу.

При цьому, згідно із п.35.3 ст.35 Закону №2346 спори між банком-порушником та неналежним отримувачем щодо помилкового переказу розглядаються у судовому порядку.

Оскільки об’єктом оподаткування ПДВ, відповідно до пп.„а” та пп.„б” пп.185.1 ст.185 р.V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами і доповненнями, є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, то кошти, що не пов’язані з такими взаємовідносинами між суб’єктами господарювання та які повернуто в належні терміни, не підпадають під об’єкт оподаткування.

За наявності договірних відносин на предмет поставки товарів, надання послуг податкові зобов’язання нараховуються відповідно до ст.187 ПКУ.

 


 

Нарахування податкових зобов»язань з ПДВ при постачанні проїзних документів на міські транспортні засоби своїм працівникам, студентам, пенсіонерам

Відповідно до пп.„а” та пп.„б” п.185.1 ст.185 р.V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами і доповненнями (далі - ПКУ) об’єктом оподаткування, зокрема, є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з пп.197.1.8 п.197.1 ст.197 р.V ПКУ звільняються від оподаткування операції з постачання послуг з перевезення пасажирів міським пасажирським транспортом (крім таксі), тарифи на які регулюються в установленому законом порядку.

Ця норма не поширюється на операції з надання пасажирського транспорту в оренду (прокат).

Порядок відображення в податковому обліку операцій з постачання проїзних документів на міські транспортні засоби платником податку своїм працівникам, студентам, пенсіонерам, тощо можливо визначити після ознайомлення з первинними документами. А тому рекомендуємо звернутися до контролюючих органів за місцем реєстрації з додатковим наданням копій первинних документів для отримання податкової консультації щодо порядку оподаткування такої операції.

 


 

Порядок оподаткування ПДВ операції з постачання маркетингових послуг

Відповідно до пп. 14.1.108 п. 14.1 ст. 14 р. І Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (далі – ПКУ) маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги);

Згідно із пп. «б» п. 185.1 ст. 185 р. V ПКУ об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 ПКУ.

Місцем постачання послуг відповідно до п. 186.4 ст. 186 р. V ПКУ є місце реєстрації постачальника, крім операцій, зазначених у п. 186.2 і п. 186.3 цієї статті.

Враховуючи вищенаведене, операція з постачання платником ПДВ маркетингових послуг є об’єктом оподаткування ПДВ, незалежно від того кому вони надаються резиденту чи нерезиденту.

 


 

Додавання ПДВ до ціни товарів/послуг при здійсненні поставки товарів/послуг платником ПДВ

Відповідно до пп. 194.1.1 п. 194.1 ст. 194 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (далі – ПКУ) податок ПДВ становить 17 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг.

База оподаткування ПДВ визначається відповідно до ст. 188 – ст. 192 р.V ПКУ.

П. 10 підр. 2 р. ХХ ПКУ встановлено, що за податковими зобов’язаннями з ПДВ, що виникли:

з 1 січня 2011 року до 31 грудня 2013 року включно ставка податку становить 20 відсотків;

з 1 січня 2014 року - 17 відсотків.

 


 

Оподаткування ПДВ операцій із внесення ФО рухомого/нерухомого майна до статутного фонду ЮО в обмін на корпоративні права

Відповідно до пп. «а» п. 185.1 ст. 185 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (далі - ПКУ) об’єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 ПКУ.

Згідно із пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 р. І ПКУ постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі, зокрема, обмін.

Отже, якщо фізична особа здійснює підприємницьку діяльність та є зареєстрованою платником ПДВ, то операція із внесення такою особою рухомого/нерухомого майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права є об’єктом оподаткування ПДВ.

 


 

Оподаткування операцій з постачання (продажу, передачі) земельних ділянок

Відповідно до абзацу першого пп. 197.1.21 п. 197.1 ст. 197 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ) звільняються від оподаткування ПДВ операції з постачання (продажу, передачі) земельних ділянок, земельних часток (паїв), крім тих, що розміщені під об’єктами нерухомого майна та включаються до їх вартості відповідно до законодавства (з урахуванням положень абзацу першого пп. 197.1.13 п.197.1 ст.197 р. V ПКУ).

Зазначеним абзацом першим пп. 197.1.13 п. 197.1 ст. 197 р. V ПКУ визначено, що звільняються від оподаткування ПДВ операції з безоплатної приватизації житлового фонду, включаючи місця загального користування у багатоквартирних будинках та прибудинкових територій, присадибних земельних ділянок відповідно до законодавства, а також постачання послуг, отримання яких згідно із законодавством є обов’язковою передумовою приватизації житла, прибудинкових територій багатоквартирних будинків, присадибних земельних ділянок.

 


 

Оподаткування ПДВ коштів, що надійшли орендодавцю у вигляді компенсації комунальних послуг та послуг на поточне утримання приміщень від орендаря

Відповідно до пп. «б» п. 185.1 ст. 185 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 ПКУ.
     Відповідно до ст. 188 ПКУ база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 ПКУ, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб’єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв’язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Враховуючи викладене, кошти, що надійшли орендодавцю у вигляді компенсації комунальних послуг та послуг на поточне утримання приміщень від орендаря, включаються до бази оподаткування ПДВ та підлягають оподаткуванню на загальних підставах за основною ставкою.

 


 

Оподаткування ПДВ операцій із внесення платником податку ОЗ до статутного фонду іншої ЮО

Відповідно до пп. «а» п.185.1 ст.185 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) об’єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 ПКУ.

Згідно із пп.14.1.191 п.14.1 ст.14 р.І ПКУ постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі, зокрема, обмін.

Таким чином, операція із внесення платником податку основних засобів до статутного фонду інших юридичних осіб є об’єктом оподаткування ПДВ та підлягає оподаткуванню на загальних підставах за основною ставкою.

 


 

Оподаткування ПДВ операцій з оприбуткування надлишків ТМЦ

 Пунктом 185.1 ст.185 р.V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами і доповненнями (далі - ПКУ) визначено, що об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 Кодексу.

Відповідно до п.14.1.191 п.14.1 ст.14 р.І ПКУ постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Так як операція по оприбуткуванню надлишків товарно-матеріальних цінностей, не відповідає визначенню терміну „постачання товарів”, то така операція не підпадає під об’єкт оподаткування ПДВ.

 


 

Оподаткувпання ПДВ операцій з надання майнових прав інтелектуальної власності нерезидентом, в якості внеску до статутного фонду ЮО - резидента

Підпунктом 14.1.185 п.14.1 ст.14 р.І Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Відповідно до пп.«б» п.185.1 ст.185 р.V ПКУ об’єктом оподаткування є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 ПКУ.

Згідно з пп.«а» п.186.3 ст.186 р.V ПКУ місцем постачання послуг з надання майнових прав інтелектуальної власності, створення за замовленням та використання об’єктів права інтелектуальної власності, у тому числі за ліцензійними договорами, а також надання (передача) права на скорочення викидів парникових газів (вуглецевих одиниць) вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб’єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання.

Таким чином, операція надання майнових прав інтелектуальної власності нерезидентом, в якості внеску до статутного фонду юридичної особи – резидента, є об’єктом оподаткування ПДВ, оскільки місцем постачання таких послуг вважається місце постачання їх на митній території України.

При цьому, згідно із п.180.2 ст.180 р.V ПКУ особою, відповідальною за нарахування та сплату податку до бюджету у разі постачання послуг нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платники податку, якщо місце постачання послуг розташоване на митній території України, є отримувач послуг.

 


 

Порядок оподаткування операцій з постачання платником ПДВ резиденту/нерезиденту послуг з надання персоналу

Пунктом 185.1 ст.185 р.V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) визначено, що об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 ПКУ.

Згідно з пп.”г” п.186.3 ст.186 ПКУ місцем постачання послуг з надання персоналу, у тому числі якщо персонал працює за місцем здійснення діяльності покупця, вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб’єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання.

Отже, операція з постачання платником ПДВ резиденту послуг з надання персоналу, у тому числі якщо персонал працює за місцем здійснення діяльності покупця, є об’єктом оподаткування ПДВ та підлягає оподаткуванню за основною ставкою, незалежно від того резидентом чи нерезидентом надані такі послуги, оскільки місцем постачання таких послуг вважається місце постачання їх на митній території України.

У разі, якщо платником ПДВ послуги з надання персоналу, у тому числі якщо персонал працює за місцем здійснення діяльності покупця, надаються нерезиденту, то така операція не є об’єктом оподаткування ПДВ, оскільки, місцем постачання таких послуг вважається місце постачання їх за межами митної території України.

 


 

Порядок оподаткування ПДВ послуг тайм-чартеру (оренда судна разом з персоналом) нерезиденту

Відповідно до ст.203 Кодексу торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року №176/95-ВР, за договором чартеру (фрахтування) судна на певний час судновласник зобов’язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торговельного мореплавства на певний час.

Надане фрахтувальнику судно може бути укомплектоване екіпажем (тайм-чартер) або не споряджене і не укомплектоване екіпажем (бербоут-чартер).

Тобто, послуга тайм-чартеру (оренди), передбачає надання фрахтувальнику в обов’язковому порядку укомплектованого екіпажем судна.

Підпунктом „б” п.185.1 ст.185 р.V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) визначено, що об’єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п.186.4 ст.186 р.V ПКУ місцем постачання послуг є місце реєстрації постачальника, крім операцій, зазначених у пунктах 186.2 і 186.3 цієї статті.

Згідно з пп.„г” п.186.3 р.V ПКУ місцем постачання послуг з надання персоналу, у тому числі якщо персонал працює за місцем здійснення діяльності покупця, вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб’єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання.

Підпунктом „ґ” п.186.3 р.V ПКУ місцем постачання послуг з надання в оренду (лізинг) рухомого майна, крім транспортних засобів та банківських сейфів, вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб’єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання.

Оскільки, надання екіпажу (персоналу) судна не є самостійною послугою, а є невід’ємною частиною тайм-чартеру (оренди судна), то місце постачання такої послуги визначається відповідно до визначення місця постачання послуг з оренди транспортних засобів (в т.ч. морського, річкового), а саме місцем постачання, є місце реєстрації постачальника таких послуг, тому незалежно від того, резиденту чи нерезиденту вони надаються, такі послуги підлягають оподаткуванню на загальних підставах за основною ставкою.

 


 

Визначення місця постачання товарів

Відповідно до п. 186.1 ст. 186 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (далі – ПКУ) місцем постачання товарів є:

а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у пп. ”б” і ”в” цього пункту);

б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою;

в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Згідно з пп. 186.1.1 п. 186.1 ст. 186 р. V ПКУ якщо постачання товарів здійснюється для споживання на борту морських та повітряних суден або у поїздах на ділянці пасажирського перевезення, що здійснюється в межах митної території України, місцем постачання вважається пункт відправлення пасажирського транспортного засобу.

Ділянкою пасажирського перевезення, що здійснюється в межах митної території України, вважається ділянка, на якій відбувається таке перевезення без зупинок за межами митної території України між пунктом відправлення та пунктом прибуття пасажирського транспортного засобу.

Пункт відправлення пасажирського транспортного засобу - перший пункт посадки пасажирів у межах митної території України, у разі потреби - після зупинки за межами митної території України.

Пункт прибуття транспортного засобу на митній території України - останній пункт на митній території України для посадки/висадки пасажирів на митній території України.

 


 

Визначення місця постачання послуг, пов’язаних з нерухомим майном відповідно до норм ПКУ

Відповідно до пп.186.2.2 п.186.2 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VІ, місцем постачання послуг є фактичне місцезнаходження нерухомого майна, у тому числі що будується, для тих послуг, які пов’язані з нерухомим майном:

а) послуг агентств нерухомості;

б) послуг з підготовки та проведення будівельних робіт;

в) інших послуг за місцезнаходженням нерухомого майна, у тому числі того, що будується.

 


 

Визначення місця постачання послуг, пов’язаних з рухомим майном відповідно до норм ПКУ

 Відповідно до пп.186.2.1 п.186.2 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VІ, місцем постачання послуг є місце фактичного постачання послуг, пов’язаних з рухомим майном, а саме:

а) послуг, що є допоміжними у транспортній діяльності: навантаження, розвантаження, перевантаження, складська обробка товарів та інші аналогічні види послуг;

б) послуг із проведення експертизи та оцінки рухомого майна;

в) послуг, пов’язаних із перевезенням пасажирів та вантажів, у тому числі з постачанням продовольчих продуктів і напоїв, призначених для споживання;

г) послуг із виконання ремонтних робіт і послуг із переробки сировини, а також інших робіт і послуг, що пов’язані з рухомим майном.

 


 

Порядок оподаткування ПДВ операції з постачання платником ПДВ рекламних послуг резиденту та нерезиденту

Відповідно до пп. «б» п. 185.1 ст. 185 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (далі – ПКУ) об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 ПКУ.

Згідно із пп. «б» п. 186.3 ст. 186 р. V ПКУ місцем постачання рекламних послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб’єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання.

Тобто, операція з постачання платником ПДВ рекламних послуг резиденту є об’єктом оподаткування ПДВ, оскільки місцем постачання таких послуг вважається місце постачання їх на митній території України.

Операція з постачання платником ПДВ рекламних послуг нерезиденту не є об’єктом оподаткування ПДВ, так як місцем постачання таких послуг вважається місце постачання їх за межами митної території України.

 


 

Визначення місця постачання телекомунікаційних послуг

Відповідно до пп.„д” п.186.3 ст.186 р.V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями місцем постачання телекомунікаційних послуг, а саме: послуг, пов’язаних з передаванням, поширенням або прийманням сигналів, слів, зображень та звуків або інформації будь-якого характеру за допомогою дротових, супутникових, стільникових, радіотехнічних, оптичних або інших електромагнітних систем зв’язку, включаючи відповідне надання або передання права на використання можливостей такого передавання, поширення або приймання, у тому числі надання доступу до глобальних інформаційних мереж, вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб’єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання.

 


 

Порядок оподаткування постачання послуг, пов’язаних з рухомим майном

Підпунктом „б” п.185.1 ст.185 р.V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами і доповненнями (далі - ПКУ) визначено, що об’єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до пп.186.2.1 п.186.2 р. V ПКУ, місцем постачання послуг є місце фактичного постачання послуг, пов’язаних з рухомим майном, а саме:

а) послуг, що є допоміжними у транспортній діяльності: навантаження, розвантаження, перевантаження, складська обробка товарів та інші аналогічні види послуг;

б) послуг із проведення експертизи та оцінки рухомого майна;

в) послуг, пов’язаних із перевезенням пасажирів та вантажів, у тому числі з постачанням продовольчих продуктів і напоїв, призначених для споживання;

г) послуг із виконання ремонтних робіт і послуг із переробки сировини, а також інших робіт і послуг, що пов’язані з рухомим майном.

Таким чином, якщо платником ПДВ постачання послуг, пов’язаних з рухомим майном, здійснюється на митній території України, то такі послуги підлягають оподаткуванню на загальних підставах за основною ставкою, у разі, постачання даних послуг за межами митної території України - такі послуги не підпадають під об’єкт оподаткування.

 


 

Визначення місця постачання послуг, які не включені до переліку послуг, визначених у п. 186.2 та п. 186.3 ст. 186 ПКУ

Відповідно до п.186.4 ст.186 р.V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами і доповненнями місцем постачання послуг є місце реєстрації постачальника, крім операцій, зазначених у пунктах 186.2 і 186.3 цієї статті.

 


 

Виникнення податкових зобов»язань з ПДВ у разі постачання товарів/послуг з оплатою за рахунок бюджетних коштів

Відповідно до п. 187.7 ст. 187 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2011 року №2755-VI датою виникнення податкових зобов’язань у разі постачання товарів/послуг з оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата зарахування таких коштів на банківський рахунок платника податку або дата отримання відповідної компенсації у будь-якій іншій формі, включаючи зменшення заборгованості такого платника податку за його зобов’язаннями перед бюджетом.

 


 

Визначення дати виникнення податкових зобов’язань з ПДВ на митній території України відповідно до норм ПКУ

Відповідно до п.187.1. ст.187 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI датою виникнення податкових зобов’язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку-дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

 


 

Визначення дати виникнення податкових зобов’язань виконавця та податкового кредиту замовника при виконанні довгострокових договорів

Відповідно до п. 187.9 ст. 187 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) датою виникнення податкових зобов’язань виконавця довгострокових договорів (контрактів) є дата фактичної передачі виконавцем результатів робіт за такими договорами (контрактами). 

Для цілей цього пункту довгостроковий договір (контракт) - це будь-який договір на виготовлення товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва та якщо договорами, які укладені на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапного їх здавання.

При цьому, п. 198.2 ст. 198 р. V ПКУ датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до п. 187.9 ст. 187 ПКУ, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

 


 

Порядок формування торгівельним підприємством податкових зобов’язань та податкового кредиту з ПДВ при здійсненні операцій з продажу арештованого майна боржника

Інформаційно-довідковий департамент державної податкової служби не надає відповіді на запитання, які стосуються дій та повноважень податкової міліції.

 


 

Визначення бази оподаткування при здійсненні операцій з постачання вживаних товарів

Відповідно до п. 189.3 п. 189 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) у разі якщо платник податку провадить підприємницьку діяльність з постачання вживаних товарів (комісійну торгівлю), що придбані в осіб, не зареєстрованих як платники податку, базою оподаткування є комісійна винагорода такого платника податку.

У випадках, коли платник податку здійснює діяльність з постачання однорідних вживаних товарів, придбаних у фізичних осіб, не зареєстрованих як платники податку, у межах договорів, що передбачають передання права власності на такі товари, базою оподаткування є позитивна різниця між ціною продажу та ціною придбання таких товарів, визначена у порядку, встановленому цим розділом.

Датою збільшення податкових зобов’язань платника податку є дата, визначена за правилами, встановленими п. 187.1 ст. 187 ПКУ.

При цьому ціна продажу вживаного транспортного засобу визначається:

для фізичної особи виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого засобу, розрахованої суб’єктом оціночної діяльності, уповноваженим здійснювати оцінку відповідно до закону;

для платників податку виходячи з договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін.

Для цілей цього розділу:

вживаними товарами вважаються товари, що були в користуванні не менше року, а також транспортні засоби, які не підпадають під визначення нового транспортного засобу.

Новими транспортними засобами вважаються:

а) наземний транспортний засіб - той, що вперше реєструється в Україні відповідно до законодавства та при цьому має загальний наземний пробіг до 6000 кілометрів;

б) судно - те, що вперше реєструється в Україні відповідно до законодавства та при цьому пройшло не більше 100 годин після першого введення його в експлуатацію;

в) літальний апарат - той, що вперше реєструється в Україні відповідно до законодавства та при цьому його налітаний час до такої реєстрації не перевищує 40 годин після першого введення в експлуатацію. Налітаним вважається час, який розраховується від блок-часу зльоту літального апарата до блок-часу його приземлення;

однорідними товарами вважаються товари у значенні, визначеному р. I ПКУ.

Згідно із пп. 14.1.131 п. 14.1 р. І ПКУ однорідні (подібні) товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що не є ідентичними, але мають схожі характеристики і складаються із схожих компонентів, у результаті чого виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними. Для визначення товарів однорідними (подібними) враховуються такі ознаки: якість та ділова репутація на ринку;

наявність торговельної марки;

країна виробництва (походження);

виробник; рік виробництва;

новий чи вживаний;

термін придатності.

 


 

Дія ставки  ПДВ 17% відповідно до норм ПКУ

Відповідно до ст. 193 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (далі – ПКУ) ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах:

а)17відсотків;

б)0відсотків. П. 10 підрозділу 2 р. ХХ ПКУ встановлено, що за податковими зобов’язаннями з ПДВ, що виникли:з 1 січня 2011 року до 31 грудня 2013 року включно ставка податку становить 20 відсотків;

з 1 січня 2014 року - 17 відсотків.

 


 

Сплата ПДВ при експорті товарів СГ, який не є платником ПДВ

Для операцій з експорту товарів (послуг) нормами Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI не передбачено сплати ПДВ суб’єктом господарювання, який не є платником ПДВ.

 


 

Виникнення податкових зобов’язаннь у платника ПДВ при отриманні /наданні попередньої (авансової) оплати за товари, які будуть експортовані або імпортовані

 Відповідно до п. 187.11 ст.187 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями попередня (авансова) оплата вартості товарів, що експортуються чи імпортуються, не змінює значення сум податку, які відносяться до податкового кредиту або податкових зобов’язань платника податку, такого експортера або імпортера.

 


 

Операції з постачання товарів для заправки або забезпечення повітряних суден, які підлягають оподаткуванню за ставкою 0%

Відповідно до пп.„б” пп.195.1.2 п. 195.1 ст. 195 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями операції з постачання товарів для заправки або забезпечення повітряних суден оподатковуються за нульовою ставкою, якщо:

-виконують міжнародні рейси для навігаційної діяльності чи перевезення пасажирів або вантажів за плату;

- входять до складу Повітряних Сил України та відправляються за межі повітряного кордону України, у тому числі у місця тимчасового базування.

 


 

Оподаткування  ПДВ операції з виплати страхових платежів

Згідно з пп.196.1.3 п.196.1 ст.196 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) не є об’єктом оподаткування ПДВ операції з надання послуг із страхування, співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону, а також пов’язаних з такою діяльністю послуг страхових (перестрахових) брокерів та страхових агентів.

Відповідно до ст. 9 Закону України від 7 березня 1996 року №85/96-ВР «Про страхування» зі змінами та доповненнями страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Тобто, оскільки надання послуг із страхування і перестрахування не є об’єктом оподаткування, то виплата страхових платежів також не є об’єктом оподаткування ПДВ та операція з отримання таких страхових платежів чи операція з їх виплати не змінює суму податкового кредиту або податкових зобов’язань ані у застрахованої особи, ані у страхової компанії (страховика).

 


 

Податкові зобов’язання з ПДВ підприємтсв у разі медичного страхування своїх працівників за кошти підприємства

 Відповідно до пп.„б” п.185.1 ст.185 р.V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 ПКУ.

Згідно з пп.14.1.185 п.14.1 ст.14 р.І ПКУ постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Відповідно до пп.196.1.3 п.196.1 ст.196 р.V ПКУ не є об’єктом оподаткування ПДВ операції з:

надання послуг із страхування, співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону, а також пов’язаних з такою діяльністю послуг страхових (перестрахових) брокерів та страхових агентів;

надання послуг із загальнообов’язкового державного соціального страхування (у тому числі пенсійного страхування), недержавного пенсійного забезпечення, залучення та обслуговування пенсійних вкладів та рахунків учасників фондів банківського управління, адміністрування недержавних пенсійних фондів.

Враховуючи вищевикладене, операція з медичного страхування своїх працівників за кошти підприємства не призводить до виникнення податкових зобов’язань з ПДВ.

 


 

Порядок оподаткування ПДВ операцій із заставленим майном, яке переходить у власність банку від платника ПДВ згідно з умовами договору застави

 Згідно з пп.„а” п.185.1 ст.185 р.V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) об’єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 ПКУ.

Згідно з Законом України від 2 жовтня 1992 року №2654 ”Про заставу” якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконане, то заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до п.153.6 ст.153 р.ІІІ ПКУ відчуження об’єкта застави для заставодавця прирівнюється до продажу такого об’єкта у податковий період такого відчуження, і ціна продажу/купівлі при цьому визначається за правилами, встановленими відповідними законами, які регулюють відносини застави (іпотеки).

При цьому, база оподаткування ПДВ операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 ПКУ, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість).

У разі постачання необоротних активів, база оподаткування визначається виходячи з їх балансової вартості на момент їх постачання. (ст.188 р.V ПКУ).

Відповідно до п.187.1 ст.187 р.V ПКУ датою виникнення податкових зобов’язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку-дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Виходячи з зазначеного, у момент відчуження об’єкта застави виникатимуть податкові зобов’язання у заставодавця, і базою оподаткування буде визначатися відповідно до ст.188 р.V ПКУ.

Якщо згідно з умовами договору або закону об’єкт застави відчужується у власність заставоутримувача в рахунок погашення боргових зобов’язань, таке відчуження прирівнюється до купівлі заставоутримувачем такого об’єкта застави в податковий період такого відчуження, а ціна купівлі при цьому визначається за правилами, встановленими відповідними законами, які регулюють відносини застави (іпотеки).

 


 

Порядок оподаткування ПДВ операції з виплати дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом

Відповідно до пп. 196.1.6 п.196.1 ст. 196 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (далі - ПКУ) не є об’єктом оподаткування операції з виплат у грошовій формі заробітної плати (інших прирівняних до неї виплат), а також пенсій, стипендій, субсидій, дотацій за рахунок бюджетів або Пенсійного фонду України чи інших фондів загальнообов’язкового соціального страхування (крім тих, що надаються у майновій формі);

виплат дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом;

надання комісійних (брокерських, дилерських) послуг із торгівлі та/або управління цінними паперами (корпоративними правами), деривативами та валютними цінностями, включаючи 

будь-які грошові виплати (у тому числі комісійні) фондовим або валютним біржам чи позабіржовим фондовим системам або їх членам у зв’язку з організацією та торгівлею цінними паперами ліцензованими торговцями цінними паперами, а також деривативами та валютними цінностями.

 


 

Порядок оподаткування ПДВ операцій з передачі майна платника податку до статутних фондів інших платників податків у разі його реорганізації

Відповідно до пп. 196.1.7 п. 196.1 ст. 196 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2011 року №2755-VI (далі – ПКУ) операції з реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення та перетворення) юридичних осіб не є об’єктом оподаткування ПДВ.

Згідно із п. 98.1 ст. 98 р. ІІ ПКУ під реорганізацією платника податків, зокрема, розуміється зміна його правового статусу, яка передбачає будь-яку з таких дій або їх поєднання:

зміна найменування платника податків, а для господарських товариств - зміна організаційно-правового статусу товариства, що тягне за собою зміну їх коду згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України та/або податкового номера;

злиття платників податків, а саме передача майна платника податків до статутних фондів інших платників податків, унаслідок чого відбувається ліквідація платника податків, який зливається з іншими;

поділ платника податків на декілька осіб, а саме поділ його майна між статутними фондами новоутворених юридичних осіб та/або фізичними особами, внаслідок якого відбувається ліквідація юридичного статусу платника податків, який поділяється;

виділення з платника податків інших платників податків, а саме передача частини майна платника податків, що реорганізується, до статутних фондів інших платників податків в обмін на їх корпоративні права, внаслідок якого не відбувається ліквідація платника податків, що реорганізується.

 


 

Порядок оподаткування ПДВ медичних послуг

Згідно з пп.197.1.5 п.197.1 ст.197 р.V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами і доповненнями, звільняються від оподаткування ПДВ операції з постачання послуг з охорони здоров’я закладами охорони здоров’я, що мають ліцензію на постачання таких послуг, а також постачання послуг реабілітаційними установами для інвалідів та дітей-інвалідів, що мають ліцензію на постачання таких послуг відповідно до законодавства, крім послуг, перелічених в абзацах ”а” - ”о” даного пункту, а саме

а) надання косметологічної допомоги, крім тієї, що надається за медичними показаннями;

б) масаж для зміцнення здоров’я дорослого населення, корекції осанки тощо;

в) проведення профілактичних медичних оглядів із підготовкою висновку про стан здоров’я на прохання громадян;

г) проведення гігієнічної експертизи проектних матеріалів та попередніх проектних пропозицій, у тому числі щодо розміщення об’єкта, а також нормативної документації на нові технології виробництва продукції та нові види продукції за заявкою замовника, гігієнічна оцінка зразків нових видів продукції;

ґ) надання консультаційної допомоги з питань проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи;

д) обстеження за заявкою замовника об’єктів, що будуються, реконструюються або функціонують, з метою їх відповідності санітарному законодавству;

е) проведення за заявкою замовника токсиколого-гігієнічних, медико-біологічних, санітарно-гігієнічних, фізіологічних та інших обстежень з метою визначення безпеки продукції для здоров’я людини;

є) видача суб’єктам господарювання дозволів на виробництво, використання, транспортування, зберігання, реалізацію, захоронення, знищення, утилізацію продукції і речовин вітчизняного та імпортного виробництва, що потенційно небезпечні для здоров’я людини;

ж) надання юридичним і фізичним особам консультаційної допомоги з питань застосування законодавства про охорону здоров’я, в тому числі щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення;

з) проведення медичного огляду осіб для видачі:

дозволу на право отримання та носіння зброї громадянам, крім військовослужбовців і посадових осіб, носіння зброї якими передбачено законодавством;

відповідних документів на виїзд громадян за кордон за викликом родичів, що проживають у зарубіжних країнах, оздоровлення в зарубіжних лікувальних або санаторних закладах за власним бажанням, а також у службові відрядження (крім державних службовців, робота яких пов’язана з такими виїздами і які мають відповідні медичні документи);

посвідчення водія транспортного засобу;

и) медичне обслуговування з’їздів, конференцій, симпозіумів, фестивалів, нарад, змагань тощо;

і) медичне обслуговування громадян за їх бажанням у медичних закладах із поліпшеним сервісним обслуговуванням;

ї) організація медичного контролю осіб, які займаються фізичною культурою і спортом в оздоровчих закладах;

й) проведення профілактичних щеплень громадянам, які від’їжджають за кордон за викликом, для оздоровлення в зарубіжних лікувальних або санаторних закладах за власним бажанням, а також у туристичні подорожі (крім тих, що від’їжджають на лікування та в службові відрядження);

к) складення за заявками замовників санітарних паспортів радіотехнічних об’єктів та проведення досліджень для їх підтвердження; 

л) проведення за заявками замовників державної санітарно-гігієнічної експертизи з акредитації та атестації підприємств, установ, організацій на право проведення токсиколого-гігієнічних, медико-біологічних, санітарно-гігієнічних та інших досліджень;

м) визначення за заявками замовника шкідливих і небезпечних факторів виробничого середовища, технологічного та трудового процесів, проведення досліджень для розробки засобів і заходів щодо усунення або зменшення їх небезпечної дії;

н) навчання за заявками замовників на робочих місцях фахівців підприємств, установ, організацій в установах санітарно-епідеміологічної служби, державних науково-дослідних інститутах гігієнічного та епідеміологічного профілю, а також фахівців підприємств, установ, організацій, проведення санітарно-гігієнічних та бактеріологічних досліджень; 

о) надання за заявками замовників послуг з організації роботи відомчих санітарних лабораторій, оснащення їх медичною технікою (обладнанням, апаратурою, приладами); навчання на місці фахівців таких лабораторій методики проведення санітарно-гігієнічних досліджень;

Отже, дану пільгу мають право використовувати виключно заклади охорони здоров’я та реабілітаційні установи для інвалідів та дітей-інвалідів, які мають ліцензію на постачання послуг з охорони здоров’я.

Перелік закладів охорони здоров’я затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 28.10.2002 №385.

Таким чином, послуги з охорони здоров’я, які надаються закладами охорони здоров’я та реабілітаційними установами для інвалідів та дітей-інвалідів за наявності спеціального дозволу (ліцензії) на проведення відповідних видів послуг з охорони здоров’я звільняються від оподаткування ПДВ за умови, що такі операції не перелічені в абзацах ”а” - ”о” пп.197.1.5 п.197.1 ст.197 р.V ПКУ.

 


 

Звільнення доступного житла від оподаткування ПДВ операцій з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла

Згідно з п.197.15 ст.197 р.V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами і доповненнями звільняються від оподаткування ПДВ операції з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла та житла, що будується за державні кошти.

Відповідно до п.1 ст.4 Закону України від 25 грудня 2008 року №800-VI „Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва” із змінами і доповненнями (далі - Закон №800), доступне житло - збудовані і ті, що будуються за державної підтримки, житлові будинки (комплекси) та квартири.

Пунктом 7 ст.4 Закону №800 визначено, що державна підтримка будівництва (придбання) доступного житла здійснюється за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів.

Кошти, передбачені у державному бюджеті на надання державної підтримки, використовуються з урахуванням оптимізації кількості бюджетних програм шляхом концентрації видатків за єдиним головним розпорядником бюджетних коштів, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Відповідно до п.8 ст.4 Закону №800 контроль за будівництвом та прийняттям в експлуатацію об’єктів доступного житла покладається на Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську і Севастопольську міські державні адміністрації та центральний орган виконавчої влади з питань будівництва та архітектури.

Згідно з п.9 ст.4 Закону №800 архітектурно-планувальні і технічні вимоги до доступного житла встановлюються державними будівельними нормами з обов’язковим урахуванням вимог до енергозбереження.

Таким чином, від оподаткування ПДВ звільняються операції з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла, що будується за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів з урахуванням інших вищевказаних вимог.

 


 

Порядок оподаткування ПДВ операції з постачання реабілітаційних послуг інвалідам та путівок на санаторно - курортне лікування

Відповідно до пп.197.1.6 п.197.1 ст.197 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями звільняються від оподаткування операції з постачання реабілітаційних послуг інвалідам, дітям-інвалідам, а також постачання путівок на санаторно-курортне лікування, оздоровлення та відпочинок на території України фізичних осіб віком до 18 років, інвалідів, дітей-інвалідів.

 


 

Порядок оподаткування ПДВ операції з постачання відходів як вторинної сировини (за винятком відходів і брухту чорних і кольорових металів)

Згідно із пп. «а» пп. 185.1 ст. 185 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) об’єктом оподаткування ПДВ є, зокрема, операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 ПКУ.

Відповідно до пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 р. І ПКУ постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Тобто, операції з постачання відходів як вторинної сировини (за винятком відходів і брухту чорних і кольорових металів) підлягають оподаткуванню ПДВ на загальних підставах за основною ставкою ПДВ.

 


 

Пільги з ПДВ для підприємств легкої промисловості

Для підприємств легкої промисловості Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року №2755-VI пільг з ПДВ не передбачено.

 


 

Право відмови платника ПДВ від податкової пільги з ПДВ

Відповідно до п. 30.1 ст. 30 р. І Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов’язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених п. 30.2 ст. 30 ПКУ.

Згідно із п. 30.4 ст. 30 р. І ПКУ платник податків вправі відмовитися від використання податкової пільги чи зупинити її використання на один або декілька податкових періодів, якщо інше не передбачено ПКУ. Податкові пільги, не використані платником податків, не можуть бути перенесені на інші податкові періоди, зараховані в рахунок майбутніх платежів з податків та зборів або відшкодовані з бюджету.

Пунктом 30.9 ст. 30 р. І ПКУ податкова пільга надається шляхом:

а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;

б) зменшення податкового зобов’язання після нарахування податку та збору;

в) встановлення зниженої ставки податку та збору;

г) звільнення від сплати податку та збору.

Відмовитися від використання податкової пільги чи зупинити її використання на один або декілька податкових періодів платник податків вправі лише тоді, коли звільнення надається безпосередньо платнику податків, а не окремим операціям з постачання тих чи інших товарів чи надання тих чи інших послуг. В частині, що стосується податку на додану вартість, це лише одна з категорій пільг, яка надається платникам податку – зменшення податкового зобов’язання після нарахування податку та збору (пп. «б» п. 30.9 ст. 30 р. І ПКУ), тобто право на формування податкового кредиту.

Від таких видів пільг як встановлення зниженої ставки податку та збору (пп. «в» п. 30.9 ст. 30 р. І ПКУ) та звільнення від сплати податку та збору (пп. «г» п. 30.9 ст. 30 р. І ПКУ) платники податку на додану вартість не вправі ні відмовитися, ні зупинити її використання на один чи декілька звітних періодів, оскільки ці пільги надаються не безпосередньо платникам податків, а стосуються окремо перерахованих у відповідних статтях ПКУ операцій.

 


 

Порядок оподаткування ПДВ операцій з постачання на митній території України лікарських засобів та виробів медичного призначення

Відповідно до пп. 197.1.27 п. 197.1 ст. 197 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (далі - ПКУ) операції з постачання лікарських засобів, дозволених для виробництва і застосування в Україні та внесених до Державного реєстру лікарських засобів (у тому числі аптечними закладами), а також виробів медичного призначення за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, звільняються від оподаткування ПДВ.

 


 

Звільненню від оподаткування ПДВ операції з постачання робіт та послуг, пов’язаних з виробництвом фільмів

Відповідно до п.12 підрозділу 2 р.ХХ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI визначено, що тимчасово, до 1 січня 2016 року, звільняються від оподаткування ПДВ операції з постачання національних фільмів, визначених Законом України ”Про кінематографію”, виробниками, демонстраторами та розповсюджувачами національних фільмів, а також постачання робіт та послуг з виробництва, у тому числі тиражування, національних фільмів та іноземних фільмів, дубльованих, озвучених, субтитрованих державною мовою на території України, а також постачання робіт та послуг з дублювання, озвучення та/або субтитрування державною мовою іноземних фільмів на території України.

 


 

Порядок оподаткування ПДВ операцій у сфері кінематографічної діяльності

Відповідно до п.12 підрозділу 2 р.ХХ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) тимчасово, до 1 січня 2016 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання національних фільмів, визначених Законом України ”Про кінематографію”, виробниками, демонстраторами та розповсюджувачами національних фільмів, а також постачання робіт та послуг з виробництва, у тому числі тиражування, національних фільмів та іноземних фільмів, дубльованих, озвучених, субтитрованих державною мовою на території України, а також постачання робіт та послуг з дублювання, озвучення та/або субтитрування державною мовою іноземних фільмів на території України.

Згідно з п. 13 підрозділу 2 р.ХХ ПКУ тимчасово, до 1 січня 2016 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання послуг з демонстрування, розповсюдження та/або публічного сповіщення національних фільмів та іноземних фільмів, дубльованих, озвучених та/або субтитрованих державною мовою на території України, демонстраторами, розповсюджувачами та/або організаціями мовлення (публічними сповіщувачами).

 


 

Порядок оподаткування операцій з постачання послуг з поховання та постачання ритуальних товарів державними та комунальними службами

Відповідно до пп.197.1.10 п.197.1 ст.197 р.V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами і доповненнями звільняються від оподаткування ПДВ операції з постачання послуг з поховання та постачання ритуальних товарів державними та комунальними службами, а саме:

а) виклик агента ритуальної служби для оформлення замовлення на організацію та проведення поховання;

б) оформлення медичної довідки про причини смерті;

в) доставка замовникові ритуальних атрибутів для організації поховання;

г) навантаження, розвантаження та перенесення ритуальних атрибутів;

ґ) транспортні послуги, що надаються у процесі організації поховання;

д) продаж стандартної труни;

е) продаж контейнера для перевезення оцинкованої труни; запаювання оцинкованої труни;

є) утримання тіл померлих у холодильних камерах понад норму перебування (після смерті у лікувальному закладі, а також тих, що померли вдома чи інших місцях);

ж) послуги з підготовки тіла покійного до поховання або кремації (послуги перукаря та косметолога, обмивання, бальзамування, укладання в труну);

з) копання могили;

и) перенесення труни з тілом покійного (додому, до квартири в багатоповерховому будинку, до моргу; з дому, квартири, моргу тощо до місця поховання);

і) музичний супровід обряду поховання;

ї) проведення громадянської панахиди;

й) послуги організатора обряду поховання;

к) виготовлення та встановлення металевої намогильної таблички, хреста, надголовника або тимчасового пам’ятного знака;

л) продаж стандартних похоронних вінків і траурних стрічок для них;

м) організація відправлення труни з тілом покійного чи урни з прахом покійного за кордон;

н) у разі проведення підпоховання в могилу послуги з демонтажу елементів існуючого надгробка (пам’ятника) та їх установка;

о) написання тексту на траурній стрічці;

п) кремація;

р) продаж урни;

с)продаж кубка для урни;

т) поховання урни з прахом у могилу, у колумбарії, розвіювання праху.

 


 

Порядок оподаткування ПДВ операцій з постачання путівок на санаторно-курортне лікування на території України

Відповідно до пп. 197.1.6 п. 197.1 ст. 197 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями операції з постачання реабілітаційних послуг інвалідам, дітям-інвалідам, а також постачання путівок на санаторно-курортне лікування, оздоровлення та відпочинок на території України фізичних осіб віком до 18 років, інвалідів, дітей-інвалідів звільняються від оподаткування ПДВ

Для інших категорій споживачів продаж путівок на санаторно-курортне лікування, оздоровлення та відпочинок на території України здійснюється з нарахування ПДВ.

 


 

Чи надаються платникам податків, зареєстрованим як платники ПДВ, податкові пільги з ПДВ

Відповідно до п.8 порядку обліку сум податків та зборів, не сплачених суб’єктом господарювання до бюджету у зв’язку з отриманням податкових пільг, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року №1233, податкові пільги визначаються за операціями з постачання товарів та/або послуг, що є об’єктами обкладення податком на додану вартість і відповідно до Податкового кодексу України та міжнародних договорів України, ратифікованих Верховною Радою України, звільнені від оподаткування або оподатковуються за нульовою ставкою, а також тих, до яких застосовані спеціальні режими оподаткування в галузі сільського господарства.

Таким чином, оскільки податкові пільги з ПДВ визначаються за операціями з постачання товарів/послуг, що є об’єктами обкладення ПДВ, а не передбачають звільнення від оподаткування окремої категорії платників податку чи окремих суб’єктів господарювання, для яких встановлено саме надання податкових пільг, то платникам податків, зареєстрованим як платники ПДВ, податкові пільги з ПДВ не надаються, а визначаються виключно за операціями з постачання товарів та/або послуг та застосовуються в обов’язковому порядку без можливості відмовитися від їх застосування.

 


 

Порядок оподаткування ПДВ операцій з постачання продуктів дитячого харчування та товарів дитячого асортименту для немовлят

Відповідно до п.197.1 ст.197 р.V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами і доповненнями звільняються від оподаткування ПДВ операції з постачання продуктів дитячого харчування та товарів дитячого асортименту для немовлят за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

 


 

Термін проведення перевірки щодо правомірності заявлених до відшкодування сум ПДВ

 Відповідно до п. 200.10 та п. 200.11 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, контролюючий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки.

Перелік достатніх підстав, які надають право контролюючим органам на позапланову виїзну документальну перевірку платника податку на додану вартість для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 р. №1238.

 


 

Порядок визначення відповідності платника ПДВ критеріям для отримання автоматичного бюджетного відшкодування

Критерії, яким повинні відповідати платники ПДВ для отримання автоматичного бюджетного відшкодування, визначені п.200.19 ст.200 р.V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (далі – ПКУ).

Згідно з п.200.20 ст.200 р.V ПКУ порядок визначення відповідності платника податку критеріям, зазначеним у пункті 200.19 цієї статті, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику. Визначення відповідності платника податку зазначеним критеріям проводиться в автоматизованому режимі протягом 15 календарних днів після граничного терміну подачі звітності.

Отже, визначення відповідності платника ПДВ критеріям, яким такі платники ПДВ повинні відповідати для отримання автоматичного бюджетного відшкодування, проводиться в автоматизованому режимі протягом 15 календарних днів після граничного терміну подачі звітності.

 


 

Право на отримання бюджетного відшкодування особам, які зареєстровані як платники ПДВ менш ніж 12 календарних місяців

Відповідно до п.200.5 ст.200 р.V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755- не мають права на отримання бюджетного відшкодування особи, які:

були зареєстровані як платники цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів);

мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

 


 

Право нарахування ПДВ та склаждання податкових накладних

Відповідно до п.201.8 ст.201 р.V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами і доповненнями право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

 


 

Документи, які є підставою для нарахування податкового кредиту, крім податкових накладних

 Відповідно до п. 201.11 ст. 201 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (далі - ПКУ) підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є:

а) транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв’язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами;

б) касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку).

У разі використання платниками для розрахунків із споживачами реєстраторів розрахункових операцій касовий чек повинен містити дані про загальну суму коштів, що підлягає сплаті покупцем з урахуванням податку, та суму цього податку, що сплачується у складі загальної суми.

Згідно із п. 201.12. ст. 201 ПКУ у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається податкова накладна, податкові зобов’язання за якою включені до податкової декларації попереднього періоду.

 


 

Реєстрація  податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних з 23-ї до 0 годин

Відповідно до п. 2 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року №1246, внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування, до Єдиного реєстру податкових накладних (далі – Реєстр) здійснюється шляхом подання протягом операційного дня зазначених документів в електронній формі Державній податковій службі з використанням електронного цифрового підпису та внесення відповідних відомостей до Реєстру.

Операційний день триває з 0 до 23-ї години.

Враховуючи викладене, подавати накладну до реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних потрібно з 0 до 23-ї години.

 


 

Звірка даних покупцем отриманої податкової накладної на відповідність з даними Єдиного реєстру

Згідно з п. 201.10 ст. 201 р.V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зокрема, вказаний порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року №1246 «Про затвердження Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних» (далі - Порядок №1246).

Зазначеним Порядком №1246 передбачено, що з метою отримання інформації, що міститься у Єдиному Реєстрі податкових накладних (далі - Реєстр), покупець складає запит за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення в електронному вигляді у форматі (відповідно до стандарту), затвердженому Державною податковою службою, та надсилає його засобами телекомунікаційного зв’язку Державній податковій службі.

На запит покупця стосовно надання інформації, що міститься у Реєстрі, видається:

про податкову накладну та/або розрахунок коригування - витяг з Реєстру;

про податкову накладну, до якої на дату надходження такого запиту зареєстровано розрахунок коригування, - витяг, що містить відомості про податкову накладну та відповідний розрахунок коригування;

про розрахунок коригування до податкової накладної - витяг, що містить відомості про податкову накладну та відповідний розрахунок коригування.

Запит щодо надання відомостей про податкові накладні та/або розрахунки коригування з Реєстру складається у форматі (відповідно до стандарту), затвердженому Державною податковою службою, за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення.

На запит накладаються електронні цифрові підписи посадових осіб платника податку у такому порядку: першим - електронний цифровий підпис головного бухгалтера (бухгалтера) або електронний цифровий підпис керівника; другим - електронний цифровий підпис, що є аналогом відбитка печатки покупця.

За відсутності у покупця посади бухгалтера електронні цифрові підписи посадових осіб платника податку накладаються у такому порядку: першим - електронний цифровий підпис керівника; другим - електронний цифровий підпис, що є аналогом відбитка печатки покупця.

Покупець, що є фізичною особою - підприємцем, накладає електронний цифровий підпис у такому порядку: першим - електронний цифровий підпис платника податку, другим - електронний цифровий підпис, що є аналогом відбитка печатки покупця.

Запит покупця в електронній формі підлягає шифруванню та надсилається Державній податковій службі засобами телекомунікаційного зв’язку з урахуванням вимог Законів України «Про електронний цифровий підпис» та «Про електронні документи та електронний документообіг». Примірник запиту в електронній формі зберігається у покупця.

Державна податкова служба після надходження від покупця запиту в електронній формі проводить його розшифрування, перевіряє електронний цифровий підпис, визначає відповідність електронного документа формату (стандарту), затвердженому Державною податковою службою.

Державна податкова служба здійснює пошук зазначеної у запиті податкової накладної та/або розрахунку коригування та складає витяг з Реєстру, у якому наводяться відомості щодо податкової накладної та розрахунку коригування. Зазначений витяг надсилається покупцеві не пізніше операційного дня, що настає за днем надходження запиту.

На зазначений витяг накладається електронний підпис Державної податкової служби, який після шифрування надсилається на електронну адресу, зазначену в запиті покупця.

 


 

Строки  подання податкової декларації з ПДВ та сплати ПДВ до бюджету

Згідно із п. 202.1 ст. 202 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (далі - ПКУ) для платників ПДВ звітним (податковим) періодом є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Кодексом, календарний квартал.

Відповідно до п. 49.18 ст. 49 р. ІІ та ст. 203 р. V ПКУ податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює:

календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;

календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Пунктом 57.1 ст. 57 р. ІІ та ст. 203 р. V ПКУ визначено, що платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

 


 

Форма подання податкові декларації з ПДВ та копії реєстрів податкових накладних до них в електронному вигляді за грудень 2010 року

За грудень місяць 2010 року подаються:

 податкова декларації з ПДВ - за формою, встановленою наказом ДПА України від 30.05.97 №166 «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання» із змінами та доповненнями;

 податкова декларації з ПДВ (скорочена) - за формою, встановленою наказом ДПА України від 23.10.98 №499 «Про внесення змін до податкової звітності по податку на додану вартість» із змінами та доповненнями;

 податкова декларація з ПДВ (переробного підприємства) - за формою, встановленою наказом ДПА України від 28.04.09 №221 «Про внесення змін до податкової звітності з податку на додану вартість» із змінами та доповненнями;

 податкова декларація з ПДВ (спеціальна) – за формою, встановленою наказом ДПА України від 12.05.10 №313 «Про внесення змін до податкової звітності з податку на додану вартість».

 копії реєстрів отриманих та виданих податкових накладних в електронному вигляді - за формою, встановленою наказом ДПА України від 30.06.05 №244 «Про затвердження Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних» із змінами та доповненнями.

 


 

Оподаткування послуг, що надані нерезидентом на митній території України

Відповідно до п. 180.2 ст. 180 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) особою, відповідальною за нарахування та сплату податку до бюджету у разі постачання послуг нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платники податку, якщо місце постачання послуг розташоване на митній території України, є отримувач послуг.

Згідно з нормами ст.208 р. V ПКУ отримувач послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, нараховує податок за основною ставкою податку на базу оподаткування, визначену згідно з п. 190.2 ст. 190 ПКУ.

При цьому отримувач послуг - платник податку у порядку, визначеному ст. 201 ПКУ, складає податкову накладну із зазначенням суми нарахованого ним податку, яка є підставою для віднесення сум податку до податкового кредиту у встановленому порядку.

Податкова накладна складається в одному примірнику і залишається в отримувача послуг - платника податку.

Якщо отримувача послуг зареєстровано як платника податку, сума нарахованого податку включається до складу податкових зобов’язань декларації за відповідний звітний період.

Якщо отримувача послуг не зареєстровано як платника податку, то податкова накладна не виписується. Форма розрахунку податкових зобов’язань такого отримувача послуг у вигляді додатку до декларації з цього податку, затверджується у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.

Отримувач послуг прирівнюється до платника податку для цілей застосування правил цього розділу щодо сплати податку, стягнення податкового боргу та притягнення до відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування.

 


 

Дія спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства

Спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства з 1 січня 2011 року застосовується відповідно до ст. 209 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (далі – ПКУ).

Пунктом 4 ч. 2 р. XIX ПКУ передбачено, що з 1 січня 2018 року спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, встановлений ст. 209 ПКУ, визнається таким, що втрачає чинність.

 


 

Порядок оподаткування операції з постачання товарів народного промислу

 Згідно із п.210.2 ст.210 р.V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) культурні цінності - вироби мистецтва, предмети колекціонування або антикваріату - товари, що належать до товарних позицій за кодами 9701 - 9706 згідно з УКТ ЗЕД.

До культурних цінностей (код 9703 згідно з УКТ ЗЕД), зокрема, віднесені оригінали скульптур і статуеток з будь-якого матеріалу. До товарної позиції 9703 не включаються репродукції багатосерійного виробництва та кустарні вироби, які мають комерційний характер, навіть якщо ці вироби виконані художниками.

Згідно із п.185.1 ст.185 р.V ПКУ об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу.

Таким чином, операція з постачання платником ПДВ товарів народного промислу, які мають комерційний характер, є об’єктом оподаткування ПДВ та оподатковуються на загальних підставах за основною ставкою.

 

Земельний податок та орендна плата за землі державної і комунальної власності, зараховується до місцевого бюджету.

Відповідно до ст. 290 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ плата за землю зараховується до відповідних місцевих бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України для плати за землю.

 


 

Період нарахування плати за землю ЮО, які не подавали податкові декларації понад 1095 днів.

Пунктом 46.1 статті 46 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) встановлено, що податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених ПКУ) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов’язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Стаття 286 ПКУ визначає порядок обчислення плати за землю. Зокрема, відповідно до пункту 286.2 платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Статтею 102 ПКУ визначено строки давності та особливості їх застосування.

Контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 статті 102, має право самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків у випадках, визначених цим ПКУ, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов’язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Пунктом 102.2 статті 102 ПКУ встановлено, що грошове зобов’язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, якщо, зокрема, податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов’язання, не було подано.

Враховуючи зазначене, плата за землю юридичним особам, які не подавали податкову декларацію понад 1095 днів нараховується з періоду, у якому виникло податкове зобов’язання.

 


 

Ставка, за якою розраховується земельний податок за земельні ділянки, надані підприємствам промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони, що розташовані за межами населених пунктів.

Ставки податку за земельні ділянки, надані підприємствам промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони, розташовані за межами населених пунктів нормативну грошову оцінку яких не проведено, встановлено ст.278 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ).

Ставка податку за земельні ділянки, надані підприємствам промисловості, транспорту (крім земель залізничного транспорту за винятком земельних ділянок залізничного транспорту, на яких знаходяться окремо розташовані культурно-побутові будівлі та інші споруди), зв’язку, енергетики, а також підприємствам і організаціям, що здійснюють експлуатацію ліній електропередач (крім сільськогосподарських угідь та земель лісогосподарського призначення), встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області (п.278.1 ст.278 ПКУ).

Ставка податку за земельні ділянки, що відносяться до земель залізничного транспорту (крім земельних ділянок, на яких знаходяться окремо розташовані культурно-побутові будівлі та інші споруди і які оподатковуються на загальних підставах), надані військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, які не утримуються за рахунок державного або місцевих бюджетів, підрозділам Збройних Сил України, які здійснюють господарську діяльність, а також за земельні ділянки, на яких розташовані аеродроми, встановлюється у розмірі 0,02 відсотка від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області (п.278.2 ст.278 ПКУ).

Ставка податку за земельні ділянки, надані для підприємств промисловості, зайняті землями тимчасової консервації (деградовані землі), встановлюється у розмірі 0,03 відсотка від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області (п.278.3 ст.278 ПКУ).

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у ст.272, 273, 276 ПКУ (п.274.1 ст.274 ПКУ).

Податок за земельні ділянки (в межах та за межами населених пунктів), надані для розміщення об’єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до ст.274, 275, 278, 279 і 280 ПКУ (п.276.6 ст.276 ПКУ).

 


 

Іноземні громадяни та особи без громадянства, не користуються пільгами, щодо сплати земельного податку.

Відповідно до ст. 281 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями від сплати земельного податку звільняються інваліди першої і другої групи, фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років, пенсіонери (за віком), ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України ”Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, та фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Звільнення від сплати земельного податку за земельні ділянки, передбачене для вказаних категорій фізичних осіб, поширюється на одну земельну ділянку за кожним видом використання у межах граничних норм:

для ведення особистого селянського господарства - у розмірі не більш як 2 гектари;

для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): у селах - не більш як 0,25 гектара, в      селищах - не більш як 0,15 гектара, в містах - не більш як 0,10 гектара;

для індивідуального дачного будівництва - не більш як 0,10 гектара;

для будівництва індивідуальних гаражів - не більш як 0,01 гектара;

для ведення садівництва - не більш як 0,12 гектара.

Відповідно до норм ст. 121 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року N 2768-III зі змінами та доповненнями право на безоплатне отримання із земель державної або комунальної власності земельних ділянок, у межах зазначених граничних норм, мають громадяни України.

Іноземні громадяни та особи без громадянства не мають права набувати права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Враховуючи зазначене, іноземні громадяни та особи без громадянства не користуються пільгами щодо сплати земельного податку.

 


 

Роз*яснення, щодо подачі довідки (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, при поданні першої податкової декларації з плати за землю або у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Відповідно до Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв’язку, затвердженої наказом ДПА України від 10.04.2008 №233 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.04.2008 за №320/15011), платник податків здійснює формування та подання податкових документів в електронному вигляді відповідно до законодавства із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, засобу криптографічного захисту інформації, керуючись цією Інструкцією та договором.

Формат (стандарт) податкового документа в електронному вигляді на основі специфікації eXtensible Markup Language (XML), електронні форми податкових документів та інша інформація про порядок подання податкових документів в електронному вигляді оприлюднюються на веб-сайті ДПС.

Зокрема, на офіційному веб-сайті Міндоходів (www.minrd.gov.ua), в рубриці /Податки,збори, платежи/Загальнодержавні податки/Плата за землю/Форми звітності/ розміщено формат (стандарт) податкової декларації з плати за землю (земельного податку та орендної плати державної та комунальної власності), форма якої затверджена наказом ДПА України від 24.12.2010 № 1015.

Зазначений формат (стандарт) податкової декларації з плати за землю (земельного податку та орендної плати державної та комунальної власності) передбачає подання в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв’язку податкової декларації, додатка 1 до податкової декларації «Відомості про наявні земельні ділянки» та додатка 2 до податкової декларації «Відомості про пільги на земельний податок з наявних площ земельних ділянок».

Що стосується подання в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв’язку разом з податковою декларацією з плати за землю (земельного податку та орендної плати державної та комунальної власності) довідки (витягу) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, то оскільки формат (стандарт) такого документу в електронному вигляді відсутній, платники плати за землю повинні подавати такі довідки (витяги) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки на паперових носіях до органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки.

 


 

СГ, який уклав з органом місцевого самоврядування (виконавчої влади) договір сервітуту не має підстав сплачувати земельний податок або орендну плату за земельну ділянку щодо якої встановлено земельний сервітут.

Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) плата за землю – це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно зі ст. 269, 270 ПКУ платниками земельного податку є, зокрема, власники земельних ділянок та землекористувачі, а об’єктами оподаткування - земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного податку (п. 286.1 ст. 286 ПКУ).

Платником орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (далі – орендна плата) є орендар земельної ділянки (п.288.2 ст.288 ПКУ).

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п. 288.1 ст. 288 ПКУ).

Згідно із ст.127 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ зі змінами та доповненнями (далі – ЗКУ) органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених ст.122 ЗКУ, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.

Статтею 98 ЗКУ визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Земельний сервітут дає лише право на обмежене користування.

Види права земельного сервітуту визначено ст. 99 ЗКУ.

Враховуючи зазначене, за земельну ділянку, щодо якої встановлено земельний сервітут, нараховувати та сплачувати до бюджету плату за землю (земельний податок та орендну плату) повинен власник такої земельної ділянки (постійний землекористувач) або її орендар (в залежності від того, дана земельна ділянка знаходиться у власності (постійному користуванні) чи передана в оренду за договором оренди землі).

Суб’єкт господарювання, що отримав право користування земельною ділянкою (земельний сервітут), не має підстав сплачувати земельний податок або орендну плату за земельну ділянку щодо якої встановлено земельний сервітут.

 


 

Ставка, за якою розраховується земельний податок за земельні ділянки, передані у власність або надані в користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, що розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Відповідно до ст. 279 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755 – VI cтавка податку за земельні ділянки, передані у власність або надані в користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено, встанолюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

 


 

Пільги щодо сплати земельного податку для об’єднань співвласників багатоповерхових будинків (ОСББ) не встановлені.

Відповідно до ст. 38 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року N 2768-III зі змінами та доповненнями (далі – ЗКУ) до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об’єктів загального користування.

Згідно зі ст. 42 ЗКУ у разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об’єднанню власників.

Статтею 282 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (далі – ПКУ) встановлено перелік юридичних осіб – власників земельних ділянок та постійних землекористувачів, що мають право на пільги щодо сплати земельного податку. Проте, до зазначеного переліку не включено об’єднання співвласників багатоповерхових будинків.

Водночас відповідно до п. 276.1 ст. 276 ПКУ земельний податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів), зайняті житловим фондом, справляється у розмірі 3 відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до ст. 274 і 275 ПКУ.

Згідно із п. 286.1 ст. 286 ПКУ підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного податку.

З урахуванням викладеного, пільги щодо сплати земельного податку для об’єднань співвласників багатоповерхових будинків не встановлені. Водночас земельний податок за земельні ділянки, що у встановленому ЗКУ порядку передані об’єднанням співвласників багатоповерхових будинків у власність та які за даними державного земельного кадастру належать до земель, зайнятих житловим фондом, справляється у розмірі 3 відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до ст. 274 і 275 ПКУ.

 


 

Графа 8 «Річна сума земельного податку» (графа 9 «Річна сума орендної плати») при поданні щомісячно звітних податкових декларацій з плати за землю та при поданні уточнюючих декларацій у разі зміни протягом року податкового зобов’язання з плати за землю?

Відповідно до пп.286.2 ст.286 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст.46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов’язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним (286.3 ст.286 ПКУ).

Форму податкової декларації з плати за землю (земельний податок або орендної плати за землю державної та комунальної власності) затверджено наказом ДПА України від 24.12.2010 №1015.

Оскільки податкове зобов’язання з плати за землю за звітний місяць визначається виходячи з річної суми зобов’язання, то при поданні щомісячних звітних податкових декларацій з плати за землю та при поданні уточнюючих декларацій (у разі зміни протягом року податкового зобов’язання з плати за землю), платник у зазначених деклараціях заповнює графу 8 «Річна сума земельного податку» (графу 9 «Річна сума орендної плати»).

 


 

Деякі роз’яснення щодо сум земельного податку, нарахованих платникам ЄП – ФОП органами Міндоходів або самостійно визначені такими платниками у податкових деклараціях з плати за землю.

Відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо плати земельного податку власниками нежитлових приміщень, платниками єдиного податку - фізичними особами - підприємцями, затвердженої наказом ДПС України від 23.11.2012 № 1051, у разі надання в оренду будівель, споруд або їх частин за договором оренди, одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також яка прилягає до будівлі або споруди, тобто підприємницька діяльність наймодавців провадиться обов’язково за рахунок здачі в оренду майна і земельної ділянки, то така фізична особа – підприємець (власник нежитлового приміщення) теж звільняється від нарахування (сплати) та подання податкової звітності з земельного податку.

Пунктом 56.12 ст.56 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) визначено, що якщо відповідно до ПКУ контролюючий орган самостійно визначає грошове зобов’язання платника податків за причинами, не пов’язаними із порушенням податкового законодавства, такий платник податків має право на адміністративне оскарження рішень контролюючого органу протягом 30 календарних днів, що настають за днем надходження податкового повідомлення-рішення (рішення) контролюючого органу.

Окрім того, з урахуванням строків давності, визначених ст.102 ПКУ, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання у будь-який момент після отримання такого рішення (п.56.18 ст.56 ПКУ).

Разом з тим, не підлягає оскарженню грошове зобов’язання, самостійно визначене платником податків (п.56.11 ст.56 ПКУ).

Водночас, згідно з п.50.1 ст.50 ПКУ у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст.102 ПКУ) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов’язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов’язання минулих податкових періодів, зобов’язаний, за винятком випадків, установлених п.50.2 цієї статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов’язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п’яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов’язання з цього податку.

Отже, якщо платник єдиного податку – фізична особа – підприємець не згоден з сумою грошового зобов’язання з земельного податку, нарахованого органом ДПС, то такий платник податків має право на адміністративне оскарження рішення протягом 30 календарних днів, що настають за днем надходження податкового повідомлення-рішення або оскарження податкового повідомлення-рішення про нарахування грошового зобов’язання в суді.

Якщо платник єдиного податку – фізична особа – підприємець самостійно визначав грошове зобов’язання з земельного податку у податковій декларації з плати за землю, то такий платник податків має право здійснити відповідні уточнення сум земельного податку або шляхом подання уточнюючої податкової декларації з плати за землю або шляхом відображення таких виправлень у складі податкової декларації з плати за землю, що подається за податковий період, наступний за періодом, за який проводиться виправлення.

 


 

Податок ФО за земельну ділянку, на яку не оформлені правовстановлюючі документи нараховується органами Міндоходів.

Згідно із ст.269 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Об’єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності (ст.270 ПКУ).

Відповідно до ст.206 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року №2768-III зі змінами та доповненнями використання землі в Україні є платним.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п.286.1 ст.286 ПКУ).

Дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону (пп.14.1.42 п.14.1 ст.14 ПКУ).

Облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться щороку до 1 травня (п.287.2 ст.287 ПКУ).

Нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному ст.58 ПКУ (п.286.5 ст.286 ПКУ).

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п.287.6 ст.287 ПКУ).

Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п.287.8 ст.287 ПКУ).

Отже, враховуючи те, що використання землі є платним та підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, то при отриманні від відповідних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно інформації, необхідної для обчислення і справляння плати за землю, орган державної податкової служби надішле фізичній особі податкове повідомлення-рішення щодо сплати податку за земельну ділянку, на яку не оформлені правовстановлюючі документи та якою фактично користується така особа. Податок підлягає сплаті протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

 


 

Щодо ставок нарахування, ФО сум плати за землю  за роки, що передують року набрання чинності ПКУ.

До 1 січня 2011 року справляння плати за землю здійснювалося відповідно до Закону України від 3 липня 1992 року N 2535-XII ”Про плату за землю” із змінами та доповненнями (далі - Закон N 2535), яким визначено коло платників земельного податку, ставки податку, порядок його обчислення і сплати, а також пільгового оподаткування.

З 1 січня 2011 року питання щодо оподаткування регулюються Податковим кодексом України зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ) і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення.

Відповідно до п. 286.5 ст. 286 ПКУ нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Згідно з п. 102.1 ст. 102 ПКУ контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків у випадках, визначених ПКУ, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов’язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, у разі нарахування сум плати за землю (земельного податку та/або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності) за роки, що передують року набрання чинності ПКУ, застосовуються ставки, передбачені Законом № 2535.

 


 

Щодо сплати земельного податку заповідників, у тому числі історико-культурних, національних природних парків, заказників, парків державної та комунальної власності, регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних і зоологічних парків, пам’ятки природи, заповідних урочищ та парків-пам’ятки садово-паркового мистецтва.

Відповідно до пп. 282.1.1 п. 282.1 ст. 282 Податкового кодексу України від Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI від сплати земельного податку звільняються заповідники, у тому числі історико-культурні, національні природні парки, заказники (крім мисливських), парки державної та комунальної власності, регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, пам’ятки природи, заповідні урочища та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва.

 


 

ЮО – власники земельних ділянок у разі надання земельних ділянок в оренду платнику ФСП не звільняються від сплати земельного податку.

Пільги щодо сплати земельного податку для юридичних осіб встановлені ст. 282 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ).

Зокрема, пп. 282.1.10 п. 282.1 ст. 282 ПКУ передбачено, що від сплати земельного податку звільняються платники фіксованого сільськогосподарського податку за земельні ділянки, які використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Таким чином, юридичні особи - власники земельних ділянок у разі передачі земельних ділянок в оренду платнику фіксованого сільськогосподарського податку не звільняються від сплати земельного податку.

 


 

Порядок заповнення підсумкового рядка ”Усього” граф 8-11 (площа) додатка №2 до декларації з плати за землю, якщо є земельні ділянки як в межах населених пунктів так і за межами.

Форма податкової декларації з плати за землю (земельного податку та орендної плати державної та комунальної власності) (далі – декларація) затверджена наказом ДПА України від 24.12.10 № 1015.

Відповідно до форми декларації при заповненні додатка №2 «Відомості про пільги на земельний податок з наявних площ земельних ділянок» до декларації використовуються одиниці виміру:

гектари - з чотирма десятковими знаками;

м2 - з двома десятковими знаками;

гривні - з двома десятковими знаками.

Зокрема, графи 8-11 «Площа (м2 або га)» додатка №2 до декларації заповнюються відповідно в квадратних метрах або в гектарах.

Оскільки, графа 13 додатка №2 до декларації «Ставка податку» заповнюється в гривнях за 1 кв. метр, то графи 8-11 рядка «У межах населених пунктів» та «За межами населених пунктів» цього додатка слід заповнювати в квадратних метрах з двома десятковими знаками. Графи 8-11 рядка «Усього» заповнюються або в квадратних метрах (з двома десятковими знаками), або в гектарах (з чотирма десятковими знаками), враховуючи, що один гектар має десятитисячну частину – квадратний метр, тобто, в 1 гектарі знаходиться 10000 квадратних метрів.

 


 

ПКУ не передбачено застосування штрафних санкцій до орендаря земельної ділянки, який уклав договір суборенди на цю земельну ділянку та згідно з цим договором плата за суборенду є вищою за орендну плату.

Відповідно до пп.14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з пп.14.1.136 п.14.1 ст.14 ПКУ орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.     Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п.288.1 ст.288 ПКУ).

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об’єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду (п.288.2, п.288.3 ст.288 ПКУ).

Статтею 93 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III зі змінами та доповненнями встановлено, що орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

Порядок укладання договорів суборенди врегульований статтею 8 Закону України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV зі змінами та доповненнями, яка у частині другій передбачає, що умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.

Відповідно до п. 288.6 ст.288 ПКУ плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати орендної плати.

Форма Податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) затверджена наказом ДПА України від 24.12.10 № 1015.

Оскільки плата за землю справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (іншої форми не передбачено) та платником орендної плати є орендар земельної ділянки, то юридична особа (фізична особа - підприємець), що орендує земельну ділянку та уклала договір суборенди на цю земельну ділянку, несе відповідальність згідно із законодавством за правильність обчислення, своєчасність подання податкових декларацій та сплати податкових зобов’язань з орендної плати за землю.

Отже, Податковим кодексом України не передбачено застосування штрафних санкцій до орендаря земельної ділянки, який уклав договір суборенди на цю земельну ділянку та згідно з цим договором плата за суборенду є вищою за орендну плату.

 


 

Обчислення земельного податку за водойми, надані для виробництва рибної продукції .

Відповідно до пп. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Дані державного земельного кадастру – це сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону (пп. 14.1.42 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Земельний податок - обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі – податок) (пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Згідно із п.276.4 ст.276 ПКУ податок за водойми (у межах населених пунктів), надані для виробництва рибної продукції, та земельні ділянки, на яких розташовані аеродроми, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 275 ПКУ.

Відповідно ст.58 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року №2768-ІІІ із змінами та доповненнями (далі – ЗКУ) до земель водного фонду належать землі, зайняті:

а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об’єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами;

б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами;

в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

г) береговими смугами водних шляхів.

Частиною 2 статті 59 ЗКУ визначено, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Власники земельних ділянок зобов’язані забезпечувати використання їх за цільовим призначенням (п. «а» ч. 1 ст.91 ЗКУ).

Враховуючи вищенаведене юридичні особи – власники водоймів (у межах населених пунктів), яким за даними державного земельного кадастру водойми надані для виробництва рибної продукції, обчислюють земельний податок за такі водойми, за умови використання їх за цільовим призначенням, у розмірі 25 відсотків земельного податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 275 ПКУ.

 


 

СГ, які надають в оренду приміщення на неповний робочий день, обчислюють земельний податок на загальних підставах.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до норм р. XIII Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), яким визначені ставки земельного податку в залежності від місцезнаходження земель (у межах населених пунктів чи за їх межами), їх категорій та чи проведена їх нормативна грошова оцінка чи ні.

Відповідно до п. 274.1 ст. 274 ПКУ ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження), встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Ставки податку за земельні ділянки, що розташовані в межах населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено, визначені статтею 275 ПКУ.

Отже, нормами Податкового кодексу України не передбачено ставок земельного податку за площі, що надаються в оренду на неповний робочий день (кілька годин на тиждень або день).

Таким чином, суб’єкти господарювання, які надають в оренду приміщення на неповний робочий день, обчислюють земельний податок на загальних підставах.

 


 

Порядок переходу ЮО протягом року з загальної системи оподаткування на спрощену або зі спрощеної на загальну .

Відповідно до ст.269 та ст.270 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об’єктами оподаткування – земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Пунктом 286.2 ст.286 ПКУ визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст.46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій.

Платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов’язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним (п.286.3 ст.286 ПКУ).

Форма податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) (далі – податкова декларація) затверджена наказом ДПА України від 24.12.2010 № 1015.

Особливості справляння податку суб’єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються гл.1 р.XIV ПКУ (п.269.2 ст.269 ПКУ).

Платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності (пп.4 п.297.1 ст.297 ПКУ).

Порядок обрання або переходу на спрощену систему оподаткування, або відмови від спрощеної системи оподаткування здійснюється відповідно до ст.298 ПКУ.

Суб’єкт господарювання, який є платником інших податків і зборів відповідно до норм ПКУ, може прийняти рішення про перехід на спрощену систему оподаткування шляхом подання заяви до органу державної податкової служби не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу (пп.298.1.4 п.298.1 ст.298 ПКУ).

Платники єдиного податку можуть самостійно відмовитися від спрощеної системи оподаткування у зв’язку з переходом на сплату інших податків і зборів, визначених ПКУ (за умови відсутності непогашених податкових зобов’язань чи податкового боргу з єдиного податку та/або інших податків і зборів, які платники єдиного податку сплачують відповідно до цієї глави), з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому подано заяву щодо відмови від спрощеної системи оподаткування у зв’язку з переходом на сплату інших податків і зборів (пп.298.2.2 п.298.2 ст.298 ПКУ).

З огляду на зазначене, якщо юридична особа, яка в установлені строки подала річну податкову декларацію з плати за землю, приймає рішення про перехід у поточному році з загальної системи на спрощену систему оподаткування, то така особа повинна подати відповідному органу ДПС за місцезнаходженням земельної ділянки протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним, уточнюючу податкову декларацію на зменшення податкового зобов’язання із земельного податку починаючи з місяця переходу на спрощену систему оподаткування.

Якщо юридична особа – платник єдиного податку протягом року відмовляється від спрощеної системи оподаткування, то така особа зобов’язана сплачувати земельний податок з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому подано заяву щодо відмови від спрощеної системи оподаткування у зв’язку з переходом на сплату інших податків і зборів, та подати протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним, податкову декларацію з плати за землю (на поточний рік або щомісяця) відповідному органу ДПС за місцезнаходженням земельної ділянки.

 


 

Розрахунок орендної плати за земельні ділянки державної та/або комунальної власності, якщо у договорі оренди окремим пунктом зазначено, що орендна плата визначається з урахуванням індексів інфляції.

Відповідно до п.288.1 ст.288 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Статтею 271 ПКУ визначено, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого р.XIII ПКУ, а у разі, якщо нормативну грошову оцінку не проведено - площа земельних ділянок.

Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється р.XIII ПКУ; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється р.XIII ПКУ (пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПКУ).

Істотні умови договору оренди землі визначені ст.15 Закону України від 06 жовтня 1998 року №161 «Про оренду землі» із змінами та доповненнями (далі – ЗУ №161), однією з яких є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Типовий договір оренди землі затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року №220 «Про затвердження Типового договору оренди землі» із змінами та доповненнями.

Пунктом 13 Типового договору оренди землі встановлено, що розмір орендної плати переглядається у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.

Форма податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) (далі – податкова декларація) затверджена наказом ДПА України від 24.12.2010 № 1015.

Зокрема, у колонці 4 податкової декларації зазначається нормативна грошова оцінка одиниці площі земельної ділянки або одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області з урахуванням коефіцієнта індексації.

Для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок (п.289.1 ст.289 ПКУ).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року (п.289.2 ст.289 ПКУ).

Отже, для розрахунку розміру орендної плата за земельні ділянки державної та/або комунальної власності застосовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням щорічного коефіцієнта індексації.

Разом з цим, якщо у договорі оренди окремим пунктом зазначено, що орендна плата визначається з урахуванням індексів інфляції, орендарю необхідно звернутись до відповідного органу місцевого самоврядування (сільської, селищної, міської ради) або органу виконавчої влади, з яким укладено договір оренди землі, щодо перегляду умов договору оренди відповідно до вимог чинного законодавства України.

 


 

Про нарахування до сплати ФО суми земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності органом Міндоходу.

Відповідно до п.286.1 ст.286 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому дані державного земельного кадастру – це сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону (пп.14.1.42 п.14.1 ст.14 ПКУ).

Нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному ст.58 ПКУ (абз. перший п.286.5 ст.286 ПКУ).

Відповідно до ст.271 ПКУ базою оподаткування платою за землю є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого р.XIII ПКУ, а у разі, якщо нормативну грошову оцінку не проведено, - площа земельних ділянок.

Ставки земельного податку та особливості їх встановлення визначені у ст. 272-280 ПКУ.

Згідно з п.288.1 ст.288 ПКУ підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог ст.285 - 287 р.XIII ПКУ (п.288.7 ст.288 ПКУ).

Отже, органи державної податкової служби для визначення власникам земельних ділянок та землекористувачам розміру земельного податку та орендної плати використовують дані державного земельного кадастру та договорів оренди земельних ділянок щодо площі земельних ділянок, їх нормативної грошової оцінки з урахуванням коефіцієнтів індексації, а також ставки податку.

При цьому враховуються особливості обчислення та сплати плати за землю, встановлені ст. 286 та 287 ПКУ.

Так, у разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності (абз. другий п.286.5 ст.286 ПКУ).

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п.287.6 ст.287 ПКУ).

 


 

Ставка, за якою розраховується земельний податок за земельні ділянки, що відносяться до земель залізничного транспорту.

Відповідно до ст.274 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження), встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у ст.272, 273, 276 ПКУ.

За земельні ділянки, розташовані в межах населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено, згідно зі ст. 275 ПКУ податок обчислюються за ставками земельного податку (в гривнях за 1.кв.метр), що визначені в залежності від чисельності населення, та коефіцієнтів, що застосовується у містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного значення.

Податок за земельні ділянки (у межах населених пунктів), що відносяться до земель залізничного транспорту (крім земельних ділянок, на яких знаходяться окремо розташовані культурно-побутові будівлі та інші споруди і які оподатковуються на загальних підставах), надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, та земельні ділянки, на яких розташовані аеродроми, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до ст.274 і 275 ПКУ (п.276.4 ст. 276 ПКУ).

Ставка податку за земельні ділянки, що відносяться до земель залізничного транспорту (крім земельних ділянок, на яких знаходяться окремо розташовані культурно-побутові будівлі та інші споруди і які оподатковуються на загальних підставах), надані військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, які не утримуються за рахунок державного або місцевих бюджетів, підрозділам Збройних Сил України, які здійснюють господарську діяльність, а також за земельні ділянки, на яких розташовані аеродроми, встановлюється у розмірі 0,02 відсотка від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області (п.278.2 ст. 278 ПКУ).

 


 

СГ, який уклав з органом місцевого самоврядування (виконавчої влади) договір суперфіцію (право користування чужою земельною ділянкою для забудови), не повинен сплачувати до бюджету плату за землю.

Згідно з ст.127 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року №2768-ІІІ зі змінами та доповненнями (далі – ЗКУ) органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених ст.122 ЗКУ, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених ЗКУ.

Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України (ч. перша ст.102 прим.1 ЗКУ).

Строк користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для забудови не може перевищувати 50 років (ч. четверта ст.102 прим.1 ЗКУ).

Відповідно до пп.14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) плата за землю – це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно зі ст.269, 270 ПКУ платниками земельного податку є, зокрема, власники земельних ділянок та землекористувачі, а об’єктами оподаткування - земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п.286.1 ст.286 ПКУ).

Також, п.287.6 ст.287 ПКУ передбачено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відповідно до п.288.2 ст.288 ПКУ платником орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (далі – орендна плата) є орендар земельної ділянки. При цьому, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п.288.1 ст.288 ПКУ).

З урахуванням викладеного, за земельну ділянку, щодо якої укладено договір суперфіцію, нараховувати та сплачувати до бюджету плату за землю (земельний податок та орендну плату) повинен власник такої земельної ділянки (постійний землекористувач) або її орендар (в залежності від того, дана земельна ділянка знаходиться у власності (постійному користуванні) чи передана в оренду за договором оренди землі).

Суб’єкт господарювання, що отримав право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), не є платником плати за землю (земельного податку та орендної плати) за земельну ділянку щодо якої встановлено суперфіцій, за винятком випадку коли такий суб’єкт господарювання завершив будівництво будівлі, споруди та здійснив державну реєстрацію права власності на неї. Земельний податок у цьому разі за земельну ділянку, на якій розташована будівля, споруда, з урахуванням прибудинкової території нараховується та сплачується з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

 


 

Від сплати земельного податку звільняються підприємства, установи, організації, громадські організації фізкультурно-спортивної спрямованості за земельні ділянки, на яких розміщені спортивні споруди, що використовуються для проведення всеукраїнських, міжнародних змагань та навчально-тренувального процесу збірних команд України з видів спорту та підготовки спортивного резерву, бази олімпійської та паралімпійської підготовки.

Відповідно до пп.282.1.9 п. 282.1 ст. 282 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ)

 від сплати земельного податку звільняються підприємства, установи, організації, громадські організації фізкультурно-спортивної спрямованості, у тому числі аероклуби та авіаційно-спортивні клуби Товариства сприяння обороні України, - за земельні ділянки, на яких розміщені спортивні споруди, що використовуються для проведення всеукраїнських, міжнародних змагань та навчально-тренувального процесу збірних команд України з видів спорту та підготовки спортивного резерву, бази олімпійської та паралімпійської підготовки, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.

Перелік підприємств, установ, організацій, громадських організацій фізкультурно-спортивної спрямованості, у тому числі аероклубів та авіаційно-спортивних клубів Товариства сприяння обороні України, що звільняються від сплати земельного податку за земельні ділянки, на яких розміщені спортивні споруди, що використовуються для проведення всеукраїнських, міжнародних змагань та навчально-тренувального процесу збірних команд України з видів спорту та підготовки спортивного резерву, баз олімпійської та паралімпійської підготовки (далі – Перелік №975) затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2011 року № 975 (далі – Постанова №975), яка набрала чинності 26.09.11 (офіційне опублікування: «Офіційний вісник України» від 26.09.11 №72), та п.2 якої визначено, що втратила чинність постанова Кабінету Міністрів України від 2 березня 2010 р. N 250 ”Деякі питання спрямування підприємствами, установами, організаціями, громадськими організаціями фізкультурно-спортивної спрямованості, базами олімпійської та паралімпійської підготовки, що звільняються від сплати земельного податку, сум зазначеного податку на забезпечення розвитку фізичної культури і спорту”.

Згідно із п.284.2 ст.282 ПКУ якщо право на пільгу у платника виникає протягом року, то він звільняється від сплати податку починаючи з місяця, що настає за місяцем, у якому виникло це право. У разі втрати права на пільгу протягом року податок сплачується починаючи з місяця, що настає за місяцем, у якому втрачено це право.

Водночас, відповідно до п. 10 підр. 10 р. ХХ ПКУ нормативно-правові акти, зокрема, Кабінету Міністрів України, прийняті до набрання чинності ПКУ на виконання законів з питань оподаткування, застосовуються в частині, що не суперечить ПКУ, до прийняття відповідних актів згідно з вимогами ПКУ.

Перелік підприємств, установ, організацій, громадських організацій фізкультурно-спортивної спрямованості, баз олімпійської та паралімпійської підготовки, що звільняються від сплати земельного податку (далі – Перелік №250), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2010 року № 250, яка втратила чинність з 26.09.11 в зв’язку з прийняттям Постанови № 975.

Отже, підприємства, установи, організації, громадські організації фізкультурно-спортивної спрямованості, у тому числі аероклуби та авіаційно-спортивні клуби Товариства сприяння обороні України, що увійшли до Переліку № 250, звільняються від сплати земельного податку до 1 жовтня 2011 року, а з 1 жовтня 2011 року звільняються від сплати земельного податку відповідно до Переліку №975 за земельні ділянки, на яких розміщені спортивні споруди, що використовуються для проведення всеукраїнських, міжнародних змагань та навчально-тренувального процесу збірних команд України з видів спорту та підготовки спортивного резерву, бази олімпійської та паралімпійської підготовки.

 


 

Суб’єкти суднобудівної промисловості, основним видом діяльності яких є будування та ремонт суден та здійснюють інші види діяльності, такі суб’єкти господарювання звільняються від сплати земельного податку.

Згідно з пунктом 4 підрозділу 6 розділу XX Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755 із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) до 1 січня 2016 року від сплати земельного податку звільняються суб’єкти суднобудівної промисловості (клас 35.11 група 35 КВЕД ДК 009:2005).

Зазначений клас «будування та ремонт суден» включає в себе:

- будування транспортних суден: пасажирських суден, поромів, вантажних суден, включаючи танкери, тощо;

- будування військових кораблів;

- будування промислових суден;

- будування суден на повітряних подушках;

- будування плавучих та заглибних бурових платформ;

- будування інших плавучих конструкцій та об’єктів: плавучих доків, понтонів, кесонів, кофердамів, дебаркадерів, буїв, резервуарів, барж, ліхтерів тощо;

- ремонт, перебудування (модернізацію та реконструкцію) і обладнання суден.

Податковим кодексом України не визначено умови, за якої суб’єкти суднобудівної промисловості не звільняються від сплати земельного податку, якщо крім діяльності передбаченої (клас 35.11 група 35 КВЕД ДК 009:2005) здійснюють також іншу діяльність.

Таким чином, якщо суб’єкти суднобудівної промисловості, основним видом діяльності яких є будування та ремонт суден (клас 35.11 група 35 КВЕД ДК 009:2005), здійснюють також інші види діяльності, такі суб’єкти господарювання звільняються від сплати земельного податку згідно з пунктом 4 підрозділу 6 розділу XX ПКУ.

 


 

Заклади науки, освіти, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, не мають права на пільгу із земельного податку, якщо вони надають земельні ділянки в користування на умовах договору про спільну діяльність.

Відповідно до пп.282.1.8 п.282.1 ст.282 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) від сплати земельного податку звільняються, зокрема, заклади науки, освіти, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Згідно з п.284.3 ст.284 ПКУ якщо платники податку, які користуються пільгами з цього податку, надають в оренду земельні ділянки, окремі будівлі, споруди або їх частини, податок за такі земельні ділянки та земельні ділянки під такими будівлями (їх частинами) сплачується на загальних підставах з урахуванням прибудинкової території.

Ця норма не поширюється на бюджетні установи у разі надання ними будівель, споруд (їх частин) в тимчасове користування (оренду) іншим бюджетним установам, дошкільним, загальноосвітнім навчальним закладам незалежно від форм власності і джерел фінансування.

Відповідно до п.4 ст.176 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року №436-IV зі змінами та доповненнями суб’єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб’єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спільну діяльність.

Взяття на облік договору про спільну діяльність здійснюється шляхом додаткового взяття на облік учасника договору про спільну діяльність як платника податків - відповідального за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору (п.64.6 ст.64 ПКУ).

Облік результатів спільної діяльності ведеться платником податку, уповноваженим на це іншими сторонами згідно з умовами договору, окремо від обліку господарських результатів такого платника податку (пп.153.14.2 п.153.14 ст.153 ПКУ).

Для цілей оподаткування господарські відносини між учасниками спільної діяльності прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів (пп.153.14.5 п.153.14 ст.153 ПКУ).

Враховуючи зазначене, заклади науки, освіти, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, не мають права на пільгу із земельного податку, якщо вони надають земельні ділянки в користування на умовах договору про спільну діяльність, оскільки такі земельні ділянки використовуються не за призначенням, а з метою здійснення спільної господарської діяльності для отримання прибутку.

 


 

Відомості землевпорядних органів щодо розміру нормативної грошової оцінки землі можуть бути використані органами Міндоходів при проведенні документальної перевірки.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків (пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 ПКУ).

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов’язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби (пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПКУ).

Згідно з п. 79.1 ст. 79 ПКУ документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених ст. 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

З урахуванням викладеного, при проведенні камеральної перевірки податкової декларації з плати за землю (земельного податку та орендної плати державної та комунальної власності) використовуються виключно дані, зазначені у такій податковій декларації.

Водночас відомості землевпорядних органів щодо розміру нормативної грошової оцінки землі можуть бути використані органами державної податкової служби при проведенні документальної перевірки, у тому числі документальної невиїзної перевірки.

 


 

ЮО, яка продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди, до поновлення дії договору оренди буде сплачувати орендну плату відповідно до умов попереднього договору оренди землі.

Згідно з пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) плата за землю – це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (далі – орендна плата).

Орендна плата – це обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п.288.1 ст. 288 ПКУ), а платником орендної плати є орендар земельної ділянки (п.288.2 ст. 288 ПКУ).

Відповідно до пп.288.5.1 та пп.288.5.2 п. 288.5 ст. 288 ПКУ розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу:

не може бути меншою:

для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII ПКУ;

для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII ПКУ;

не може перевищувати:

а) для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об’єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об’єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки;

б) для земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності та надані для будівництва та/або експлуатації аеродромів - чотирикратний розмір земельного податку, що встановлюється розділом XIII;

в) для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Згідно із ст. 31 Закону України віл 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 161) договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ст.33 Закону № 161 по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов’язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов’язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Враховуюче вищевикладене, якщо платник продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди та не отримав письмового заперечення від орендодавця щодо використання земельної ділянки, то до поновлення дії договору оренди такий платник буде сплачувати орендну плату відповідно до умов попереднього договору оренди землі. При цьому, річна сума платежу не може бути меншою розміру, встановленого пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України.

 


 

Порядок подання розрахунку суми збору за першу реєстрацію транспортного засобу.

Згідно з п. 231.1. ст.231 розділу Х Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755 - VI (далі - ПКУ) платниками збору за першу реєстрацію транспортного засобу є юридичні та фізичні особи, які здійснюють першу реєстрацію в Україні транспортних засобів, що відповідно до статті 232 ПКУ є об’єктами оподаткування.

Відповідно до п.239.2 ст.239 ПКУ юридичні особи в десятиденний строк після першої реєстрації в Україні транспортних засобів подають відповідному контролюючому органу за місцем свого знаходження та за місцем реєстрації транспортного засобу розрахунок суми збору за такі транспортні засоби за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу. До розрахунку обов’язково додаються копії реєстраційних документів, завірені відповідним уповноваженим державним органом України, який проводив таку реєстрацію.

 


 

Платники збору за першу реєстрацію транспортного засобу.

Згідно з п. 231.1. ст.231 розділу Х Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 (далі - ПКУ) платниками збору є юридичні та фізичні особи, які здійснюють першу реєстрацію в Україні транспортних засобів, що відповідно до статті 232 цього Кодексу є об’єктами оподаткування.

Відповідно до пп.232.1 ст.232 ПКУ транспортні засоби, які є об’єктами оподаткування збором:

 колісні транспортні засоби, крім:

а) транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що закріплені на праві оперативного управління за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, які повністю утримуються за рахунок бюджету, крім тих, що віднесені до транспортної групи, в порядку, визначеному головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, оборони і військового будівництва;

б) транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що закріплені на праві оперативного управління за військовими формуваннями головного органу в системі центральних органів виконавчої влади у сфері охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, які повністю утримуються за рахунок бюджету, крім тих, що віднесені до транспортної групи, в порядку, визначеному таким головним органом;

в) транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що закріплені на праві оперативного управління за підрозділами служби цивільного захисту, які повністю утримуються за рахунок бюджету, крім тих, що віднесені до транспортної групи, в порядку, визначеному головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту населення;

г) транспортних засобів вантажних, самохідних, що використовуються на заводах, складах, у портах та аеропортах для перевезення вантажів на короткі відстані, - товарна позиція 8709 згідно з УКТ ЗЕД;

ґ) транспортних засобів швидкої медичної допомоги;

д) машин і механізмів для сільськогосподарських робіт - товарні позиції 8432 і 8433 згідно з УКТ ЗЕД;

е) причепів (напівпричепів);

є) мопедів;

ж) велосипедів;

• судна, зареєстровані у Державному судновому реєстрі України або у Судновій книзі України;

• літаки і вертольоти, зареєстровані у Державному реєстрі цивільних повітряних суден України або у Реєстрі державних повітряних суден України, крім:

а) літаків і вертольотів Збройних Сил України;

б) літаків і вертольотів головного органу у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту населення, а також органів управління та сил цивільного захисту, що виконують завдання цивільного захисту.

Отже, платниками збору за першу реєстрацію транспортного засобу є юридичні та фізичні особи, які здійснюють першу реєстрацію в Україні транспортних засобів, що відповідно до Податкового кодексу України є об’єктами оподаткування

 


 

Про термін „перша реєстрація в Україні” та ”новий транспортний засіб” з 2011 року.

Відповідно до пп.14.1.163. п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 (далі – ПКУ) перша реєстрація транспортного засобу - реєстрація транспортного засобу, яка здійснюється уповноваженими державними органами України щодо цього транспортного засобу в Україні вперше.

Згідно з пп.14.1.124. п.14.1 ст.14 ПКУ новий транспортний засіб - транспортний засіб, що не має актів державної реєстрації уповноважених органів, у тому числі іноземних, які дають право на його експлуатацію.

 


 

Автомобілі, які належать до транспортних засобів спеціального призначення з метою застосування ставки збору за першу реєстрацію транспортного засобу.

Згідно зі ст.1 Закону України від 05 квітня 2001 року №2344-III «Про автомобільний транспорт» із змінами та доповненнями транспортний засіб спеціального призначення - транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій (для аварійного ремонту, автокран, пожежний, автобетономішалка, вишка розвідувальна чи бурова на автомобілі, для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо).

Відповідно до пп.234.1.8 п.234.1 ст.234 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями ставка збору за першу реєстрацію автомобілів спеціального призначення становить 5,88 гривень за 100 куб. сантиметрів об’єму циліндрів двигуна.

 


 

Порядок обчислення та сплати збору за першу реєстрацію транспортного засобу.

Згідно з п. 231.1. ст.231 розділу Х Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755 - VI (далі - ПКУ) платниками збору за першу реєстрацію транспортного засобу є юридичні та фізичні особи, які здійснюють першу реєстрацію в Україні транспортних засобів, що відповідно до статті 232 ПКУ є об’єктами оподаткування.

Відповідно до п.238.1 ст.238 ПКУ сума збору за першу реєстрацію транспортного засобу обчислюється щодо кожного транспортного засобу як добуток відповідної бази оподаткування, ставки збору та відповідного коефіцієнта, зазначеного у пункті 234.4 статті 234 ПКУ.

Збір за першу реєстрацію транспортного засобу сплачується фізичними та юридичними особами перед проведенням першої реєстрації в Україні транспортних засобів (п.237.1 ст.237 ПКУ).

Платники збору за першу реєстрацію транспортного засобу зобов’язані при першій реєстрації в Україні пред’являти квитанції або платіжні доручення про сплату збору з відміткою банку про дату виконання платіжного доручення, а платники, звільнені від сплати збору, - відповідний документ, що дає право на користування такими пільгами (п.239.3 ст.239 ПКУ).

У разі відсутності документів про сплату збору за першу реєстрацію транспортного засобу або документів, що дають право на користування пільгами, перша реєстрація в Україні не проводиться (п.239.4 ст.239 ПКУ).

 


 

Контролюючий орган до якого необхідно сплачувати збір за першу реєстрацію транспортного засобу для ЮО.

Відповідно до п.239.1. ст.239 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755- VI (далі – ПКУ) збір сплачується за місцем реєстрації транспортних засобів за ставками, які діють на день сплати.

Згідно з п.239.2. ст.239 ПКУ юридичні особи в десятиденний строк після першої реєстрації в Україні транспортних засобів подають відповідному контролюючому органу за місцем свого знаходження та за місцем реєстрації транспортного засобу розрахунок суми збору за такі транспортні засоби за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 ПКУ. До розрахунку обов’язково додаються копії реєстраційних документів, завірені відповідним уповноваженим державним органом України, який проводив таку реєстрацію.

Отже, юридичною особою збір за першу реєстрацію транспортного засобу сплачується за місцем реєстрації транспортних засобів за ставками, які діють на день сплати.

Якщо, місце знаходження юридичної особи та місце реєстрації транспортного засобу не співпадають, то збір за першу реєстрацію транспортного засобу за місцем знаходження юридичної особи не сплачується, оскільки він сплачується за місцем реєстрації транспортних засобів за ставками, які діють на день сплати.

 


 

Про транспортні засоби, які є об’єктами оподаткування збором з першої реєстрації транспортних засобів.

Згідно із п.232.1 ст.232 розділу VІІ «Збір за першу реєстрацію транспортного засобу» Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) транспортні засоби, які є об’єктами оподаткування збором:

колісні транспортні засоби, крім:

а) транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що закріплені на праві оперативного управління за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, які повністю утримуються за рахунок бюджету, крім тих, що віднесені до транспортної групи, в порядку, визначеному головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, оборони і військового будівництва;

б) транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що закріплені на праві оперативного управління за військовими формуваннями головного органу в системі центральних органів виконавчої влади у сфері охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, які повністю утримуються за рахунок бюджету, крім тих, що віднесені до транспортної групи, в порядку, визначеному таким головним органом;

в) транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що закріплені на праві оперативного управління за підрозділами служби цивільного захисту, які повністю утримуються за рахунок бюджету, крім тих, що віднесені до транспортної групи, в порядку, визначеному головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту населення;

г) транспортних засобів вантажних, самохідних, що використовуються на заводах, складах, у портах та аеропортах для перевезення вантажів на короткі відстані, - товарна позиція 8709 згідно з УКТ ЗЕД;

ґ) транспортних засобів швидкої медичної допомоги;

д) машин і механізмів для сільськогосподарських робіт - товарні позиції 8432 і 8433 згідно з УКТ ЗЕД;

е) причепів (напівпричепів);

є) мопедів;

ж) велосипедів;

судна, зареєстровані у Державному судновому реєстрі України або у Судновій книзі України;

літаки і вертольоти, зареєстровані у Державному реєстрі цивільних повітряних суден України або у Реєстрі державних повітряних суден України, крім:

а) літаків і вертольотів Збройних Сил України;

б) літаків і вертольотів головного органу у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту населення, а також органів управління та сил цивільного захисту, що виконують завдання цивільного захисту.

 


 

Ставка збору за першу реєстрацію транспортного засобу, яка встановлена для електронавантажувача, що використовується на заводах, складах .

Відповідно до пп.234.1.9 п.234.1 ст.234 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) ставка збору за першу реєстрацію транспортного засобу для інших колісних засобів, які не зазначені у пп.234.1.1 - 234.1.8 п.234.1 ст.234, встановлена в гривнях за 100 куб. сантиметрів об’єму циліндрів двигуна.

Отже, ПКУ не передбачена ставка збору для вантажних колісних транспортних засобів, що обладнані електродвигуном, в тому числі і для електронавантажувача, що використовується на заводах, складах (товарна позиція 8427 згідно з УКТ ЗЕД).

 


 

Щодо штрафних санкцій у разі своєчасного подання ЮО розрахунку суми збору за першу реєстрацію транспортного засобу, проте без завірених копій реєстраційних документів.

Згідно з п.239.2 ст.239 розділу Х Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755 - VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) юридичні особи в десятиденний строк після першої реєстрації в Україні транспортних засобів подають відповідному контролюючому органу за місцем свого знаходження та за місцем реєстрації транспортного засобу розрахунок суми збору за такі транспортні засоби за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 ПКУ. До розрахунку обов’язково додаються копії реєстраційних документів, завірені відповідним уповноваженим державним органом України, який проводив таку реєстрацію.

Відповідальність за неподання або несвоєчасне подання податкової звітності передбачено п.120.1 ст.120 р.ІІ ПКУ, зокрема, неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов’язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Пунктом 46.1 статті 46 р.ІІ ПКУ визначено, що податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов’язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Додатки до податкової декларації є її невід’ємною частиною.

Відповідно до п.49.11. ст.49 ПКУ у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог п.48.3 та 48.4 ст. 48 ПКУ, такий контролюючий орган зобов’язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови:

49.11.1. у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв’язку, - протягом п’яти робочих днів з дня її отримання;

49.11.2. у разі отримання такої податкової декларації особисто від платника податку або його представника – протягом трьох робочих днів з дня її отримання.

Враховуючи вищенаведене, у разі подання юридичною особою розрахунку суми збору за першу реєстрацію транспортного засобу без копій реєстраційних документів, завірених відповідним уповноваженим державним органом України, який проводив таку реєстрацію, контролюючий орган зобов’язаний надати такій юридичній особі письмове повідомлення про відмову у прийнятті його розрахунку суми збору за першу реєстрацію транспортного засобу із зазначенням причин такої відмови.

Штрафні санкції, передбачені ст.120 ПКУ будуть застосовані до юридичної особи у випадку, якщо до контролюючого органу не буде подано у законодавчо встановлені терміни або подано із запізненням розрахунок суми збору за першу реєстрацію транспортного засобу з копіями реєстраційних документів, завірених відповідним уповноваженим державним органом України.

 


 

Про місце реєстрації транспортного засобу.

Відповідно до п.231.1 ст.231 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) платниками збору є юридичні та фізичні особи, які здійснюють першу реєстрацію в Україні транспортних засобів, що відповідно до ст.232 ПКУ є об’єктами оподаткування.

Згідно з п.21 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року №1388 із змінами та доповненнями (далі - Порядок), транспортні засоби юридичних осіб реєструються за місцезнаходженням таких осіб. Якщо стоянка транспортних засобів розташована за місцезнаходженням філій або представництв юридичних осіб, такі транспортні засоби реєструються за місцем їх стоянки.

У свідоцтві про реєстрацію (технічному паспорті) зазначається юридична особа, якій належать транспортні засоби, місцезнаходження такої особи та стоянки.

Реєстрація (перереєстрація), зняття з обліку транспортних засобів, що належать фізичним особам, здійснюється за місцем звернення власника або його уповноваженої особи незалежно від місця реєстрації (проживання) власника. При цьому, в реєстраційних документах зазначається місце реєстрації (проживання) особи, за якою реєструється транспортний засіб (п.24 Порядку).

Згідно з п.239.2 ст.239 ПКУ юридичні особи в десятиденний строк після першої реєстрації в Україні транспортних засобів подають відповідному контролюючому органу за місцем свого знаходження та за місцем реєстрації транспортного засобу розрахунок суми збору за такі транспортні засоби за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст.46 ПКУ. До розрахунку обов’язково додаються копії реєстраційних документів, завірені відповідним уповноваженим державним органом України, який проводив таку реєстрацію.

Отже, місце реєстрації транспортного засобу для:

юридичних осіб - місцезнаходження юридичних осіб або місце стоянки транспортних засобів;

фізичних осіб - місце звернення власника або його уповноваженої особи незалежно від місця реєстрації (проживання) власника. При цьому, в реєстраційних документах зазначається місце реєстрації (проживання) особи, за якою реєструється транспортний засіб.

 


 

Строки, в які подається Розрахунок суми збору за першу реєстрацію транспортного засобу .

Відповідно до п.239.2 ст.239 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) юридичні особи в десятиденний строк після першої реєстрації в Україні транспортних засобів подають відповідному контролюючому органу за місцем свого знаходження та за місцем реєстрації транспортного засобу розрахунок суми збору за такі транспортні засоби за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст.46 ПКУ. До розрахунку обов’язково додаються копії реєстраційних документів, завірені відповідним уповноваженим державним органом України, який проводив таку реєстрацію.

Якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем (п.49.20 ст.49 ПКУ).

Форма Розрахунку суми збору за першу реєстрацію транспортних засобів (далі - Розрахунок) затверджена наказом Міністерства фінансів України від 21.12.2012 № 1405.

Отже, Розрахунок подається юридичною особою відповідному контролюючому органу за місцем свого знаходження та за місцем реєстрації транспортного засобу протягом десяти календарних днів. Починаючи з одинадцятого дня після реєстрації транспортного засобу до порушників строку подання Розрахунку, відповідно до п.120.1 ст.120 Податкового кодексу України, застосовуються штрафні санкції у розмірі 170 грн. за кожне таке неподання або затримку.

 


 

Пільги, які передбачені для ФО та ЮО щодо сплати збору за першу реєстрацію транспортних засобів.

Відповідно до Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 (далі - ПКУ) пільги щодо збору за першу реєстрацію транспортного засобу визначені статтею 235.

Згідно з п. 235.1. ст.235 розділу Х ПКУ від сплати збору звільняються легкові автомобілі для інвалідів з об’ємом циліндрів двигуна до 1500 куб. сантиметрів, що придбані за рахунок коштів державного чи місцевих бюджетів та/або безоплатно передані інвалідам відповідно до законодавства України, транспортні засоби будинків-інтернатів для громадян похилого віку та інвалідів, дитячих будинків-інтернатів, пансіонатів для ветеранів війни і праці, геріатричних пансіонатів, реабілітаційних установ для інвалідів та дітей-інвалідів, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів.

Відповідно до п.235.2. ст.235 розділу Х ПКУ у разі відчуження транспортних засобів, зазначених у пункті 235.1 цієї статті, особи, які отримали такі транспортні засоби у власність, зобов’язані сплатити збір за ставками у порядку та на умовах, передбачених цим розділом.

Отже, пільги щодо збору за першу реєстрацію транспортного засобу передбачена у вигляді звільнення від сплати для легкових автомобілів інвалідів з об’ємом циліндрів двигуна до 1500 куб. сантиметрів, що придбані за рахунок коштів державного чи місцевих бюджетів та/або безоплатно передані інвалідам відповідно до законодавства України, транспортні засоби будинків-інтернатів для громадян похилого віку та інвалідів, дитячих будинків-інтернатів, пансіонатів для ветеранів війни і праці, геріатричних пансіонатів, реабілітаційних установ для інвалідів та дітей-інвалідів, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів.

Інших пільг щодо збору за першу реєстрацію транспортного засобу Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року №2755 не передбачено.

 


 

Документ, який підтверджує використання транспортного засобу та обрахування періоду його використання при обчисленні збору за першу реєстрацію транспортного засобу.

Згідно з п.234.4. ст.234 р.VII «Збір за першу реєстрацію транспортного засобу» Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755- VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) ставки збору, встановлені пунктами 234.1-234.3 ПКУ (мотоциклів, легкових автомобілів, автобусів (в тому числі мікроавтобусів), тракторів, вантажних автомобілів, сідельних тягачів, автомобілів спеціального призначення, суден, літаків і вертольотів), застосовуються:

- для нових транспортних засобів - з коефіцієнтом 1;

- для транспортних засобів (крім транспортних засобів, зазначених у підпунктах 234.1.3 (для легкових автомобілів, обладнаних електродвигуном) і 234.1.5 пункту 234.1 цієї статті), які використовувалися до 8 років, - з коефіцієнтом 2;

- для транспортних засобів, зазначених у пунктах 234.2 (суден) і 234.3(літаків і вертольотів) цієї статті, які використовувалися понад 8 років, - з коефіцієнтом 3;

- для транспортних засобів, зазначених у пункті 234.1 (мотоциклів, легкових автомобілів, автобусів (в тому числі мікроавтобусів), тракторів, вантажних автомобілів, сідельних тягачів, автомобілів спеціального призначення) цієї статті (крім транспортних засобів, зазначених у підпунктах 234.1.3 (легкових автомобілів, обладнаних електродвигуном) і 234.1.5 (тракторів) пункту 234.1 цієї статті), які використовувалися понад 8 років, - з коефіцієнтом 40.

Новий транспортний засіб - транспортний засіб, що не має актів державної реєстрації уповноважених органів, у тому числі іноземних, які дають право на його експлуатацію (пп. 14.1.124 п.14.1 ст.14 р. І ПКУ).

Таким чином, якщо на транспортні засоби уповноваженими державними органами, в тому числі іноземними, видані реєстраційні документи, що дають право їх експлуатувати, вони вважаються використовуваними.

Датою початку користування (вводу в експлуатацію) транспортних засобів, що були в користуванні та ввозяться на митну територію України, вважається дата їх першої реєстрації, визначена в реєстраційних документах, які видано уповноваженими державними органами та дають право експлуатувати ці транспортні засоби на постійній основі. У разі відсутності реєстраційних документів першої реєстрації транспортних засобів датою початку користування вважається календарна дата виготовлення транспортного засобу (день, місяць, рік).

У разі, якщо календарну дату визначити неможливо, то такою датою слід вважати 1 січня року виготовлення, зазначеного в реєстраційних документах.

 


 

Щодо сплати ФО у 2011 році ПВТЗ.

Виходячи з п.2 розділу XIX «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 (далі – ПКУ) втратили чинність з 1 січня 2011 року:

• Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 10, ст. 44 із наступними змінами);

• Закон України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 11, ст. 150 із наступними змінами).

Відповідно до ст.9 та ст.10 ПКУ з 01.01.11 не передбачено податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Згідно з п.2 підрозділу 9 розділу XIX «Прикінцеві положення» ПКУ фізичні особи, які є власниками транспортних засобів, що відповідно до законодавства підлягають технічному огляду один раз на два роки, при проходженні у 2011 році такого технічного огляду або знятті транспортних засобів з обліку зобов’язані пред’являти органам, що здійснюють зняття з обліку або технічний огляд транспортних засобів, квитанції або платіжні доручення про сплату за 2010 рік податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів за ставками, які діяли до 1 січня 2011 року, а фізичні особи, які були звільнені у 2010 році від його сплати, - документ, що дає право на користування такими пільгами. У разі неподання таких документів технічний огляд транспортних засобів та зняття їх з обліку не провадяться.

Отже, фізичні особи, які є власниками транспортних засобів, що відповідно до законодавства підлягають технічному огляду один раз на два роки, при проходженні у 2011 році такого технічного огляду або знятті транспортних засобів з обліку зобов’язані пред’являти органам, що здійснюють зняття з обліку або технічний огляд транспортних засобів, квитанції або платіжні доручення про сплату за 2010 рік податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів за ставками, які діяли до 1 січня 2011 року, а фізичні особи, які були звільнені у 2010 році від його сплати, документ, що дає право на користування такими пільгами. У разі неподання таких документів технічний огляд транспортних засобів та зняття їх з обліку не провадяться.

В інших випадках податок з власників транспортних засобів фізичною особою не сплачується з 2011 року.

 


 

Дата, з якої починають застосовуватись ставки збору за першу реєстрацію транспортних засобів.

Законом України від 22 грудня 2011 року № 4235-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо перегляду ставок деяких податків і зборів» (далі - Закон) внесені зміни до ст. 234 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями щодо збільшення ставок збору за першу реєстрацію транспортних засобів.

Законом встановлено, що він набирає чинності з 1 січня 2012 року, проте Закон було опубліковано 13 січня 2012 року в офіційному друкованому виданні «Голос України».

Відповідно до частини 5 статті 94 Конституції України від 28 червня 1996 року Закон України набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Згідно із ч. другою та третьою ст. 1 Указу Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності», офіційними друкованими виданнями в яких здійснюється оприлюднення законів та інших актів Верховної Ради України є «Офіційний вісник України», газета «Урядовий кур’єр», газета «Голос України», «Відомості Верховної Ради України».

Таким чином, нові збільшені ставки збору за першу реєстрацію транспортних засобів починають застосовуватись з дня його офіційного опублікування Закону, тобто з 13.01.2012.

 


 

Форма, за якою подається розрахунок збору за першу реєстрацію транспортного засобу з 12.02.2013.

Відповідно до п.239.2 ст.239 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) юридичні особи в десятиденний строк після першої реєстрації в Україні транспортних засобів подають відповідному контролюючому органу за місцем свого знаходження та за місцем реєстрації транспортного засобу розрахунок суми збору за такі транспортні засоби за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст.46 ПКУ. До розрахунку обов’язково додаються копії реєстраційних документів, завірені відповідним уповноваженим державним органом України, який проводив таку реєстрацію.

Наказом Міністерства фінансів України від 21.12.2012 № 1405 «Про затвердження форми Розрахунку суми збору за першу реєстрацію транспортних засобів» (далі – наказ №1405), затверджено нову форму Розрахунку суми збору за першу реєстрацію транспортних засобів.

Наказ № 1405 набрав чинності з 12 лютого 2013 року.

 


 

Про оподаткування збору за першу реєстрацію транспортного засобу автогрейдера.

Об’єкти оподаткування збором за першу реєстрацію транспортного засобу визначені у ст.232 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ).

Перелік колісних транспортних засобів, які не є об’єктом оподаткування збором, наведено у пп.232.1.1 п.232.1 ст.232 ПКУ. До даного переліку не включені автогрейдери та інша спеціальна шляхо-будівельна техніка.

 


 

Щодо повернення ФО, сплаченого ПВТЗ за 2011-2012 роки.

Виходячи з п.2 розділу XIX «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 (далі – ПКУ) втратили чинність з 1 січня 2011 року:

• Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 10, ст. 44 із наступними змінами);

• Закон України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 11, ст. 150 із наступними змінами).

Відповідно до ст.9 та ст.10 ПКУ не передбачено податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Згідно підрозділу 9 розділу ХХ ПКУ повернення сум податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, збору за забруднення навколишнього природного середовища, а також місцевих податків і зборів, які були сплачені до 1 січня 2011 року помилково або надміру, зарахування до бюджетів таких податків і зборів, які сплачуються у першому кварталі 2011 року за останній звітний (податковий) період 2010 року, та сум, які сплачуються у рахунок погашення податкового боргу, що сформувався станом на 31 грудня 2010 року, здійснюються у порядку та на умовах, які діяли до 1 січня 2011 року.

Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань передбачено ст.43 ПКУ.

Отже, з 1 січня 2011 року не передбачено податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. У зв’язку з цим, фізична особа яка сплатила податок з власників транспортних засобів на 2011 та 2012 роки може подати заяву до контролюючого органу про повернення надміру сплаченого податку.

 


 

Щодо механізму компенсації втрати частини доходів у зв’язку з відміною ПВТЗ та інших самохідних машин і механізмів для ФО, які користувались пільгою .

Відповідно до п.4 розділу XIX «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755- VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) Кабінет Міністрів України зобов’язано запровадити починаючи з 1 січня 2011 року механізм компенсації втрати частини доходів у зв’язку з відміною податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів та відповідним збільшенням ставок акцизного збору з пального для фізичних осіб, які користувалися пільгами щодо сплати податку з власників транспортних засобів щодо одного легкового автомобіля (мотоколяски) з об’ємом циліндрів двигуна до 2500 куб. см чи одного мотоцикла з об’ємом циліндрів двигуна до 750 куб. см або одного човна моторного чи катера (крім спортивного) з довжиною корпусу до 7,5 м, а саме осіб, які зазначені:

у пунктах 1 і 2 частини першої статті 14 Закону України ”Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”;

статтях 4-11 Закону України ”Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;

статтях 6 і 8 Закону України ”Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”;

інвалідів незалежно від групи інвалідності (у тому числі дітей-інвалідів за поданням органів соціального захисту).

Щорічно передбачати кошти на зазначені цілі у державному бюджеті на відповідний рік.

На сьогодні не запроваджено Кабінетом Міністрів України механізму компенсації втрати частини доходів у зв’язку з відміною податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів для фізичних осіб, які користувались пільгами.

 


 

Збір за першу реєстрацію транспортного засобу не сплачується, якщо автомобіль придбано у військової частини.

Відповідно до п.231.1. ст.231 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ із змінами та доповненнями (далі –ПКУ) платниками збору за першу реєстрацію транспортного засобу є юридичні та фізичні особи, які здійснюють першу реєстрацію в Україні транспортних засобів, що відповідно до статті 232 цього Кодексу є об’єктами оподаткування.

Згідно п.237.1. ст.237 ПКУ збір сплачується фізичними та юридичними особами перед проведенням першої реєстрації в Україні транспортних засобів.

З огляду на вищевикладене, при реєстрації в МРЕВ ДАІ автотранспортних засобів, які вже були зареєстровані в Україні вповноваженими державними органами - Військовою автомобільною інспекцією Міністерства оборони України, збір за першу реєстрацію транспортного засобу не сплачується, якщо транспортний засіб придбано у військової частини.

 


 

Порядок придбання торгового патенту.

Порядок придбання торгового патенту визначено пунктом 267.4. ст. 267 розділу ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (далі – ПКУ).

Згідно з п.п.267.4.1 п.267.4 ст.267 ПКУ для провадження передбачених цією статтею видів підприємницької діяльності суб’єкт господарювання подає до контролюючого ордану за місцем сплати збору заявку на придбання торгового патенту, яка повинна містити такі відомості:

а) найменування суб’єкта господарювання, код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) та прізвище, ім’я, по батькові суб’єкта господарювання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичної особи);

б) юридична адреса (місцезнаходження) суб’єкта господарювання, а у разі якщо патент придбається для відокремленого підрозділу, - місцезнаходження такого відокремленого підрозділу згідно з документом, що засвідчує право власності (оренди);

в) вид підприємницької діяльності, для провадження якої придбається торговий патент;

г) вид торгового патенту;

ґ) найменування документа про повну або часткову сплату збору;

д) назва та фактична адреса (місцезнаходження) пункту продажу товарів, пункту з надання платних послуг, пункту обміну іноземної валюти, грального місця, позначення ”виїзна торгівля”;

е) назва, дата, номер документа, що засвідчує право власності (оренди);

є) період, на який придбається торговий патент.

Підставою для придбання торгового патенту є заявка, оформлена відповідно до цієї статті. Встановлення будь-яких додаткових умов щодо придбання торгового патенту не дозволяється.

Згідно з п.п.267.4.2 п.267.4 ст.267 ПКУ відомості, наведені в поданій суб’єктом господарювання заявці, звіряються з оригіналами або нотаріально посвідченими копіями документів, на підставі яких заповнена така заявка.

Звірка відомостей, наведених в поданій суб’єктом господарювання заявці, здійснюється в момент подання такої заявки.

Оригінали або нотаріально посвідчені копії документів, пред’явлені суб’єктом господарювання на звірку, у контролюючому органі не залишаються.

У разі невідповідності відомостей, наведених у поданій суб’єктом господарювання заявці, документам, на підставі яких заповнена така заявка, або невнесення до заявки усіх необхідних відомостей, контролюючий орган має право відмовити у видачі торгового патенту суб’єкту господарювання.

 


 

Термін, в який видається торговий патент.

Відповідно до п.п.267.4.3 п.267.4 ст.267 розділу ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI торговий патент видається особисто фізичній особі - підприємцю або особі, уповноваженій юридичною особою, під підпис у триденний термін з дня подання заявки. Датою придбання торгового патенту є зазначена в ньому дата.

 


 

СГ, які є платниками збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

Згідно з п.п.267.1.1 п.267.1 ст.267 розділу ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 –VI платниками збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності є суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому цією статтею порядку торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності:

а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів;

б) діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України;

в) торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти;

г) діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей).

 


 

Де необхідно придбавати та сплачувати торговий патент.

Відповідно до пп. 267.5.1. п. 267.5 ст.267 розділу ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПКУ) порядок сплати збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності платниками збору, які:

а) провадять торговельну діяльність або надають платні послуги (крім пересувної торговельної мережі) - збір сплачується за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання платних послуг;

б) здійснюють торгівлю валютними цінностями - за місцезнаходженням пункту обміну іноземної валюти;

в) здійснюють діяльність у сфері розваг - за місцезнаходженням пункту надання послуг у сфері розваг;

г) здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу - за місцем реєстрації таких платників;

ґ) здійснюють торгівлю на ярмарках, виставках-продажах та інших короткотермінових заходах, пов’язаних з демонстрацією та продажем товарів, - за місцем провадження такої діяльності.

 


 

Порядок оплати торгового патенту при його придбанні.

Відповідно до п.п. 267.5.3. п. 267.5 ст. 267 р. ХІІ Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ (далі – ПКУ) під час придбання торгового патенту суб’єкт господарювання вносить суму збору за один місяць (квартал). На суму збору, сплачену під час придбання торгового патенту, зменшується сума збору, яка підлягає внесенню в останній місяць (квартал) його дії.

Відповідно до п.п. 267.5.4. п. 267.5 ст. 267 р. ХІІ ПКУ платники збору можуть здійснити сплату збору авансовим внеском до кінця календарного року.

 


 

Щодо встановлення ставки збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

Відповідно до пунктів 10.3, 10.6. статті 10 розділу І Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 –VI (далі - ПКУ) місцеві ради обов’язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

Згідно із п.п. 267.3.1. п. 267.3 ст. 267 розділу ХІІ ПКУ ставка збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг встановлюється сільськими, селищними та міськими радами з розрахунку на календарний місяць у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня календарного року, визначеному цим пунктом, з урахуванням місцезнаходження пункту продажу товарів та асортименту товарів, пункту з надання платних послуг та виду платних послуг.

 


 

Про СГ, які не являються платниками збору за провадження торговельної діяльності.

Відповідно до пп.267.1.2 п.267.1 ст.267 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) не є платниками збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг такі суб’єкти господарювання:

а) аптеки, що перебувають у державній та комунальній власності;

б) розташовані у селах, селищах і містах районного значення підприємства та організації споживчої кооперації та торгово-виробничі державні підприємства робітничого постачання;

в) фізичні особи - підприємці, які провадять торговельну діяльність у межах ринків усіх форм власності;

г) фізичні особи - підприємці, які здійснюють продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва і тваринництва, свійської худоби та птиці (як у живому вигляді, так і продукції забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки), продукції власного бджільництва;

ґ) фізичні особи - підприємці, які сплачують державне мито за нотаріальне посвідчення договорів про відчуження власного майна, якщо товари кожної окремої категорії відчужуються не частіше одного разу на календарний рік;

д) суб’єкти господарювання, утворені громадськими організаціями інвалідів, які мають податкові пільги згідно із законодавством та здійснюють торгівлю виключно продовольчими товарами вітчизняного виробництва та продукцією, виготовленою на підприємствах «Українське товариство сліпих», «Українське товариство глухих», а також фізичними особами - інвалідами, зареєстрованими відповідно до закону як підприємці;

е) суб’єкти господарювання, які провадять торговельну діяльність виключно з використанням таких видів товарів вітчизняного виробництва: хліб і хлібобулочні вироби; борошно пшеничне та житнє; сіль, цукор, олія соняшникова і кукурудзяна; молоко і молочна продукція, крім молока і вершків згущених із домішками і без них; продукти дитячого харчування; безалкогольні напої; морозиво; яловичина та свинина; свійська птиця; яйця; риба; ягоди і фрукти; мед та інші продукти бджільництва, бджолоінвентар і засоби захисту бджіл; картопля і плодоовочева продукція; комбікорм для продажу населенню;

є) суб’єкти господарювання, що реалізують продукцію власного виробництва фізичним особам, які перебувають з ними у трудових відносинах, через пункти продажу товарів, вбудовані у виробничі або адміністративні приміщення, що належать такому суб’єкту;

ж) суб’єкти господарювання, які провадять діяльність із закупівлі у населення продукції (заготівельна діяльність), якщо подальша реалізація такої продукції відбувається за розрахунками у безготівковій формі (пункти приймання склотари, макулатури, відходів паперових, картонних і ганчіркових; заготівля сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки);

з) підприємства, установи та організації, які провадять діяльність у торговельно-виробничій сфері (ресторанне господарство), у тому числі навчальних закладах, із обслуговування виключно працівників таких підприємств, установ та організацій, а також учнів і студентів у навчальних закладах;

и) фельдшерські, фельдшерсько-акушерські пункти, сільські дільничні лікарні, амбулаторії, амбулаторії загальної практики - сімейної медицини, що розташовані в сільській місцевості, за умови, що у сільській місцевості відсутні аптеки або структурні підрозділи аптек, роздрібна торгівля с здійснюється працівниками таких пунктів, лікарень, амбулаторій, які мають медичну освіту, та виключно за переліком, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, а також на підставі договорів, укладених із ліцензіатом, що має ліцензію на роздрібну торгівлю лікарськими засобами.

Не є платниками збору за провадження діяльності у сфері розваг суб’єкти господарювання, які провадять комп’ютерні та відеоігри.

 


 

Щодо придбавання торгового патенту СГ, у разі надання послуг населенню, які не зазначені в Переліку послуг, що підлягають патентуванню.

Відповідно до пп. 14.1.151. ст. 14 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) платні послуги для цілей р. XII ПКУ - діяльність, пов’язана з наданням побутових послуг для задоволення особистих потреб замовника за готівку, а також з використанням інших форм розрахунків, включаючи платіжні картки.

Згідно з абз. «б» пп. 267.1.1. п. 267.1. ст. 267 ПКУ платниками збору є суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому цією статтею порядку торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності, як діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України.

Тобто, при наданні послуг, які не зазначені в Переліку платних побутових послуг, на провадження діяльності з надання яких придбавається торговий патент, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року № 1258, торговий патент не придбавається.

 


 

Строк дії торгового і пільгового патенту, у тому числі торгового патенту на здійснення діяльності з надання платних послуг, обміну готівкових валютних цінностей.

Відповідно до п.п. 267.7.1. п. 267.7 ст. 267 розділу ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 –VI строк дії торгового і пільгового патенту, крім короткотермінового торгового патенту та торгового патенту на здійснення діяльності у сфері розваг, становить 60 календарних місяців.

 


 

Види діяльності, які провадяться з придбанням пільгового торгового патенту.

Види діяльності, які провадяться з придбанням пільгового торгового патенту, визначені у п.267.2 ст.267 розділу ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 –VI (далі – ПКУ).

Згідно з п.п. 267.2.1. п.267.2 ст.267 ПКУ з придбанням пільгового торгового патенту провадиться торговельна діяльність виключно з використанням таких товарів (незалежно від країни їх походження):

а) товари повсякденного вжитку, продукти харчування, вироби медичного призначення для індивідуального користування, технічні та інші засоби реабілітації через торговельні установи, утворені з цією метою громадськими організаціями інвалідів;

б) товарів військової атрибутики та повсякденного вжитку для військовослужбовців на території військових частин і військових навчальних закладів;

в) насіння та посадкового матеріалу овочевих, баштанних, кормових та квіткових культур, кормових коренеплодів та картоплі;

г) сірників;

ґ) термометрів та індивідуальних діагностичних приладів.

Відповідно до п.п. 267.2.2 п.267.2 ст.267 ПКУ з придбанням пільгового торгового патенту провадиться торговельна діяльність виключно з використанням таких товарів вітчизняного виробництва:

а) поштові марки, листівки, вітальні листівки і конверти непогашені, ящики, коробки, мішки, сумки та інша тара, виготовлена з дерева, паперу та картону, яка використовується для поштових відправлень підприємствами, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади у галузі транспорту та зв’язку, і фурнітура до них;

б) товари народних промислів, крім антикварних та тих, що становлять культурну цінність згідно з переліком, затвердженим центральним органом виконавчої влади у сфері культури;

в) готові лікарські засоби (лікарські препарати, ліки, медикаменти, предмети догляду, перев’язувальні матеріали та інше медичне приладдя), вітаміни для населення, тампони, інші види санітарно-гігієнічних виробів із целюлози або її замінників, ветеринарні препарати, вироби медичного призначення для індивідуального користування інвалідами, технічні та інші засоби реабілітації інвалідів;

г) зубні паста та порошки, косметичні серветки, дитячі пелюшки, папір туалетний, мило господарське;

ґ) вугілля, вугільні брикети, паливо пічне побутове, гаc освітлювальний, торф паливний кусковий, торф’яні брикети і дрова для продажу населенню, газ скраплений у балонах, що реалізується населенню за місцем проживання для використання у житлових та/або нежитлових приміщеннях;

д) проїзні квитки;

е) зошити.

Згідно з п.п. 267.2.3. п.267.2 ст.267 ПКУ з придбанням пільгового торгового патенту провадиться торговельна діяльність виключно з використанням періодичних видань друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва, що мають реєстраційні свідоцтва, видані в установленому порядку, а також книг, брошур, альбомів, нотних видань, буклетів, плакатів, картографічної продукції, що видаються юридичними особами - резидентами України.

При здійсненні продажу товарів, зазначених у абзаці першому цього підпункту, платники збору можуть одночасно здійснювати продаж супутньої продукції (незалежно від країни їх походження): ручки, олівці, інструменти для креслення, пензлі, мастихіни, мольберти, фарби, лаки, розчинники та закріплювачі для малювання та живопису, полотна, багети, рамки та підрамники для картин, швидкозшивачі, інші канцелярські прилади та конторське приладдя, крім виготовлених з дорогоцінних і напівдорогоцінних металів.

 


 

Філії та інші відокремлені підрозділи ЮО, можуть придбавати торгові патенти у разі якщо вони діють на підставі затвердженого ЮО положення про філію, є платниками податку на прибуток, а також якщо відомості про такі відокремлені підрозділи внесені до Єдиного державного реєстру.

Згідно з п.п.267.1.1 п.267.1 ст.267 розділу XII Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (далі – ПКУ) платниками збору є суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому цією статтею порядку торгові патенти та провадять торговельна діяльність у пунктах продажу товарів; діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України; торгівлю валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти; діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей.

Підпунктом 267.4.5 пункту 267.4 статті 267 ПКУ розділу XII визначено, що для провадження торговельної діяльності, діяльності з надання платних послуг та діяльності з торгівлі валютними цінностями для кожного відокремленого підрозділу, який не є платником податку на прибуток, торгові патенти придбаються суб’єктами господарювання за місцем реєстрації такого відокремленого підрозділу.

Відповідно до ст. 95 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV із змінами та доповненнями, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами, наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філії та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до Єдиного державного реєстру.

Таким чином, філії та інші відокремлені підрозділи юридичної особи можуть придбавати торгові патенти у разі якщо вони діють на підставі затвердженого юридичною особою положення про філію, є платниками податку на прибуток, а також якщо відомості про такі відокремлені підрозділи внесені до Єдиного державного реєстру.

 


 

При провадженні торгівельної діяльності у разі здійснення розрахунків тільки у безготівковій формі через установу банку СГ, торгові патенти не придбавають.

Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності встановлено статтею 267 розділу ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ (далі – ПКУ).

Згідно з п.п. 267.1.1 п.267.1 ст.267 ПКУ платниками збору є суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому цією статтею порядку торгові патенти та провадять, зокрема, торговельну діяльність у пунктах продажу товарів.

При цьому, п.п.14.1.246 п.14.1 ст.14 ПКУ зазначено, що торговельна діяльність для цілей розділу XII цього Кодексу - це роздрібна та оптова торгівля, діяльність у торговельно-виробничій (ресторанне господарство) сфері за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток.

Таким чином, при провадженні торгівельної діяльності (громадське харчування) у разі здійснення розрахунків тільки у безготівковій формі через установу банку суб’єкти господарювання торгові патенти не придбавають.

 


 

Ставка збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг.

Згідно з п.п.267.3.2 п.267.3 ст.267 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 –VI (далі - ПКУ) ставка збору за провадження торговельної діяльності (крім провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом із застосуванням пістолетних паливно-роздавальних колонок на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах) та діяльності з надання платних послуг встановлюється в таких межах:

а) на території міста Києва та обласних центрів від 0,08 до 0,4 розміру мінімальної заробітної плати;

б) на території міста Севастополя, міст обласного значення (крім обласних центрів) і районних центрів від 0,04 до 0,2 розміру мінімальної заробітної плати;

в) на території інших населених пунктів - до 0,1 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно з п.п.267.3.3 п.267.3 ст. 267 ПКУ у разі якщо пункти продажу товарів (надання послуг) розташовані в курортній місцевості або на території, прилеглій до митниці, інших пунктів переміщення через митний кордон, органи місцевого самоврядування, до бюджетів яких спрямовуються кошти від сплати збору, можуть прийняти рішення щодо збільшення ставки збору, встановленої в підпункті 267.3.2 цього пункту, але не більш як 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

 


 

62.Термін, в який СГ повідомляє контролюючий орган про припинення діяльності, яка підлягає патентуванню.

  Відповідно до п.п. 267.7.5. п.267.7 ст.267 розділу ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 –VI суб’єкт господарювання, що припинив діяльність, яка відповідно до цього Кодексу підлягає патентуванню, до 15 числа місяця, що передує звітному, письмово повідомляє про це відповідному контролюючому органу. При цьому торговий патент підлягає поверненню контролюючому органу, який його видав, а суб’єкту господарювання повертається надмірно сплачена сума збору.
     Таким чином, останнім днем подання суб’єктом підприємницької діяльності письмового повідомлення про припинення такої діяльності є 14 число місяця, що передує звітному та повертає торговий патент по завершенню звітного місяця.

 


 

Про строки сплати збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

Відповідно до підпункту 267.5.2. пункту 267.5 статті 267 розділу 12 ПКУ визначені строки сплати збору:

а) за провадження торговельної діяльності з придбанням короткотермінового торгового патенту - не пізніш як за один календарний день до початку провадження такої діяльності;

б) за провадження торговельної діяльності (крім торговельної діяльності з придбанням короткотермінового торгового патенту), діяльності з надання платних послуг, здійснення торгівлі валютними цінностями - щомісяця не пізніше 15 числа, який передує звітному місяцю;

в) за здійснення діяльності у сфері розваг - щоквартально не пізніше 15 числа місяця, який передує звітному кварталу.

 


 

У разі здійснення в одному пункті продажу роздрібної та оптової торгівлі, діяльності у торговельно-виробничій сфері, , придбавається один торговий патент.

Згідно із п.п. 14.1.246 п. 14.1 ст. 14 розділу І Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) торговельна діяльність для цілей розділу XII цього Кодексу - роздрібна та оптова торгівля, діяльність у торговельно-виробничій (ресторанне господарство) сфері за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток.

Ставка збору за провадження торгівельної діяльності (крім провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом із застосуванням пістолетних паливно-роздавальних колонок на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах) встановлена п.п.267.3.2, п.п.267.3.3 п.267.3 ст.267 розділу XII ПКУ.

Ставка збору за провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом із застосуванням пістолетних паливно-роздавальних колонок на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах встановлена п.п.267.3.4 п.267.3 ст.267 розділу XII ПКУ.

Тобто, ПКУ встановлено різні ставки збору за провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах та за провадження іншої торговельної діяльності.

Отже, у разі здійснення в одному пункті продажу роздрібної та оптової торгівлі, діяльності у торговельно-виробничій (ресторанне господарство) сфері, крім торгівлі нафтопродуктами (скрапленим та стиснутим газом), придбавається один торговий патент.

 


 

Що таке торговельна діяльність.

Відповідно до п.п. 14.1.246 п. 14.1 ст. 14 розділу І Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 - VI торговельна діяльність для цілей розділу XII цього Кодексу роздрібна та оптова торгівля, діяльність у торговельно-виробничій (ресторанне господарство) сфері за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток.

 


 

Торговий патент підлягає анулюванню у випадку, якщо суб’єкт господарювання не вніс плату за торговий патент до першого числа звітного місяця.

Відповідно до пп. 267.7.4 п.267.4 ст. 267 розділу ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 –VI (далі - ПКУ), у разі невнесення суб’єктом господарювання збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності (далі – збір) у встановлений цією статтею строк, дія такого патенту анулюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулося таке порушення.

У разі, якщо суб’єкт господарювання продовжує здійснювати діяльність, передбачену статтею 267 ПКУ, вважається, що така діяльність здійснюється без отримання відповідних торгових патентів.

Крім того, відповідно до пункту 125.1. статті 125 ПКУ несплата (неперерахування) суб’єктом господарювання сум збору за здійснення деяких видів підприємницької діяльності, зазначених у п.п.267.1.1 п.267.1 ст.167 ПКУ в порядку та у строки, визначені цим Кодексом, тягне за собою накладання штрафу у розмірі 50 відсотків ставок збору, встановлених статтею 267 цього Кодексу.

Враховуючи зазначене, торговий патент підлягає анулюванню у випадку, якщо суб’єкт господарювання не вніс плату за торговий патент до першого числа звітного місяця (кварталу), а у разі несвоєчасної сплати до нього буде застосована штрафна санкція у розмірі 50 відсотків ставок збору, встановлених статтею 267 ПКУ.

 


 

Відповідальність, яка передбачена за здійснення діяльності без отримання відповідних торгових патентів.

Відповідно до п.125.1 ст. 125 глави 11 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ (далі - ПКУ) суб’єкти господарювання, що проводять торговельну діяльність, здійснюють торгівлю готівковими валютними цінностями, діяльність у сфері розваг та надають платні послуги:

за здійснення діяльності, без отримання відповідних торгових патентів або з порушенням порядку використання торгового патенту, передбаченого підпунктами 267.6.4 - 267.6.6 пункту 267.6 статті 267 цього Кодексу (крім діяльності у сфері розваг), - сплачують штраф у подвійному розмірі збору за весь період здійснення такої діяльності, але не менше подвійного його розміру за один місяць;

за здійснення реалізації товарів, без отримання пільгового торгового патенту або з порушенням порядку його отримання та використання, сплачують штраф у п’ятикратному розмірі збору за весь період здійснення такої діяльності, але не менше п’ятикратного його розміру за рік;

за здійснення торговельної діяльності без придбання короткотермінового патенту або з порушенням порядку його отримання та використання, сплачують штраф у подвійному розмірі збору за весь строк такої діяльності;

за здійснення діяльності у сфері розваг, без отримання відповідного торгового патенту або з порушенням порядку його використання, сплачують штраф у восьмикратному розмірі збору за весь період здійснення такої діяльності, але не менше восьмикратного його розміру за один квартал.

Торговий патент діє на території, на яку поширюються повноваження органу, який здійснив реєстрацію суб’єкта господарювання, або за місцезнаходженням відокремленого підрозділу (п.п.267.6.4 п.267.6 ст.267 ПКУ).Передача торгового патенту іншому суб’єкту господарювання або іншому відокремленому підрозділу такого суб’єкта не дозволяється (п.п.267.6.5 п.267.6 ст.267 ПКУ).

Торговий патент, виданий для провадження торговельної діяльності з використанням пересувної торговельної мережі (автомагазини, розвозки тощо), діє на території України (п.п.267.6.6.п.267.6 ст.267 ПКУ).

 


 

Що таке пункти продажу товарів.

Згідно з п.п.14.1.211 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) пункт продажу товарів для цілей розділу XII цього Кодексу - це:

магазин, інша торговельна точка, що розташовані в окремому приміщенні, будівлі або їх частині, і мають торговельний зал для покупців або використовують для торгівлі його частину;

кіоск, палатка, інша мала архітектурна форма, яка розташована в окремому приміщенні, але не має вбудованого торговельного залу для покупців;

автомагазин, розвозка, інший вид пересувної торговельної мережі;

лоток, прилавок, інший вид торговельної точки у відведеному для торговельної діяльності місці, крім лотків і прилавків, що надаються в оренду суб’єктам господарювання - фізичним особам та розташовані в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі - ринків усіх форм власності;

стаціонарна, малогабаритна і пересувна автозаправна станція, заправний пункт, який здійснює торгівлю нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом;

фабрика-кухня, фабрика-заготівельня, їдальня, ресторан, кафе, закусочна, бар, буфет, відкритий літній майданчик, кіоск, інший пункт ресторанного господарства;

оптова база, склад-магазин, інші приміщення, що використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток.

 


 

Внесення змін до торгового патенту у разі зміни відомостей здійснюється на підставі письмової заяви суб’єкта господарювання.

Відповідно до п. 5 Порядку заповнення торгового патенту, затвердженого наказом ДПА України від 28.02.11 № 109 (далі – Порядок) заповнення реквізитів торгового патенту на провадження торговельної діяльності, діяльності з надання платних побутових послуг, торгівлі валютними цінностями, діяльності у сфері розваг проводиться на підставі оформленої відповідно до пп. 267.4.1 п. 267.4 ст. 267 розділу ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-IV заявки на придбання торгового патенту.

Згідно із п. 9 Порядку на підставі письмової заяви суб’єкта господарювання щодо зміни місцезнаходження до торгового патенту вносяться відповідні записи, завірені підписом відповідальної особи та печаткою органу державної податкової служби.

Таким чином, внесення змін до торгового патенту у разі зміни відомостей (найменування, коду ЄДРПОУ, № облікової картки, адреси та інше) здійснюється на підставі письмової заяви суб’єкта господарювання.

 


 

Щодо відповідальності за неповну сплату збору за здійснення деяких видів підприємницької діяльності.

Відповідно до п. 125.1 ст. 125 розділу ІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-IV (далі – ПКУ), несплата (неперерахування) суб’єктом господарювання сум збору за здійснення деяких видів підприємницької діяльності, зазначених у пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПКУ в порядку та у строки, визначені ПКУ, - тягне за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків ставок збору, встановлених ст. 267 ПКУ.

Згідно із п. 5 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» ПКУ у зв’язку з набранням чинності ПКУ штрафні санкції , які можуть бути накладені на платників податків за порушення нормативних актів Кабінету Міністрів України, центрального контролюючого органу, положень, прямо передбачених ПКУ, починають застосовуватися до таких платників податків за наслідками податкового періоду, наступного за податковим періодом, протягом якого такі акти були введені в дію.

 


 

При наданні побутових послуг, що підлягають патентуванню, у разі проведення розрахунків у безготівковій формі необхідно придбавати торговий патент.

Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 розділу ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-IV (далі – ПКУ), платниками збору є суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи – підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому порядку торгові патенти та провадять діяльність з надання платних побутових послуг, за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пп. 14.1.151 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПКУ платні послуги для цілей розділу XII ПКУ – це діяльність, пов’язана з наданням побутових послуг для задоволення особистих потреб замовника за готівку, а також з використанням інших форм розрахунків, включаючи платіжні картки. Перелік платних послуг, для надання яких необхідно придбавати торговий патент, визначається Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи вищевикладене, незалежно від того яким чином ведуться розрахунки за надані побутові платні послуги в безготівковій чи готівковій формі, необхідно придбавати торговий патент.

 


 

Отримання дублікату торгового патенту у разі його втрати .

Згідно п.п. 267.4.4 п. 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-IV (із змінами та доповненнями) у разі втрати або зіпсування торгового патенту платнику збору видається дублікат торгового патенту в порядку, установленому цим пунктом.

У разі втрати торгового патенту суб’єкт господарювання повинен подати до контролюючого органу заявку на придбання торгового патенту для отримання дублікату торгового патенту.

 


 

Відповідальність, яка передбачена за порушення порядку використання торгового патенту.

Відповідно до пп.267.6.1 п.267.6 ст.267 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755 із змінами та доповненнями оригінал торгового патенту повинен бути розміщений:

на фронтальній вітрині магазину, а за її відсутності - біля реєстратора розрахункових операцій;

на фронтальній вітрині малої архітектурної форми;

на табличці в автомагазинах, на розвозках та інших видах пересувної торговельної мережі, а також на лотках, прилавках та інших видах торговельних точок, відкритих у відведених для торговельної діяльності місцях;

у пунктах обміну іноземної валюти;

у приміщеннях для надання платних послуг, а також у приміщеннях, в яких проводяться розважальні ігри.

Торговий патент повинен бути відкритий та доступний для огляду (пп.267.6.2 п.267.6 ст.267 ПКУ).

Для запобігання пошкодженню торгового патенту (вигорання на сонці, псування внаслідок затікання дощової води, псування сторонніми особами тощо) дозволяється розміщувати нотаріально засвідчені копії торгових патентів у визначених цією частиною місцях. При цьому оригінал такого патенту повинен зберігатися у відповідальної особи суб’єкта господарювання або відповідальної особи відокремленого підрозділу, яка зобов’язана надавати його для огляду уповноваженим законом особам (пп.267.6.3 п.267.6 ст.267 ПКУ).

Згідно з п.125.1 ст.125 ПКУ суб’єкти господарювання, що проводять торговельну діяльність, здійснюють торгівлю готівковими валютними цінностями, діяльність у сфері розваг та надають платні послуги:

за порушення порядку використання торгового патенту, передбаченого пп.267.6.1 - 267.6.3 п.267.6 ст.267 ПКУ, сплачують штраф у розмірі збору на один календарний місяць (для діяльності у сфері розваг - у розмірі збору на один квартал). 

 


 

Щодо розміщення на господарській одиниці нотаріально засвідчені копії торгових патентів.

Відповідно до пп. 267.6.3 п.267.6 ст.267 розділу ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 –VI для запобігання пошкодженню торгового патенту (вигорання на сонці, псування внаслідок затікання дощової води, псування сторонніми особами тощо) дозволяється розміщувати нотаріально засвідчені копії торгових патентів у визначених цією частиною місцях. При цьому оригінал такого патенту повинен зберігатися у відповідальної особи суб’єкта господарювання або відповідальної особи відокремленого підрозділу, яка зобов’язана надавати його для огляду уповноваженим законом особам.

 


 

Про доплату за торговий патент за січень чи І квартал 2012 року, в зв’язку із зміною розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно з пп. 267.3.2 п.267.3 ст.267 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (далі - ПКУ) ставка збору за провадження торговельної діяльності (крім провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом із застосуванням пістолетних паливно-роздавальних колонок на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах) та діяльності з надання платних послуг встановлюється в таких межах:

а) на території міста Києва та обласних центрів від 0,08 до 0,4 розміру мінімальної заробітної плати;

б) на території міста Севастополя, міст обласного значення (крім обласних центрів) і районних центрів від 0,04 до 0,2 розміру мінімальної заробітної плати;

в) на території інших населених пунктів - до 0,1 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно з пп. 267.3.3 п.267.3 ст. 267 ПКУ у разі якщо пункти продажу товарів (надання послуг) розташовані в курортній місцевості або на території, прилеглій до митниці, інших пунктів переміщення через митний кордон, органи місцевого самоврядування, до бюджетів яких спрямовуються кошти від сплати збору, можуть прийняти рішення щодо збільшення ставки збору, встановленої в підпункті 267.3.2 цього пункту, але не більш як 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (пп. 12.3.4 п.12.3 ст.12 ПКУ).

У разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та зборів, що є обов’язковими згідно з нормами ПКУ, такі податки та збори справляються виходячи з норм ПКУ із застосуванням мінімальної ставки місцевих податків та зборів (пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПКУ).

Відповідно до пп. 267.5.2 п. 267.5 ст. 267 ПКУ строки сплати збору:

а) за провадження торговельної діяльності з придбанням короткотермінового торгового патенту - не пізніш як за один календарний день до початку провадження такої діяльності;

б) за провадження торговельної діяльності (крім торговельної діяльності з придбанням короткотермінового торгового патенту), діяльності з надання платних послуг, здійснення торгівлі валютними цінностями - щомісяця не пізніше 15 числа, який передує звітному місяцю;

в) за здійснення діяльності у сфері розваг - щоквартально не пізніше 15 числа місяця, який передує звітному кварталу.

Отже, у разі зміни розміру мінімальної заробітної плати, у зв’язку з прийняттям Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік»:

місячний збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності, який внесений у грудні 2011 року за січень 2012 року згідно з вимогами ПКУ, перегляду не підлягає;

місячний збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності, який буде сплачуватись у січні за лютий і в подальшому, сплачуватиметься за встановленими ставками збору відповідно до вимог п.267.3 ст. 267 ПКУ, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленого з 1 січня 2012 року;

щоквартальний збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності, який внесений у грудні 2011 року за перший квартал 2012 року згідно з вимогами ПКУ, перегляду не підлягає;

щоквартальний збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності, який буде сплачуватись за другий квартал 2012 року і в подальшому, сплачуватиметься за встановленими ставками збору відповідно до вимог п. 267.3 ст. 267 ПКУ, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленого з 1 січня 2012 року;

попередня оплата вартості торгового патенту, зроблена суб’єктом господарювання, до 15 грудня поточного року за січень (перший квартал) наступного року у розмірі, встановленому чинним на той момент законодавством, звільняє від обов’язку доплати вартості торгового патенту.

 


 

Про кількість торгових патентів, яку необхідно придбати у разі коли СГ має відокремлені підрозділи.

Відповідно до п.п. 267.4.6. п. 267.4 ст. 267 розділу ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 –VI для провадження торговельної діяльності, діяльності з надання платних послуг та діяльності з торгівлі валютними цінностями торгові патенти придбаються окремо для кожного пункту продажу товарів, пункту з надання платних послуг, пункту обміну іноземної валюти.

 


 

У разі несвоєчасного подання платіжного доручення до установи банку при здійсненні сплати за торговий патент посадові особи несуть адміністративну відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст. 163 - 2 Кодексу України від 07 грудня 1984 року № 8073-ХІІ „Про адміністративні правопорушення” із змінами та доповненнями (далі – Кодекс) неподання або несвоєчасне подання посадовими особами підприємств, установ та організацій платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків та зборів,платежів, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з ч. 2 ст. 163 - 2 Кодексу дії, передбачені ч. 1 ст. 163 - 2, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст. 221 Кодексу судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 163 – 2 Кодексу.

Таким чином, у разі несвоєчасного подання (неподання) платіжного доручення до установи банку при здійсненні сплати за торговий патент директор і головний бухгалтер підприємства, як посадові особи, несуть адміністративну відповідальність.

 


 

При проведенні яких заходів придбавається короткотерміновий торговий патен.

Згідно з п.п. 267.4.7 п. 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями у разі проведення ярмарків, виставок-продажів та інших короткотермінових заходів, пов’язаних з демонстрацією та продажем товарів, суб’єкт господарювання придбає короткотерміновий торговий патент.

 


 

Придбання СГ торгового патенту на пересувну торговельну мережу.

Згідно з порядком придбання торгового патенту, визначеному у п. 267.4 ст.267 розділу ХІІ Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ), для провадження передбачених цією статтею видів підприємницької діяльності суб’єкт господарювання подає до контролюючого органу за місцем сплати збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності (далі – збір) заявку на придбання торгового патенту.

Відповідно до підпункту 267.5.1. пункту 267.5 статті 267 Розділу ХІІ ПКУ платники сплачують збір, якщо:

а) провадять торговельну діяльність або надають платні послуги (крім пересувної торговельної мережі) - за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання платних послуг;

б) здійснюють торгівлю валютними цінностями - за місцезнаходженням пункту обміну іноземної валюти;

в) здійснюють діяльність у сфері розваг - за місцезнаходженням пункту надання послуг у сфері розваг;

г) здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу - за місцем реєстрації таких платників;

ґ) здійснюють торгівлю на ярмарках, виставках-продажах та інших короткотермінових заходах, пов’язаних з демонстрацією та продажем товарів, - за місцем провадження такої діяльності.

Таким чином, суб’єкти господарювання, що здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу, подають до контролюючого органу за місцем реєстрації заяву на придбання торгового патенту.

 


 

У разі, якщо СГ в одному пункті продажу товарів здійснює декілька видів діяльності, що підлягають патентуванню – торговельну діяльність і побутові послуги - придбавається два торгових патенти.

Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 розділу ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-IV (далі – ПКУ), платниками збору є суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи – підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому порядку торгові патенти та провадять торговельну діяльність у пунктах продажу товарів та діяльність з надання платних побутових послуг, за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пп. 14.1.151 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПКУ платні послуги для цілей розділу XII ПКУ – це діяльність, пов’язана з наданням побутових послуг для задоволення особистих потреб замовника за готівку, а також з використанням інших форм розрахунків, включаючи платіжні картки. Перелік платних послуг, для надання яких необхідно придбавати торговий патент, визначається Кабінетом Міністрів України;

Згідно із п.п. 14.1.246 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПКУ торговельна діяльність для цілей розділу XII цього Кодексу - роздрібна та оптова торгівля, діяльність у торговельно-виробничій (ресторанне господарство) сфері за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток.

Враховуючи вищезазначене, у разі провадження підприємницької діяльності в одному пункті продажу товарів, в одному окремому приміщенні, будівлі або в їх частинах двох чи більше видів діяльності, що підлягають патентуванню (роздрібна торгівля, громадське харчування і один вид побутових послуг) суб’єктом підприємницької діяльності придбавається два торгових патенти – на торгівельну діяльність і на діяльність з надання побутових послуг.

 


 

Про ставку збору за здійснення діяльності у сфері розваг.

Відповідно до п.п. 267.3.6. п. 267.3 ст. 267 розділу ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 –VI

ставка збору за здійснення діяльності у сфері розваг на квартал становить:

для використання грального автомата (грального автомата ”кран-машина”, грального автомата, на якому проводяться дитячі ігри, іншого грального автомата, призначеного для проведення платних розважальних ігор) - розмір мінімальної заробітної плати;

для використання гральних жолобів (доріжок) кегельбана, боулінга, що вводяться в дію за допомогою жетона, монети або без них, розмір мінімальної заробітної плати, збільшений у 2 рази, за кожний гральний жолоб (доріжку);

для використання столів для більярда, що вводяться в дію за допомогою жетона, монети або без них, крім столів для більярда, що використовуються для спортивних аматорських змагань, - розмір мінімальної заробітної плати за кожний стіл для більярда;

для проведення інших оплатних розважальних ігор - розмір мінімальної заробітної плати за кожне окреме гральне місце.

 


 

Деякі роз’яснення, щодо гри в більярд , справляється плата за прокат шарів для гри в більярд та отримання торгового патенту.

Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 розділу ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-IV (далі – ПКУ), платниками збору є суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи – підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому порядку торгові патенти та провадять діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей).

Відповідно до пп. 14.1.46 ст. 14 розділу І ПКУ діяльність у сфері розваг – це господарська діяльність юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що полягає у проведенні лотерей, а також розважальних ігор, участь в яких не передбачає одержання її учасниками грошових або майнових призів (виграшів), зокрема більярд, кегельбан, боулінг, настільні ігри, дитячі відеоігри тощо.

Відповідно до п.п. 267.3.6. п. 267.3 ст. 267 розділу ХІІ ПКУ ставка збору за здійснення діяльності у сфері розваг на квартал становить:

для використання столів для більярда, що вводяться в дію за допомогою жетона, монети або без них, крім столів для більярда, що використовуються для спортивних аматорських змагань, - розмір мінімальної заробітної плати за кожний стіл для більярда.

Виходячи з наведеного, діяльність, пов’язана з використанням більярдних столів, що використовуються для спортивних аматорських змагань за наявності рішення органу місцевого самоврядування про проведення спортивних змагань із більярду, не підлягає патентуванню. Всі інші види діяльності, пов’язані з використанням столів для більярду, в тому числі тих, що вводяться в дію за допомогою жетона, монети або без них та передані в подальше використання (у тому числі оренду) крім столів для більярду, що використовуються для спортивних аматорських змагань, можливі за наявності торгових патентів.

 


 

Порядок повернення торгових патентів, строк дії яких не закінчився, згідно з підр. 7 р. ХХ ПКУ.

У підрозділі 7 розділу XX ”Перехідні положення” Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 № 2755-VI (далі – ПКУ) визначені особливості порядку повернення торгових патентів, відповідно до яких торгові патенти, видані згідно з вимогами Закону України від 23 березня 1996 року № 98/96 - ВР ”Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” із змінами та доповненнями (далі – Закон), строк дії яких не закінчився на момент набрання чинності цим Кодексом, підлягають поверненню до контролюючих органів за місцем їх придбання у тримісячний строк (але не пізніше закінчення строку їх дії).

Регіональним контролюючим органом у своїй діяльності слід враховувати викладене, а також вимоги, встановлені пунктом 10.3 статті 10, підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 та пунктом 267.3 статті 267 ПКУ.

З 1 січня 2011 року, до отримання бланків торгових патентів нового зразка, рекомендується видавати торгові патенти діючого зразка із встановленням термінів та ставок збору, визначених статтею 267 ПКУ, та додатковим написом на бланку торгового патенту ”Торговий патент підлягає обміну”.

Місячна плата за торгові патенти, яка внесена у грудні 2010 року за січень 2011 згідно з вимогами Закону , перегляду не підлягає.

Місячний збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності, який буде сплачуватись у січні за лютий і в подальшому, сплачується за встановленими ставками збору відповідно до вимог пункту 267.3 статті 267 ПКУ та згідно рішень органів місцевого самоврядування.

Щоквартальна плата за торгові патенти, яка внесена у грудні 2010 року за перший квартал 2011 згідно з вимогами Закону, перегляду не підлягає.

Щоквартальний збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності, який буде сплачуватись за другий квартал 2011 року і в подальшому, сплачується за встановленими ставками збору відповідно до вимог пункту 267.3 статті 267 ПКУ та згідно рішень органів місцевого самоврядування.

Попередня оплата вартості торгового патенту, зроблена суб’єктом господарювання наперед не за весь термін його дії, підлягає перегляду відповідно до вимог ПКУ та рішень органів місцевого самоврядування.

Також, суб’єкт господарювання при поверненні торгових патентів (строк яких не закінчився) відповідно до підрозділу 7 розділу XX ПКУ подає до контролюючого органу письмову заяву про повернення торгових патентів. Контролюючий орган здійснює анулювання таких торгових патентів.

Одночасно суб’єкт господарювання подає заявку на придбання торгового патенту, бланк торгового патенту з додатковим написом ”Торговий патент підлягає обміну” видається суб’єктом господарювання в обмін на повернутий бланк і термін його дії відраховується з дати, зазначеної в торговому патенті відповідно до статті 267 ПКУ. При необхідності суб’єкт господарювання здійснює доплату вартості торгових патентів при їх придбанні відповідно до ставок, встановлених органами місцевого самоврядування згідно з вимогами ПКУ.

 


 

Строк дії короткотермінового торгового патенту.

Відповідно до пп. 267.7.2 п. 267.7 ст. 267 розділу ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-IV строк дії короткотермінового патенту становить від одного до п’ятнадцяти календарних днів.

 


 

Щодо торгового патенту, у зв’язку із зміною розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до розділу XII Податкового кодексу України (далі – Кодекс) передбачено сплату платниками збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності у разі провадження діяльності, яка потребує придбання торгового патенту.

Підпунктом 267.3.1 пункту 267.3 статті 267 Кодексу встановлено, що ставка збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг встановлюється сільськими, селищними та міськими радами (далі у цьому пункті – органами місцевого самоврядування) з розрахунку на календарний місяць у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня календарного року (далі – мінімальна заробітна плата), визначеному цим пунктом, з урахуванням місцезнаходження пункту продажу товарів та асортименту товарів, пункту з надання платних послуг та виду платних послуг.

Строки сплати збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності визначені підпунктом 267.5.2 пункту 267.5 статті 267 Кодексу, а саме:

за провадження торговельної діяльності з придбанням короткотермінового торгового патенту – не пізніш як за один календарний день до початку провадження такої діяльності;

за провадження торговельної діяльності (крім торговельної діяльності з придбанням короткотермінового торгового патенту), діяльності з надання платних послуг, здійснення торгівлі валютними цінностями – щомісяця не пізніше 15 числа, який передує звітному місяцю;

за здійснення діяльності у сфері розваг – щоквартально не пізніше 15 числа місяця, який передує звітному кварталу.

Під час придбання торгового патенту суб’єкт господарювання вносить суму збору за один місяць (квартал). На суму збору, сплачену під час придбання торгового патенту, зменшується сума збору, яка підлягає внесенню в останній місяць (квартал) його дії (підпункт 267.5.3 пункту 267.5 статті 267 Кодексу).

Платники збору можуть здійснити сплату збору авансовим внеском до кінця календарного року (підпункт 267.5.4 пункту 267.5 статті 267 Кодексу).

Так, пунктом 267.3 статті 267 Кодексу визначено ставки збору за провадження торговельної діяльності, які диференційовані залежно від місцезнаходження пунктів продажу товарів (їх асортименту) або надання платних послуг (їх видів), а також прив’язані до мінімальної заробітної плати як законодавчо встановленого розміру оплати праці.

Відповідно до пункту 8 статті 40 Бюджетного кодексу України визначається розмір мінімальної заробітної плати на відповідний бюджетний період.

Мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт) (Кодекс законів про працю України, Закон України „Про оплату праці” від 24.03.95 № 108/95-ВР).

Розмір ставки збору щороку визначається з урахуванням Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік та відповідних рішень органів місцевого самоврядування.

Отже, у разі зміни розміру мінімальної заробітної плати:

місячний (щоквартальний) збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності, який внесений у грудні попереднього року за січень (перший квартал) наступного року перегляду не підлягає;

місячний (щоквартальний) збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності, який буде сплачуватись у січні (першому кварталі) за лютий (другий квартал) і в подальшому, відповідно сплачуватиметься за встановленими ставками збору згідно з вимогами п.267.3 ст.267 ПКУ, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, установленої з 1 січня звітного (календарного) року;

сума збору, внесена суб’єктом господарювання за один місяць (квартал) під час придбання торгового патенту, щорічно обчислюється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня звітного (календарного) року.

 


 

ФОП, які провадять торговельну діяльність з лотків і прилавків, що надаються в оренду СГ - фізичним особам та розташовані в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі ринків усіх форм власності, не повинні придбавати торговий патент

Відповідно до абзацу ”в” пп.267.1.2 п.267 ст.267 розділу ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 –VI (далі – ПКУ) не є платниками збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг суб’єкти господарювання фізичні особи - підприємці, які провадять торговельну діяльність у межах ринків усіх форм власності.

При цьому, відповідно до п. 14.1.211 ст. 14 розділу І ПКУ для цілей розділу XII цього Кодексу під пунктами продажу товарів слід розуміти:

магазин, інша торговельна точка, що розташовані в окремому приміщенні, будівлі або їх частині, і мають торговельний зал для покупців або використовують для торгівлі його частину;

кіоск, палатка, інша мала архітектурна форма, яка розташована в окремому приміщенні, але не має вбудованого торговельного залу для покупців;

автомагазин, розвозка, інший вид пересувної торговельної мережі;

лоток, прилавок, інший вид торговельної точки у відведеному для торговельної діяльності місці, крім лотків і прилавків, що надаються в оренду суб’єктам господарювання - фізичним особам та розташовані в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі - ринків усіх форм власності;

стаціонарна, малогабаритна і пересувна автозаправна станція, заправний пункт, який здійснює торгівлю нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом;

фабрика-кухня, фабрика-заготівельня, їдальня, ресторан, кафе, закусочна, бар, буфет, відкритий літній майданчик, кіоск, інший пункт ресторанного господарства;

оптова база, склад-магазин, інші приміщення, що використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток.

Враховуючи зазначене, не повинні придбавати торговий патент фізичні особи - підприємці, які провадять торговельну діяльність з лотків і прилавків, що надаються в оренду суб’єктам господарювання - фізичним особам та розташовані в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі ринків усіх форм власності.

Фізичні особи - підприємці, які здійснюють торговельну діяльність на території ринку шляхом виїздної торгівлі повинні придбавати торговий патент.

 


 

У разі неповернення торгового патенту у тримісячний термін без подальшого його використання відповідальність до СГ не передбачена.

Відповідно до підрозділу 7 розділу XX Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі – ПКУ) торгові па¬тенти, видані згідно з вимогами Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», строк дії яких не закінчився на момент набрання чинності цим Кодексом, підлягають поверненню до контролюючого органу за місцем їх придбання у три¬місячний строк (але не пізніше закінчення строку їх дії).

Суб’єкти господарювання несуть відповідальність за дотримання порядку використання торгових патентів, виданих відповідно до Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», та за дотримання строку сплати за них, передбачену главою 11 розділу II ПКУ (ст. 125 ПКУ).

Тому, у разі неповернення торгового патенту, строк дії якого не закінчився, виданого згідно з вимогами Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», у тримісячний термін та подальшого його використання у своїй діяльності, суб’єкт господарювання буде нести відповідальність, як за здійснення діяльності без отримання торгового патенту згідно з ст.125 глави 11 розділу II ПКУ.

У разі неповернення торгового патенту, виданого згідно з вимогами Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», у тримісячний термін без подальшого його використання відповідальність до суб’єкта господарювання не передбачена.

 


 

У разі здійснення в одному пункті продажу торгівлі нафтопродуктами та іншими товарами (ресторанне господарство) необхідно придбавати два торгових патенти на ці види діяльності.

Згідно з п.п.267.1.1 п.267.1 ст.267 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПКУ) платниками збору є суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому цією статтею порядку торгові патенти та провадять, зокрема, торговельну діяльність у пунктах продажу товарів.

При цьому, згідно з п.267.3. ст.267 ПКУ встановлено різні ставки збору за провадження торговельної діяльності та за провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах.

Отже, у разі здійснення в одному пункті продажу торгівлі нафтопродуктами (скрапленим та стиснутим газом) та іншими товарами (ресторанне господарство) необхідно придбавати два торгових патенти на ці види діяльності, оскільки це є різні види діяльності, на які встановлені різні ставки збору.

 


 

Якщо продаж товарів (основних фондів) СГ здійснюється з окремого приміщення (офісу) шляхом готівкових розрахунків, то такий СГ придбаває торговий патент на загальних підставах.

Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 розділу ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-IV (далі – ПКУ) платниками збору є суб’єкти господарювання (юридичні та фізичні особи підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому порядку торгові патенти та провадять торгівельну діяльність у пунктах продажу товарів.

Згідно із пп. 14.1.246 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПКУ торговельна діяльність для цілей розділу ХІІ ПКУ – це роздрібна та оптова торгівля, діяльність у торговельно-виробничій (ресторанне господарство) сфері за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток.

Відповідно до пп. 14.1.211 п. 14.1 ст. 14 ПКУ пункт продажу товарів для цілей розділу XII ПКУ - це:

магазин, інша торговельна точка, що розташовані в окремому приміщенні, будівлі або їх частині, і мають торговельний зал для покупців або використовують для торгівлі його частину;

кіоск, палатка, інша мала архітектурна форма, яка розташована в окремому приміщенні, але не має вбудованого торговельного залу для покупців;

автомагазин, розвозка, інший вид пересувної

торговельної мережі;

лоток, прилавок, інший вид торговельної точки у відведеному для торговельної діяльності місці, крім лотків і прилавків, що надаються в оренду суб’єктам господарювання - фізичним особам та розташовані в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі - ринків усіх форм власності;

стаціонарна, малогабаритна і пересувна автозаправна станція, заправний пункт, який здійснює торгівлю нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом;

фабрика-кухня, фабрика-заготівельня, їдальня, ресторан, кафе, закусочна, бар, буфет, відкритий літній майданчик, кіоск, інший пункт ресторанного господарства;

оптова база, склад-магазин, інші приміщення, що використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток.

У разі, якщо продаж товарів (основних фондів) суб’єктом господарювання (юридичною особою або фізичною особою – підприємцем) здійснюється з окремого приміщення (офісу) шляхом готівкових розрахунків (у т. ч. з оформленням прибуткового касового ордера), то згідно зі ст. 267 ПКУ такий суб’єкт господарювання придбаває торговий патент на загальних підставах.

 


 

ФОП, які провадить торговельну діяльність (ресторанне господарство) в стаціонарних приміщеннях на території ринку повинні придбавати торговий патент.

Відповідно до абзацу ”в” пп.267.1.2 п.267 ст.267 розділу ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 –VI (далі – ПКУ) не є платниками збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг суб’єкти господарювання фізичні особи - підприємці, які провадять торговельну діяльність у межах ринків усіх форм власності.

При цьому, відповідно до п. 14.1.211 ст. 14 розділу І ПКУ для цілей розділу XII цього Кодексу під пунктами продажу товарів слід розуміти:

магазин, інша торговельна точка, що розташовані в окремому приміщенні, будівлі або їх частині, і мають торговельний зал для покупців або використовують для торгівлі його частину;

кіоск, палатка, інша мала архітектурна форма, яка розташована в окремому приміщенні, але не має вбудованого торговельного залу для покупців;

автомагазин, розвозка, інший вид пересувної торговельної мережі;

лоток, прилавок, інший вид торговельної точки у відведеному для торговельної діяльності місці, крім лотків і прилавків, що надаються в оренду суб’єктам господарювання - фізичним особам та розташовані в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі - ринків усіх форм власності;

стаціонарна, малогабаритна і пересувна автозаправна станція, заправний пункт, який здійснює торгівлю нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом;

фабрика-кухня, фабрика-заготівельня, їдальня, ресторан, кафе, закусочна, бар, буфет, відкритий літній майданчик, кіоск, інший пункт ресторанного господарства;

оптова база, склад-магазин, інші приміщення, що використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток.

Враховуючи зазначене, не повинні придбавати торговий патент фізичні особи - підприємці, які провадять торговельну діяльність з лотків і прилавків, що надаються в оренду суб’єктам господарювання - фізичним особам та розташовані в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі ринків усіх форм власності.

Фізичні особи - підприємці, які здійснюють торговельну діяльність у пунктах продажу товарів, визначених ПКУ для цілей розділу ХІІ цього Кодексу, на території ринку повинні придбавати торговий патент.

 


 

Ставки збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Відповідно до ст.4 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) одним з зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (п.п.4.1.9 п.4.1 ст.4 ПКУ).

До місцевих зборів належить збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності (п.п.10.2.1 п.10.2 ст.10 ПКУ).

Місцеві ради обов’язково установлюють, зокрема, збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності (п.10.3 ст.10 ПКУ).

Згідно з п. 267.3 ст.267 ставка збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг встановлюється сільськими, селищними та міськими радами (далі у цьому пункті - органами місцевого самоврядування) з розрахунку на календарний місяць у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня календарного року (далі - мінімальна заробітна плата), визначеному цим пунктом, з урахуванням місцезнаходження пункту продажу товарів та асортименту товарів, пункту з надання платних послуг та виду платних послуг.

Сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів (п.12.3 ст.12 ПКУ).

До повноважень сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів належать, зокрема, до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об’єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов’язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду (п.п.12.4.3 п.12.4 ст.12 ПКУ).

Офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених п.12.5 ст.12 ПКУ.

Органам місцевого самоврядування забезпечити у місячний термін з дня набрання чинності ПКУ прийняття рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених цим Кодексом (п.5 розд.ХІХ ПКУ).

У разі не встановлення місцевих податків і зборів, передбачених п.10.3 ст.10 ПКУ, рішеннями місцевого самоврядування такі податки і збори сплачуються платниками у порядку, встановленому ПКУ за мінімальними ставками та без застосування відповідних коефіцієнтів.

Тобто, ставки збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності не можуть змінюватися протягом бюджетного року, крім випадку застосування нових розмірів ставок збору вже у поточному бюджетному періоді за умови передбаченої п.5 розд.ХІХ ПКУ на підставі прийнятих рішень органами місцевого самоврядування щодо встановлення місцевих зборів та впровадження їх у дію з 01.01.2011 р.

 


 

Ставка збору за провадження торговельної діяльності із придбанням пільгового торгового патенту.

Відповідно до п.п.267.3.7 п.267.3 ст. 267 розділу ХІІ Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI ставка збору за провадження торговельної діяльності із придбанням пільгового торгового патенту встановлюється в розмірі 0,05 розміру мінімальної заробітної плати щорічно.

 


 

Ставка збору на провадження торговельної діяльності із придбанням короткотермінового торгового патенту.

Згідно з п.п. 267.3.8 п. 267.3 ст. 267 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями ставка збору за провадження торговельної діяльності із придбанням короткотермінового торгового патенту за один день становить 0,02 розміру мінімальної заробітної плати.

 


 

СГ при обміні бланків торгових патентів повинні, у разі необхідності, здійснити доплату вартості торгових патентів відповідно до ставок, встановлених органами місцевого самоврядування згідно з вимогами ПКУ

Відповідно до підрозділу 7 розділу XX Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) торгові патенти, видані згідно з вимогами Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», строк дії яких не закінчився на момент набрання чинності ПКУ, підлягають поверненню до контролюючих органів за місцем їх придбання у тримісячний строк (але не пізніше закінчення строку їх дії).

Суб’єкт господарювання при поверненні (обміні) торгових патентів (строк дії яких не закінчився) подає до контролюючого органу письмову заяву про заміну торгових патентів старого зразка на торгові патенти нового зразка.

Одночасно, термін дії торгового патенту нового зразка рахується з дати, яка була зазначена в торговому патенті старого зразка на термін, який передбачений нормами ПКУ.

При цьому, слід враховувати те, що суб’єкт господарювання, у разі необхідності, здійснює доплату вартості торгових патентів при їх придбанні відповідно до ставок, встановлених органами місцевого самоврядування згідно з вимогами ПКУ.

Відповідно до пп. 267.7.5 п. 267.5 ст. 267 розділу ХІІ ПКУ суб’єкт господарювання, що припинив діяльність, яка відповідно до цього Кодексу підлягає патентуванню, до 15 числа місяця, що передує звітному, письмово повідомляє про це відповідному контролюючому органу. При цьому торговий патент підлягає поверненню контролюючим органом, який його видав, а суб’єкту господарювання повертається надмірно сплачена сума збору.

Враховуючи те, що термін подання заяви, який передбачений пп. 267.7.5 п. 267.7 ст. 267 ПКУ (а саме, до 15 числа місяця, що передує звітному), встановлений для суб’єктів господарювання, що припиняють діяльність, то даний термін не застосовується при обміні бланку торгового патенту старого зразка на новий, оскільки відбувається виключно заміна бланків.

При цьому, нарахування, які були здійсненні у картці особового рахунку платника податків, та усі сплачені платежі за торговий патент старого зразка автоматично рахуються за торговим патентом нового зразка.

Таким чином, суб’єкти господарювання при обміні бланків торгових патентів повинні, у разі необхідності, здійснити доплату вартості торгових патентів відповідно до ставок, встановлених органами місцевого самоврядування згідно з вимогами ПКУ, тобто, якщо попередня оплата вартості торгового патенту, зроблена суб’єктом господарювання наперед не за весь термін його дії. Будь-які інші нарахування працівниками контролюючого органу нормами чинного законодавства не передбачено.

 


 

У випадку, якщо кур’єр при передачі товару одержує готівкові кошти СГ необхідно придбати торговий патент.

Відповідно до п.п.14.1.211 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ), пункт продажу товарів для цілей розділу XII цього Кодексу – це, зокрема, автомагазин, розвозка, інший вид пересувної торговельної мережі.

Згідно з п.п.267.6.1 п.267.6 ст.267 ПКУ оригінал торгового патенту повинен бути розміщений, зокрема, на табличці в автомагазинах, на розвозках та інших видах пересувної торговельної мережі, а також на лотках, прилавках та інших видах торговельних точок, відкритих у відведених для торговельної діяльності місцях.

Відповідно до п.п.267.6.3 п.267.6 ст.267 ПКУ для запобігання пошкодженню торгового патенту (вигорання на сонці, псування внаслідок затікання дощової води, псування сторонніми особами тощо) дозволяється розміщувати нотаріально засвідчені копії торгових патентів у визначених цією частиною місцях. При цьому оригінал такого патенту повинен зберігатися у відповідальної особи суб’єкта господарювання або відповідальної особи відокремленого підрозділу, яка зобов’язана надавати його для огляду уповноваженим законом особам.

Враховуючи вищезазначене, якщо найманий працівник - кур’єр при передачі товару одержує готівкові кошти, суб’єкту господарювання необхідно придбати торговий патент на торгівлю із зазначеним видом пересувної торговельної мережі. У разі розрахунку за товар кур’єр повинен за бажанням замовника пред’явити оригінал або нотаріально засвідчену копію торгового патенту.

 


 

Порядок використання торгового патенту.

Відповідно до п. 267.6 ст. 267 розділу ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755 –VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) оригінал торгового патенту повинен бути розміщений:

на фронтальній вітрині магазину, а за її відсутності - біля реєстратора розрахункових операцій;

на фронтальній вітрині малої архітектурної форми;

на табличці в автомагазинах, на розвозках та інших видах пересувної торговельної мережі, а також на лотках, прилавках та інших видах торговельних точок, відкритих у відведених для торговельної діяльності місцях;

у пунктах обміну іноземної валюти;

у приміщеннях для надання платних послуг, а також у приміщеннях, в яких проводяться розважальні ігри.

Торговий патент повинен бути відкритий та доступний для огляду.

Для запобігання пошкодженню торгового патенту (вигорання на сонці, псування внаслідок затікання дощової води, псування сторонніми особами тощо) дозволяється розміщувати нотаріально засвідчені копії торгових патентів у визначених цією частиною місцях.

При цьому оригінал такого патенту повинен зберігатися у відповідальної особи суб’єкта господарювання або відповідальної особи відокремленого підрозділу, яка зобов’язана надавати його для огляду уповноваженим законом особам.

Торговий патент діє на території, на яку поширюються повноваження органу, який здійснив реєстрацію суб’єкта господарювання, або за місцезнаходженням відокремленого підрозділу.

Передача торгового патенту іншому суб’єкту господарювання або іншому відокремленому підрозділу такого суб’єкта не дозволяється.

Торговий патент, виданий для провадження торговельної діяльності з використанням пересувної торговельної мережі (автомагазини, розвозки тощо), діє на території України.

 


 

Ставка збору, яка встановлена за провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом.

Відповідно до п.п. 267.3.4. п. 267.3 ст. 267 розділу ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755 –VI ставка збору за провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах встановлюється в межах від 0,08 до 0,4 розміру мінімальної заробітної плати залежно від місця розташування таких пунктів продажу.

 


 

Не є платниками збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг підприємства, установи та організації, які провадять діяльність у торговельно-виробничій сфері тощо.

Згідно з п.п.”з” п.п.267.1.2 п.267 ст.267 розділу ХІІ Податкового кодексу України не є платниками збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг підприємства, установи та організації, які провадять діяльність у торговельно-виробничій сфері (ресторанне господарство), у тому числі навчальних закладах, із обслуговування виключно працівників таких підприємств, установ та організацій, а також учнів і студентів у навчальних закладах.

 


 

Роз’яснення, щодо необхідності придбавати торгові патенти на кожен автомат з продажу товарів, якщо деякі з них розташовані на території господарської одиниці, а деякі так за її межами.

Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 розділу ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-IV (далі – ПКУ) платниками збору є суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи – підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому ст. 267 ПКУ порядку торгові патенті та провадять торгівельну діяльність у пунктах продажу товарів.

Згідно із п. 3 Порядку провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 2006 року № 833, торговельна діяльність провадиться суб’єктами господарювання у сфері роздрібної та оптової торгівлі, а також ресторанного господарства.

Відповідно до п. 3 Правил роботи дрібнороздрібної торгівельної мережи, затверджених наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України від 8 липня 1996 року № 36, роздрібна торгівля через дрібнороздрібну торговельну мережу є однією із форм позамагазинного продажу товарів, при якій приміщення не мають торговельного залу для споживачів.

Продаж товарів здійснюється через:

пункти некапітальної забудови - кіоски, ларі, ларьки, палатки, павільйони для сезонного продажу товарів, торговельні автомати;

засоби пересувної мережі - автомагазини, автокафе, авторозвозки, автоцистерни,

лавки-автопричепи, візки, спеціальне технологічне обладнання (низькотемпературні лотки-прилавки), розноски, лотки, столики тощо.

Враховуючи вищевикладене, якщо автомат з продажу товарів розташований на території господарської одиниці, яка вже придбала торговий патент, то окремо придбавати торговий патент та автомат не потрібно.

Однак, якщо автомат з продажу товарів розташований за межами господарської одиниці, то на кожен такий автомат суб’єктом господарювання придбавається торговий патент.

 


 

Для визначення стосовно необхідності придбання торгового патенту, підтверджуючим документом того, що стіл для більярду використовується саме для спортивних аматорських ігор, може бути рішення органу місцевого самоврядування про проведення спортивних змагань із більярду.

Законом України від 19 жовтня 2010 року №2608-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмеження державного регулювання господарської діяльності», який набрав чинності 16.11.2010 року, були внесені зміни до Закону України від 1 червня 2000 року №1775 «Про ліцензування певних видів підприємницької діяльності», відповідно до яких фізкультурно-оздоровча та спортивна діяльність виключена з переліку видів діяльності, які підлягають ліцензуванню.

За таких умов підтверджуючим документом того, що стіл для більярду використовується саме для спортивних аматорських ігор, може бути рішення органу місцевого самоврядування про проведення спортивних змагань із більярду.

 


 

Нормативний документ, яким затверджено форму заявки на придбання торгового патенту.

Порядок придбання торгового патенту визначено пунктом 267.4. ст. 267 розділу ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (далі – ПКУ).

Згідно з п.п.267.4.1 п.267.4 ст.267 ПКУ для провадження передбачених цією статтею видів підприємницької діяльності суб’єкт господарювання подає до контролюючго органу за місцем сплати збору заявку на придбання торгового патенту.

Відповідно до п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 13 липня 1998 року № 1077 ”Про затвердження Положення про виготовлення, зберігання і реалізацію торгових патентів” із змінами та доповненнями (далі-Положення) зазначено, що підставою для придбання торгового патенту є заявка СПД, складена за формою згідно з додатком до Положення.

Це Положення втратило чинність 27.12.2011 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року N 1236, але з 1 січня 2011 року, до затвердження форми заявки на придбання торгового патенту нового зразка, рекомендується видавати торгові патенти на підстави заявки, складеної за формою, згідно з додатком до Положення.

 


 

СГ не зобов’язаний для отримання торгових патентів реєструвати пункти продажу товарів (надання послуг), розміщені не за місцем його реєстрації, як відокремлені підрозділи.

Підпунктом 267.6.4 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами і доповненнями (далі – ПКУ) визначено, що торговий патент діє на території, на яку поширюються повноваження органу, який здійснив реєстрацію суб’єкта господарювання, або за місцезнаходженням відокремленого підрозділу/

Для провадження передбачених цією статтею видів підприємницької діяльності суб’єкт господарювання подає до контролюючого органу за місцем сплати збору заявку на придбання торгового патенту (пп. 267.4.1 п. 267.4 ст.267 ПКУ).

Згідно з пп. 267.5.1 п. 267.5 ст. 267 ПКУ порядок сплати збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності платниками збору, які:

а) провадять торговельну діяльність або надають платні послуги (крім пересувної торговельної мережі) - збір сплачується за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання платних послуг;

б) здійснюють торгівлю валютними цінностями - за місцезнаходженням пункту обміну іноземної валюти;

в) здійснюють діяльність у сфері розваг - за місцезнаходженням пункту надання послуг у сфері розваг;

г) здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу - за місцем реєстрації таких платників;

ґ) здійснюють торгівлю на ярмарках, виставках-продажах та інших короткотермінових заходах, пов’язаних з демонстрацією та продажем товарів, - за місцем провадження такої діяльності.

Статтею 95 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року №435-IV із змінами та доповненнями (далі – ЦКУ) передбачено, зокрема, що відомості про філії, представництва та інші відокремлені підрозділи юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру у порядку визначеному ст. 28 Закону України від 15 травня 2003 року №755-ІV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» із змінами.

Платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік ву контролюючому органі за місцезнаходженням юридичних осіб (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об’єктів оподаткування або об’єктів, які пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку) (п. 63.3 ст. 63 ПКУ).

Тобто, суб’єкт господарювання має можливість здійснювати діяльність, в тому числі і через підрозділ, який не є відокремленим підрозділом у розумінні ЦКУ, якщо він повідомив у контролюючий орган про нього, як про об’єкт через який провадиться діяльність та став на облік за неосновним місцем обліку за місцем розташування такого об’єкта.

Крім того, ПКУ передбачено придбання патенту суб’єктом господарювання або відокремленим підрозділом платником податку на прибуток для здійснення торговельної діяльності у пунктах продажу товарів; діяльності з надання платних послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України; торгівлі валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти; діяльності у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей) за місцем здійснення такої діяльності.

Враховуючи вищевикладене, суб’єкт господарювання не зобов’язаний для отримання торгових патентів реєструвати пункти продажу товарів (надання послуг), розміщені не за місцем його реєстрації, як відокремлені підрозділи.

 


 

Ставка збору визначається з розрахунку за квартал, тоді коли ставка, яка встановлюється органом місцевого самоврядування, починає діяти з нового звітного періоду (кварталу) та перерахунок сум платежів за період, за який проведена оплата, не провадиться.

Відповідно до пп. 267.3.1 п. 267.3 ст. 267 розділу ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-IV (далі – ПКУ), ставка збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг встановлюється сільськими, селищними та міськими радами з розрахунку на календарний місяць у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня календарного року, визначеному п. 267.3 ст. 267 ПКУ, з урахуванням місцезнаходження пункту продажу товарів та асортименту товарів, пункту з надання платних послуг та виду платних послуг.

Згідно із п. 12.3 ст. 12 ПКУ сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов’язково визначаються об’єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов’язкові елементи, визначенні ст. 7 ПКУ з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII ПКУ для відповідного місцевого податку чи збору.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

У разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та зборів, що є обов’язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки та збори справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням мінімальної ставки місцевих податків та зборів.

Однак, п. 5 розділу ХІХ «Прикінцеві положення» ПКУ передбачено, що органи місцевого самоврядування повинні забезпечити у місячний термін з дня набрання чинності ПКУ прийняття рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених ПКУ.

У разі невстановлення місцевих податків і зборів, передбачених п. 10.3 ст. 10 ПКУ, рішеннями місцевого самоврядування такі податки і збори сплачуються платниками у порядку, встановленому ПКУ за мінімальними ставками та без застосування відповідних коефіцієнтів.

Податковий кодексу України набрав чинності з 1 січня 2011 року, тобто до 1 лютого 2011 року органи місцевого самоврядування повинні встановити відповідні місцеві податки та збори.

Враховуючи вищевикладене, розмір ставок збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності, які встановлюються органами місцевого самоврядування до 1 лютого 2011 року, починають діяти з моменту прийняття рішення.

При цьому, якщо ставка збору визначається з розрахунку за квартал, то ставка, яка встановлюється органом місцевого самоврядування, починає діяти з нового звітного періоду (кварталу) та перерахунок сум платежів за період, за який проведена оплата, не провадиться.

 


 

У разі якщо СГ в одному приміщенні здійснює декілька видів побутових послуг, ним може бути придбано один торговий патент.

Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 р. ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-IV (далі – ПКУ) платниками збору є суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи – підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому порядку торгові патенти та провадять торговельну діяльність у пунктах продажу товарів та діяльність з надання платних побутових послуг, за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пп. 14.1.151 п. 14.1 ст. 14 р. І ПКУ платні послуги для цілей р. XII ПКУ – це діяльність, пов’язана з наданням побутових послуг для задоволення особистих потреб замовника за готівку, а також з використанням інших форм розрахунків, включаючи платіжні картки.

Відповідно до пп. 267.4.6 п. 267.4 ст. 267 р. ХІІ для провадження торговельної діяльності, діяльності з надання платних послуг та діяльності з торгівлі валютними цінностями торгові патенти придбаються окремо для кожного пункту продажу товарів, пункту з надання платних послуг, пункту обміну іноземної валюти.

Згідно з пп. 267.3.1. п. 267.3 ст. 267 р. ХІІ ПКУ ставка збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг встановлюється сільськими, селищними та міськими радами (далі у цьому пункті - органами місцевого самоврядування) з розрахунку на календарний місяць у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня календарного року (далі - мінімальна заробітна плата), визначеному цим пунктом, з урахуванням місцезнаходження пункту продажу товарів та асортименту товарів, пункту з надання платних послуг та виду платних послуг.

Ставка збору за провадження діяльності з надання платних послуг встановлюється в таких межах:

а) на території міста Києва та обласних центрів - від 0,08 до 0,4 розміру мінімальної заробітної плати;

б) на території міста Севастополя, міст обласного значення (крім обласних центрів) і районних центрів - від 0,04 до 0,2 розміру мінімальної заробітної плати;

в) на території інших населених пунктів - від 0,02 до 0,1 розміру мінімальної заробітної плати (пп. 267.3.1. п. 267.3 ст. 267 р. ХІІ ПКУ).

Так, до повноважень органів місцевого самоврядування належить встановлення місцевих податків та зборів у порядку, визначеному ПКУ.

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов’язково визначаються об’єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов’язкові елементи, визначенні статтею 7 ПКУ з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII ПКУ для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.1, п. 12.3.2 п.12.3 ст. 12 ПКУ).

Таким чином, у разі якщо суб’єкт господарювання в одному приміщенні здійснює декілька видів побутових послуг ним може бути придбано один торговий патент. Ставки збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності, зокрема, на здійснення діяльності з надання побутових послуг, встановлюються рішеннями органів місцевого самоврядування і диференційовані залежно від місцезнаходження об’єкта з надання побутових послуг та виду побутових послуг.

 


 

СГ проставляє прочерк, у заявці на придбання торгового патенту замість фактичної адреси пункту з надання платних послуг вдома у замовника, що підлягають патентуванню.

Відповідно до п.п.267.4.1 п.267.4 ст.267 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, для провадження передбачених цією статтею видів підприємницької діяльності суб’єкт господарювання подає до контролюючого органу за місцем сплати збору заявку на придбання торгового патенту, яка повинна містити такі відомості:

а) найменування суб’єкта господарювання, код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) та прізвище, ім’я, по батькові суб’єкта господарювання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичної особи);

б) юридична адреса (місцезнаходження) суб’єкта господарювання, а у разі якщо патент придбається для відокремленого підрозділу, - місцезнаходження такого відокремленого підрозділу згідно з документом, що засвідчує право власності (оренди);

в) вид підприємницької діяльності, для провадження якої придбається торговий патент;

г) вид торгового патенту;

ґ) найменування документа про повну або часткову сплату збору;

д) назва та фактична адреса (місцезнаходження) пункту продажу товарів, пункту з надання платних послуг, пункту обміну іноземної валюти, грального місця, позначення ”виїзна торгівля”;

е) назва, дата, номер документа, що засвідчує право власності (оренди);

є) період, на який придбається торговий патент.

Підставою для придбання торгового патенту є заявка, оформлена відповідно до цієї статті. Встановлення будь-яких додаткових умов щодо придбання торгового патенту не дозволяється.

Тобто, у разі якщо суб’єкт господарювання здійснює послуги, що підлягають патентуванню, вдома у замовника, то у заявці на придбання торгового патенту замість фактичної адреси пункту з надання платних послуг, він проставляє прочерк. При цьому, у такому випадку доцільно до заявки додати пояснення, в якому зазначити, що платні послуги здійснюються суб’єктом господарювання вдома у замовника.

 


 

Порядок запису ставки збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

Відповідно до пп.267.3.9 п.267.3 ст.267 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755 із змінами та доповненнями ставки збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності, визначені відповідно до цієї статті, округляються (менш як 50 копійок відкидається, а 50 копійок і більше округляється до однієї гривні).

 


 

Строк дії торгового патенту на здійснення діяльності у сфері розваг.

Відповідно до п.п. 267.7.3 п. 267.7 ст. 267 розділу ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 –VI строк дії торгового патенту на здійснення діяльності у сфері розваг становить вісім календарних кварталів.

 


 

Де придбавають торгові патенти СГ, в тому числі зареєстровані в СДПІ по роботі з великими платниками податків?

Згідно з порядком придбання торгового патенту, визначеному у п. 267.4 ст.267 розділу ХІІ Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) для провадження передбачених цією статтею видів підприємницької діяльності суб’єкт господарювання подає до контролюючого органу за місцем сплати збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності (далі – збір) заявку на придбання торгового патенту.

Відповідно до підпункту 267.5.1. пункту 267.5 статті 267 Розділу ХІІ ПКУ платники сплачують збір, які:

а) провадять торговельну діяльність або надають платні послуги (крім пересувної торговельної мережі) - за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання платних послуг;

б) здійснюють торгівлю валютними цінностями - за місцезнаходженням пункту обміну іноземної валюти;

в) здійснюють діяльність у сфері розваг - за місцезнаходженням пункту надання послуг у сфері розваг;

г) здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу - за місцем реєстрації таких платників;

ґ) здійснюють торгівлю на ярмарках, виставках-продажах та інших короткотермінових заходах, пов’язаних з демонстрацією та продажем товарів, - за місцем провадження такої діяльності.

Таким чином, торговий патент видається суб’єктам господарювання контролюючим органом за місцезнаходженням цих суб’єктів або місцезнаходженням їх структурних (відокремлених) підрозділів.

Суб’єктам господарювання, що провадять торговельну діяльність або надають побутові послуги (крім пересувної торговельної мережі), здійснюють торгівлю у валютними цінностями, у сфері розваг, торговий патент видається за місцезнаходженням пункту продажу товарів, пункту з надання побутових послуг, пункту обміну іноземної валюти, пункту надання послуг у сфері розваг.

За місцем реєстрації торговий патент видається тільки суб’єктам господарювання, що здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу.

 


 

Документи, які підтверджують, що ФО - інвалід, яка зареєстрована відповідно до закону як ФОП не є платником збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

Згідно з пп.267.1.2 п.267.1 ст.267 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755 із змінами та доповненнями не є платниками збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг, зокрема, суб’єкти господарювання, утворені фізичними особами - інвалідами, зареєстрованими відповідно до закону як підприємці.

Статтею 4 Закону України від 21 березня 1991 року № 875 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» із змінами та доповненнями визначено, що пільги інвалідам надаються на підставі посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до законів України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам», в яких зазначено групу та причину інвалідності (для повнолітніх осіб), категорію «дитина-інвалід» (для дітей), а також у відповідних випадках вказано їх основні нозологічні форми захворювань (по зору, слуху та з ураженням опорно-рухового апарату).

 


 

Про термін, з якого діють ставки збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності в 2011р.

Відповідно до п.5 розділу ХІХ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ органам місцевого самоврядування забезпечити у місячний термін з дня набрання чинності цим Кодексом прийняття рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених цим Кодексом.

У разі невстановлення місцевих податків і зборів, передбачених пунктом 10.3 статті 10 цього Кодексу, рішеннями місцевого самоврядування такі податки і збори сплачуються платниками у порядку, встановленому цим Кодексом за мінімальними ставками та без застосування відповідних коефіцієнтів.

Таким чином, з 1 січня 2011 року ставки збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності застосовуються з дня прийняття органами місцевого самоврядування рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів, а у разі невстановлення ставок збору рішеннями місцевого самоврядування такий збір сплачується платниками у порядку, встановленому цим Кодексом за мінімальними ставками та без застосування відповідних коефіцієнтів.

 


 

Термін, в який підлягають сплаті фінансові санкції за здійснення діяльності без отримання відповідних торгових патентів та порушення порядку їх використання згідно з вимогами ПКУ.

Згідно з п.п.54.3.3 п.54.3 ст.54 Розділу ІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму грошових зобов’язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов’язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Відповідно до п. 57.3 Кодексу у разі визначення грошового зобов’язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов’язаний сплатити нараховану суму грошового зобов’язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов’язання платник податків зобов’язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

 


 

Ставка збору за здійснення торгівлі валютними цінностями.

Відповідно до п.п. 267.3.5 п. 267.3 ст. 267 розділу ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 –VI ставка збору за здійснення торгівлі валютними цінностями на календарний місяць становить 1,2 розміру мінімальної заробітної плати.

 


 

Про мінімальна ставку збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності СГ, який здійснює діяльність на території сільської місцевості, у разі не встановлення їх органами місцевого самоврядування.

Згідно з п.п. «в» п.п.267.3.2 п.267.3 ст.267 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-IV із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) ставка збору за провадження торговельної діяльності (крім провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом із застосуванням пістолетних паливно-роздавальних колонок на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах) та діяльності з надання платних послуг встановлюється в таких межах: на території інших населених пунктів - від 0,02 до 0,1 розміру мінімальної заробітної плати.

Тобто, у разі не встановлення ставки збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності органами місцевого самоврядування, мінімальна ставка цього збору для суб’єкта господарювання, який здійснює діяльність на території сільської місцевості, становить 0,02 розміру мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня календарного року.

 


 

Відповідальність, яка передбачена за роботу без одержання пільгового торгового патенту або з порушенням порядку його отримання та використання.

Згідно з п.267.6 ст.267 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПКУ) торговий патент діє на території, на яку поширюються повноваження органу, який здійснив реєстрацію суб’єкта господарювання, або за місцезнаходженням відокремленого підрозділу (п.п. 267.6.4 п.267.6 ст.267 ПКУ).

Передача торгового патенту іншому суб’єкту господарювання або іншому відокремленому підрозділу такого суб’єкта не дозволяється (п.п.267.6.5 п.267.6 ст.267 ПКУ).

Торговий патент, виданий для провадження торговельної діяльності з використанням пересувної торговельної мережі (автомагазини, розвозки тощо), діє на території України (п.п.267.6.6 п.267.6 ст.267 ПКУ).

Відповідно до абзацу 4 п. 125.1 ст. 125 глави 11 розділу І ПКУ за здійснення реалізації товарів, визначених пунктом 267.2 статті 267 розділу ХІІ ПКУ без отримання пільгового торгового патенту або з порушенням порядку його отримання та використання, передбаченого підпунктами 267.6.4 - 267.6.6 п. 267.6 ст. 267 ПКУ, сплачують штраф у п’ятикратному розмірі збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності за весь період здійснення такої діяльності, але не менше п’ятикратного його розміру за рік.

 


 

Про повернення торгового патенту, строк дії якого не закінчився на момент набрання чинності ПКУ.

Відповідно до п. 1 підрозділу 7 розділу ХХ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 –VI торгові патенти, видані згідно з вимогами Закону України ”Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”, строк дії яких не закінчився на момент набрання чинності цим Кодексом, підлягають поверненню до контролюючих органів за місцем їх придбання у тримісячний строк (але не пізніше закінчення строку їх дії).

 


 

Порядок подачі звітності в електронному вигляді до Міністерства доходів і зборів України після отримання послуг електронного цифрового підпису в АЦСК ІДД.

Платники податків, які отримали ключі електронного цифрового підпису від Акредитованого центру сертифікації ключів Інформаційно-довідкового департаменту (далі – АЦСК ІДД), можуть подавати звітність в електронному вигляді до Міністерства доходів і зборів України за допомогою безкоштовних електронних сервісів, наданих компаніями-учасниками Меморандуму щодо поліпшення процесу подання звітності, впровадження електронних сервісів та розвитку електронного документообігу, перелік яких зазначено на офіційному інформаційному ресурсі АЦСК ІДД за посиланням http://acskidd.gov.ua у розділі «Програмне забезпечення».

 


 

Програмне забезпечення, за допомогою якого платники податків, які отримали ключі електронного цифрового підпису в АЦСК ІДД, можуть подавати звітність в електронному вигляді.

Платники податків, які отримали ключі електронного цифрового підпису від Акредитованого центру сертифікації ключів Інформаційно-довідкового департаменту (далі – АЦСК ІДД), можуть подавати звітність в електронному вигляді за допомогою безкоштовних електронних сервісів, перелік яких наведено на офіційному інформаційному ресурсі АЦСК ІДД за посиланням http://acskidd.gov.ua у розділі «Програмне забезпечення».

Подання звітності в електронному вигляді до Міністерства доходів і зборів України, Пенсійного фонду України та органів державної статистики України здійснюється за допомогою безкоштовного електронного сервісу «iFinZvit».

Для подання звітності в електронному вигляді до Міністерства доходів і зборів України також можна використовувати безкоштовний сервіс «Звіт Оператор».

 


 

Про отримання інформації щодо програмного забезпечення з використанням якого можна подавати звітність в електронному вигляді.

Платники податків, які отримали ключі електронного цифрового підпису від Акредитованого центру сертифікації ключів Інформаційно-довідкового департаменту (далі –АЦСК ІДД), можуть подавати звітність в електронному вигляді за допомогою електронних сервісів, перелік яких наведено на офіційному інформаційному ресурсі АЦСК ІДД за посиланням htpp://acskidd.gov.ua у розділі «Програмне забезпечення».

За допомогою електронного сервісу «iFinZvit» безкоштовно відправляються до органів Міндоходів - будь-які звіти, що імпортовані з інших програм або систем;

до Пенсійного фонду України – Відомості про осіб, які підлягають загальнобов’язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувати допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації;

до органів Держстату України – «Баланс. Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва», «Спрощений фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва» та «Звіт про фінансові результати».

Зазначені вище звіти до Пенсійного фонду України і Держстату України можна безкоштовно створювати і здавати безпосередньо в сервісі «iFinZvit».

Отримати консультацію з питань використання електронного сервісу «iFinZvit» заявник може за тел.: (044) 22-77-066, ел. пошта: info@ifin.ua, Skype: ifin.support.

Для подання звітності в електронному вигляді до Міністерства доходів і зборів України також можна використовувати безкоштовний сервіс «Звіт Оператор». Отримати консультацію з питань використання електронного сервісу «Звіт Оператора» заявник може за ел.: 359-05-65, ел.пошта: info@zvitoperator.ua.

 


 

Щодо права органу Міндоходу виключити суми ПДВ зі складу податкового кредиту при виявленні порушень заповнення додатка 8 до податкової декларації з ПДВ.

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації з ПДВ (далі - декларація) за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв’язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» із змінами та доповненнями, що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.Відповідно до п.21 р.ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 №1492, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.12.2011 за №1490/20228 із змінами і доповненнями, у разі відмови постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) до декларації додаються Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) за формою згідно з (Д8) (додаток 8) та копії документів, передбачених п.201.10 ст.201 ПКУ.Платники, які подають податкову звітність в електронному вигляді, подають копії таких документів окремо у порядку, визначеному для подання податкової звітності у паперовому вигляді.

Враховуючи зазначене, у разі невірного заповнення платником податку додатка 8 до декларації та/або неподання копій товарних чеків, інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати ПДВ у зв’язку з придбанням товарів/послуг або неподання копій первинних документів, що підтверджують факт їх отримання, платник податку втрачає право формувати податковий кредит за сплаченими сумами податку, а тому при виявленні податковим органом цього факту, зазначені суми ПДВ підлягають виключенню зі складу податкового кредиту.

 


 

Оформлення повернення готівки за товар ФО, якщо у скриньці РРО не вистачає готівкових коштів.

Згідно пунктів 4.7, 4.8 розділу 4 Порядку реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.12.2000 №614 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 лютого 2001 за №107/5298 із змінами та доповненнями, реєстрація видачі коштів у разі повернення товару або скасування помилково проведеної через РРО суми розрахунку здійснюється шляхом реєстрації від’ємної суми тільки в разі забезпечення алгоритмом роботи РРО окремого накопичення у фіскальній пам’яті від’ємних сум розрахунків. Якщо РРО не забезпечує такого накопичення, то дозволяється реєструвати видачу коштів (скасування помилкової суми) за допомогою операції ”службова видача”. Забороняється реєструвати через РРО від’ємні суми з використанням операції ”сторно”.

Якщо сума коштів, виданих при поверненні товару чи рекомпенсації раніше оплаченої послуги, перевищує 100 гривень, то матеріально відповідальна особа господарської одиниці або особа, яка безпосередньо здійснює розрахунки, повинна скласти акт про видачу коштів. В акті необхідно зазначити:

дані документа, що встановлює особу покупця, який повертає товар (відмовляється від послуги);

відомості про товар (послугу);

суму виданих коштів;

номер, дату і час видачі розрахункового документа, який підтверджує купівлю товару (отримання послуги).

Акти про видачу коштів та акти про скасування помилково проведеної через РРО суми розрахунку передаються до бухгалтерії СГД і зберігаються протягом 3 років.

Якщо у скриньці реєстратора розрахункових операцій недостатньо готівки, щоб повернути необхідну суму покупцеві, касир повинен звернутися до бухгалтерії підприємства, щоб з каси видали певну суму готівки для повернення покупцю. Видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами (додаток 3) або видатковими відомостями, що передбачено пунктом 3.4 глави 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.05. за № 40/10320 із змінами і доповненнями.

Касир РРО, отримавши з каси бухгалтерії кошти, вносить їх до касового апарату шляхом проведення „службового внесення” та повертає кошти покупцю відповідно до вимог пунктів 4.7, 4.8 наказу ДПА України від 01.12.2000 №614.

 


 

Про реєстрацію РРО, учасниками договору про спільну діяльність, коли обов”язки із веденням бухгалтерського обліку покладено на всіх учасників договору.

Згідно з п. 2.2 р. 2 Порядку реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом ДПА України від 01.12.2000 №614, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 5 лютого 2001 р. за №107/5298 (далі – Порядок), реєстрація реєстраторів розрахункових операцій (далі – РРО) здійснюється в органі ДПС за місцезнаходженням (місцем проживання) суб’єкта господарювання (далі – СГ), а якщо СГ обслуговується в інспекції по роботі з великими платниками податків, - то за місцем податкового обліку. У разі використання РРО на території іншої адміністративно-територіальної одиниці його необхідно до початку використання взяти на облік в органі ДПС за місцем використання, крім РРО, що застосовуються на об’єктах виїзної торгівлі (надання послуг), та резервних РРО.

Відповідно до ст.1130 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року №435-IV із змінами і доповненнями за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов’язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об’єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об’єднання вкладів учасників.

Оподаткування спільної діяльності на території України без створення юридичної особи визначено пунктом 153.14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями( далі – ПКУ), відповідно до пп. 153.14.1 якого спільна діяльність без створення юридичної особи провадиться на підставі договору про спільну діяльність.

Облік результатів спільної діяльності ведеться платником податку, уповноваженим на це іншими сторонами згідно з умовами договору, окремо від обліку господарських результатів такого платника податку (пп.153.14.2 п.153.14 ст.153 ПКУ).

Таким чином, РРО повинен реєструвати той учасник договору, на якого згідно умов договору про спільну діяльність покладено обов’язки ведення бухгалтерського та податкового обліку.

 


 

Через аеропорт Жуляни юнак намагався незаконно вивезти до Росії Євангеліє початку XX ст.

 

Прямуючи до Москви на кілька місяців, хлопець взяв з собою почитати Євангеліє, - принаймні так він заявив митникам. Пояснюючи звідки в нього старовинна книга, пасажир, не довго мудруючи заявив, що це – подарунок бабусі.

Релігійну книгу, датовану 1916 роком співробітники Київської міжрегіональної митниці Міндоходів виявили в ручній поклажі пасажира, який слідував з київського аеропорту Жуляни до московського Внуково.

Під час вибіркового митного контролю пасажирів, що обрали для проходження «зелений коридор», в ручній поклажі 22-річного киянина митники, за допомогою рентген-обладнання побачили щільне вкладення прямокутної форми.

При детальному огляді, серед особистих речей пасажира і було виявлено книгу з явними ознаками старовини. Книга мала тверду обкладинку, вирвані перші сторінки, але всередині видання містило напис російською мовою «Псалтирь в русском переводе, Петроград, Синодальная типография, 1916».

Вказана книга при переміщенні через митний кордон України підлягає обов’язковому письмовому декларуванню відповідно до вимог чинного законодавства України та наданню дозвільних документів на їх переміщення через митний кордон України. Пасажир дозволів Мінкультури України та висновків експерта при собі не мав, митної декларації не заповнював.

За ознаками порушення митних правил при проходженні митного контролю «зеленим коридором» по виявленому факту Київською міжрегіональною митницею Міндоходів складено адміністративний протокол а старовинне видання вилучено. Наразі, експерти встановлюють його вартість та культурну цінність. Ступінь вини порушника та подальшу долю вилученої книги визначить суд.

 


 

Зірка у податковій…

Втрачену довідку про отримання реєстраційного номеру можна поновити

 

Днями Центр обслуговування платників податків Голосіївського району столиці відвідав улюбленець українських жінок – Народний артист України Павло Зібров. Причиною його візиту виявилась необхідність поновити реєстраційний номер облікової картки платника податків.

Незважаючи на те, що Павло Миколайович доволі частий гість у стінах Центру обслуговування, його поява завжди супроводжується ажіотажем з боку інших платників.

Слід зазначити, що втрачену довідку про одержання реєстраційного номеру облікової картки платника податків фахівці Міндоходів відновлюють не лише зіркам шоу-бізнесу, а й всім клієнтам, які звернулись до Центру обслуговування, якщо це не суперечить чинному законодавству.

За 7 місяців 2013 року у Києві територіальними органами столичного управління Міндоходів видано майже 52 тисячі реєстраційних номерів платників податків. Найбільше реєстраційних номерів отримали мешканці Дарницького (6588) та Дніпровського (5936) районів столиці.

З приводу отримання детальної інформації щодо поновлення довідки про одержання реєстраційного номеру облікової картки платника податків необхідно звертатись до столичних Центрів обслуговування платників податків за телефонами:

ЦОПП ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві – 591-61-77;

ЦОПП ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві – 596-60-53;

ЦОПП ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві – 547-65-02;

ЦОПП ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві – 558-44-20;

ЦОПП ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві – 412-98-72;

ЦОПП ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві – 201-89-05;

ЦОПП ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві – 462-47-57;

ЦОПП ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві – 591-62-92;

ЦОПП ДПІ у Солом’янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві – 245-92-25;

ЦОПП ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві – 482-34-83.

 


 

Нові форми звітності для постійних представництв нерезидентів

 

Головне управління Міндоходів у м. Києві доводить до відома, що 06.08.2013 набрав чинності наказ Міністерства фінансів України від 25.06.2013 №610 «Про затвердження форм та Порядку розрахунку податкових зобов'язань з податку на прибуток нерезидентів, які провадять діяльність на території України через постійне представництво», яким затверджено:

- Порядок розрахунку податкових зобов'язань з податку на прибуток нерезидентів, які провадять діяльність на території України через постійне представництво;

- форму Розрахунку оподатковуваного прибутку та податку на прибуток нерезидента, який провадить діяльність на території України через постійне представництво, на підставі складення відокремленого балансу фінансово-господарської діяльності;

- форму Розрахунку оподатковуваного прибутку та податку на прибуток постійного представництва нерезидента, що здійснюється органом державної податкової служби.

Зазначений Порядок застосовується постійними представництвами, визначення яких наведено у пп.14.1.193 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України і які є платниками податку на прибуток відповідно до розділу III цього Кодексу.

Відповідно до пп.14.1.193 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України постійне представництво - постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар'єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів.

Нові форми звітності та порядок заповнення розміщено на суб-сайті ГУ Міндоходів у м. Києві (www.kyiv.minrd.gov.ua) у рубриках «Електронні форми документів» та «Податки. Збори. Платежі».

Нагадуємо, що постійні представництва нерезидентів подають звітність з податку на прибуток за наслідками податкового року протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем року, тобто один раз за рік (пункт 57.1 статті 57 ПКУ).

 


 

Помилка банку могла би дорого коштувати громадянину…

Але, отримуючи інформацію за формою 1 – ДФ, працівники Міндоходів

 її ретельно перевіряють

 

Так, у звіті за формою 1-ДФ, який один зі столичних банків подав до органів Міндоходів, зазначалось, що громадянин Р. отримав дохід, як додаткове благо в сумі 4 мільйони 579 тисяч гривень. Киянина запросили до територіального органу Міндоходів у м. Києві подати декларацію про майновий стан і доходи. Чоловіку необхідно було задекларувати отриманий дохід та сплатити податок на доходи фізичних осіб в сумі 778 тисяч гривень.

Проте, при перевірці отриманої інформації, спеціалісти Міндоходів з’ясували, що у податковій звітності банком була припущена помилка. Працівники банку помилково віднесли в дохід громадянина суму погашення кредиту, отриманого ним за рахунок продажу власної нерухомості, взятої банком під заставу. Адже, відповідно до норм Податкового кодексу України, ця операція не формує доходу, який підлягає оподаткуванню.

Чоловік був приємно вражений, оскільки він безпосередньо зіткнувся з ситуацією, коли працівники Міндоходів з’ясовують істину та роз’яснюють, що в бюджет сплачуються лише ті податки, які необхідно сплачувати згідно з Податковим кодексом та по яким виникають податкові зобов’язання відповідно до норм законодавства.

За подання звітності з недостовірними відомостями столичному банку доведеться сплатити штрафні санкції.

 


 

До уваги платників податків! Новий реєстр РРО!

 

Головне управління Міндоходів у м. Києві повідомляє, що наказом Міністерства доходів і зборів України від 02.08.2013 №317 затверджено у новій редакції Державний реєстр реєстраторів розрахункових операцій. Оновлений Державний реєстр РРО розміщено на веб – порталі Міністерства доходів  і  зборів України (www.minrd.gov.ua) у рубриці «Реєстри».

Нагадуємо, що починаючи з 2013 року користувачі касової техніки повинні звітувати до органів Міндоходів в електронному вигляді. Саме для цього реєстратори розрахункових операцій мають бути оснащені електронними стрічками, на яких формуватимуться копії розрахункових документів і фіскальних звітів та модемами. Один раз на добу цей звіт автоматично передаватиметься до серверу обробки інформації Міністерства доходів та зборів України.

Для приєднання касових апаратів до «електронної стрічки» є два шляхи. Підприємцям необхідно або придбати касові апарати нового покоління, які створюють контрольну стрічку в електронній формі і містять вбудовані модеми, або доопрацювати наявні касові апарати, придбавши необхідні модеми для підключення РРО до мережі Інтернет. У будь-якому випадку, представникам бізнесу необхідно звертатись до сервісних центрів обслуговування РРО.   

Звертаємо увагу, що з 1 січня 2014 року за неподання звітності про використання реєстраторів розрахункових операції в електронному вигляді до платників податків будуть застосовуватися штрафні санкції.

На сьогодні, у відповідність законодавчим вимогам привели свої реєстратори розрахункових операцій понад 3 тисячі столичних суб’єктів господарювання. Тобто, більш ніж 10 тисяч касових апаратів вже надсилають звіти в електронному вигляді до органів Міндоходів.   

 


 

До уваги платників податку на прибуток!

 

Головне управління Міндоходів у м. Києві нагадує, що 30 серпня 2013 року – останній день сплати авансових внесків з податку на прибуток за серпень 2013 року, який становить 1/12 від суми податку на прибуток за 2012 рік.

Критерії, за якими визначено коло платників авансових внесків з податку на прибуток, наведено в пункті 57.1 статті 57 Податкового кодексу України.

Авансовий внесок з податку на прибуток починаючи з 01.01.2013 р. щомісяця сплачують суб'єкти господарювання, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період перевищують 10 млн. грн.

Доводимо до відома, що узагальнююча податкова консультація щодо особливостей подання декларацій з податку на прибуток та сплати податку у 2013 році затверджена Наказом Державної податкової служби України від  21.12.2012 № 1171 та розміщена на веб-порталі Міністерства доходів і зборів України у рубриці «Податкове законодавство», підрубриці «Узагальнюючі податкові консультації».

 


 

Граничний термін сплати податків за липень 2013 року – 30 серпня

 

Головне управління Міндоходів у м. Києві нагадує, що відповідно до статті 57 Податкового кодексу України  платники, які сплачують податки в строки, встановлені для місячного податкового періоду (ПДВ, акцизний податок, плата за землю, фіксований сільськогосподарський податок тощо), зобов'язані сплатити суму податкових зобов’язань за липень 2013 року не пізніше 30 серпня 2013 року.

З питань термінів сплати податків Ви можете  звертатись до Консультаційного центру ГУ Міндоходів у м. Києві за телефоном: 461-77-00.


 

Штраф у п’ять разів більше ніж виручка

Столичний підприємець проігнорував вимоги щодо

оприбуткування готівки

 

У Києві під час проведення перевірки діяльності приватного підприємця, який, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, надавав послуги зі встановлення металопластикових вікон, фахівці столичного управління Міндоходів встановили, що він отримував виручку в готівковій та безготівковій формі, проте книгу обліку доходів не вів. Тобто, готівка, яка надходила від замовників послуг, не оприбутковувалась у встановленому законодавством порядку.

Не погоджуючись з висновками працівників Міндоходів, підприємець намагався в Окружному адміністративному суді м. Києва скасувати податкове повідомлення-рішення, проте суд не схвалив аргументи позивача.

У результаті розгляду справи столична Феміда визнала правомірність дій працівників Міндоходів, які виявили факт не оприбуткування підприємцем готівки на суму понад 15 тисяч гривень та застосували штрафну санкцію в 5-кратному розмірі, тобто більш ніж 75 тисяч гривень.

Зокрема в судовому рішенні наголошується, що оприбуткування готівки – це проведення підприємствами та підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичного надходження у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій.

Тобто, для підприємця – платника єдиного податку, оприбуткування готівки в касу означає здійснення відповідного запису в книзі обліку доходів і витрат у графі 2 «доходи» на повну суму операції.

 


 

Київ – привабливий для інвестицій та отримання доходів…

У 2013 році іноземці отримали майже 5 тисяч реєстраційних номерів у столиці  

Працювати, отримувати доходи та сплачувати податки у столиці України вирішили 4972 іноземних громадянина. Саме стільки іноземців зареєструвалися в Єдиному реєстрі фізичних осіб за сім місяців поточного року.

За статистикою фахівців столичного управління Міндоходів, щомісяця у Києві понад 600 громадян інших країн світу бажають отримати реєстраційний номер облікової картки платника податків. Проте, у липні, їх активність дещо зросла, свої реєстраційні номери одержали 770 осіб-іноземців.    

Загалом, у Києві за січень-липень 2013 року у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків зареєструвались майже 52 тисячі осіб. Найбільше реєстраційних номерів отримали мешканці Дарницького (6588) та Дніпровського (5936) районів столиці.

У Києві реєстраційні номери можна отримати в Центрах обслуговування платників податків при податкових інспекціях. Проте, їх можливо отримати не лише за місцем проживання, а й, наприклад, за місцем отримання доходів. Водночас, іноземним громадянам та особам без громадянства для реєстрації в Держреєстрі необхідно звертатися безпосередньо до Центру обслуговування платників податків при Головному управлінні Міндоходів у м. Києві.

Слід зазначити, що за бажанням громадяни України можуть відмовитися від реєстраційного номеру. У паспорті таких платників податків фахівці Міндоходів роблять відповідну відмітку, після чого вони мають право здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорту. Облік вказаних фізичних осіб-платників ведеться в окремому реєстрі Державного реєстру саме за прізвищем, ім’ям, по-батькові та серією і номером паспорта. З початку року у Києві відмітку на відмову від реєстраційного номеру платника податків отримали 473 громадянина.

 Нагадаємо, що у разі зміни облікових даних, які вносяться до Державного реєстру фізичних осіб (як то паспортні дані або місце проживання) платник зобов’язаний протягом місяця повідомити про це територіальні органи Міндоходів для внесення відповідних змін.

 


 

Щодо обліку осіб, які здійснюють зовнішньоекономічні операції з товарами

 

Київська міжрегіональна митниця Міндоходів нагадує, що отримати картку обліку в столичній митниці може будь-яка юридична особа, фізична особа-підприємець чи представництво іноземних суб‘єктів господарської діяльності, які зареєстровані в м. Києві.

Статтею 455 Митного кодексу України передбачено, що взяття на облік осіб, які здійснюють операції з товарами, здійснюється одноразово за зверненнями таких осіб, у тому числі засобами електронного зв'язку, до відповідних митних органів або ж при першому здійсненні такими особами операцій з товарами, контроль за якими відповідно до цього Кодексу та інших актів законодавства України покладено на митні органи.

Взяття на облік осіб, які здійснюють операції з товарами, здійснюється митними органами шляхом присвоєння таким особам облікового номера. Після присвоєння номера, митний орган невідкладно інформує особу про взяття її на облік та повідомляє її обліковий номер.

Відповідно до ст. 455 Митного кодексу України, обліковий номер особи є дійсним на всій митній території України. Такий самий обліковий номер не може бути присвоєно іншій особі. Подвійний облік осіб у різних митних органах забороняється.

Для оформлення картки обліку для здійснення зовнішньоекономічних операцій з товарами, необхідно звернутись в митницю та надати наступні документи:

Для юридичних осіб

–                   дві облікові картки (оригінал);

–                   попередню облікову картку (при переобліку - оригінал);

–                   оригінал та копію (завірену печаткою юридичної особи) витягу з установчих документів, який підтверджує право провадити зовнішньоекономічну діяльність;

– оригінал та копію (завірену печаткою юридичної особи) довідки органів державної статистики про внесення особи до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України;

–                   опис наданих документів.

Для фізичних осіб – підприємців

– дві облікові картки (оригінал);

– попередню облікову картку (при переобліку - оригінал);

– оригінал та копію довідки про взяття на облік платника податків (завірену печаткою особи);

– опис наданих документів.

 

Для представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності

– дві облікові картка (оригінал);

– попередню облікову картку (при переобліку - оригінал);

– оригінал та нотаріальну копію свідоцтва про реєстрацію або копію, завірену державним органом, що здійснив реєстрацію представництва іноземного суб’єкта господарської діяльності на території України, видане центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики.

– оригінал та копію довідки органів державної статистики про внесення представництва до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (завірену печаткою представництва).

– опис наданих документів.

 

При поданні документів на облік, обов’язковим є надання електронної копії облікової картки в форматі ***. Imfx, яка виконана в програмному забезпеченні MD – declaration або QD Pro.

 

Довідково: облік осіб, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю з товарами здійснюється відповідно до Наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2012 №634 «Про встановлення порядку обліку осіб, які здійснюють операції з товарами» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.08.2012 №1381/21693) з урахуванням:

–             Закону України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб – підприємців» від 15.05.2003 № 755-IV (із змінами і доповненнями);

–             Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 № 959-XII (із змінами і доповненнями);

–             Податкового кодексу України 02.12.2010 № 2755-VI (із змінами і доповненнями).

 


 

ЮО, яка користується пільгою щодо сплати земельного податку, сплачує податок у разі надання в оренду земельних ділянок.

Відповідно до п. 284.3 ст. 284 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) якщо платники податку, які користуються пільгами з цього податку, надають в оренду земельні ділянки, окремі будівлі, споруди або їх частини, податок за такі земельні ділянки та земельні ділянки під такими будівлями (їх частинами) сплачується на загальних підставах з урахуванням прибудинкової території.

Ця норма не поширюється на бюджетні установи у разі надання ними будівель, споруд (їх частин) в тимчасове користування (оренду) іншим бюджетним установам, дошкільним, загальноосвітнім навчальним закладам незалежно від форм власності і джерел фінансування.

Разом з цим, згідно п. 287.7 ст. 287 ПКУ у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, у тому числі зазначеними у пунктах 276.1, 276.4 статті 276 ПКУ, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

 


 

Про платників орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності .

Відповідно до пп.14.1.147 п.14.1 ст.14 ПКУ плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з пп.14.1.136 п.14.1 ст.14 ПКУ орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XIII - орендна плата).

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п.288.1 ст.288 ПКУ).

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об’єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду (п.288.2, 288.3 ст.288 ПКУ).

Згідно із статтею 8 Закону України «Про оренду землі» орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.

Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.

Відповідно до п. 288.6 ст.288 ПКУ, плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати орендної плати.

Форма Податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) затверджена наказом ДПА України від 24.12.10 № 1015.

Оскільки плата за землю справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (іншої форми не передбачено) та платником орендної плати є орендар земельної ділянки, то юридична особа (фізична особа - підприємець), що орендує земельну ділянку та уклала договір суборенди на цю земельну ділянку, сплачує орендну плату за зазначену земельну ділянку та подає відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію з плати за землю.

 


 

СГ - власник земельної ділянки, що надає в оренду будівлі, споруди (їх частини), при розрахунку земельного податку за земельні ділянки, під переданою в оренду нерухомістю, повинен враховувати коефіцієнт функціонального використання землі.

Відповідно до пп. 271.1.1 п. 271.1 ст. 271 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПКУ) базою оподаткування земельним податком є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, які містять сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону (пп. 14.1.42 п. 14.1 ст. 14, п. 286.1 ст. 286 ПКУ).

Відповідно до ст. 15 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1378-IV «Про оцінку земель» зі змінами та доповненнями підставою для проведення оцінки земель (нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

За результатами нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація (ст. 20 Закону №1378). Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою (ст. 23 Закону № 1378).

Згідно з п. 1.8 Порядку визначення нормативної грошової оцінки земельних ділянок у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 26.07.07 № 43/1877 (далі – Порядок) при зміні частин у будівлі (споруді) або їх функціонального використання юридичні та фізичні особи (у тому числі нерезиденти України) зобов’язані у десятиденний строк у письмовій формі повідомити Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) про необхідність здійснення нормативної грошової оцінки земельної ділянки або її частини з урахуванням зазначених змін.

Пунктом 2.3 Порядку передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок, на яких розміщені будівлі та споруди, які повністю або частково передаються в оренду, крім випадків, передбачених у п. 2.4, обчислюється пропорційно площам цих будівель і споруд (їх частин), що надаються в оренду, із застосуванням коефіцієнта на функціональне використання земельної ділянки (її частини) Кф = 2,50 (землі комерційного використання) незалежно від виробничо-економічної діяльності орендаря будівель або їх частин.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, на яких розміщені будівлі і споруди, які повністю або частково передаються в оренду державним або комунальним підприємствам, обчислюється пропорційно площам цих будівель чи споруд (їх частин), що надані в оренду, із застосуванням коефіцієнта на функціональне використання земельної ділянки залежно від виробничо-економічної діяльності орендаря будівель або їх частин (п. 2.4 Порядку).

Статтею 144 Конституції України визначено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території.

Таким чином, суб’єкт господарювання - власник земельної ділянки, що надає в оренду будівлі, споруди (їх частини), при розрахунку земельного податку за земельні ділянки, під переданою в оренду нерухомістю, повинен враховувати коефіцієнт функціонального використання землі відповідно до вимог рішення Київської міської ради від 26.07.07. № 43/1877.

З приводу проведення нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки (її частини) та отримання довідки (витягу) з технічної документації про нормативну грошову оцінку землі суб’єкту господарювання необхідно звернутись до відповідного органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Разом з тим, з 1 січня 2015 року набирає чинність пункт 276.5 статті 276 ПКУ, яким встановлено, що у разі надання в оренду земельних ділянок (в межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, у тому числі зазначеними у пунктах 276.1 та 276.4 статті 276, іншим суб’єктам, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється відповідно до статті 274 ПКУ від нормативної грошової оцінки, визначеної з урахуванням застосування відповідного коефіцієнта функціонального використання цих площ залежно від виду економічної діяльності орендаря, та статті 275 ПКУ.

 


 

Про коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки землі що застосовується у 2012 році при обчисленні плати за землю.

Пунктом 289.3 ст.289 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.

На виконання п.289.3 ст.289 ПКУ Держземагенство України листом від 12.01.12 №355/22/6-12 повідомило ДПС України про індексацію нормативної грошової оцінки земель у 2012 році, зокрема:

нормативну грошову оцінку земель станом на 01.01.2012 за 2011 рік необхідно індексувати на коефіцієнт індексації, що дорівнює 1,0, який відповідно до п.289.2 ст.289 ПКУ розраховано виходячи з індексу споживчих цін за 2011 рік 104,6 %.

У 2012 році нормативна грошова оцінка земель населених пунктів, яка проведена за вихідними даними станом на 01.04.1996, земель сільськогосподарського призначення, яка проведена станом на 01.07.1995, та земель несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів (крім земель під торфовищами, наданими підприємствам торфовидобувної промисловості, земель під водою, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення та лісових земель), проведеної станом на 01.01.1997, підлягає індексації станом на 01.01.2012 на коефіцієнт 3,2, який визначається виходячи з добутку коефіцієнтів індексації за: 1996 рік - 1,703, 1997 рік - 1,059, 1998 рік - 1,006, 1999 рік - 1,127, 2000 рік - 1,182, 2001 рік - 1,02, 2005 рік - 1,035, 2007 рік - 1,028, 2008 рік - 1,152, за 2009 рік - 1,059, 2010 рік - 1,0, 2011 рік – 1,0.

Нормативна грошова оцінка земель під торфовищами, наданими підприємствам торфовидобувної промисловості, земель під водою, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення та лісових земель за межами населених пунктів, проведеної станом на 01.01.1997, індексується станом на 01.01.2012 на коефіцієнт 1,879, який визначається виходячи з добутку коефіцієнтів індексації за: 1997 рік - 1,059, 1998 рік - 1,006, 1999 рік - 1,127, 2000 рік - 1,182, 2001 рік - 1,02, 2005 рік - 1,035, 2007 рік - 1,028, 2008 рік - 1,152, 2009 рік - 1,059, 2010 рік - 1,0, 2011 рік – 1,0.

Нормативна грошова оцінка земель несільськогосподарського призначення, яка проведена у 2006 році відповідно до Порядку нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель у межах населених пунктів), затвердженого спільним наказом Держкомзему, Мінагрополітики, Мінбудархітектури, Держкомлісгоспу, Держводгоспу та УААН від 27.01.2006 N19/16/22/11/17/12, зареєстрованого у Мін’юсті 05.04.2006 за N389/12263, підлягає індексації станом на 01.01.2012 на коефіцієнт 1,254, який визначається виходячи з добутку коефіцієнтів індексації за 2007 рік - 1,028, 2008 рік - 1,152, 2009 рік - 1,059, 2010 рік - 1,0, 2011 рік - 1,0.

Нормативна грошова оцінка земель за 2002, 2003, 2004 та 2006 роки не індексувалась.

 


 

Податкова декларація з плати за землю, має використовуватись платниками з 24.01.2011 за формою, встановленою наказом Міндоходів України від 24.12.10 № 1015.

Відповідно до п. 5 наказу ДПА України від 24.12.10 № 1015 «Про затвердження форми Податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності)», який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.01.11 за № 42/18780, цей наказ набирає чинності з дня офіційного опублікування.

Зазначений наказ було опубліковано у Офіційному віснику України, 2011, № 3 (24.01.2011), ст. 184.

Виходячи в викладеного, податкова декларація з плати за землю (земельного податку та орендної плати державної та комунальної власності) за формою, встановленою наказом ДПА України від 24.12.10 № 1015, має використовуватись платниками плати за землю з 24.01.2011.

 


 

Ставки земельного податку за земельні ділянки, зайняті житловим фондом .

Статтею 4 Житлового кодексу Української РСР зі змінами та доповненнями визначено, що житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об’єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення). До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Відповідно до ст. 38 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року N 2768-III зі змінами та доповненнями (далі – ЗКУ) до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об’єктів загального користування.

Згідно зі ст. 42 ЗКУ у разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об’єднанню власників.

Відповідно до пп. 14.1.42 п. 14.1 ст. 14, п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, які містять сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

Водночас відповідно до п. 276.1 ст. 276 ПКУ земельний податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів), зайняті житловим фондом, справляється у розмірі 3 відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до ст.274 і ст.275 ПКУ.

Таким чином, земельний податок за земельні ділянки, що у встановленому ЗКУ порядку передані у власність та які за даними державного земельного кадастру належать до земель, зайнятих житловим фондом (в т.ч. під багатоквартирними жилими будинками), справляється у розмірі 3 відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до ст.274 ПКУ (за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено) і ст.275 ПКУ (за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено).

 


 

Особливості справляння плати за землю які встановлено для ФО-нерезидентів.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ зі змінами та доповненнями використання землі в Україні є платним.

Відповідно до п.269.1 ст.269 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) платниками податку є:

- власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);

- землекористувачі.

Власники земельних ділянок - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно (пп. 14.1.34 п.14.1 ст.14 ПКУ).

Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (пп.14.1.73 п.14.1 ст.14 ПКУ).

Норми ПКУ не передбачають окремий порядок плати за землю (земельного податку та орендної плати за землі державної і комунальної власності) для фізичних осіб – нерезидентів.

 


 

Неподання платником плати за землю разом з податковою декларацією за звітний період довідки (витягу) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, не є підставою для відмови у прийнятті податкової декларації з плати за землю.

Відповідно до п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно з п. 286.2 ст. 286 ПКУ платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Оскільки подання довідки (витягу) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки передбачено у разі подання першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) або у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі та вона має інформаційний характер, тому неподання платником плати за землю разом з податковою декларацією за звітний період такої довідки (витягу) не є підставою для відмови у прийнятті податкової декларації з плати за землю.

 


 

ОСББ або підприємства, установи і організації, які здійснюють управління багатоповерховими жилими будинками, повинні сплачувати земельний податок зі всієї площі земельних ділянок під багатоквартирними жилими будинками з урахуванням прибудинкової території

Згідно зі ст. 42 Земельного кодексу України від 27 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ зі змінами та доповненнями земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об’єднанню власників.

Відповідно до роз’яснень, наданих листом Державного комітету України із земельних ресурсів від 26.05.10 № 10046/17/4-10, чинним законодавством передбачено можливість передачі у власність чи надання в користування земельних ділянок під багатоквартирними жилими будинків лише об’єднанню власників будинку або підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Згідно зі ст. 269, 270 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) платниками земельного податку є власники земельних ділянок та землекористувачі, а об’єктами оподаткування - земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, який містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону (п. 14.1.42 п. 14.1 ст. 14, п. 286.1 ст. 286 ПКУ).

Відповідно до пп. 287.8 ст. 287 ПКУ власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Водночас норми розділу ХІІІ ПКУ не передбачають можливості при розрахунку податкових зобов’язань з земельного податку об’єднаннями власників будинків або підприємствами, установами і організаціями, які здійснюють управління багатоповерховими жилими будинками, зменшувати площу земельної ділянки під багатоповерховими жилими будинками з урахуванням прибудинкової пропорційно площі нежилих приміщень (їх частин), які знаходяться у власності інших осіб.

З урахуванням викладеного, об’єднання співвласників багатоквартирних будинків або підприємства, установи і організації, які здійснюють управління багатоповерховими жилими будинками, повинні сплачувати земельний податок зі всієї площі земельних ділянок під багатоквартирними жилими будинками з урахуванням прибудинкової території, які за даними держаного земельного кадастру надані таким особам у власність або користування.

 


 

ЮО, які мають право на пільги щодо сплати земельного податку або земельні ділянки, що не підлягають оподаткуванню, не звільняються від обов’язку подання податкових декларацій за земельні ділянки.

Відповідно до п.286.2 ст.286 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст.46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов’язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним (п.286.3 ст.286 ПКУ).

Згідно із ст.269 та ст.270 ПКУ платниками земельного податку є, зокрема, власники земельних ділянок та землекористувачі, а об’єктами оподаткування – земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до п.30.1 ст.30 ПКУ податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов’язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених п.30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об’єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п.30.2 ст.30 ПКУ).

Статтею 282 ПКУ визначено категорії юридичних осіб, які звільняються від сплати земельного податку, а ст.283 ПКУ - види земельних ділянок, що не підлягають оподаткування.

Нормами ПКУ не передбачено звільнення від обов’язку подання податкових декларацій за земельні ділянки, з яких земельний податок не справляється через застосування податкових пільг.

Таким чином юридичні особи, які мають право на пільги щодо сплати земельного податку або земельні ділянки, що не підлягають оподаткуванню, не звільняються від обов’язку подання податкових декларацій за земельні ділянки, з яких земельних податок не справляється через застосування податкових пільг.

 


 

Ставка земельного податку, яка застосовується у разі надання в оренду земельних ділянок, окремих будівель або їх частин власниками та землекористувачами.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до норм р. ХІІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ), яким визначені ставки земельного податку в залежності від місцезнаходження земель (у межах населених пунктів чи за їх межами), їх категорій та чи проведена їх нормативна грошова оцінка чи ні.

У разі надання в оренду земельних ділянок (в межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється за ставками, встановленими ст. 274, 275, 276 ПКУ.

Відповідно до п. 276.5 ст. 276 ПКУ у разі надання в оренду земельних ділянок (в межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, у тому числі зазначеними у п. 276.1 та 276.4 цієї статті, іншим суб’єктам, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється відповідно до ст. 274 цього Кодексу від нормативної грошової оцінки, визначеної з урахуванням застосування відповідного коефіцієнта функціонального використання цих площ залежно від виду економічної діяльності орендаря, та ст. 275 цього Кодексу.

Разом з тим, згідно з абз.10 п.1 розділу XIX «Прикінцеві положення» ПКУ норми п. 276.5 ст.276 ПКУ набирають чинності з 1 січня 2015 року.

З урахуванням викладеного, у разі надання в оренду земельних ділянок (в межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, до 1 січня 2015 року обчислюється за ставками, встановленими ст. 274, 275, 276 ПКУ, без урахування норм пп. 276.5 ст. 276 ПКУ.

З 1 січня 2015 року податок буде обчислюватись:

за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі 1 відсотка від нормативної грошової оцінки, визначеної з урахуванням застосування відповідного коефіцієнта функціонального використання цих площ залежно від виду економічної діяльності орендаря (ст. 274 ПКУ);

за земельні ділянки, розташовані в межах населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено - за середніми ставками (в гривнях за 1.кв.метр), визначеними в залежності від чисельності населення, із застосуванням відповідних коефіцієнтів (ст. 275 ПКУ).

 


 

Від сплати земельного податку звільняються: релігійні організації України, статути яких зареєстровано у встановленому законом порядку, а також благодійні організації.

Відповідно до п. 282.1.5 п. 282.1 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI від сплати земельного податку звільняються: релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, за земельні ділянки, надані для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, а також благодійні організації, створені відповідно до закону, діяльність яких не передбачає одержання прибутків.

 


 

ЮО, яка є – власником будівлі, споруди, нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно сплачує земельний податок за земельні ділянки на яких розташовані такі будівлі.

Згідно зі ст. 269 та ст. 270 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками земельного податку є, зокрема, власники земельних ділянок та землекористувачі, а об’єктами оподаткування - земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до п. 286.1 ст. 286 ПКУ підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону (пп. 14.1.42 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.6 ст. 287 ПКУ).

Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету земельний податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.8 ст. 287 ПКУ).

Отже, враховуючи те, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, тому відсутність державного акта у юридичної особи, що посвідчує право власності або користування земельною ділянкою (не оформлені правовстановлюючі документи), не може бути підставою для несплати земельного податку, за умови внесення юридичної особи до даних державного земельного кадастру.

Також, не залежно від оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки, юридична особа, яка є – власником будівлі, споруди (їх частини), нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно сплачує земельний податок за земельні ділянки на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини) та за площу під таким нежилим приміщенням (його частиною) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території.

 


 

СГ, , який є одночасно платником земельного податку та орендної плати, має подати до органу державної податкової служби за місцем знаходження земельної ділянки окремо податкову декларації з плати за землю щодо земельного податку, окремо щодо орендної плати.

Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ (далі – ПКУ) плата за землю – це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (далі – орендна плата).

Згідно з наказом Міністерства фінансів України від 14 січня 2011 року N 11 «Про бюджетну класифікацію» надходження до бюджету земельного податку з юридичний осіб та орендної плати з юридичних осіб обліковується за окремими кодами класифікації доходів бюджету. В органах державної податкової служби суб’єкту господарювання, який одночасно є платником земельного податку та орендної плати, відкривають окремі особові рахунки щодо обліку земельного податку та орендної плати.

З урахуванням викладеного, суб’єкт господарювання, який є одночасно платником земельного податку та орендної плати, має подати до органу державної податкової служби за місцем знаходження земельної ділянки окремо податкову декларації з плати за землю щодо земельного податку, окремо щодо орендної плати.

 


 

Платники податку, які користуються пільгами з цього податку, та надають в оренду земельні ділянки, окремі будівлі, споруди або їх частини, податок за такі земельні ділянки та земельні ділянки під такими будівлями сплачується на загальних підставах з урахуванням прибудинкової території.

Відповідно до п. 284.3 ст. 284 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ) якщо платники податку, які користуються пільгами з цього податку, надають в оренду земельні ділянки, окремі будівлі, споруди або їх частини, податок за такі земельні ділянки та земельні ділянки під такими будівлями (їх частинами) сплачується на загальних підставах з урахуванням прибудинкової території.

 


 

СГД – платникам ЄП за земельні ділянки, належні їм на правах власності або постійного користування, що використовуються ними для провадження господарської діяльності, не потрібно подавати до органів Міндоходів податкову декларацію з плати за землю.

Згідно з п.286.2 ст.286 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року

№2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст.46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій.

Платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов’язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним (п.286.3 ст.286 ПКУ).

Водночас, особливості справляння податку суб’єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються гл.1 р.XIV ПКУ (п.269.2 ст.269 ПКУ).

Зокрема, платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності (п.297.1 ст.297 ПКУ).

Пунктом 1 Порядку обліку сум податків та зборів, не сплачених суб’єктом господарювання до бюджету у зв’язку з отриманням податкових пільг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року №1233, визначено, що зазначений Порядок є обов’язковим для виконання суб’єктами господарювання, які відповідно до ПКУ не сплачують податки та збори до бюджету у зв’язку з отриманням податкових пільг.

З урахуванням викладеного, суб’єктам господарської діяльності – платникам єдиного податку за земельні ділянки, належні їм на правах власності або постійного користування, що використовуються ними для провадження господарської діяльності, не потрібно подавати до органів ДПС податкову декларацію з плати за землю та звіт про суми податкових пільг щодо сплати земельного податку.

 


 

Про заповнення графи 2 - 9 рядків 1 - 4 податкової декларації з плати за землю для орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до п.288.1 ст.288 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Форму податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) затверджено наказом ДПА України від 24.12.2010 №1015.

Отже, згідно з договором оренди земельної ділянки у графах 2 - 4 рядків 1 - 4 податкової декларації з плати за землю зазначається:

у графі 2 – категорія земель;

у графа 3 – площа земельної ділянки;

у графа 4 – нормативна грошова оцінка одиниці площі земельної ділянки або одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області з урахуванням коефіцієнта індексації.

Якщо в договорі оренди землі визначено розмір орендної плати у відсотках від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, то у графі 5 зазначається встановлений договором відсоток, графи 6 - 8 – прокреслюються, а у графі 9 зазначається річна сума орендної плати, яка підлягає сплаті за даними платника.

Якщо в договорі оренди землі визначено розмір орендної плати в грошової формі (у сумі), то графи 5 - 8 – прокреслюються, а у графі 9 зазначається річна сума орендної плати, яка підлягає сплаті за даними платника.

Якщо в договорі оренди землі розмір орендної плати визначено у кратному розмірі земельного податку (трикратний, чотирикратний тощо), то у графі 5 зазначається ставка земельного податку, графи 6 – 7 – заповнюються (за наявності), графа 8 – прокреслюється, а у графі 9 зазначається річна сума орендної плати, яка підлягає сплаті за даними платника (з урахуванням кратного розміру земельного податку).

 


 

 

Резидент – міжнародна організація, не може приймати від представника нерезидента – ЮО членські внески готівкою в іноземній валюті.

Відповідно до статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» зі змінами та доповненнями (далі - Декрет) єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, є валюта України.

Разом з тим, використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні можливе, але тільки у тих випадках, які визначені Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 року №200 (далі - Правила).

Можливість прийняття резидентом від представника нерезидента – юридичної особи членських внесків готівкою в іноземній валюті Правилами не передбачена.

 

 


 

Ліцензування товарообмінних операцій суб’єктів ЗЕД

Відповідно до частини 48 ст.16 розділу ІІ Закону України від 16 квітня 1991 року №959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність» із змінами і доповненнями ліцензування товарообмінних (бартерних) операцій здійснюється в тому разі, якщо предметом цих операцій є товари, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню.

 

 


 

Для використання готівкової іноземної валюти з метою виконання зобов’язань перед нерезидентами, морським агентам отримувати ліцензію не потрібно.

Відповідно до пункту 1.3 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджені постановою Правління Національного банку України від 30.05.2007 р. № 200 із змінами та доповненнями (далі - Правил №200) морські агенти - це юридичні особи - резиденти, які діють відповідно до ст. 116 - 119 Кодексу торговельного мореплавства України згідно з договором морського агентування.

Згідно з пунктом 4.1 Правил №200 морські агенти мають право використовувати готівкову іноземну валюту з поточних рахунків для видачі готівкової іноземної валюти та/або дорожніх чеків капітану судна, що належить (зафрахтоване) судновласнику-нерезиденту, для оплати експлуатаційних витрат, пов’язаних з обслуговуванням судна, оплати праці членів екіпажу, оплати витрат, пов’язаних з репатріацією моряків із судна, що перебуває в порту України, тощо.

Відповідно до пункту 4.2 Правил №200 уповноважений банк здійснює видачу морському агенту з поточного рахунку готівкової іноземної валюти та/або дорожніх чеків у разі надходження на його поточний рахунок в іноземній валюті авансового платежу від нерезидента (судновласника або іншого довірителя) для виконання ним агентських послуг та на підставі заяви на видачу готівки (заяви на купівлю дорожніх чеків у довільній формі), доручення повноважному представнику на отримання іноземної валюти (дорожніх чеків) у касі уповноваженого банку та листа-розрахунку, який має містити такі дані:

мету зняття готівкової іноземної валюти та її суму;

назву судна судновласника-нерезидента;

прізвище та ім’я капітана судна судновласника-нерезидента.

Уповноважений банк залишає в касових документах документи, на підставі яких здійснюється видача готівкової іноземної валюти та/або дорожніх чеків.

Згідно з пунктом 4.3 Правил №200 уповноважений банк видає морському агенту в межах сум, визначених судновласником, довідки на вивезення відповідно до вимог нормативно-правових актів про переміщення валюти:

капітану судна судновласника-нерезидента;

членам екіпажу в разі їх репатріації із судна.

У пункті 4.4. Правил №200 визначено, що уповноважений банк може зараховувати готівкову іноземну валюту на поточний рахунок в іноземній валюті морського агента (через розподільчий рахунок) у разі її отримання як оплати агентських послуг до каси морського агента (підтверджується прибутковими касовими ордерами та копією митної декларації). Копія митної декларації з відміткою морського агента про суму прийнятої в касу готівкової іноземної валюти залишається в уповноваженому банку.

Враховуючи вищевикладене, морському агенту не потрібно отримувати ліцензію на використання готівкової іноземної валюти з метою виконання зобов’язань перед нерезидентами.

 

 


 

Порядок нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД.

З 1 січня 2008 року Законом України від 31.05.2007р. №1108-V ”Про внесення змін до Закону України ”Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” (далі - Закон №1108), передбачено обмеження нарахування пені, а саме: загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

У зв’язку з тим, що обмеження нарахування пені запроваджується з 01.01.2008р., тому необхідно за період з моменту виникнення порушення до 01.01.2008р. нарахування пені проводити у відповідності з нормами Закону України від 23.09.1994р. №185/94-ВР ”Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” до внесення змін Законом №1108 .

При цьому, у випадку, коли розмір пені, нарахованої за період з моменту виникнення порушення до 01.01.2008р., дорівнює сумі дебіторської заборгованості або перевищує її, подальше нарахування пені не провадиться.

Зазначене наведено в листі ДПА України від 14.01.2008р. №362/7/22-5017.

 

 


 

Норми ЗУ ”Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” не застосовується до операцій, пов’язані з виконанням зобов’язань за лізингом.

Закон України від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР ”Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” (далі – Закон №185) регулює експортно-імпортні операції, розрахунки за якими проводяться в іноземній валюті.

Розрахунки за експорт та імпорт товару без відстрочення платежу або з відстроченням, що відповідно до договору не перевищує строки, установлені законодавством України для здійснення таких розрахунків є поточними торговельними операціями в іноземній валюті (п.10 Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого постановою Правління НБУ від 10.08.05 №281 зі змінами та доповненнями, далі – Положення).

Відповідно до п.12 Положення операції, пов’язані з виконанням зобов’язань за лізингом є валютними операціями, пов’язаними з рухом капіталу.

Таким чином, положення Закону №185 не застосовується до операцій, які пов’язані з виконанням зобов’язань за лізингом, з огляду на те, що такі операції не відносяться до поточних торговельних операцій.

 

 


 

Терміни ввезення на територію України товарів, що імпортуються за бартерним договором.

Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України від 23 грудня 1998 року № 351-ХІV «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» із змінами та доповненнями товари, що імпортуються за бартерним договором, підлягають ввезенню на митну територію України у строки, зазначені

в такому договорі, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (дати оформлення митної декларації на експорт) товарів, що фактично експортовані за бартерним договором, а в разі експорту за бартерним договором робіт і послуг - з дати підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг.

Датою ввезення товарів за бартерним договором на митну територію України вважається дата їх митного оформлення (дата оформлення митної декларації на імпорт), а в разі імпорту за бартерним договором робіт або послуг - дата підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг.

 

 


 

Момент тимчасового зупинення ЗЕД.

Відповідно до ст.37 Закону України від 16.04.91 №959-ХІІ „Про зовнішньоекономічну діяльність” із змінами та доповненнями, тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання цього Закону та/або пов’язаних з ним законів України, але не більше трьох місяців з дати внесення відповідного рішення центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики. Після тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності або іноземні суб’єкти господарської діяльності переводяться центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики на індивідуальний режим ліцензування

 

 


 

Щодо застосування штрафних санкцій, передбачених ст.16 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» до резидентів.

Перелік валютних операцій, які потребують індивідуальної ліцензії Національного банку визначені у пункті 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі-Декрет).

Зокрема індивідуальної ліцензії потребують операції щодо вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком платежів у іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов’язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав.

Відповідно до ч.3 п.2 ст.16 Декрету за здійснення резидентами та нерезидентами операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензій Національного банку України згідно з пунктом 4 статті 5 Декрету, без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України застосовується штраф у сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій.

Згідно із Законом України „Про зовнішньоекономічну діяльність” квота експортна (імпортна) це граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території України (імпортувати на територію України) протягом встановленого строку та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях.

Рішення про застосування режиму ліцензування експорту (імпорту) товарів, у тому числі встановлення квот (кількісних або інших обмежень), приймається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики з визначенням переліку конкретних товарів, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню, періоду дії ліцензування та кількісних або інших обмежень щодо кожного товару.

Перелік товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню, та обсяги квот у 2008 році, затверджено постановою КМУ від 29 грудня 2007 р. № 1411.

При цьому контроль за обсягами здійсненого суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності експорту та імпорту товарів, які підлягають ліцензуванню і на які встановлено квоти, здійснюється Державною митною службою.

Таким чином, відповідальність, передбачена ст.16 Декрету в частині здійснення операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензій Національного банку України застосовується до резидентів та нерезидентів лише за порушення вимог п. 4 статті 5 Декрету і не розповсюджується на операції щодо здійснення експорту, імпорту товарів, які підлягають ліцензуванню та квотуванню відповідно до постанови КМУ №1411.

 

 


 

Стосовно сплатити штрафних санкцій, які виставлені до нерезидента за невиконання зобов’язань за зовнішньоекономічним договором.

Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 №492 (далі - Інструкція) офіційним представництвам і представництвам юридичних осіб – нерезидентів, які не займаються підприємницькою діяльністю на території України, відкриваються поточні рахунки типу «Н» в національній валюті.

Порядок відкриття поточних рахунків типу «Н» у національній валюті та використання коштів за цими рахунками регулюється пунктом 11 Інструкції.

Вичерпаний перелік операцій, на які представництвом юридичної особи – нерезидента згідно з кошторисом, можуть бути використані наявні кошти з поточного рахунку типу «Н» визначено пунктом 11.10 Інструкції.

 

 


 

Зняття з контролю експортної операції на умовах відстрочки оплати, якщо виручка за поставлену продукцію не надходить у зв’язку зі смертю нерезидента – боржника.

Відносини у зовнішньоекономічній сфері регулюються як спеціальним законодавством, до якого зокрема відноситься Закон України від 23 вересня 1994 року №185/94 „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” із змінами та доповненнями (далі – Закон).

Статтею 1 Закону передбачено надходження виручки за експортними договорами (контрактами) в іноземній валюті (грошова форма розрахунків) на рахунки підприємств в уповноважених банках за поставлену продукцію (виконані роботи, надані послуги).

Порушення резидентами строків розрахунків за експортно-імпортними операціями, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Таким чином, підставою для зняття з контролю експортної операції є надходження виручки за експортним договором (контрактом) в іноземній валюті на рахунок підприємства в уповноважений банк.

 

 


 

Можливість нерезидента здійснювати розрахунки за придбані у резидента акції в гривнях.

Згідно зі ст.2 Закону України від 19 березня 1996 року №93/96-ВР «Про режим іноземного інвестування» із змінами і доповненнями (далі – Закон №93) іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді іноземної валюти, що визначається конвертованою Національним банком України та валюти України – відповідно до законодавства України.

Згідно ст.3 Закону №93 іноземні інвестиції можуть здійснюватися у формі придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об’єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів.

Порядок іноземного інвестування в Україну встановлено Положенням про порядок іноземного інвестування в Україну (далі - Положення), затвердженим постановою Правління НБУ від 10.08.05 №280, відповідно до п.2.1 якого у разі здійснення інвестицій в Україну у грошовій формі іноземний інвестор має право відкрити інвестиційний рахунок та перерахувати на нього іноземну валюту із-за кордону, здійснювати продаж іноземної валюти з інвестиційного рахунку та зараховувати на інвестиційний рахунок кошти в гривнях, отримані від продажу іноземної валюти, для подальшого здійснення іноземної інвестиції.

Враховуючи вищевикладене, нерезидент – інвестор може здійснити розрахунки за придбані у резидента акції через інвестиційні рахунки в гривнях.

 

 


 

Про суму недоодержаної валютної виручки сплаченої резидентом в країні нерезидента податку за виконані ним роботи для нерезидента за межами України.

Відповідно до пп. «д» п. 1.8 розділу 1 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженого постановою Правління НБУ від 24.03.99 N 136, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24.03.99 №136 із змінами та доповненнями, сума валютної виручки або товарів може бути зменшена, якщо протягом виконання зобов’язань за договором здійснюється оподаткування виконаних резидентами для нерезидентів робіт (наданих послуг) за межами України – на суму сплачених податків, письмово підтверджених податковими органами країни нерезидента.

 

 


 

Облігації зовнішньої державної позики України, які придбані резидентом у нерезидента та знаходяться на рахунку іноземного банку, відображаються у Декларації.

Відповідно до статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. № 15-93 “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” зі змінами та доповненнями валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов’язковому декларуванню.

Згідно зі ст.1 цього Декрету платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах відносяться до валютних цінностей.

Статтею 1 Указу Президента України від 18 червня 1994 року №319/94 “Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами” із змінами та доповненнями установлено обов’язковість щоквартального декларування суб’єктами підприємницької діяльності України незалежно від форм власності наявності належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України.

Декларування валютних цінностей, доходів та майна здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності за формою «Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами», затвердженої наказом Мінфіну України № 207 від 25.12.95 р. (далі - Декларація), у терміни установлені для подання квартальної та річної бухгалтерської звітності.

Враховуючи викладене, облігації зовнішньої державної позики України, які придбані резидентом у нерезидента та знаходяться на рахунку іноземного банку, відображаються у розділі ІІ Декларації, зокрема, у рядку 14.

 

 


 

Строки, у які можуть бути застосовані спеціальні санкції до СГ в сфері ЗЕД.

Відповідно до ст.37 Закону України від 16.04.91 №959-ХІІ „Про зовнішньоекономічну діяльність” із змінами та доповненнями, спеціальні санкції можуть бути застосовані до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб’єктів господарської діяльності протягом трьох років з дня виявлення порушення законодавства.

 

 


 

Дія ст. 38 КУпАП та ст. 250 ГКУ на порядок застосування штрафних санкцій за порушення вимог валютного законодавства не застосовується.

Відповідно до ст. 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП України) адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).

КпАП України, зокрема, глава 2 цього Кодексу, визначає суб’єктом відповідальності за адміністративне правопорушення лише фізичну особу. Виходячи зі змісту статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 ”Про систему валютного регулювання і валютного контролю” із змінами та доповненнями (далі – Декрет №15-93), можливість стягнення штрафних санкцій із суб’єктів господарювання - юридичних осіб за порушення ними валютного законодавства не обмежується певними строками.

Враховуючи викладене, норми част. першої ст. 38 КпАП України не застосовуються до відповідальності за порушення валютного законодавства.

Ст. 250 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року №436-IV (зі змінами та доповненнями, далі – Господарський кодекс) визначено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 238 Господарського кодексу передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть застосовуватися уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Згідно зі статтею 4 Господарського кодексу, не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, фінансові відносини за участю суб’єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів; адміністративні та інші відносини управління за участі суб’єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб’єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб’єкта господарювання.

Таким чином, ст. 250 Господарського кодексу, яка регламентує строки застосування адміністративно-господарських санкцій, на нарахування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, в тому числі на нарахування пені за порушення резидентами термінів розрахунків в іноземній валюті у сфері ЗЕД, не поширюється.

 

 


 

Штрафні санкції, які передбачені за неподання або несвоєчасне подання до органів Міндоходів інформації про факт здійснення експорту або імпорту робіт.

Відповідно до частини четвертої ст.3 Закону України від 23.12.1998р. № 351-ХІV „Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності” неподання або несвоєчасне подання інформації про факт здійснення експорту або імпорту робіт, послуг за бартерним договором тягне за собою нарахування пені у розмірі одного відсотка вартості експортованих товарів (робіт, послуг) за кожний день прострочення.

Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати вартості експортованих товарів (робіт, послуг).

 

 


 

При проведенні розрахунків в готівковій іноземній валюті на території України з посольствами за видачу необхідних документів, передбачена можливість отримання від резидентів платежів в іноземній валюті.

Відповідно до Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента України 10 червня 1993 року №198/93, дипломатичні представництва (посольства або місії) іноземної держави в Україні, консульські установи іноземної держави в Україні за своїм статусом є органами іноземної держави, яким надаються відповідні привілеї та імунітети, що визначаються відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18.04.61 року та Віденської конвенції про консульські зносини від 24.04.63 року.

Відповідно до пп.13.3 п.13 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 №492 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.12.2003 за №1172/8493 (зі змінами) на поточні рахунки в іноземній валюті офіційних представництв зараховуються, зокрема, кошти у готівковій формі у випадках, визначених нормативно-правовими актами Національного банку, що регулюють використання готівкової іноземної валюти на території України.

Порядок та умови використання готівкової іноземної валюти на території України визначаються Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджені постановою Правління Національного банку України від 30.05.2007 №200 і зареєстровані в Міністерстві юстиції України 18.06.2007 за №656/1392 (далі - Правила), відповідно до яких, зокрема:

фізичні особи, юридичні особи - резиденти та іноземні представництва можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в’їзд (віз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження (пп.6.3 п.6 Правил);

уповноважений банк може зараховувати готівкову іноземну валюту на поточний рахунок в іноземній валюті дипломатичного представництва, консульської установи іноземної держави в разі її отримання як оплати дозволів на в’їзд (віз) до країни, яку представляє в Україні відповідна установа (пп.8.2 гл.8 Правил).

При цьому згідно з пп.8.14 п.8 Правил готівкова іноземна валюта, що отримана юридичними особами - резидентами та іноземними представництвами з власних поточних рахунків в іноземній валюті, відкритих в уповноважених банках, використовується виключно на цілі, на які вона отримана.

Враховуючи зазначене, чинними нормативно-правовими актами Національного банку України передбачена можливість отримання від резидентів платежів в готівковій іноземній валюті на користь дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав лише за видачу дозволів на в’їзд (віз) до цих країн фізичним особам із подальшим зарахуванням одержаної іноземної валюти на відкритий в банку поточний рахунок в іноземній валюті дипломатичного представництва, консульської установи іноземної держави в Україні.

 

 


 

Умови, за яких ЮО можуть бути платниками ФСП.

Відповідно до п. 301.1 ст. 301 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) платниками фіксованого сільськогосподарського податку (далі - ФСП) з урахуванням обмежень, встановлених п. 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Згідно зі пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПКУ для цілей гл. 2 р. XIV ПКУ, якою встановлено порядок справляння ФСП, сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Відповідно до ст. 302 ПКУ об’єктом оподаткування ФСП для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

З урахуванням викладеного, отримати статус платника ФСП можуть юридичні особи:

- які займаються виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснюють операції з її постачання;

- мають у наявності об’єкт оподаткування, зокрема, площі сільгоспугідь (ріллі, сіножатей, пасовищ та багаторічних насаджень),та/або землі водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ);

- у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік перевищує 75 відсотків.

 

 


 

Строки, у які подає документи ЮО до органу Міндоходів для набуття чи підтвердження статусу платника ФСП, а також термін видачі довідки про надання або підтвердження статусу платника.

Згідно з п.306.1 ст.306 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) передбачено, що сільськогосподарські товаровиробники самостійно обчислюють суму фіксованого сільськогосподарського податку (далі – ФСП) щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням платника податку та місцем розташування земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст.46 ПКУ.

Водночас, п.308.1 ст.308 ПКУ визначено, що сільськогосподарські товаровиробники для набуття і підтвердження статусу платника ФСП щороку, до 20 лютого, подають станом на 1 січня поточного року:

загальну податкову декларацію з ФСП на поточний рік щодо всієї площі земельних ділянок, з яких справляється податок (сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ, багаторічних насаджень), та/або земель водного фонду внутрішніх водойм (озер, ставків та водосховищ), - органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем перебування на податковому обліку);

звітну податкову декларацію з ФСП на поточний рік окремо щодо кожної земельної ділянки - органу державної податкової служби за місцем розташування такої земельної ділянки;

розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва - органам державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та/або за місцем розташування земельних ділянок за формою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики;

відомості (довідку) про наявність земельних ділянок - органам державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та/або за місцем розташування земельних ділянок.

У відомості (довідці) про наявність земельних ділянок зазначаються відомості про кожний документ, що встановлює право власності та/або користування земельними ділянками, у тому числі про кожний договір оренди земельної частки (паю).

Оскільки між п.306.1 ст.306 та п.308.1 ст.308 ПКУ існує неузгодженість у визначенні строків подання податкових декларацій на поточний рік з ФСП та враховуючи норми пп.4.1.4 п.4.1 ст.4, п.56.21 ст.56 ПКУ, то відповідна податкова декларація на поточний рік з ФСП, розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва, відомості (довідка) про наявність земельних ділянок мають подаватися платником ФСП у строки, встановлені п.306.1 ст.306 ПКУ, тобто не пізніше 20 лютого поточного року.

Сільськогосподарський товаровиробник, який подав необхідні документи для набуття і підтвердження статусу платника ФСП до органів ДПС після 20 лютого, не може перейти на сплату ФСП у поточному році.

Довідка про набуття або підтвердження статусу платника податку видається протягом 10 робочих днів з дати подання сільськогосподарським товаровиробником податкової декларації або заяви органом державної податкової служби за місцезнаходженням такого платника (місцем перебування на податковому обліку) (п.308.3 ст.308 ПКУ).

 

 


 

При обчисленні суми фіксованого сільськогосподарського податку коефіцієнт 1,756 не застосовується до нормативної грошової оцінки ріллі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2011 року N 1185 «Про внесення змін до Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів», яка набрала чинності 1 січня 2012 року, внесено зміни до Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213, зокрема, визначено, що показники нормативної грошової оцінки гектара ріллі окремої земельної ділянки, проведеної станом на 1 липня 1995 року, застосовуються із коефіцієнтом 1,756.

Відповідно до ст. 303 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) базою оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком для сільськогосподарських товаровиробників є нормативна грошова оцінка одного гектара сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень), проведена за станом на 1 липня 1995 року, для земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ) - нормативна грошова оцінка одного гектара ріллі в Автономній Республіці Крим або в області, проведена за станом на 1 липня 1995 року.

Таким чином, оскільки ПКУ не передбачено проведення індексації нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), то при обчисленні суми фіксованого сільськогосподарського податку коефіцієнт 1,756 не застосовується до нормативної грошової оцінки ріллі.

 

 


 

Період, з якого мають право зареєструватись платниками ФСП новоутворені сільськогосподарські товаровиробники.

Відповідно до п. 301.5 ст. 301 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) новоутворені сільськогосподарські товаровиробники можуть бути платниками податку з наступного року, якщо частка сільськогосподарського товаровиробництва, отримана за попередній податковий (звітний) рік, дорівнює або перевищує 75 відсотків.

При цьому згідно з п. 305.3 ст. 305 ПКУ попередній податковий (звітний) рік для новоутворених сільськогосподарських товаровиробників – це період з дня державної реєстрації до 31 грудня того ж року.

 

 


 

Які податки та збори не сплачують платники ФСП.

Відповідно до п. 307.1 ст. 307 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) платники фіксованого сільськогосподарського податку не є платниками таких податків і зборів:

а) податку на прибуток підприємств;

б) земельного податку (крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва);

в) збору за спеціальне використання води;

г) збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності (у частині провадження торговельної діяльності).

Згідно з п. 307.2 ст. 307 ПКУ податки і збори, не зазначені у пункті 307.1 цієї статті, сплачуються платником податку в порядку і розмірах, установлених ПКУ, а єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування - в порядку, визначеному Законом України ”Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування”.

 

 


 

Документи, та терміни, в які необхідно подати платнику ФСП у разі зміни площ сільськогосподарських угідь або земель водного фонду у зв’язку з набуттям на них права власності або користування.

Згідно з п.306.1 ст.306 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) сільськогосподарські товаровиробники самостійно обчислюють суму фіксованого сільськогосподарського податку (далі – ФСП) щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням платника податку та місцем розташування земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст.46 ПКУ.

Сплата ФСП проводиться щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця, у розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку, у таких розмірах:

а) у I кварталі - 10 відсотків;

б) у II кварталі - 10 відсотків;

в) у III кварталі - 50 відсотків;

г) у IV кварталі - 30 відсотків (п.306.2 ст.306 ПКУ).

Якщо протягом податкового (звітного) періоду у платника податку змінилася площа сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду у зв’язку з набуттям (втратою) на неї права власності або користування, такий платник зобов’язаний:

уточнити суму податкових зобов’язань з податку на період починаючи з дати набуття (втрати) такого права до останнього дня податкового (звітного) року;

подати протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним періодом, органам державної податкової служби за місцезнаходженням платника податку та місцем розташування земельної ділянки декларацію з уточненою інформацією про площу земельної ділянки, а також відомості про наявність земельних ділянок та їх нормативну грошову оцінку (п.306.5 ст.306 ПКУ).

Згідно з п.50.1 ст.50 ПКУ у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст.102 ПКУ) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов’язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов’язання минулих податкових періодів, зобов’язаний, за винятком випадків, установлених п.50.2 цієї статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов’язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п’яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов’язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Отже, у разі зміни протягом поточного року площі сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду у зв’язку з набуттям (втратою) на неї права власності або користування, платник ФСП зобов’язаний протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним податковим місяцем, в якому виникли такі зміни, подати до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням нову загальну декларацію з ФСП з уточненою інформацією про площу земельної ділянки, а також відомості про наявність земельних ділянок та їх нормативну грошову оцінку, до органу державної податкової служби за місцем розташування земельної ділянки - нову звітну декларацію з ФСП з аналогічними документами.

Що стосується самостійного виправлення платником ФСП помилок, то оскільки податкова декларація з ФСП подається на поточний рік, а сплата проводиться щомісячно, виправлення помилок за податкові (звітні) місяці, строк сплати податкових зобов’язань з ФСП яких минув, здійснюється шляхом подання до органу державної податкової служби за місцезнаходженням платника податку уточнюючої загальної податкової декларації з ФСП, за місцем розташування земельної ділянки – уточнюючої звітної податкової декларації з ФСП.

Виправлення помилок щодо податкових (звітних) місяців, строк сплати податкових зобов’язань з ФСП яких не настав, здійснюється шляхом подання протягом 20 календарних днів місяця, що настає за податковим звітним місяцем, за який здійснюються відповідні уточнення, нової загальної декларації з ФСП до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та нової звітної декларації з ФСП до органу державної податкової служби за місцем розташування земельної ділянки.

 

 


 

Площі орендованих земель, які фактично використовуються платником, але договори оренди яких не зареєстровані у встановленому чинним законодавством порядку не включаються до об’єкта оподаткування.

Відповідно до п.302.1 ст.302 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) об’єктом оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Згідно з п.308.1 ст.308 ПКУ сільськогосподарські товаровиробники для набуття і підтвердження статусу платника податку щороку, до 20 лютого, подають станом на 1 січня поточного року, зокрема, відомості (довідку) про наявність земельних ділянок - органам державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та/або за місцем розташування земельних ділянок.

У відомості (довідці) про наявність земельних ділянок зазначаються відомості про кожний документ, що встановлює право власності та/або користування земельними ділянками, у тому числі про кожний договір оренди земельної частки (паю).

Відповідно до ч. другої ст.16 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» зі змінами та доповненнями укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Статтею 125 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року №2768-III зі змінами та доповненнями (далі – ЗКУ) визначено, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з ст.202 ЗКУ державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом України від 07 липня 2011 року №3613-VІ «Про Державний земельний кадастр» зі змінами та доповненнями (далі – Закон №3613).

Орган, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, одночасно з державною реєстрацією земельної ділянки надає органу державної реєстрації прав інформацію про: державну реєстрацію земельної ділянки (дату державної реєстрації, орган, що здійснив таку реєстрацію); кадастровий номер, площу, місце розташування земельної ділянки; кадастровий план зареєстрованої земельної ділянки в електронній (цифровій) формі (ч. перша ст.30 Закону № 3613).

Орган державної реєстрації прав одночасно з державною реєстрацією речового права на земельну ділянку надає органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформацію, зокрема, про суб’єкта речового права на земельну ділянку і державну реєстрацію права оренди (суборенди) земельною ділянкою (п.«в» ч. другої ст.30 Закону № 3613).

Отже, площі земельних ділянок, щодо яких договори оренди не укладені, або укладені, але не зареєстровані у встановленому чинним законодавством порядку, не включаються до об’єкта оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком.

Крім того, дохід від реалізації сільгосппродукції, що вироблена (вирощена) на таких земельних ділянках, не включається до складу доходу від реалізації сільгосппродукції власного виробництва.

 

 


 

Платники фіксованого сільськогосподарського податку.

Відповідно до п. 301.1 ст. 301 гл. 2 р. ХIV Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) платниками фіксованого сільськогосподарського податку з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Згідно з пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 р. І ПКУ сільськогосподарський товаровиробник для цілей гл. 2 р. XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

З огляду на викладене, платниками ФСП можуть бути лише юридичні особи, які відповідають вимогам встановленим ПКУ.

 

 


 

Випадки, уяких сільськогосподарський товаровиробник не може бути зареєстрований як платник ФСП.

Відповідно до п. 301.6 ст. 301 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями не може бути зареєстрований як платник фіксованого сільськогосподарського податку:

суб’єкт господарювання, у якого понад 50 відсотків доходу, отриманого від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, становить дохід від реалізації декоративних рослин (за винятком зрізаних квітів, вирощених на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, та продуктів їх переробки), диких тварин і птахів, хутряних виробів і хутра (крім хутрової сировини);

суб’єкт господарювання, що провадить діяльність з виробництва підакцизних товарів, крім виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТ ЗЕД 2204 29 - 2204 30), вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції;

суб’єкт господарювання, який станом на 1 січня базового (звітного) року має податковий борг, за винятком безнадійного податкового боргу, який виник внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

 

 


 

Ставки, які встановлені ФСП та база їх оподаткування.

Відповідно до ст. 304 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ (далі – ПКУ) розмір ставок податку з одного гектара сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду для сільськогосподарських товаровиробників залежить від категорії (типу) земель, їх розташування та становить (у відсотках бази оподаткування):

а) для ріллі, сіножатей і пасовищ (крім ріллі, сіножатей і пасовищ, розташованих у гірських зонах та на поліських територіях, а також ріллі, сіножатей і пасовищ, що перебувають у власності сільськогосподарських товаровиробників, які спеціалізуються на виробництві (вирощуванні) та переробці продукції рослинництва на закритому ґрунті, або надані їм у користування, у тому числі на умовах оренди) - 0,15;

б) для ріллі, сіножатей і пасовищ, розташованих у гірських зонах та на поліських територіях, - 0,09;

в) для багаторічних насаджень (крім багаторічних насаджень, розташованих у гірських зонах та на поліських територіях) - 0,09;

г) для багаторічних насаджень, розташованих у гірських зонах та на поліських територіях, - 0,03;

ґ) для земель водного фонду - 0,45;

д) для ріллі, сіножатей і пасовищ, що перебувають у власності сільськогосподарських товаровиробників, які спеціалізуються на виробництві (вирощуванні) та переробці продукції рослинництва на закритому ґрунті, або надані їм у користування, у тому числі на умовах оренди, - 1,0.

Під спеціалізацією на виробництві (вирощуванні) та переробці продукції рослинництва на закритому ґрунті слід розуміти перевищення частки доходу, отриманого від реалізації такої продукції та продукції її переробки двох третин доходу (66 відсотків) від реалізації усієї власновиробленої сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки.
     Згідно зі ст. 303 ПКУ базою оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є нормативна грошова оцінка одного гектара сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень), проведена за станом на 1 липня 1995 року, для земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ) - нормативна грошова оцінка одного гектара ріллі в Автономній Республіці Крим або в області, проведена за станом на 1 липня 1995 року.

 

 


 

Врахування у складі доходу, отриманого від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів переробки, у сільськогосподарського товаровиробника, який утворюється шляхом злиття.

Відповідно до п. 308.4 ст. 308 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ У разі якщо сільськогосподарське підприємство утворюється шляхом злиття, приєднання, перетворення, поділу або виділення, у рік такого утворення до суми, отриманої від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТ ЗЕД 2204 29 - 2204 30), вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції, включаються також доходи, отримані протягом останнього податкового (звітного) періоду від надання супутніх послуг:

послуги із збирання врожаю, його брикетування, складування, пакування та підготовки продукції до збуту (сушіння, обрізування, сортування, очистка, розмелювання, дезінфекція (за наявності ліцензії), силосування, охолодження), які надаються покупцю такої продукції сільгосппідприємством - виробником (з моменту набуття права власності на таку продукцію за договором до дати її фактичної передачі покупцю);

послуги з догляду за худобою і птицею, які надаються її покупцю сільгосппідприємством-виробником (з моменту набуття права власності на таку продукцію за договором до дати її фактичної передачі покупцю);

послуги із зберігання сільськогосподарської продукції, які надаються її покупцю сільгосппідприємством - виробником (з моменту набуття права власності на таку продукцію за договором до дати її фактичної передачі покупцю);

послуги з відгодівлі та забою свійської худоби і птиці, які надаються її покупцю сільгосппідприємством-виробником (з моменту набуття права власності на таку продукцію до дати її фактичної передачі покупцю).

 

 


 

Підтвердження розміру площ сільськогосподарських угідь, що перебувають у власності сільськогосподарського виробника або надані йому у користування, в тому числі на умовах оренди, здійснюється державними кадастровими реєстраторами територіальних органів Держземагентства за місцем розташування земельної ділянки.

Оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком (далі – ФСП) сільськогосподарських товаровиробників здійснюється відповідно до глави 2 Розділу XIV Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ).

Відповідно до пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 (далі – ПКУ) сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу – юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Відповідно до пп.14.1.234 п.14.1 ст.14 ПКУ сільськогосподарська продукція (сільськогосподарські товари) для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу це продукція/товари, що підпадають під визначення груп 1 - 24 УКТ ЗЕД, якщо при цьому такі товари (продукція) вирощуються, відгодовуються, виловлюються, збираються, виготовляються, виробляються, переробляються безпосередньо виробником цих товарів (продукції), а також продукти обробки та переробки цих товарів (продукції), якщо вони були придбані або вироблені на власних або орендованих потужностях (площах) для продажу, переробки або внутрішньогосподарського споживання.

Об’єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди (п.302.1 ст. 302 ПКУ).

Згідно із п.308.1 ст.308 ПКУ сільськогосподарські товаровиробники для набуття і підтвердження статусу платника податку щороку, до 20 лютого, подають станом на 1 січня поточного року, зокрема, загальну податкову декларацію з податку на поточний рік щодо всієї площі земельних ділянок, з яких справляється податок (сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ, багаторічних насаджень), та/або земель водного фонду внутрішніх водойм (озер, ставків та водосховищ), - органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем перебування на податковому обліку); розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва - органам державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та/або за місцем розташування земельних ділянок; відомості (довідку) про наявність земельних ділянок - органам державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та/або за місцем розташування земельних ділянок.

У відомості (довідці) про наявність земельних ділянок зазначаються відомості про кожний документ, що встановлює право власності та/або користування земельними ділянками, у тому числі про кожний договір оренди земельної частки (паю).

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом України від 07 липня 2011 року № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» із змінами та доповненнями (далі – Закон №3613) (ст.202 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року №2768-ІІІ із змінами та доповненнями).

Статтею 9 Закону №3613 передбачено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно із п.4 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі – Порядок), ведення Державного земельного кадастру здійснює Держземагентство та його територіальні органи.

До складу Держземагентства та його територіальних органів входять державні кадастрові реєстратори, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень, визначених Законом №3613 та цим Порядком (п.5 Порядку).

Дохід сільськогосподарського товаровиробника, отриманий від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТ ЗЕД 2204 29 - 2204 30), вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції, включає доходи, отримані, зокрема, від реалізації продукції рослинництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, а також продукції рибництва, виловленої (зібраної), розведеної, вирощеної у внутрішніх водоймах (озерах, ставках і водосховищах), та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях (п.308.4 ст. 308 ПКУ).

Отже, підтвердження розміру площ сільськогосподарських угідь, що перебувають у власності сільськогосподарського виробника або надані йому у користування, в тому числі на умовах оренди, здійснюється державними кадастровими реєстраторами територіальних органів Держземагентства за місцем розташування земельної ділянки.

Дохід від реалізації сільгосппродукції, що вирощена на земельних ділянках, земельних частках (паях), угіддях без наявності підтверджуючих документів щодо права власності та/або користування земельними ділянками, не включається до доходу від реалізації сільгосппродукції власного виробництва.

 

 


 

Об’єкт оподаткування ФСП

Відповідно до ст. 302 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ об’єктом оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

 

 


 

Доходи, які включаються до доходу сільськогосподарського товаровиробника, отриманого від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки.

Відповідно до п.308.4 ст.308 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями дохід сільськогосподарського товаровиробника, отриманий від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТ ЗЕД 2204 29 - 2204 30), вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції, включає доходи, отримані від:

реалізації продукції рослинництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, а також продукції рибництва, виловленої (зібраної), розведеної, вирощеної у внутрішніх водоймах (озерах, ставках і водосховищах), та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях;

реалізації продукції рослинництва на закритому ґрунті та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях;

реалізації продукції тваринництва і птахівництва та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях;

реалізації сільськогосподарської продукції, що вироблена із сировини власного виробництва на давальницьких умовах, незалежно від територіального розміщення переробного підприємства.

У разі якщо сільськогосподарське підприємство утворюється шляхом злиття, приєднання, перетворення, поділу або виділення, у рік такого утворення до суми, отриманої від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТ ЗЕД 2204 29 - 2204 30), вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції, включаються також доходи, отримані протягом останнього податкового (звітного) періоду від надання супутніх послуг:

послуги із збирання врожаю, його брикетування, складування, пакування та підготовки продукції до збуту (сушіння, обрізування, сортування, очистка, розмелювання, дезінфекція (за наявності ліцензії), силосування, охолодження), які надаються покупцю такої продукції сільгосппідприємством-виробником (з моменту набуття права власності на таку продукцію за договором до дати її фактичної передачі покупцю);

послуги з догляду за худобою і птицею, які надаються її покупцю сільгосппідприємством-виробником (з моменту набуття права власності на таку продукцію за договором до дати її фактичної передачі покупцю);

послуги із зберігання сільськогосподарської продукції, які надаються її покупцю сільгосппідприємством-виробником (з моменту набуття права власності на таку продукцію за договором до дати її фактичної передачі покупцю);

послуги з відгодівлі та забою свійської худоби і птиці, які надаються її покупцю сільгосппідприємством-виробником (з моменту набуття права власності на таку продукцію до дати її фактичної передачі покупцю).

 

 


 

Установи, до яких повинен звернутись сільськогосподарський товаровиробник з приводу отримання відомостей про наявність земельних ділянок для надання до органу Міндоходу з метою набуття або підтвердження статусу платника ФСП.

Сільськогосподарські товаровиробники для набуття і підтвердження статусу платника податку щороку, до 20 лютого, подають станом на 1 січня поточного року документи згідно з переліком, визначеним п.308.1 ст.308 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями, до якого включено відомості (довідку) про наявність земельних ділянок.

У відомості (довідці) про наявність земельних ділянок зазначаються відомості про кожний документ, що встановлює право власності та/або користування земельними ділянками, у тому числі про кожний договір оренди земельної частки (паю).

Сільськогосподарські товаровиробники самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням платника податку та місцем розташування земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст.46 ПКУ (п.306.1 ст.306 ПКУ).

Форма Податкової декларації з фіксованого сільськогосподарського податку затверджена наказом ДПА України від 24.12.10 № 1016. Форма відомостей про наявність земельних ділянок наведена у додатку до Податкової декларації з фіксованого сільськогосподарського податку.

З урахуванням зазначеного, сільськогосподарські товаровиробники до Податкової декларації з фіксованого сільськогосподарського податку надають відомості про наявність земельних ділянок в яких самостійно зазначають відомості про кожний документ, що встановлює право власності та/або користування земельними ділянками, у тому числі про кожний договір оренди земельної частки (паю).

 

 


 

СГ – платник ФСП може бути учасником договору про спільну діяльність без утворення ЮО.

Згідно з пп.14.1.139 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) для цілей оподаткування дві чи більше особи, які здійснюють спільну діяльність без утворення юридичної особи, вважаються окремою особою у межах такої діяльності.

Оподаткування спільної діяльності на території України без створення юридичної особи здійснюється відповідно до норм п.153.14 ст.153 ПКУ.

Облік результатів спільної діяльності ведеться платником податку, уповноваженим на це іншими сторонами згідно з умовами договору, окремо від обліку господарських результатів такого платника податку (пп.153.14.2 п.153.14 ст.153 ПКУ).

Відповідно до п. 3 Порядку ведення обліку результатів спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.10.2011 №1352 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.11.2011 за №1290/20028, якщо договір про спільну діяльність укладено між платником (платниками) податку на прибуток підприємств (далі - податок) та особою (особами), що не є платником (платниками) податку, то уповноваженим платником у частині ведення обліку може бути виключно особа, що є платником податку.

Згідно з п.1.7 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2011 за №1562/20300, уповноважена особа - учасник договору (контракту) про спільну діяльність (юридична особа, зареєстрована в Україні відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» (далі - Закон), або її відокремлений підрозділ), який є платником податку на прибуток і уповноважений вести облік результатів спільної діяльності іншими сторонами згідно з умовами договору (контракту) про спільну діяльність (далі - договір про спільну діяльність).

Обмеження щодо застосування фіксованого сільськогосподарського податку визначені п.301.6 ст.301 ПКУ.

Платники фіксованого сільськогосподарського податку не є платниками податків і зборів, зокрема податку на прибуток підприємств (пп.«а» п.307.1 ст.307 ПКУ).

Враховуючи, що платники фіксованого сільськогосподарського податку не є платниками податку на прибуток підприємств, а уповноваженим платником у частині ведення обліку спільної діяльності може бути виключно особа, що є платником податку, тому сільськогосподарський товаровиробник - учасник договору про спільну діяльність без створення юридичної особи, визначений договором відповідальним за ведення обліку та сплату податків від спільної діяльності, не може бути зареєстрований платником фіксованого сільськогосподарського податку.

Разом з цим суб’єкт господарювання – платник фіксованого сільськогосподарського податку може бути учасником договору про спільну діяльність без утворення юридичної особи, оскільки п.301.6 ст.301 ПКУ не містить застережень щодо можливості здійснення зазначеної діяльності і такий платник не враховує дохід від спільної діяльності при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва.

 

 


 

Форма, за якою сільськогосподарські товаровиробники подають розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва для набуття і підтвердження статусу платника ФСП.

Відповідно до п.308.1 ст.308 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями cільськогосподарські товаровиробники для набуття і підтвердження статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку щороку, до 20 лютого, подають станом на 1 січня поточного року, зокрема, розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва - органам державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та/або за місцем розташування земельних ділянок за формою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва затверджено наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 26.12.2011 №772, який зареєстрований у Міністерстві юстиції України 06.04.2012 за №510/20823.

 

 


 

Площі сільськогосподарських угідь, що надані платнику ФСП на умовах оренди, не включаються до декларації з ФСП орендаря.

Відповідно до ст. 302 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) об’єктом оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком (далі – податок) для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

У разі якщо платник податку (орендодавець) надає сільськогосподарські угіддя та/або землі водного фонду в оренду іншому платникові податку (орендарю), орендована площа земельних ділянок не може включатися до декларації з податку орендаря, а враховується у такій декларації орендодавця (пп. 306.6 ст. 306 ПКУ).

Якщо платник податку (орендар) орендує сільськогосподарські угіддя та/або землі водного фонду в особи (орендодавця), яка не є платником податку, орендована площа земельних ділянок включається до декларації з податку орендаря (п. 306.7 ст. 306 ПКУ).

Згідно зі ст. 8 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» зі змінами та доповненнями орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.

З урахуванням викладеного, до декларації з ФСП включаються площі сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду, що надані в користування платнику ФСП на умовах оренди (суборенди), за умови, що орендодавцем є неплатник ФСП. Площі сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду, що надані в користування на умовах оренди (суборенди) орендодавцем - платником ФСП, не включаються до декларації з ФСП орендаря.

 

 


 

Не передбачено індексувати нормативну грошову оцінку сільськогосподарських угідь та земель водного фонду, яка є базою оподаткування ФСП.

Відповідно до ст. 303 гл. 2 р. XIV Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI базою оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком для сільськогосподарських товаровиробників є нормативна грошова оцінка одного гектара сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень), проведена за станом на 1 липня 1995 року, для земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ) - нормативна грошова оцінка одного гектара ріллі в Автономній Республіці Крим або в області, проведена за станом на 1 липня 1995 року.

Положення гл. 2 р. XIV ПКУ, яка визначає порядок справляння фіксованого сільськогосподарського податку, не передбачає проведення індексації бази оподаткування фіксованого сільськогосподарського податку: нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ).

 

 


 

Про заповнення податкових декларацій з ФСП .

Відповідно до п. 306.1 ст. 306 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) сільськогосподарські товаровиробники самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням платника податку та місцем розташування земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст.46 ПКУ.

Згідно з п. 306.5 ст. 306 ПКУ якщо протягом податкового (звітного) періоду у платника ФСП змінилася площа сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду у зв’язку з набуттям (втратою) на неї права власності або користування, такий платник зобов’язаний:

уточнити суму податкових зобов’язань з ФСП на період починаючи з дати набуття (втрати) такого права до останнього дня податкового (звітного) року;

подати протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним періодом, органам державної податкової служби за місцезнаходженням платника ФСП та місцем розташування земельної ділянки декларацію з уточненою інформацією про площу земельної ділянки, а також відомості про наявність земельних ділянок та їх нормативну грошову оцінку.

Якщо у платника ФСП у власності та/або користуванні, у тому числі на умовах оренди, є земельні ділянки, розташовані в межах території одного органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням платника податку, то платником подається до органу ДПС за місцем розташування таких земельних ділянок одна податкова декларація з ФСП (далі – декларація), форма якої затверджена наказом ДПА України від 24.12.10 №1016, яка є одночасно звітною і загальною. У такій декларації позначка «Х» зазначається у рядку «Тип декларації» - «Звітна».

Якщо у платника ФСП у власності та/або користуванні, у тому числі на умовах оренди, є земельні ділянки, розташовані в межах території декількох органів місцевого самоврядування, то платником подаються до органів ДПС за місцем розташування земельних ділянок окремі звітні декларації з позначкою «Х» у рядку «Тип декларації» - «Звітна» та до органу ДПС за місцезнаходженням платника податку окрему загальну декларацію з позначкою «Х» у рядку «Тип декларації» - «Загальна».

У разі зміни площі земельних ділянок протягом базового звітного податкового періоду у зв’язку з набуттям або переходом права власності та/або користування, у тому числі на умовах оренди, в межах території одного органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням платника ФСП (нові земельні ділянки), платником подається до органу ДПС за місцем розташування таких земельних ділянок одна декларація, в якій позначка «Х» зазначається у рядку «Тип декларації» - «Нова звітна», у полі «за ____ рік» зазначається за який рік подається декларація, а у полі «починаючи з» проставляється дата календарного місяця, з якого встановлено набуття права на нову земельну ділянку. В такій декларації та додатку до неї зазначається загальна площа земельних ділянок з урахуванням площі нових земельних ділянок.

У разі зміни площі земельних ділянок протягом базового звітного податкового періоду у зв’язку з набуттям або переходом права власності та/або користування, у тому числі на умовах оренди, в межах території декількох органів місцевого самоврядування, то платником податку подається до органів ДПС за місцем розташування нової земельної ділянки окрема декларація, в якій позначка «Х» зазначається у рядку «Тип декларації» - «Нова звітна», у полі «за ____ рік» зазначається за який рік подається декларація, а у полі «починаючи з» проставляється дата календарного місяця, з якого встановлено набуття права на нову земельну ділянку. В такій декларації та додатку до неї зазначається загальна площа земельних ділянок з урахуванням площі нових земельних ділянок у межах території органу місцевого самоврядування. Також платник повинен подати до органу ДПС за своїм місцезнаходженням загальну декларацію з позначкою «Х» у рядку «Тип декларації» - «Нова загальна». В такій декларації та додатку до неї зазначається загальна площа земельних ділянок з урахуванням площі нових земельних ділянок, які перебувають у власності та/або користуванні, у тому числі на умовах оренди, платника податку.

 

 


 

Випадки, у яких сільськогосподарський товаровиробник може знятися протягом звітного року з податкової реєстрації як платник ФСП за власною ініціативою.

Відповідно до п. 308.6 ст. 308 Податкового Кодексу України (далі - Кодекс) реєстрація сільськогосподарського товаровиробника платником податку скасовується:

308.6.1. у разі подання платником податку письмової заяви щодо добровільного зняття з такої реєстрації;

308.6.2. за рішенням органу державної податкової служби:

а) якщо такий платник податку ліквідується, у тому числі шляхом злиття, приєднання або перетворення;

б)уразі встановлення за результатами документальної перевірки недотримання платником податку положень ст. 301 цієї глави. При цьому такий платник податку зобов’язаний перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування починаючи з наступного місяця після місяця, у якому було встановлено таке порушення.

Пунктом 1 ст. 305 Кодексу визначено, що базовим податковим (звітним) періодом для податку є календарний рік.

Базовий податковий (звітний) рік починається з 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (п.305.2 Кодексу).

Податковий (звітний) рік для сільськогосподарських товаровиробників, що ліквідуються, - період з початку року до їх фактичного припинення (п.305.4 Кодексу).

Об’єктом оподаткування ФСП для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (п.302.1 Кодексу) та сума ФСП прямо не залежить від результату господарської діяльності оскільки справляється з одиниці земельної площі за підсумками роботи минулого року.

Таким чином, сільськогосподарські товаровиробники, які отримали статус платника ФСП та самостійно визначили суму податку на поточний рік у податковій декларації повинні перебувати на сплаті цього податку до кінця поточного року за винятком якщо такий платник податку ліквідується, у тому числі шляхом злиття, приєднання або перетворення.
     Стосовно терміну подання заяви щодо добровільного зняття з реєстрації платника ФСП, то слід зазначити, що розділом XIV Кодексу не визначено конкретні терміни подання такої заяви.

 

 


 

Терміни реєстрації платників ФСП сільськогосподарських товаровиробників, утворених шляхом злиття, приєднання, перетворення, тощо.

Відповідно до п. 301.2 ст. 301 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) сільськогосподарські товаровиробники, утворені шляхом злиття або приєднання, можуть бути платниками податку в рік утворення, якщо частка сільськогосподарського товаровиробництва, отримана за попередній податковий (звітний) рік всіма товаровиробниками, які беруть участь у їх утворенні, дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Сільськогосподарські товаровиробники, утворені шляхом перетворення платника податку, можуть бути платниками податку в рік перетворення, якщо частка сільськогосподарського товаровиробництва, отримана за попередній податковий (звітний) рік, дорівнює або перевищує 75 відсотків (п. 301.3 ст. 301 ПКУ).

Сільськогосподарські товаровиробники, утворені шляхом поділу або виділення, можуть бути платниками податку з наступного року, якщо частка сільськогосподарського товаровиробництва, отримана за попередній податковий (звітний) рік, дорівнює або перевищує 75 відсотків (п. 301.4 ст. 301 ПКУ).

 

 


 

Терміни сплати ФСП.

Відповідно до п. 306.2 ст. 306 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПКУ) сплата фіксованого сільськогосподарського податку проводиться щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця, у розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку, у таких розмірах:

а) у I кварталі - 10 відсотків;

б) у II кварталі - 10 відсотків;

в) у III кварталі - 50 відсотків;

г) у IV кварталі - 30 відсотків.

Платники податку, утворені протягом року шляхом злиття, приєднання або перетворення у звітному податковому періоді, у тому числі за набуті ними площі нових земельних ділянок, уперше сплачують податок протягом 30 календарних днів місяця, що настає за місяцем їх утворення (виникнення права на земельну ділянку), а надалі - у порядку, визначеному п. 306.2 ст. 306 ПКУ (п. 306.3 ст. 306 ПКУ).

 

 


 

Випадки, у яких сільськогосподарський товаровиробник може отримати довідку про набуття статусу платника ФСП за заявою.

Згідно з п. 308.3 ст. 308 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) довідка про набуття або підтвердження статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку (далі – ФСП) видається протягом 10 робочих днів з дати подання сільськогосподарським товаровиробником податкової декларації або заяви органом державної податкової служби за місцезнаходженням такого платника (місцем перебування на податковому обліку).

Така довідка може надаватись сільськогосподарському товаровиробнику за заявою для надання її до органу державної податкової служби за місцем розташування земельної ділянки, орендодавцю земельної ділянки, який відповідно до норм пп. 282.1.10 п. 282.10 ст. 282 ПКУ має право на пільгу щодо сплати земельного податку за земельні ділянки, що передаються в оренду платнику ФСП, тощо.

 

 


 

У разі наявності на 1 січня базового  року податкового боргу по будь-якому податку або збору, який виник внаслідок дії обставин непереборної сили, сільськогосподарський товаровиробник не може бути зареєстрований як платник ФСП.

Відповідно до п.301.1 ст.301 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками фіксованого сільськогосподарського податку (далі – ФСП) з урахуванням обмежень, встановлених п.301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Зокрема, не може бути зареєстрований як платник ФСП суб’єкт господарювання, який станом на 1 січня базового (звітного) року має податковий борг, за винятком безнадійного податкового боргу, який виник внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) (пп.301.6.3 п.301.6 ст.301 ПКУ).

При цьому, податковий борг – це сума узгодженого грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов’язання (пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПКУ).

Згідно з п.3.1 Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, затвердженої наказом ДПА України від 18.07.2005 №276, з метою обліку нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету органами державної податкової служби на кожний поточний рік відкриваються особові рахунки за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

Пунктом 43.1 ст.43 ПКУ визначено, що помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов’язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та ст.301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов’язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків (п.43.2 ст.43 ПКУ).

Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов’язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку (п.43.4 ст.43 ПКУ).

Враховуючи зазначене, при вирішенні питання щодо набуття і підтвердження статусу платника ФСП орган державної податкової служби за даними особових рахунків платника податку перевіряє виконання умови щодо відсутності податкового боргу на 1 січня базового (звітного) року, за винятком безнадійного податкового боргу, який виник внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

У разі наявності на 1 січня базового (звітного) року податкового боргу по будь-якому податку або збору, за винятком безнадійного податкового боргу (недоїмки), який виник внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), сільськогосподарський товаровиробник не може бути зареєстрований як платник ФСП незалежно від наявності сум надміру сплачених інших податків та зборів, а також погашення такого податкового боргу, у тому числі і за рахунок надміру сплачених сум грошового зобов’язання з інших податків та зборів після 1 січня.

 

 


 

Порядок заповнення звітної декларації з ФСП у разі збільшення площі протягом року в зв’язку з набуттям права власності або права користування на декілька земельних ділянок у межах одного календарного місяця.

Відповідно до п. 306.1 ст. 306 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) сільськогосподарські товаровиробники самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням платника податку та місцем розташування земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст.46 ПКУ.

Якщо протягом податкового (звітного) періоду у платника податку змінилася площа сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду у зв’язку з набуттям (втратою) на неї права власності або користування, такий платник зобов’язаний:

уточнити суму податкових зобов’язань з податку на період починаючи з дати набуття (втрати) такого права до останнього дня податкового (звітного) року;

подати протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним періодом, органам державної податкової служби за місцезнаходженням платника податку та місцем розташування земельної ділянки декларацію з уточненою інформацією про площу земельної ділянки, а також відомості про наявність земельних ділянок та їх нормативну грошову оцінку (п. 306.5 ст. 306 ПКУ).

У формі податкової декларації з фіксованого сільськогосподарського податку (далі – декларація), затвердженої наказом ДПА України від 24.12.10 № 1016, передбачена примітка 7 «За потреби кількість рядків 1.1, 1.2, 1.3, 1.4 та 2 може бути збільшено або зменшено».

Враховуючи, що форма декларації передбачає збільшення кількості рядків 1.1, 1.2, 1.3, 1.4 та 2, то у разі збільшення площі земельної ділянки протягом року в зв’язку з набуттям права власності або права користування на декілька земельних ділянок у межах одного календарного місяця, платник податку у графі «починаючи з» загального розділу нової звітної декларації зазначає число і місяць першого набуття права власності або права користування на земельну ділянку за звітний місяць.

 

 


 

Сільськогосподарський товаровиробник, що провадив діяльність з реалізації підакцизних товарів у 2011 році, може бути зареєстрований як платник ФСП.

Відповідно до п.301.1 ст.301 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) платниками фіксованого сільськогосподарського податку (далі – ФСП) з урахуванням обмежень, встановлених п.301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Підпунктом 118 Закону України від 7 липня 2011 року N 3609-VI ”Про внесення змін до ПКУ та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм ПКУ” у главі 2 „ФСП” розділу ХІV ”Спеціальні податкові режими” ПКУ із складу суб’єктів господарювання, які не можуть бути зареєстровані як платники ФСП, виключено тих суб’єктів господарювання, які здійснювали реалізацію підакцизних товарів.

Зазначена норма набирає чинності з 6 серпня 2011 року, а саме, відповідно до пп.301.6.2 п.301.6 ст.301 ПКУ не може бути зареєстрований як платник ФСП суб’єкт господарювання, що провадить діяльність з виробництва підакцизних товарів, крім виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТ ЗЕД 2204 29 - 2204 30), вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції.

Таким чином, сільськогосподарський товаровиробник, що провадив діяльність з реалізації підакцизних товарів у 2011 році (в т. ч. до 06.08.2011), може бути зареєстрований як платник ФСП за умови його відповідності вимогам, викладеним у ст. 301 та 308 Податкового кодексу України.

 

 


 

Якщо земельні ділянки, що перебувають у власності та/або користуванні сільськогосподарського виробника, розташовані лише в межах території одного органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням платника податку, до органів Міндоходів подається звітна податкова декларація з фіксованого сільськогосподарського податку, яка одночасно є звітною та загальною.

Відповідно до п.308.1 ст.308 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ) сільськогосподарські товаровиробники для набуття і підтвердження статусу платника податку щороку, до 20 лютого, подають станом на 1 січня поточного року:

загальну податкову декларацію з податку на поточний рік щодо всієї площі земельних ділянок, з яких справляється податок (сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ, багаторічних насаджень), та/або земель водного фонду внутрішніх водойм (озер, ставків та водосховищ), - органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем перебування на податковому обліку);

звітну податкову декларацію з податку на поточний рік окремо щодо кожної земельної ділянки - органу державної податкової служби за місцем розташування такої земельної ділянки;

розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва - органам державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та/або за місцем розташування земельних ділянок за формою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики;

відомості (довідку) про наявність земельних ділянок - органам державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та/або за місцем розташування земельних ділянок.

Таким чином, якщо у сільськогосподарського товаровиробника у власності та/або користуванні, у тому числі на умовах оренди, є земельна(і) ділянка(и), що розташована(і) в межах території одного органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням такого платника податку, то такий сільськогосподарський товаровиробник подає до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем перебування на податковому обліку) звітну податкову декларацію з фіксованого сільськогосподарського податку, яка одночасно є звітною та загальною.

 

 


 

Щодо можливості сільськогосподарських товаровиробників під час застосування спеціального податкового режиму здійснювати діяльність з виробництва або реалізації підакцизних товарів .

Відповідно до п.301.1 ст.301 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) платниками фіксованого сільськогосподарського податку (далі – ФСП) з урахуванням обмежень, встановлених п.301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Згідно з пп.301.6.2 п.301.6 ст.301 ПКУ не може бути зареєстрований як платник ФСП суб’єкт господарювання, що провадить діяльність з виробництва підакцизних товарів, крім виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТ ЗЕД 2204 29 - 2204 30), вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції.

Реєстрація сільськогосподарського товаровиробника платником податку скасовується за рішенням органу державної податкової служби у разі встановлення за результатами документальної перевірки недотримання платником податку положень статті 301 цієї глави. При цьому такий платник податку зобов’язаний перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування починаючи з наступного місяця після місяця, у якому було встановлено таке порушення (пп. «б» пп.308.6.2 ст. 308 ПКУ).

Таким чином, у разі виявлення при проведенні перевірки, що платник ФСП провадить діяльність з виробництва підакцизних товарів, крім виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТ ЗЕД 2204 29 - 2204 30), вироблених на підприємствах первинного виробництва для підприємств вторинного виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції незалежно від частки такого доходу в загальній сумі доходу орган податкової служби скасовує такому платнику реєстрацію платника ФСП.

Сільськогосподарський товаровиробник під час застосування спеціального податкового режиму (ФСП) може здійснювати діяльність з реалізації підакцизних товарів.

 

 


 

Форма розрахунку не передбачає подання сільськогосподарським товаровиробником для набуття і підтвердження статусу платника ФСП розрахунку з уточненими показниками.

Відповідно до п.301.1 ст.301 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками фіксованого сільськогосподарського податку (далі – ФСП) з урахуванням обмежень, встановлених п.301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Сільськогосподарські товаровиробники для набуття і підтвердження статусу платника ФСП щороку, до 20 лютого, подають станом на 1 січня поточного року:

загальну податкову декларацію з податку на поточний рік щодо всієї площі земельних ділянок, з яких справляється податок (сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ, багаторічних насаджень), та/або земель водного фонду внутрішніх водойм (озер, ставків та водосховищ), - органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем перебування на податковому обліку);

звітну податкову декларацію з податку на поточний рік окремо щодо кожної земельної ділянки - органу державної податкової служби за місцем розташування такої земельної ділянки;

розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва - органам державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та/або за місцем розташування земельних ділянок за формою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики;

відомості (довідку) про наявність земельних ділянок - органам державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та/або за місцем розташування земельних ділянок (п.308.1 ст.308 ПКУ).

Розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва затверджено наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 26.12.2011 №772 (далі – розрахунок).

Враховуючи вищенаведене, розрахунок складається для визначення розміру відсотків доходу, одержаного від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТ ЗЕД 2204 29 - 2204 30)), вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції, в загальній сумі доходу сільськогосподарського товаровиробника з метою підтвердження (набуття) статусу платника ФСП.

Форма розрахунку не передбачає подання сільськогосподарським товаровиробником для набуття і підтвердження статусу платника ФСП розрахунку з уточненими показниками.

При цьому, якщо помилка не вплинула на розмір частки сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік, то така помилка не є підставою для відмови в наданні довідки про набуття або підтвердження статусу платника ФСП.

У разі якщо помилка призвела до зменшення розміру частки сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік, що становить менше 75 відсотків, а сільськогосподарський товаровиробник отримав довідку про набуття або підтвердження статусу платника ФСП, то такий платник ФСП подає письмову заяву щодо зняття його з реєстрації платником ФСП з поясненнями про допущенні помилки в розрахунку.

 

 


 

ЮО при витриманні всіх вимог, необхідні для набуття і підтвердження статусу платника ФСП, може бути платником цього податку, у тому числі за умови залучення техніки та працівників сторонніх організацій для виконання сільськогосподарських робіт.

Відповідно до п.301.1 ст.301 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками фіксованого сільськогосподарського податку (далі - ФСП) з урахуванням обмежень, встановлених п.301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Сільськогосподарський товаровиробник для цілей гл.2 «Фіксований сільськогосподарський податок» р.XIV ПКУ - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання (пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПКУ).

Сільськогосподарська продукція (сільськогосподарські товари) для цілей гл.2 «Фіксований сільськогосподарський податок» р.XIV ПКУ – це продукція/товари, що підпадають під визначення груп 1 - 24 УКТ ЗЕД, якщо при цьому такі товари (продукція) вирощуються, відгодовуються, виловлюються, збираються, виготовляються, виробляються, переробляються безпосередньо виробником цих товарів (продукції), а також продукти обробки та переробки цих товарів (продукції), якщо вони були придбані або вироблені на власних або орендованих потужностях (площах) для продажу, переробки або внутрішньогосподарського споживання (п.п.14.1.234 п.14.1 ст.14 ПКУ).

Об’єктом оподаткування ФСП для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди (ст.302 ПКУ).

З урахуванням викладеного, отримати статус платника ФСП можуть юридичні особи:

які займаються виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснюють операції з її постачання;

мають у наявності об’єкт оподаткування, зокрема, площі сільгоспугідь (ріллі, сіножатей, пасовищ та багаторічних насаджень), та/або землі водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ);

у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік перевищує 75 відсотків.

Отже, одним із основних критеріїв для отримання юридичною особою статусу платника ФСП є виробництво у відповідних обсягах сільськогосподарської продукції на власних або орендованих виробничих потужностях.

Якщо юридичною особою витримано всі вимоги, необхідні для набуття і підтвердження статусу платника ФСП, то така особа може бути платником цього податку, у тому числі за умови залучення техніки та працівників сторонніх організацій для виконання сільськогосподарських робіт.

 

 


 

ЮО, яка у поточному році перебуває на сплаті ЄП, може перейти в наступному році на сплату ФСП.

Відповідно до п.301.1 ст.301 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) платниками фіксованого сільськогосподарського податку (далі - ФСП) з урахуванням обмежень, встановлених п.301.6 ст.306 ПКУ, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Сільськогосподарський товаровиробник для цілей гл.2 р.XIV ПКУ – це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання (пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПКУ).

Сільськогосподарська продукція (сільськогосподарські товари) для цілей гл.2 р.XIV ПКУ – це продукція/товари, що підпадають під визначення груп 1 - 24 УКТ ЗЕД, якщо при цьому такі товари (продукція) вирощуються, відгодовуються, виловлюються, збираються, виготовляються, виробляються, переробляються безпосередньо виробником цих товарів (продукції), а також продукти обробки та переробки цих товарів (продукції), якщо вони були придбані або вироблені на власних або орендованих потужностях (площах) для продажу, переробки або внутрішньогосподарського споживання (пп. 14.1.234 п.14.1 ст.14 ПКУ).

Об’єктом оподаткування ФСП для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди (ст.302 ПКУ).

Відповідно до п. 307.1 ст. 307 ПКУ платники податку не є платниками таких податків і зборів:

а) податку на прибуток підприємств;

б) земельного податку (крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва);

в) збору за спеціальне використання води;

г) збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності (у частині провадження торговельної діяльності).

Податки і збори, не зазначені у п. 307.1 ст. 307 ПКУ, сплачуються платником податку в порядку і розмірах, установлених цим Кодексом, а єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування - в порядку, визначеному Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (п. 307.2 ст. 307 ПКУ).

Сільськогосподарські товаровиробники самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням платника податку та місцем розташування земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст.46 ПКУ (п.306.1 ст.306 ПКУ).

При цьому, сільськогосподарські товаровиробники для набуття і підтвердження статусу платника податку щороку, станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року, подають документи, перелік яких встановлено п.308.1 ст.308 ПКУ.

З урахуванням викладеного, отримати статус платника ФСП можуть юридичні особи:

які займаються виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснюють операції з її постачання;

мають у наявності об’єктів оподаткування, зокрема, площі сільгоспугідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень), та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ);

у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік перевищує 75 відсотків;

не пізніше ніж 20 лютого поточного року, подала документи, перелік яких встановлено п. 308.1 ст. 308 ПКУ.

Отже, якщо юридичною особою – платником єдиного податку, у поточному році витримано всі вимоги, необхідні для набуття і підтвердження статусу платника ФСП, то така особа може бути платником цього податку з наступного року.

 

 


 

Період, з якого сільськогосподарський товаровиробник повинен перейти зі сплати ФСП на сплату податків за загальною системою оподаткування, якщо органом Міндоходів встановлено недотримання вимог щодо застосування спеціального режиму оподаткування.

Відповідно до абз. «б» пп. 308.6.2 п.308.6 ст.308 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) реєстрація сільськогосподарського товаровиробника платником фіксованого сільськогосподарського податку (далі – ФСП) скасовується, зокрема, за рішенням органу державної податкової служби у разі встановлення за результатами документальної перевірки недотримання платником податку положень ст. 301 гл. 2 р. XIV ПКУ. При цьому такий платник податку зобов’язаний перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування починаючи з наступного місяця після місяця, у якому було встановлено таке порушення.

Базовим податковим (звітним) періодом для податку є календарний рік, який починається з 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (п. 305.1 та п. 305.2 ст. 305 ПКУ).

Сільськогосподарські товаровиробники самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням платника податку та місцем розташування земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 ПКУ (п. 306.1 ст. 306 ПКУ).

Згідно з п.306.2 ст.306 ПКУ сплата податку проводиться щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця, у розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку, у таких розмірах:

а) у I кварталі - 10 відсотків;

б) у II кварталі - 10 відсотків;

в) у III кварталі - 50 відсотків;

г) у IV кварталі - 30 відсотків.

Платники податку, що припиняються шляхом злиття, приєднання, перетворення, поділу у податковому (звітному) періоді, зобов’язані подати у період до їх фактичного припинення органам державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та місцем розташування земельних ділянок уточнену податкову декларацію з податку (п.306.4 ст.306 ПКУ).

Отже, якщо за результатами документальної перевірки, проведеної органом державної податкової служби в поточному місяці, встановлено порушення платником ФСП вимог ст.301 ПКУ, то починаючи з наступного місяця скасовується реєстрація сільськогосподарського товаровиробника платником ФСП.

При цьому сільськогосподарський товаровиробник повинен подати уточнену податкову декларацію з ФСП щодо податкових зобов’язань, строк сплати по яких ще не настав.

 

 


 

Одиниці виміру, в яких заповнюються рядки з 13 по 15 податкової декларації з ФСП.

У формі податкової декларації з фіксованого сільськогосподарського податку (далі – декларація), затвердженої наказом ДПА України від 24.12.10 № 1016, передбачені одиниці виміру: гектари – з чотирма десятковими знаками, а гривні – з двома десятковими знаками.

Отже, рядки з 13 по 15 декларації заповнюються у гривнях з двома десятковими знаками.

 

 


 

Якщо внаслідок дії обставин непереборної сили в попередньому році не виконується умова щодо частки сільськогосподарського товаровиробництва, то такий сільськогосподарський товаровиробник не може набути статус платника ФСП.

Відповідно до п. 308.5 ст. 308 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI якщо платники податку не можуть виконати вимогу щодо 75-відсоткового критерію частки сільськогосподарського товаровиробництва у зв’язку із виникненням обставин непереборної сили у попередньому податковому (звітному) році, до таких платників податку в наступному податковому (звітному) році не застосовується вимога, згідно з якою частка сільськогосподарського товаровиробництва повинна дорівнювати або перевищувати 75 відсотків.

Такі платники податку для підтвердження статусу платника податку подають податкову декларацію разом із рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних рад про наявність обставин непереборної сили та перелік суб’єктів господарювання, що постраждали внаслідок таких обставин.

 

 


 

Податкові декларації з ФСП, які потрібно подавати до органу Міндоходів для набуття або підтвердження статусу платника ФСП.

Відповідно до п.308.1 ст.308 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) сільськогосподарські товаровиробники для набуття і підтвердження статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку (далі – ФСП) щороку, до 20 лютого, подають станом на 1 січня поточного року:

загальну податкову декларацію з ФСП на поточний рік щодо всієї площі земельних ділянок, з яких справляється податок (сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ, багаторічних насаджень), та/або земель водного фонду внутрішніх водойм (озер, ставків та водосховищ), - органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем перебування на податковому обліку);

звітну податкову декларацію з ФСП на поточний рік окремо щодо кожної земельної ділянки - органу державної податкової служби за місцем розташування такої земельної ділянки;

розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва - органам державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та/або за місцем розташування земельних ділянок за формою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики;

відомості (довідку) про наявність земельних ділянок - органам державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та/або за місцем розташування земельних ділянок.

У відомості (довідці) про наявність земельних ділянок зазначаються відомості про кожний документ, що встановлює право власності та/або користування земельними ділянками, у тому числі про кожний договір оренди земельної частки (паю).

Форма податкової декларації з фіксованого сільськогосподарського податку (далі – декларація), затверджена наказом ДПА України від 24.12.2010 № 1016, передбачає, що платник повинен зазначити в звітній, новій звітній або уточнюючій звітній декларації код органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням земельної ділянки за КОАТУУ.

При поданні загальної, нової загальної або уточнюючої загальної декларації код органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням земельної ділянки за КОАТУУ не заповнюється.

Враховуючи зазначене, якщо сільськогосподарський товаровиробник має декілька земельних ділянок на території різних сільських (селищних) рад, що знаходяться на території одного району (коди органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням земельної ділянки за КОАТУУ різні), то такий сільськогосподарський товаровиробник має подавати до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням для набуття або підтвердження статусу платника ФСП окремі звітні декларації на поточний рік за земельні ділянки кожної окремої сільської (селищної) ради та загальну декларацію на поточний рік щодо всієї площі земельних ділянок, з яких справляється ФСП.

 

 


 

Умови, за яких сільськогосподарське підприємство - платник ФСП матиме право на сплату податку у звітному році, якщо протягом цього року до нього приєднається інше підприємство - не платник ФСП.

Відповідно до п.301.1 ст.301 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками податку з урахуванням обмежень, встановлених п.301.6 ст.301 ПКУ, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Якщо сільськогосподарський товаровиробник утворюється шляхом злиття, приєднання, перетворення, поділу або виділення згідно з відповідними нормами Цивільного кодексу України, то норма щодо дотримання частки сільськогосподарського товаровиробництва, яка дорівнює або перевищує 75 відсотків за попередній податковий (звітний) рік, поширюється, зокрема, на усіх осіб окремо, які зливаються або приєднуються (абз. третій п.301.1 ст.301 ПКУ).

Сільськогосподарські товаровиробники, утворені шляхом злиття або приєднання, можуть бути платниками податку в рік утворення, якщо частка сільськогосподарського товаровиробництва, отримана за попередній податковий (звітний) рік всіма товаровиробниками, які беруть участь у їх утворенні, дорівнює або перевищує 75 відсотків (п.301.2 ст.301 ПКУ).

Частка сільськогосподарського товаровиробництва для цілей гл.2 р.XIV «Фіксований сільськогосподарський податок» ПКУ - питома вага доходу сільськогосподарського товаровиробника, отриманого від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, у загальній сумі його доходу, що враховується під час визначення права такого товаровиробника на реєстрацію як платника податку (пп.14.1.262 .14.1 ст.14 ПКУ).

Враховуючи вищевикладене, сільськогосподарське підприємство, утворене шляхом злиття або приєднання згідно з відповідними нормами Цивільного кодексу України, може бути платником фіксованого сільськогосподарського податку в рік утворення при дотриманні частки сільськогосподарського товаровиробництва, а саме: питомої ваги доходу сільськогосподарського товаровиробника, отриманого від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, у загальній сумі його доходу, кожним сільськогосподарським підприємством, що зливається або приєднується.

 

 


 

Бюджет, до якого сплачується ФСП.

Пунктом 306.8 ст.306 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями визначено, що платники фіксованого сільськогосподарського податку перераховують в установлений строк загальну суму коштів на відповідний рахунок місцевого бюджету за місцем розташування земельної ділянки.

 

 


 

Відсотки по депозиту та безповоротна фінансова допомога включаються до загальної суми доходу при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва.

Відповідно до п.308.1 ст.308 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) сільськогосподарські товаровиробники для набуття і підтвердження статусу платника податку щороку, до 20 лютого, подають станом на 1 січня поточного року, зокрема, розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва.

Форма розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва затверджена наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 26.12.11 №772 «Про затвердження Розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва» (далі – Розрахунок).

При складанні Розрахунку сільськогосподарські товаровиробники керуються даними бухгалтерського обліку.

Відображення операцій в бухгалтерському обліку здійснюється відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 №291 «Про затвердження Плану рахунків бухгалтерської обліку та Інструкції про його застосування» із змінами та доповненнями, або якщо підприємство веде облік за спрощеною формою - відповідно до спрощеного Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій суб’єктів малого підприємництва, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 19.04.01 №186 «Про затвердження спрощеного Плану рахунків бухгалтерського обліку» із змінами та доповненнями. Загальна сума доходу підприємства визначається відповідно до вимог Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.99 №290 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку» із змінами та доповненнями (далі – Положення 15).

Згідно з п.7 Положення 15 визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи; надзвичайні доходи.

Для визначення загальної суми доходу сільськогосподарського товаровиробника підсумовують кредитові обороти за субрахунками 791 «Результат операційної діяльності», 792 «Результат фінансових операцій», 793 «Результат іншої звичайної діяльності», 794 «Результат надзвичайних подій» (рядок 2 Розрахунку).

Відповідно до п.5 Положення 15 дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов’язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов’язковою до повернення (пп.14.1.257 п.14.1 ст.14).

Отже, відсотки по депозиту та безповоротна фінансова допомога включаються до загальної суми доходу при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва, оскільки відповідають умовам визначення доходу. Поворотна фінансова допомога не включається до загальної суми доходу при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва, оскільки така допомога є обов’язковою до повернення у визначений у договорі термін. У разі якщо сума поворотної фінансової допомоги не повертається у визначений у договорі термін, то вона включається до загальної суми доходу при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва.

 

 


 

Нарахування громадянам сум земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності проводиться органами Мндоходів, які видають до 1 липня поточного року.

Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI плата за землю – це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельний податок - обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів ((далі – податок) пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі – орендна плата) (пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться щороку до 1 травня (п. 287.2 ст. 287 ПКУ).

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 ПКУ).

Нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 ПКУ (п. 286.5 ст. 286 ПКУ).

Податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення (п. 287.5 ст. 287 ПКУ).

Згідно з п. 288.7 ст. 288 ПКУ порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог ст. 285 - 287 цього розділу.

При цьому підставою для нарахування орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності є договори оренди земельних ділянок.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни (п. 288.1 ст. 288 ПКУ).

З урахуванням викладеного, нарахування громадянам сум земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності проводиться органами державної податкової служби, які видають до 1 липня поточного року податкові повідомлення-рішення про внесення земельного податку або орендної плати.

Суми земельного податку та орендної плати, зазначені в податкових повідомленнях-рішеннях, підлягають сплаті протягом 60 днів з дня їх вручення.

Разом з цим, слід зауважити, що громадяни, які мають підстави для отримання пільг щодо сплати земельного податку, повинні надати до органів податкової служби документи, що посвідчують їх право на пільгу.

 

 


 

Пільги щодо сплати земельного податку встановлені для ФО.

Відповідно до п. 281.1 ст. 281 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) від сплати земельного податку звільняються:

інваліди першої і другої групи;

фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років;

пенсіонери (за віком);

ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України ”Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;

фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно з п. 281. 2 ст. 281 ПКУ звільнення від сплати податку за земельні ділянки, передбачене для відповідної категорії фізичних осіб п. 281.1 цієї статті, поширюється на одну земельну ділянку за кожним видом використання у межах граничних норм:

для ведення особистого селянського господарства - у розмірі не більш як 2 гектари;

для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): у селах - не більш як 0,25 гектара, в селищах - не більш як 0,15 гектара, в містах - не більш як 0,10 гектара;

для індивідуального дачного будівництва - не більш як 0,10 гектара;

для будівництва індивідуальних гаражів - не більш як 0,01 гектара;

для ведення садівництва - не більш як 0,12 гектара.

 

 


 

ФО, які вийшли на пенсію не за віком (за вислугу років, по інвалідності, в разі втрати годувальника тощо) після досягнення ними пенсійного віку, мають право на пільгу щодо сплати земельного податку за земельні ділянки, що належать їм на правах приватної власності.

Відповідно до п.281.1 ст.281 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) від сплати земельного податку звільняються: інваліди першої і другої групи; пенсіонери (за віком); ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України ”Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”; фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Звільнення від сплати земельного податку за земельні ділянки, передбачене для відповідної категорії фізичних осіб, поширюється на одну земельну ділянку за кожним видом використання у межах граничних норм, встановлено у п. 281.2 ст. 281 ПКУ.

Фізичні особи, які вийшли на пенсію не за віком (за вислугу років, по інвалідності, в разі втрати годувальника тощо) після досягнення ними пенсійного віку, мають право на пільгу щодо сплати земельного податку за земельні ділянки, що належать їм на правах приватної власності.

Право на пільгу щодо сплати земельного податку мають фізичні особи, право власності яких на земельні ділянки посвідчено належними документами та даними державного земельного кадастру. Разом з цим, фізична особа для отримання пільги щодо сплати земельного податку має подати до органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки заяву про надання пільги та документи, що посвідчують право такої особи на пільгу (паспорт, пенсійне посвідчення, тощо).

 

 


 

Дата, до якої СГ повинен сплачувати орендну плати за земельні ділянки державної та комунальної власності у разі припинення (розірвання) договору оренди.

Відповідно до пп.14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (далі – ПКУ) плата за землю – це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі - орендна плата) (пп.14.1.136 п.14.1 ст.14 ПКУ).

Згідно з пп.288.1, 288.2, 288.3 ст.288 ПКУ підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об’єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Відповідно до п.287.1 ст. 287 ПКУ у разі припинення права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у користуванні у поточному році.

Відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України від 06 жовтня 1998 року №161-XIV «Про оренду землі» зі змінами та доповненнями (далі – Закон №161), законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування (ст.4 Закону №161).

Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою (ст.5 Закону №161).

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст.13 Закону №161).

Згідно із ч. четвертою ст.15 Закону №161 невід’ємною частиною договору оренди землі є акт приймання-передачі об’єкта оренди. Передача об’єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі (ст.17 Закону №161).

У разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов’язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця (ч. перша ст.34 Закону №161).

З урахуванням викладеного, документом, що підтверджує повернення земельної ділянки орендодавцю після припинення договору оренди землі є акт приймання-передачі.

Таким чином, у разі припинення або розірвання договору оренди земельної ділянки державної (комунальної) власності орендар повинен сплатити орендну плату за фактичний період перебування землі у користуванні у поточному році, тобто до дати повернення земельної ділянки орендодавцю (відповідному органу виконавчої влади чи відповідній сільській, селищній, міській раді), що підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки.

 

 


 

ЮО - платники ЄП, повинні сплачувати земельний податок на загальних умовах за ставками, визначеними ПКУ, за земельні ділянки під будівлями, переданими в оренду іншим суб’єктами господарювання, у тому числі і за земельні ділянки щодо яких відсутні правовстановлюючі документи.

Відповідно до ст.269, 270 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками земельного податку (далі – податок) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об’єктом оподаткування - земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Статтею 377 Цивільного кодексу України від 16 січня 2001 року № 435-IV зі змінами та доповненнями (далі – ЦКУ) визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

При цьому, при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п.287.6 ст.287 ПКУ).

Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п.287.8 п.287 ПКУ).

Разом з тим, платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності, зокрема, із земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності (пп.4 п.297.1 ст.297 ПКУ).

Одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. У договорі найму сторони визначають розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець (ст.796 ЦКУ).

Плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою (ст.797 ЦКУ).

У разі здійснення юридичними особами діяльності з надання в оренду будівель (споруд, їх частин), у статутах таких осіб повинен бути зазначений такий вид діяльності. При цьому, для здійснення господарської діяльності використовуються саме будівлі (споруди, їх частини), що передаються в оренду.

Таким чином, юридичні особи - платники єдиного податку (незалежно від виду діяльності), повинні сплачувати земельний податок на загальних умовах за ставками, визначеними ПКУ, за земельні ділянки під будівлями (спорудами, їх частинами), переданими в оренду іншим суб’єктами господарювання, у тому числі і за земельні ділянки щодо яких відсутні правовстановлюючі документи.

Для визначення розміру площі та нормативної грошової оцінки земельної ділянки, за яку необхідно сплачувати земельний податок, у разі передачі в оренду частини будівлі (споруди), з врахуванням норми п.286.1 ст.286 ПКУ, суб’єкти господарювання повинні звертатись до відповідних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

 

 


 

У разі відчуження нерухомого майна, або нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку на підставі договору купівлі – продажу, новий власник такого майна сплачує земельний податок, з урахуванням прибудинкової території, - з дати державної реєстрації права власності на таке майно.

Відповідно до п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.8 ст. 287 ПКУ).

Отже, у разі відчуження нерухомого майна (будівлі, споруди (їх частини), або нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку) на підставі договору купівлі – продажу, новий власник такого майна сплачує земельний податок, з урахуванням прибудинкової території (пропорційної частки прибудинкової території), - з дати державної реєстрації права власності на таке майно. Попередній власник сплачує податок за площі під вказаним майном - до дати державної реєстрації права власності нерухомого майно новим власником.

 

 


 

Платники: земельного податку, орендної плати за землі державної та комунальної власності.

Відповідно до пп.14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельний податок - обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (пп.14.1.72 п.14.1 ст.14 ПКУ).

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп.14.1.136 п. 14.1 ст.14 ПКУ).

Власники земельних ділянок - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно (пп.14.1.34 п.14.1 ст.14 ПКУ).

Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (пп.14.1.73 п.14.1 ст.14 ПКУ).

Згідно зі ст.269, 270 ПКУ платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об’єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Статтею 13 Закону України від 06 жовтня 1998 року №161-XIV «Про оренду землі» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 161) визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст.377 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 № 435-IV із змінами та доповненнями до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п.287.6 ст.287 ПКУ).

Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п.287.8 п.287 ПКУ).

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки (п.288.2 ст.288 ПКУ).

Згідно з ст.116 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року №2768-III із змінами та доповненнями (далі - ЗКУ) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗКУ, або за результатами аукціону.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування (ст.4 Закону № 116).

Отже, платниками земельного податку з числа фізичних осіб є власники земельних ділянок, землекористувачі, власники земельних часток (паїв) та власники будівель, споруд (їх частин), нежилих приміщень (їх частин) у багатоквартирних жилих будинках, а платниками орендної плати за землі державної або комунальної власності - фізичні особи, що уклали з відповідним органом місцевого самоврядування (сільською, селищною, міською радою) або органом виконавчої влади договір оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.

При цьому, якщо у договорі оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності визначено, що орендарем є фізична особа – підприємець і земельна ділянка надана для провадження підприємницької діяльності, то на облік у органі державної податкової служби як платник орендної плати за землі державної або комунальної власності береться фізична особа – підприємець.

 

 


 

Щодо визначення класифікації земельних ділянок, нормативної грошової оцінки земельних ділянок, площі земельних ділянок, що передаються в оренду, у тому числі під переданими в оренду будівлями тощо суб’єкту господарювання необхідно звернутись до державного кадастрового реєстратора центрального органу виконавчої влади

Відповідно до п.286.1 ст.286 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону (пп.14.1.42 п.14.1 ст.14 ПКУ).

Згідно із ст.193 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року №2768-III зі змінами та доповненнями (далі - ЗКУ) державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Ведення Державного земельного кадастру здійснюється відповідно до Закону України від 07 липня 2011 року №3613-VI «Про Державний земельний кадастр» із змінами та доповненнями (далі – Закон №3613) (ст.204 ЗКУ).

Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою, зокрема, визначення розміру плати за землю (ст.194 ЗКУ).

Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ст.9 Закон №3613).

Відповідно до ст.15 Закону №3613 до Державного земельного кадастру включаються відомості про земельні ділянки, зокрема: місце розташування; площа; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; нормативна грошова оцінка.

Враховуючи вищенаведене, з питань щодо визначення класифікації земельних ділянок, нормативної грошової оцінки земельних ділянок (частин земельних ділянок), площі земельних ділянок (їх частин), що передаються в оренду, у тому числі під переданими в оренду будівлями, спорудами (їх частинами), нежилими приміщеннями (їх частинами) у багатоповерхових жилих будинках, а також площі земельних ділянок під придбаними спорудами будівлями (їх частинами) і нежилими приміщеннями (їх частинами) у багатоповерхових жилих будинках тощо суб’єкту господарювання необхідно звернутись до державного кадастрового реєстратора центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

 

 


 

Порядок подачі податкової декларації з плати за землю (земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності),  терміни необхідні для подачі тощо у разі зміни протягом року нормативної грошової оцінки землі, функціонального використання землі, зміни розміру орендної плати, настання інших факторів, що впливають на розмір податкового зобов’язання з плати за землю чи виявлення помилок.

Відповідно до п.286.2 ст.286 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст.46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій.

Платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов’язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним (п.286.3 ст.286 ПКУ).

Згідно зі п.286.4 ст.286 ПКУ за нововідведені земельні ділянки або за новоукладеними договорами оренди землі платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.

У разі зміни протягом року об’єкта та/або бази оподаткування платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися такі зміни.

Відповідно до п.50.1 ст.50 ПКУ у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст.102 ПКУ) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов’язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов’язання минулих податкових періодів, зобов’язаний, за винятком випадків, установлених п.50.2 ст.50 ПКУ:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов’язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п’яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов’язання з цього податку. Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Форма Податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) затверджена наказом ДПА України від 24.12.2010 № 1015 (передбачає звітну, нову звітну, уточнюючу декларації).

З урахуванням викладеного, оскільки платник плати за землю (земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності) має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, а також повинен подати податкову декларацію, у разі зміни протягом року об’єкта та/або бази оподаткування, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися такі зміни, то при зміні протягом року грошової оцінки землі, функціонального використання землі, настанні іншої зміни об’єкта та/або бази, що змінюють суму земельного податку за звітний(і) місяць(і), такий платник подає нову звітну податкову декларацію з плати за землю з виправленими показниками за такий(і) звітний(і) місяць(і) протягом 20 календарних днів місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися такі зміни.

Для уточнення податкових зобов’язань з плати за землю (земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності), за податковий (ві) (звітний(і)) період(и), за яким(ми) минув(ли) строк(и) сплати, платник податку може:

подати уточнюючу податкову декларацію з плати за землю;

здійснити виправлення у складі податкової декларації з плати за землю за будь-який наступний податковий період за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов’язання.

 

 


 

Ставки земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження) визначена ст.274 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ).

Відповідно до п.274.1 ст.274 ПКУ cтавка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у ст.272, 273, 276 ПКУ.

Зазначена ставка не поширюється на наступні земельні ділянки:

- земельні ділянки сільськогосподарських угідь (незалежно від місцезнаходження) (ст. 272 ПКУ);

- земельні ділянки, надані на землях лісогосподарського призначення (незалежно від місцезнаходження) (ст.273 ПКУ);

- земельні ділянки, для яких ст.276 ПКУ передбачені особливості встановлення ставок земельного податку.

 

 


 

Дата, з якої необхідно сплачувати земельний податок у разі придбання будівлі, споруди (їх частини), або нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку.

Відповідно до ст.269, 270 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками плати за землю (земельний податок та орендна плата за землі державної та комунальної власності) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об’єктом оподаткування - земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п.287.1 ст.287 ПКУ).

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п.287.6 ст.287 ПКУ).

Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п.287.8 ст.287 ПКУ).

Згідно з п.1, 3 ст.3 Закону України від 01 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» із змінами та доповненнями (далі – Закон №1952) державна реєстрація прав є обов’язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до Закону №1952, виникають з моменту такої реєстрації.

Нерухоме майно - земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення (абз. четвертий ч. першої ст.2 Закону №1952).

Отже, при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

 

 


 

ФОП - платник ЄП, сплачує податок за земельну ділянку, яка надана в установленому порядку ФО (акт на право власності оформлено на ФО) для здійснення господарської діяльності .

Відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо плати земельного податку власниками нежитлових приміщень, платниками єдиного податку - фізичними особами - підприємцями, затвердженої наказом ДПС України від 23.11.2012 № 1051, якщо право власності на земельну ділянку оформлене на фізичну особу (фізичну особу – підприємця) і земельна ділянка використовується ним для провадження господарської діяльності (магазин, СТО тощо), то такий підприємець (платник єдиного податку) звільняється від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку (з врахуванням підпункту 291.5.3 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу).

У разі надання в оренду будівель, споруд або їх частин за договором оренди, одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також яка прилягає до будівлі або споруди, тобто підприємницька діяльність наймодавців провадиться обов’язково за рахунок здачі в оренду майна і земельної ділянки, то така фізична особа – підприємець (власник нежитлового приміщення) теж звільняється від нарахування (сплати) та подання податкової звітності з земельного податку.

 

 


 

СГ (юридичні особи та фізичні особи - підприємці) - платники єдиного податку, які уклали договори оренди землі з органами місцевого самоврядування, є платниками орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з п. 288.1 ст.288 ПКУ підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПКУ визначено, що платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

Враховуючи вищевикладене, суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці) - платники єдиного податку, які уклали договори оренди землі з органами місцевого самоврядування, є платниками орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

 

 


 

ЮО – платники ЄП, що є власниками земельних ділянок або постійними землекористувачами, повинні сплачувати земельний податок на загальних умовах за ставками, визначеними ПКУ, незалежно від виду діяльності, у тому числі надання в оренду нерухомого майна

Відповідно до ст.269, 270 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками плати за землю (земельний податок та орендна плата за землі державної та комунальної власності) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об’єктом оподаткування - земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності, зокрема, із земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності (пп.4 п.297.1 ст.297 ПКУ).

Згідно з ст.796 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року №435-IV зі змінами та доповненнями (далі - ЦКУ) одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. У договорі найму сторони визначають розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець.

Плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою (ст.797 ЦКУ).

У разі здійснення юридичними особами підприємницької діяльності шляхом передачі в оренду будівель (споруд, їх частин), в статутах даних юридичних осіб зазначається, що це є одним з видів або єдиним видом їх діяльності. Отже, саме будівлі (споруди, їх частини) використовуються для здійснення підприємницької діяльності.

Враховуючи вищенаведене, земельні ділянки, на яких розташовані передані в оренду будівлі, (споруди, їх частини), не використовуються для здійснення підприємницької діяльності і при укладенні договорів оренди повинна чітко зазначатись плата за користування земельними ділянками.

Таким чином, юридичні особи – платники єдиного податку, що є власниками земельних ділянок або постійні землекористувачі, за земельні ділянки під будівлями (їх частинами), переданими іншим суб’єктам господарювання, з урахуванням прибудинкової території, повинні сплачувати земельний податок на загальних умовах за ставками, визначеними ПКУ, незалежно від виду діяльності, у тому числі надання в оренду нерухомого майна. У разі передачі в оренду частини будівлі земельний податок обчислюється пропорційно площі, яку передано у оренду.

Для визначення розміру площі та нормативної грошової оцінки земельної ділянки, за яку необхідно сплачувати земельний податок, у разі передачі в оренду частини будівлі (споруди), з врахуванням норми п.286.1 ст.286 ПКУ, власники земельних ділянок та землекористувачі повинні звертатись до відповідних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

 

 


 

Відповідальність, яка перебачена  за несвоєчасну сплату ФО земельного податку або орендної плати

 

Відповідно до ст.269 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Об’єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності (ст.270 ПКУ).

Облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться щороку до 1 травня (п.287.2 ст. 287.2 ПКУ).

Нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу (п.286.5 ст.286 ПКУ).

Згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов’язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган (пп.54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПКУ).

У разі коли сума грошового зобов’язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення (п.58.1 ст. 58 ПКУ).

Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено особисто такій фізичній особі або її законному представникові чи надіслано листом на її адресу за місцем проживання або останнього відомого місця її знаходження з повідомленням про вручення (п.58.3 ст.58 ПКУ).

Якщо пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги в зв’язку відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмовою прийняти податкове повідомлення-рішення, або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходженням фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків, або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. Відповідно до зазначених вище причин невручення вказаних податкових повідомлень-рішень працівник структурного підрозділу, у якому складено таке податкове повідомлення-рішення, на підставі інформації від структурного підрозділу, до функції якого входить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції, або відповідальна особа, визначена керівником податкового органу для виконання таких функцій, у день надходження до податкового органу такої інформації оформляє відповідний акт, де вказує причину, що призвела до неможливості вручення податкового повідомлення-рішення.

Якщо сума грошового зобов’язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов’язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом (п.54.5 ст.54 ПКУ).

Після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов’язання на суму податкового боргу нараховується пеня (пп.129.1.1 п.129.1 ст. 129 ПКУ).

Нарахування пені розпочинається при нарахуванні суми грошового зобов’язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов’язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно із цим Кодексом.

У разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов’язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу (п.126.1 ст.126 ПКУ).

Враховуючи вищезазначене, якщо податкове повідомлення-рішення вручено особисто фізичній особі або її законному представникові чи надіслано листом на її адресу за місцем проживання або останнього відомого місця її знаходження з повідомленням про вручення і фізична особа не сплатила плату за землю, то такій фізичній особі нараховується штраф та пеня. Якщо податкове повідомлення-рішення не вручено фізичній особі чи надіслано листом без повідомлення про вручення, то контролюючий орган нараховує платнику суму земельного податку або орендної плати.

 

 


 

Власник будівлі, споруди (їх частини) повинен сплачувати земельний податок за земельну ділянку, на якій розташована така будівля, споруда, якщо зазначена земельна ділянка належить до земель державної і комунальної власності і передана в оренду іншій особі.

Відповідно до пп.14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) плата за землю – це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку (далі – податок) та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (далі – орендна плата).

Згідно зі ст.269, 270 ПКУ платниками є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об’єктом оподаткування - земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Статтею 377 Цивільного кодексу України від 16 січня 2001 року № 435-IV зі змінами та доповненнями визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п.287.6 ст.287 ПКУ).

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п.286.1 ст.286 ПКУ).

Підставою для нарахування орендної плати за земельні ділянки є договір оренди такої земельної ділянки (п.288.1 ст.288 ПКУ).

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки (п.288.2 ст.288 ПКУ).

Відповідно до ст.7 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» зі змінами та доповненнями (далі – Закон №161) до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку.

Згідно із ст.125 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III зі змінами та доповненнями право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (далі – ЗКУ).

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ст.126 ЗКУ).

Договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці (ст.31 Закону №161).

У разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов’язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором (ст.34 Закону №161).

Отже, якщо орендар земельної ділянки державної і комунальної власності відчужує право власності на будівлю, споруду (її частину), розміщену на орендованій земельній ділянці та не повертає орендодавцю у встановленому порядку зазначену земельну ділянку, то такий орендар є платником орендної плати за землю на підставі укладеного договору оренди землі до дати повернення земельної ділянки орендодавцю (відповідному органу виконавчої влади чи відповідній сільській, селищній, міській раді), що підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки.

Особа, що набула право власності на будівлю, споруду (її частину), до отримання права оренди земельної ділянки (укладення у встановленому законодавством порядку договору оренди землі) повинна відповідно до вимог п.287.6 ст.287 ПКУ сплачувати земельний податок за земельну ділянку, на якій розташована така будівля, споруда (її частина), з урахуванням прибудинкової території.

 

 


 

Органи Міндоходів не недають консультації щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок державної та комунальної власності, внесення змін до існуючих договорів та їх розірвання.

Згідно зі ст.2 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» зі змінами та доповненнями (далі – Закон №161) відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом №161, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до п.288.1 ст.288 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) та ст.24 Закону №161 органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону (ст.16 Закону №161).

Згідно зі ст.116 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року №2768-III із змінами та доповненнями (далі – ЗКУ) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗКУ, або за результатами аукціону.

Відповідно до ст.654 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року

№435-IV із змінами та доповненнями зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Враховуючи вищевикладене, органи ДПС не надають консультації щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок державної та комунальної власності, внесення змін до існуючих договорів оренди та їх розірвання. За консультаціями з вказаних запитань платникам податків необхідно звернутись до відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, з якими укладено договори оренди землі.

 

 


 

Сплачувати до бюджету плату за землю повинні суб’єкти плати за землю (платники) - власники земельних ділянок, постійні землекористувачі, власники будівель, споруд (їх частин), нежилих приміщень (їх частини) у багатоквартирних жилих будинках, а також орендарі.

Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) плата за землю – це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку (далі – податок) та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (далі – орендна плата).

Згідно зі ст. 269, 270 ПКУ платниками податку є, зокрема, власники земельних ділянок та землекористувачі, а об’єктами оподаткування – земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні.

Пунктом 288.2 ст. 288 ПКУ визначено, що платником орендної плати є орендар.

З урахуванням викладеного, сплачувати до бюджету плату за землю повинні суб’єкти плати за землю (платники) - власники земельних ділянок, постійні землекористувачі, власники будівель, споруд (їх частин), нежилих приміщень (їх частини) у багатоквартирних жилих будинках, а також орендарі. Тобто, орендар будівлі, споруди (їх частини), нежитлового приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку не є платником плати за землю до бюджету.

Водночас згідно із ст. 796 Цивільного кодексу України зі змінами та доповненнями (далі – ЦКУ) одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. У договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець.

При цьому статтею 797 ЦКУ визначено, що плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою. Таким чином, під час укладання договору оренди будівлі, споруди (їх частини), нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку за домовленістю сторін до складу орендної плати може бути віднесено плату за користування земельною ділянкою.

 

 


 

Деякі питання щодо нараховуння пені та застосування штрафних санкцій за порушення строків сплати податкового зобов’язання по платі за землю.

Відповідно до п.286.2 ст.286 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст.46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов’язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним (п.286.3 ст.286 ПКУ).

Згідно з п.287.3 ст.287 ПКУ податкове зобов’язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Відповідно до пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПКУ податковий борг - сума узгодженого грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений ПКУ строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов’язання.

Погашення податкового боргу – зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом (пп.14.1.152 п.14.1 ст.14 ПКУ).

Згідно з п.126.1 ст.126 ПКУ у разі якщо платник податків не сплачує, зокрема, узгоджену суму грошового зобов’язання протягом строків, визначених ПКУ, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Отже, якщо податкове зобов’язання з плати за землю, самостійно визначене платником в податковій декларації, не сплачено протягом строків, визначених ПКУ, а погашення податкового боргу відбулося внаслідок подання уточнюючої декларації зі зменшенням суми раніше нарахованого зобов’язання, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу, передбаченого у п.126.1 ст.126 ПКУ, з урахування загального строку затримки сплати суми податкового боргу.

Також, після закінчення встановлених ПКУ строків погашення узгодженого грошового зобов’язання на суму податкового боргу нараховується пеня відповідно до норм ст.129 ПКУ.

 

 


 

Платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації до органу Міндоходу в електронній формі.

Статтею 58 Конституції України передбачено, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до пп. 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення податкових зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» зі змінами та доповненнями податкова звітність може бути надана за добровільним рішенням платника податків податковому органу в електронній формі, за умови реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до п.49.4. ст.49 глави 2 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 (далі - ПКУ) Платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації до органу державної податкової служби в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Виходячи з п.1 розділу XIX «Прикінцеві положення» ПКУ ст.49.1 набирає чинності з 1 січня 2011 року.

Враховуючи вищенаведене, платники податків яких віднесено до великих та середніх, можуть подати податкову звітність за 2010 рік до органу ДПС на паперових носіях.

 

 


 

Порядок подання копій податкових декларацій (розрахунків) до органу Міндоходу, у разі коли платник податків подає податкові декларації (розрахунки) у електронному вигляді до одного органу Міндоходу, а ПКУ передбачено подання копій відповідних декларацій (розрахунків) до іншого органу Міндоходу.

У разі подання платником податків податкової декларації в електронному вигляді до одного органу ДПС та необхідності надіслати копію цієї декларації до іншого органу ДПС відповідно до норм Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ, то платник податків формує програмним забезпеченням, яким він користується копію звіту та вказує код органу ДПС куди надсилається ця копія.

Для цього у формат електронного документа, затверджений наказом ДПА України від 03.05.2006 №242 внесені зміни наказом ДПА України від 11.02.2011 №90. Вказані зміни розміщені на офіційному сайті Міндоходів (www.minrd.gov.ua) в рубриці Електронна звітність/Платникам податків про електронну звітність/Нормативне забезпечення/.

Дана можливість формувати копію декларації реалізована в програмному забезпеченні «Системи формування та надання до органів ДПС засобами телекомунікаційного зв’язку податкової звітності, податкових накладних та реєстрів податкових накладних в електронному вигляді» та «Допоміжні компоненти для забезпечення роботи програмного забезпечення «Система формування податкової звітності», починаючи з версії 1.30, яке можливо безоплатно отримати в органі ДПС за місцем реєстрації платника податків або на офіційному сайті-сайті Міндоходів (www.minrd.gov.ua) a у розділі Електронна звітність/Платникам податків про електронну звітність/Програмне забезпечення.

 

 


 

Звіти, які може подати в електронному вигляді ЮО, ФО, ФОП.

Підпунктом «в» п.49.3. ст.49 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями передбачено, що податкова декларація подається засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Реєстр форм звітних документів платників податків юридичних та фізичних осіб для занесення до електронної бази звітних документів Міндоходів та оновлені версії форм податкової звітності можна знайти на офіційному веб-сайті Міндоходів (www.minrd.gov.ua) в рубриці Головна/Eлектронна звітність/Платникам податків про електронну звітність/Інформаційно-аналітичне забезпечення/Реєстр електронних форм податкових документів.

Програмне забезпечення для передачі звітності в електронному вигляді можна знайти на офіційному веб-сайті Міндоходів (www.minrd.gov.ua) в рубриці Eлектронна звітність/Платникам податків про електронну звітність/Програмне забезпечення.

У разі виникнення питань щодо формування та передачі звітності в електронному вигляді платник податків може звернутись до органів ДПС за місцем своєї реєстрації (повний перелік осіб відповідальних за надання допомоги в інсталяції ОПЗ в розрізі районних ДПІ можна знайти на офіційному веб-сайті Міндоходів в тій же рубриці).

 

 


 

Про подання звітності на паперових носіях, якщо така звітність подається в електронному вигляді на магнітних дисках, флеш-картах, компакт-дисках.

Відповідно до п.49.3 ст.49 розділу ІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено ПКУ, в один із таких способів:

а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;

б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

в) засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації до органу державної податкової служби в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством (п.49.4 ст.49 ПКУ).

Згідно із п.4 розділу ІІ Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв’язку (далі – Інструкція), затвердженої наказом ДПА України від 10.04.08 №233, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16.04.08 за №320/15011, податкові документи в електронному вигляді з обов’язковими реквізитами (у тому числі з електронним цифровим підписом платника податків (його посадових осіб)), подані відповідно до цієї Інструкції, згідно із законодавством є оригіналами, мають юридичну силу, повинні зберігатися та можуть використовуватися під час судового або досудового вирішення спорів.

Пунктом 5 розділу ІІ Інструкції визначено, що у разі подання податкового документа в електронному вигляді платник податків має право не подавати податкові документи на паперових носіях.

Тобто, якщо платник податків подає до органів державної податкової служби податкову звітність в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв’язку з накладанням електронного цифрового підпису, то роздруковані оригінали на паперових носіях не додаються.

Якщо платник податків подає оригінали документів податкової звітності на паперових носіях, то, за бажанням, може надати копії таких документів в електронному вигляді на електронних носіях (магнітних дисках, флеш-картах, компакт-дисках).

 

 


 

Про необхідність застосовувати РРО при здійсненні розрахунків через платіжний термінал, та обов’язкові реквізити які при цьому повинен містити фіскальний касовий чек.

Відповідно до п. 1 ст. 3 Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон) суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов’язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій (далі – РРО) з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Згідно зі ст. 2 Закону розрахунковий документ - це документ установленої форми та змісту(касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), який підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку РРО або заповнений вручну.

Підпунктом 1.4 п. 1 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30.04.10 №223, визначено, що сліп - це паперовий документ, який підтверджує здійснення операції з використанням платіжної картки й містить набір даних щодо цієї операції та реквізити платіжної картки. Тобто, сліп у розумінні Закону не є розрахунковим документом.

Відповідно до пп. 3.6 п. 3 Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом ДПА України від 01.12.2000 №614, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.02.01 за № 105/5296 із змінами та доповненнями, у разі застосування при проведенні розрахунків з використанням платіжної картки платіжного терміналу, з’єднаного або поєднаного з реєстратором розрахункових операцій, касовий чек повинен додатково містити такі обов’язкові реквізити:

реквізити платіжної картки (допустимі правилами безпеки платіжної системи), перед якими друкуються великі літери «ПК»;

напис «Код авт.» та код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі, крім випадків, коли правила розрахунків платіжної системи передбачають складання розрахункових документів із застосуванням платіжних карток без виконання процедур авторизації;

підпис касира та підпис держателя платіжної картки (якщо це передбачено правилами платіжної системи) в окремих рядках, перед якими друкуються відповідно написи «Касир» та «Держатель ПК».

Отже, при здійсненні розрахунків у безготівковій формі із застосуванням платіжних карток (з використанням платіжного терміналу поєднаного з РРО) суб’єкт господарювання повинен проводити розрахункові операції через належним чином зареєстрований РРО із роздрукуванням відповідних розрахункових документів, крім суб’єктів господарювання, які згідно з чинним законодавством можуть не застосовувати РРО при розрахунках за продані товари та надані послуги.

Сліп у розумінні Закону не є розрахунковим документом.

 

 


 

Про порядок примусового скасування реєстрації РРО.

Згідно з п.2.12 р.2 Порядку реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом ДПА України від 01.12.2000 № 614 із змінами і доповненнями (далі - Порядок) примусове скасування реєстрації реєстратора розрахункових операцій (далі – РРО) здійснюється у таких випадках:

по закінченні терміну служби, установленого в технічній документації на РРО;

по закінченні визначених чинним законодавством термінів виведення з експлуатації РРО;

у разі скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання (далі – СГ), прийняття судом рішення про ліквідацію або банкрутство підприємства, на підставі документів про відсутність СГ за місцезнаходженням (місцем проживання) більше 3 місяців;

при застосуванні РРО не за сферою застосування, визначеною Державним реєстром реєстраторів розрахункових операцій;

при виявленні невідповідності конструкції та (або) програмного забезпечення РРО модифікації, включеній до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій.

Згідно з п.2.13 р.2 Порядку у випадках, передбачених абз. другим і третім п.2.12 р.2 Порядку, орган ДПС за місцем реєстрації РРО повинен попередити СГ за місяць до настання терміну про необхідність скасування реєстрації РРО. Якщо СГ не виконує дій, передбачених п.2.11 р.2 Порядку, або його немає за місцезнаходженням (місцем проживання), то через місяць після виникнення обставин, визначених п.2.12 р.2 Порядку, у Книзі реєстраторів розрахункових операцій здійснюється відповідний запис, після чого реєстрація РРО вважається скасованою.

Відповідно до п.2 Порядку Технічного обслуговування та ремонту реєстраторів розрахункових операцій, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 12 травня 2004 року №601, строк служби - строк, протягом якого виробник (постачальник) гарантує працездатність реєстратора розрахункових операцій, у тому числі комплектувальних виробів та його складових частин, збереження інформації у фіскальній пам’яті за умови дотримання користувачем вимог експлуатаційних документів. Строк служби реєстраторів розрахункових операцій встановлює виробник цієї продукції.

У випадку якщо виробником (постачальником) не встановлено строку служби (а це здебільшого стосується старих моделей касових апаратів), слід керуватися нормою щодо семирічного з моменту введення в експлуатацію, але не більше дев’яти років від дати випуску, строку служби апарата.

 

 


 

Про порядок скасування помилково проведеної суми через РРО та дані суми які відображаються в Звіті про використання РРО .

Відповідно до п.4.7 р.4 Порядку реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.12.2000 № 614 із змінами і доповненнями (далі - Порядок), скасування помилково проведеної через реєстратор розрахункових операцій (далі - РРО) суми розрахунку здійснюється шляхом реєстрації від’ємної суми тільки в разі забезпечення алгоритмом роботи РРО окремого накопичення у фіскальній пам’яті від’ємних сум розрахунків. Якщо РРО не забезпечує такого накопичення, то дозволяється реєструвати видачу коштів (скасування помилкової суми) за допомогою операції «службова видача», крім цього, як передбачено п.4.8 р.4 Порядку при скасуванні помилково проведеної через РРО суми розрахунку необхідно скласти акт, де вказуються дані про помилкову суму та реквізити розрахункового документа.

В акті необхідно зазначити:

дані документа, що встановлює особу покупця, який повертає товар (відмовляється від послуги);

відомості про товар (послугу);

суму виданих коштів;

номер, дату і час видачі розрахункового документа, який підтверджує купівлю товару (отримання послуги).

Такий самий акт складається при скасуванні помилково проведеної через РРО суми розрахунку, де вказуються дані про помилкову суму та реквізити розрахункового документа. Акти про видачу коштів та акти про скасування помилково проведеної через РРО суми розрахунку передаються до бухгалтерії суб’єкта господарювання (далі – СГ) і зберігаються протягом 3 років. У разі відсутності у СГ бухгалтерії зазначені акти підклеюються на останній сторінці відповідної книги обліку розрахункових операцій.

Згідно з п.5 Інструкції із заповнення «Звіту про використання реєстраторів розрахункових операцій та книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок)» за формою № ЗВР-1, наведеного у додатку 2 до Порядку подання звітності, пов`язаної із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій або використанням книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок), затвердженого наказом ДПА України від 01.12.2000 № 614 із змінами і доповненнями, якщо протягом звітного місяця через реєстратор розрахункових операцій були зареєстровані помилково введені суми, то ці суми не включаються до граф 4 - 7. За бажанням СГ до Звіту можна додати пояснювальну записку щодо помилково введених сум.

 

 


 

Порядок перереєстрації РРО з метою використання його в іншій господарській одиниці.

Відповідно до п.2.9 р.2 Порядку реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом ДПА України від 01.12.2000 № 614 зі змінами та доповненнями (далі - Порядок), для перереєстрації реєстратора розрахункових операцій (далі – РРО) з метою використання його в іншій господарській одиниці суб’єкт господарювання подає до органу ДПС за місцем реєстрації РРО заяву довільної форми, у якій зазначена сфера застосування РРО, реєстраційне посвідчення з відміткою, при потребі, про зняття РРО з обліку, а також визначені п.2.3 р.2 Порядку документи на господарську одиницю.

Пунктом 2.3 р.2 Порядку визначено, що при реєстрації РРО, зокрема, необхідно надати дозвіл місцевого органу виконавчої влади на розміщення господарської одиниці (договору оренди, іншого документа на право власності або користування господарською одиницею) та його копію, завірену відповідним чином; для реєстрації резервного РРО слід надати такі документи на кожну господарську одиницю, де буде використовуватися РРО.

 

 


 

Порядок дії особи, яка здійснює розрахунки, якщо через РРО  якщо замість операції продажу товару помилково проведена операція повернення цього ж товару.

Згідно з п.1 та п.2 ст.3 Закону України від 06 липня 1995 року №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» із змінами та доповненнями суб’єкти господарювання (далі - СГ), які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов’язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій та видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції.

Відповідно до п.4.7 р.4 Порядку реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом ДПА України від 02.12.2000 №614 (далі – Порядок № 614), реєстрація видачі коштів у разі повернення товару (відмови від послуги, прийняття цінностей під заставу, виплати виграшів у державні лотереї та в інших випадках) або скасування помилково проведеної через РРО суми розрахунку здійснюється шляхом реєстрації від’ємної суми тільки в разі забезпечення алгоритмом роботи РРО окремого накопичення у фіскальній пам’яті від’ємних сум розрахунків. Якщо РРО не забезпечує такого накопичення, то дозволяється реєструвати видачу коштів (скасування помилкової суми) за допомогою операції «службова видача». Забороняється реєструвати через РРО від’ємні суми з використанням операції «сторно».

Пунктом 4.8 р.4 Порядок № 614 передбачено, що якщо сума коштів, виданих при поверненні товару чи рекомпенсації раніше оплаченої послуги, перевищує 100 гривень, то матеріально відповідальна особа господарської одиниці або особа, яка безпосередньо здійснює розрахунки, повинна скласти акт про видачу коштів. В акті необхідно зазначити: дані документа, що встановлює особу покупця, який повертає товар (відмовляється від послуги), відомості про товар (послугу), суму виданих коштів, номер, дату і час видачі розрахункового документа, який підтверджує купівлю товару (отримання послуги).

Такий самий акт складається при скасуванні помилково проведеної через РРО суми розрахунку, де вказуються дані про помилкову суму та реквізити розрахункового документа. Акти про видачу коштів та акти про скасування помилково проведеної через РРО суми розрахунку передаються до бухгалтерії СГ і зберігаються протягом 3 років. У разі відсутності у СГ бухгалтерії зазначені акти підклеюються на останній сторінці відповідної книги обліку розрахункових операцій.

Таким чином, якщо особою, яка здійснює розрахунки, замість операції продажу товару через РРО помилково проведена операція повернення цього ж товару, то з метою видачі особі, яка отримує товар, розрахункового документу на повну суму проведеної операції слід провести на РРО операцію продажу товару. Крім того, слід скласти акт про скасування помилково проведеної через РРО операції.

 

 


 

Проводення через РРО попередньої оплати за товар, реалізацію товару з «відстроченням платежу», остаточного розрахунку та повернення готівки.

Відповідно до ст.2 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» із змінами та доповненнями (далі – Закон) розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Відповідно до п.1 та п.11 ст.3 Закону суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, зобов’язані:

проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані в установленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій;

проводити розрахункові операції через РРО з використанням режиму попереднього програмування найменування, цін товарів (послуг) та обліку їх кількості.

Таким чином, розрахункові операції при проведенні розрахунків за відстроченими платежами повинні проводитись через РРО з використанням режиму попереднього програмування «погашення кредиту».

Отже, остаточний розрахунок готівкою за відстроченим платежем має бути проведений через РРО з використанням режиму попереднього програмування найменування, цін товарів (послуг) та обліку їх кількості.

Відповідно до п.4.7 р.4 Порядку реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом ДПА України від 01.12.2000 № 614 із змінами і доповненнями, реєстрація видачі коштів у разі повернення товару проведеної через РРО здійснюється шляхом реєстрації від’ємної суми тільки в разі забезпечення алгоритмом роботи реєстратора розрахункових операцій окремого накопичення у фіскальній пам’яті від’ємних сум розрахунків. Якщо РРО не забезпечує такого накопичення, то дозволяється реєструвати видачу коштів (скасування помилкової суми) за допомогою операції «службова видача».

Лист ДПА України від 20.05.2006 №5650/6/23-8019.

 

 

 


 

Відповідальність, яка передбачена за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД.

Порядок розрахунків в іноземній валюті при здійсненні експортно-імпортних операцій та відповідальність за недотримання термінів розрахунків визначено Законом України від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (далі – Закон №185). Зокрема, згідно зі ст.4 Закону №185 порушення резидентами строків, передбачених ст.1 і 2 Закону №185 або встановлених Національним банком України відповідно до ст.1 і 2 Закону №185, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

У разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені ст.1 і 2 Закону №185 або встановлені Національним банком України відповідно до ст.1 і 2 Закону №185, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.

У разі прийняття судом рішення про відмову в позові повністю або частково або припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову без розгляду строки, передбачені ст. 1 і 2 Закону №185 або встановлені Національним банком України відповідно до ст.1 і 2 Закону №185, поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці строки було зупинено.

У разі прийняття судом рішення про задоволення позову пеня за порушення строків, передбачених ст.1 і 2 Закону №185 або встановлених Національним банком України відповідно до ст.1 і 2 Закону №185, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом.

Державні податкові інспекції вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену цією статтею.

 


 

Щодо справляння державного мита з громадян, власників земельних часток, яким виділили в натурі земельні ділянки.

Відповідно до п. 45 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993р. № 7-93 “Про державне мито” із змінами та доповненнями, громадяни, власники земельних часток (паїв), яким виділили в натурі (на місцевості) земельні ділянки, за посвідчення договорів міни земельних ділянок звільняються від сплати державного мита.

 


 

Здійснення розрахунків між резидентами та нерезидентами в межах торговельного обороту.

Відповідно до ст.7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» зі змінами та доповненнями (далі - Декрет) у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовуються як засіб платежу іноземна валюта та грошова одиниця України - гривня. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки в порядку, установленому Національним банком України.

При цьому, п.3 постанови правління Національного банку України від 28 травня 2012 року №209 «Про врегулювання питань щодо використання гривні в розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту» встановлено, що розрахунки в гривні між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту (розрахунки за експорт/імпорт товарів) здійснюються через уповноважені банки без індивідуальних ліцензій Національного банку України з урахуванням вимог Положення про відкриття та функціонування в уповноважених банках України рахунків банків-кореспондентів в іноземній валюті та в гривнях, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 26 березня 1998 року №118, постанови Правління Національного банку України від 30 грудня 2003 року №597 «Про переказування коштів у національній та іноземній валюті на користь нерезидентів за деякими операціями», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05.02.2004 за № 159/8758 (зі змінами), та Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року №492, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.12.2003 за №1172/8493 (зі змінами).

 


 

Громадяни України, звільняються від сплати державного мита, за видачу їм документів на право виїзду за кордон, пов’язаний з тяжкою хворобою із смертю або відвідинами могил близьких родичів.

Відповідно до п. 22 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993р. № 7-93 “Про державне мито” із змінами та доповненнями, від сплати державного мита звільняються громадяни України за видачу їм документів на право виїзду за кордон, якщо виїзд пов’язаний із смертю або відвідинами могил близьких родичів, а також за видачу документів про запрошення в Україну осіб у зв’язку із смертю або тяжкою хворобою близьких родичів.

 


 

Терміни розрахунків за експортно-імпортними операціями у сфері ЗЕД.

Згідно зі ст. 1. Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 185) виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку (ст. 2 Закону № 185).

Разом з цим, відповідно до змін, внесених Законом України від 06 листопада 2012 року №5480-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення інструментів впливу на грошово-кредитний ринок» до Закону № 185, які набрали чинності з 17.11.2012, Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цих статей.

Зокрема, пунктом 1 постанови Правління Національного банку України від 14 травня 2013 року № 163 «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті», яка набрала чинності 20.05.2013, встановлено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону № 185, повинні здійснюватися у строк, що не перевищує 90 календарних днів.

З урахуванням викладеного, починаючи з 20.05.2013 на період до шести місяців розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів (робіт, послуг), передбачені в статтях 1 та 2 Закону № 185, повинні здійснюватися у строк, що не перевищує 90 календарних днів.

 


 

Особи, які не досягли 16-річного віку за видачу їм документа на виїзд за кордон звільняються від сплати державного мита.

Відповідно до п.25 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993р. №7-93 “Про державне мито” із змінами та доповненнями особи, які не досягли 16-річного віку, звільняються від сплати державного мита за видачу їм документа на виїзд за кордон.

 


 

При відсутності коштів та майна за межами України, та при вчасно встановлені терміни розрахунків в сфері ЗЕД, декларацію про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту, можна не подавати.

Декларування валютних цінностей, доходів та майна здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності за формою Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 25.12.95 №207 (далі - Декларація).

Виходячи зі змісту Декларації, кошти та майно, що знаходяться за межами України з порушенням термінів розрахунків, встановлених статтями 1 і 2 Закону України від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР ”Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” відображаються у розділах II – III Декларації.

Крім того, у зазначених розділах зазначаються вкладення на рахунках відкритих в іноземних банках, до статутних фондів іноземних підприємств за кордоном, тощо та інше майно.

Інформація про проведені поточні операції у сфері зовнішньоекономічної діяльності, по яких не порушено законодавчо встановлені строки розрахунків, так і інформація про валютні кошти та товари, повернуті з порушенням законодавчо встановлених термінів відображаються у розділі V Декларації, який носить лише інформаційний характер.

Отже, суб’єкт підприємницької діяльності подає Декларацію у випадку коли валютні кошти або майна знаходяться за межами України, у тому числі з порушенням встановлених законодавством строків розрахунків в сфері ЗЕД.

Таким чином, у разі відсутності коштів та майна за межами України, та у разі якщо розрахунки здійснюються у встановлені законодавством строки, і при цьому заповнюється тільки V розділ Декларації, суб’єкт підприємницької діяльності може не подавати Декларацію про валютні цінності, доходи та майно, що належить резиденту України і знаходяться за її межами.

 


 

Щодо справляння державного мита з НБУ

Відповідно до п.29 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993р. №7-93 “Про державне мито” із змінами та доповненнями від сплати державного мита звільняється Національний банк України та його установи, за винятком госпрозрахункових.

 


 

Громадяни України та іноземні громадян за видачу документів для в’їзду в Україну та виїзду з України звільнені від сплати державного мита.

Відповідно до п. 24 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993р. № 7-93 “Про державне мито” із змінами та доповненнями громадяни України та іноземні громадяни звільняються від сплати державного мита за видачу документів для в’їзду в Україну та виїзду з України, якщо на умовах взаємності передбачено звільнення від сплати державного мита відповідними міжнародними угодами, укладеними між Україною та іншими державами, а також громадянами інших держав, які виконують функції почесних консулів України.

 


 

Фонди які звільнено від сплати державного мита

Відповідно до п.34 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993р. №7-93 “Про державне мито” із змінами та доповненнями від сплати державного мита звільняються Пенсійний фонд України, його підприємства, установи й організації; Фонд України соціального захисту інвалідів і його відділення; органи Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

 


 

Іноземців, яким Україна надала право притулку, та осіб, прирівняних до них, членів їхніх сімей та їхніх дітей звільнено від сплати державного мита

Відповідно до п.23 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993р. № 7-93 “Про державне мито” із змінами та доповненнями іноземці, яким Україна надала право притулку, та особи, прирівняні до них, члени їхніх сімей та їхні діти звільняються від сплати державного мита за видачу їм документів на виїзд за кордон.

 


 

Щодо справляння державного мита, якщо продаж нерухомого майна, яке знаходиться у власності ЮО, здійснюється через товарну біржу.

Справляння державного мита в Україні регулюється Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» із змінами і доповненнями (далі - Декрет).

Статтею 1 зазначеного Декрету встановлено, що платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.

Перелік найменувань документів і дій, з яких сплачується державне мито наведено у ст. 2 Декрету, а розміри ставок державного мита – у ст. 3 Декрету.

Згідно із пп. «р» п. 6 ст. 3 Декрету за операції, що здійснювалися на товарних, сировинних й інших біржах, крім валютних, з моменту введення в дію Декрету i до 2 червня 1999 року державне мито стягувалося в таких розмірах:

з угоди на суму до 1млн. крб. – 0,5 % суми зазначеної в угоді;

на суму від 1 до 10 млн. крб. – 0,25 %;

на суму понад 10 млн. крб. – 0,1 %.

Законом України від 23 березня 1999 року № 539-XIV «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до пп. „р” п. 6 ст. 3 Декрету, якими передбачено, що за операції, які здійснюються на товарних біржах з продажу житлових будинків, квартир, кімнат, дач, садових будинків, гаражів, а також інших об’єктів нерухомого майна, які перебувають у власності громадянина-продавця, крім операцій з примусового відчуження такого майна у випадках, передбачених законами України, державне мито справляється в розмірі 1 відсотка фактичної вартості укладеної угоди, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожну укладену угоду.

Тобто, здійснювати операції щодо відчуження нерухомого майна на товарних біржах має право виключно громадянин – продавець, який є власником цього майна.

Таким чином, окремої ставки державного мита при продажу на товарних біржах нерухомого майна, яке належить на правах власності юридичній особі, нормами Декрету не передбачено.

 


 

Термін подання Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України.

Статтею 1 Указу Президента України від 18 червня 1994 року №319/94 «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами» встановлено обов’язковість щоквартального декларування суб’єктами підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, наявності належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України.

Пунктом 2 наказу Міністерства фінансів України від 25.12.95 №207 «Про затвердження форми Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами» (далі – Наказ №207) встановлено, що декларування валютних цінностей, доходів та майна здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності за наведеною формою в регіональних відділеннях Національного банку України та в державних податкових інспекціях за місцем знаходження суб’єктів підприємницької діяльності.

Згідно з абз. другим п.5 Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 року №419 (далі – Порядок №419), квартальна або річна фінансова звітність подається підприємствами органові державної податкової служби у строки, передбачені для подання декларації з податку на прибуток підприємств.

Пунктом 152.9 ст.152 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ) встановлено, що для платників податку на прибуток базовим податковим (звітним) періодом є календарний квартал.

За базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу, податкові декларації подаються протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (пп.49.18.2 п.49.18 ст.49 ПКУ)

Якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем (п.49.20 ст.49 ПКУ).

Таким чином, Декларація про валютні цінності, доходи та майно, що належить резиденту України і знаходяться за її межами, суб’єктами підприємницької діяльності подається протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу.

 


 

Подача СГ електронному вигляді Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами .

Загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису визначені Інструкцією з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв’язку, затвердженою наказом ДПА України від 10.04.2008 №233.

Реєстр форм звітних документів платників податків юридичних та фізичних осіб для занесення до електронної бази звітних документів та оновлені версії форм податкової звітності можна знайти на офіційному веб-сайті Міндоходів (www.minrd.gov.ua) в рубриці Головна/Eлектронна звітність/Платникам податків про електронну звітність/Інформаційно-аналітичне забезпечення/Реєстр електронних форм податкових документів. У зазначений реєстр зокрема включені Декларація про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту і знаходяться за її межами (далі - Декларація), Довідка про проведення декларування валютних цінностей, доходів та майна, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, Довідка про відсутність за межами України валютних та майна. Тобто суб’єкт господарювання має можливість подати до органу ДПС зазначені вище документи в електронному вигляді.

Разом з тим, відповідно до порядку подання суб’єктами підприємницької діяльності Декларації та отримання ними довідки про проведення декларування, передбаченого спільним листом Національного банку України та ДПА України від 17.04.2003 №28-311/1929-2823, №3368/5/23-5316, суб’єкт підприємницької діяльності подає до податкового органу за своїм місцезнаходженням Декларацію у двох примірниках, один із яких залишається у податковому органі, а другий - зі штампом податкової інспекції та підписом відповідальної особи подається до територіального управління Національного банку України (далі - НБУ) за своїм місцезнаходженням. Лише після отримання Декларації територіальне управління НБУ видає довідку про проведення декларування, яка засвідчується підписом начальника (заступника начальника) територіального управління Національного банку України та відбитком печатки відповідного територіального управління.

Зазначену довідку суб’єкт підприємницької діяльності подає до органу податкової служби, до якого попередньо була подана Декларація, для засвідчення підписом начальника відповідної податкової інспекції або його заступника та відбитком печатки.

Засвідчена та скріплена печатками територіального управління НБУ і державної податкової інспекції довідка є підставою для прийняття до митного оформлення експортно-імпортних вантажів, проведення суб’єктами підприємницької діяльності розрахунків за зовнішньоекономічними договорами через уповноважені банки України, а також здійснення інших видів зовнішньоекономічної діяльності.

Процедура реєстрації в органах державної податкової служби довідок про відсутність у них валютних цінностей та майна за межами України врегульована спільним листом НБУ, ДПА України, Держмитслужби України «Щодо подання Декларації про валютні цінності та майно» від 09.01.1998 №13-226/53-188, №206/10/22-0117, №11/3-247. Зазначена довідка є підставою для прийняття до митного оформлення експортно-імпортних вантажів, проведення банківських операцій з валютними цінностями уповноваженими банками України, а також здійснення інших видів зовнішньоекономічної діяльності та має бути засвідчена підписом начальника відповідної податкової інспекції або його заступника та відбитком печатки.

 


 

Роз’яснення про 90 - денний строк розрахунків який поширюється на експортні операції, по яких оформлюються вантажні митні декларації продукції, що експортуються.

Відповідно до Закону України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічний договір (контракт) це матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

При цьому, порядок розрахунків в іноземній валюті та порядок відліку законодавчо встановленого строку розрахунків регулюється Законом України від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» зі змінами та доповненнями (далі - Закон №185).

Так, відповідно до частини першої ст.1 Закону №185 виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності.

Частиною першою статті 2 Закону №185 передбачено, що імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Тобто, при здійсненні експортних операцій відлік законодавчо встановленого строку розрахунків розпочинається з наступного календарного дня після дня оформлення митної декларації або підписання акта (іншого документа), при імпортних - з наступного календарного дня після дня здійснення авансового платежу, виставлення векселя на користь постачальника товару, що імпортується, або при застосуванні розрахунків у формі документарного акредитива з моменту здійснення банком платежу на користь нерезидента.

Разом з цим, відповідно до ст.1 та ст.2 Закону №185 Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цих статей.

Зокрема, пунктом 3 постанови Правління Національного банку України від 16 листопада 2012 року №475 «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті», яка набрала чинності 19.11.2012, встановлено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону №185, повинні здійснюватися у строк, що не перевищує 90 календарних днів

З урахуванням викладеного, 90 - денний строк розрахунків поширюється на експортні (імпортні) операції, по яких оформлення вантажної митної декларації продукції, що експортується, та підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг (здійснення авансових платежів, виставлення векселя на користь постачальника товару, що імпортується, або при застосуванні розрахунків у формі документарного акредитива), проведені починаючи з 19 листопада 2012 року (включно), незалежно від того, коли були укладені зовнішньоекономічні контакти, на підставі яких здійснюються зазначені операції.

 


 

Дані, які відображаються в р.V ”Інформаційні відомості” Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами.

Декларування валютних цінностей, доходів та майна здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності за формою Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 25.12.95 N 207.

У розділах II - III зазначеної Декларації відображаються валютні кошти та товари, що знаходяться за межами України з порушенням термінів розрахунків, встановлених статтями 1 і 2 Закону України від 23.09.94 N 185/94-ВР ”Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”.

Розділ V Декларації «Інформаційні відомості» носить інформаційний характер. В даному розділі відображаються дані про проведені поточні операції у сфері зовнішньоекономічної діяльності, зокрема про експортні операції (вартість експортованих товарів (робіт, послуг), отриману експортну виручку, у тому числі з порушенням законодавчих строків), імпортні операції (суму коштів, перераховану за імпортний товар (роботи, послуги), вартість імпортного товару, у тому числі поставленого з порушенням законодавчих строків), бартерні ЗЕД - операції, давальницькі ЗЕД - операції. Цей розділ Декларації заповнюється наростаючим підсумком.

Слід зазначити, що інформація про валютні цінності, яка міститься в розділі V Декларації не тягне за собою застосування фінансових санкцій.

 


 

Порядок подання до органів Міндоходів довідки про проведення декларування валютних цінностей, доходів та майна, що належать резиденту України і знаходяться за її межами.

Відповідно до ст. 1 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами» від 18 червня 1994 року №319/94 зі змінами та доповненнями (далі - Указ), встановлено обов’язковість щоквартального декларування суб’єктами підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, наявності належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України.

Порядок подання суб’єктами підприємницької діяльності Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами (далі - Декларація), та отримання ними довідки про проведення декларування за встановленою формою передбачено спільним листом Національного банку України та ДПА України від 17.04.03 №28-311/1929-2823, №3368/5/23-5316.

Згідно із зазначеним листом Декларація подається до державної податкової інспекції за місцезнаходженням суб’єкта підприємницької діяльності у двох примірниках. Один примірник залишається в державній податковій інспекції для обліку та контролю, а на другому - ставиться штамп ДПІ і підпис відповідальної особи, до якої подано Декларацію.

Суб’єкт підприємницької діяльності подає Декларацію зі штампом ДПІ та підписом відповідальної особи до територіального управління Національного банку України за своїм місцезнаходженням. Після отримання Декларації територіальне управління Національного банку України видає довідку про проведення декларування, яка засвідчується підписом начальника (заступника начальника) територіального управління Національного банку України та відбитком печатки відповідного територіального управління.

Зазначену довідку суб’єкт підприємницької діяльності подає державній податковій інспекції, до якої попередньо була подана Декларація, для засвідчення підписом начальника відповідної інспекції або його заступника та відбитком печатки.

Засвідчена та скріплена печатками територіального управління Національного банку України і державної податкової інспекції довідка є підставою для прийняття до митного оформлення експортно-імпортних вантажів, проведення суб’єктами підприємницької діяльності розрахунків за зовнішньоекономічними договорами через уповноважені банки України, а також здійснення інших видів зовнішньоекономічної діяльності.

Враховуючи те, що відповідно до Указу декларуванню підлягає лише наявність у резидентів валютних цінностей та майна, які перебувають за межами України, Декларації подають лише ті суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності, які мають валютні цінності та майно за межами України.

Водночас на вимогу суб’єктів підприємницької діяльності, які планують здійснення зовнішньоекономічної діяльності та не мають валютних цінностей i майна за межами України, державні податкові органи реєструють видані такими суб’єктами довідки про відсутність у них валютних цінностей та майна за межами України. Форму довідки про відсутність за межами України валютних цінностей та майна затверджено спільним листом Нацбанку України, ДПА України, Держмитслужби України «Щодо подання Декларації про валютні цінності та майно» від 09.01.98 №13-226/53-188, №206/10/22-0117, №11/3-247. Довідка заповнюється в двох примірниках, при цьому другий примірник залишається в державній податковій інспекції для обліку та контролю.

Терміни реєстрації довідки про проведення декларування валютних цінностей, доходів та майна, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, та довідки про відсутність у суб’єкта підприємницької діяльності валютних цінностей та майна за межами України встановлені у листі ДПС України від 25.01.12 №2351/7/22-3317, а саме протягом 5 робочих днів.

 


 

Документи, які подаються до органу Міндоходу для реєстрації довідки про відсутність валютних цінностей та майна за межами України.

Процедура реєстрації в органах державної податкової служби довідок про відсутність у них валютних цінностей та майна за межами України (далі – довідка) врегулювана спільним листом Нацбанку України, ДПА України, Держмитслужби України «Щодо подання Декларації про валютні цінності та майно» від 09.01.98 №13-226/53-188, №206/10/22-0117, №11/3-247 (далі – спільний лист).

Зокрема, суб’єкти підприємницької діяльності, які планують здійснення зовнішньоекономічної діяльності та не мають валютних цінностей та майна за межами України, складають довідку у двох примірниках за формою приведеною у спільному листі, та подають її для реєстрації до державної податкової адміністрації за своїм місцезнаходженням. При цьому подання разом з довідкою інших документів до державної податкової адміністрації за місцезнаходженням суб’єкта підприємницької діяльності не передбачено.

Слід зазначити, що суб’єкти підприємницької діяльності відповідно до статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 ”Про систему валютного регулювання і валютного контролю” несуть відповідальність щодо достовірності відомостей, зазначених у довідці.

 


 

Термін дії довідки про відсутність валютних цінностей за кордоном та довідки про декларування валютних цінностей.

Відповідно до ст. 1 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами» від 18.06.94 №319/94 зі змінами та доповненнями, встановлено обов’язковість щоквартального декларування суб’єктами підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, наявності належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України.

На підставі п. 3. наказу Міністерства фінансів України від 25.12.95 N 207 «Про затвердження форми Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами» обов’язкове декларування валютних цінностей, доходів та майна здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності за наведеною формою щоквартально в терміни, встановлені для подання квартальної та річної бухгалтерської звітності.

Водночас незалежно від термінів подання бухгалтерської звітності на вимогу суб’єктів підприємницької діяльності, які планують здійснення зовнішньоекономічної діяльності та не мають валютних цінностей i майна за межами України, державні податкові інспекції реєструють видані такими суб’єктами довідки про відсутність у них валютних цінностей та майна за межами України.

Форму довідки про відсутність за межами України валютних цінностей та майна затверджено спільним листом НБУ, ДПА України, Держмитслужби України «Щодо подання Декларації про валютні цінності та майно» від 09.01.98 №13-226/53-188, №206/10/22-0117, №11/3-247.

Довідка заповнюється в двох примірниках, при цьому другий примірник залишається в державній податковій інспекції для обліку та контролю.

Оскільки декларування суб’єктами підприємницької діяльності валютних цінностей, доходів та майна, які знаходяться за межами України передбачено щоквартально, термін дії довідки про відсутність у підприємства валютних цінностей та довідки про декларування валютних цінностей становить І квартал.

 


 

Щодо подачі Декларації про валютні цінності та майно якщо ЗЕД не здійснювалась.

Відповідно до статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 N 15-93 ”Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та статті 1 Указу Президента України від 18.06.94. N 319/94 ”Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами” зі змінами та доповненнями, внесеними Указом Президента України від 06.11.97 N 1246/97, декларуванню підлягає лише наявність у резидентів належних їм валютних цінностей та майна, які знаходяться за межами України.

Державні податкові інспекції приймають декларації у суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності лише при наявності у них валютних цінностей та майна, які належать резиденту України і знаходяться за її межами, у порядку, передбаченому наказом Міністерства фінансів України від 25.12.95 N 207, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 11.01.96 р. N 18/1043.

Таким чином, не подають Декларацію про валютні цінності суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, якщо у них відсутні валютні цінності та майно за межами митної території України.

 


 

Порядок подання Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що знаходяться за межами України.

Статтею 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 №15-93 „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що валютні цінності та інше майно резидента, що знаходиться за межами митної території України, підлягає обов’язковому декларуванню. Порядок і терміни декларування встановлюються Національним банком України.

Форма Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами затверджено Наказом Мінфіну України від 25.12.95 №207.

Послідовність подання Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що знаходяться за межами України визначено в спільному листі НБУ та ДПАУ від 17.04.2003 №28-311/1929-2823, №3368/5/23-5316.

Декларація про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами у двох примірниках подається до податкових органів за місцезнаходженням суб’єкта підприємницької діяльності.

Один примірник залишається в державній податковій інспекції для обліку та контролю, а на другому – ставиться штамп податкової служби і підпис відповідальної особи податкової служби, до якої подано Декларацію.

Суб’єкт підприємницької діяльності подає Декларацію зі штампом податкової інспекції та підписом відповідальної особи до територіального управління Національного банку України за своїм місцезнаходженням.

Після отримання Декларації територіальне управління Національного банку України видає довідку про проведення декларування, яка засвідчується підписом начальника (заступника начальника) територіального управління Національного банку України та відбитком печатки відповідного територіального управління.

Зазначену довідку суб’єкт підприємницької діяльності подає державній податковій інспекції, до якої попередньо була подана Декларація, для засвідчення підписом начальника відповідної податкової інспекції або його заступника та відбитком печатки.

Засвідчена та скріплена печатками територіального управління НБУ і державної податкової інспекції довідка є підставою для прийняття до митного оформлення експортно-імпортних вантажів, проведення суб’єктами підприємницької діяльності розрахунків за зовнішньоекономічними договорами через уповноважені банки України, а також здійснення інших видів зовнішньоекономічної діяльності.

 


 

Відповідальність, яка передбачена за здійснення розрахунків між резидентами та нерезидентами в межах торговельного обороту без участі уповноваженого банку.

Відповідно до пункту 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» за здійснення розрахунків між резидентами та нерезидентами в межах торговельного обороту без участі уповноваженого банку до резидентів, нерезидентів застосовується штраф у розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких розрахунків.

 


 

Порядок нарахування органами Міндоходів пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД.

Відповідно до Закону України від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» із змінами та доповненнями (далі – Закон №185) порушення резидентами термінів розрахунків в іноземній валюті при здійсненні експортно-імпортних операцій строків тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення виручки (вартості недопоставленого товару).

Підпунктом 54.3.3 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) встановлено, що згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов’язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

У разі коли сума грошового зобов’язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до ст.54 ПКУ, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення. До податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов’язання та штрафних (фінансових) санкцій (п.58.1 ст.58 ПКУ).

Форма та порядок надіслання податкового повідомлення-рішення і розрахунку грошового зобов’язання визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики (абз. п’ятий п.58.1 ст.58 ПКУ).

Порядок направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків затверджено наказом Міністерства фінансів України від 28.11.2012 № 1236.

У разі визначення грошового зобов’язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у пп.54.3.1 - 54.3.6 п.54.3 ст.54 ПКУ, платник податків зобов’язаний сплатити нараховану суму грошового зобов’язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу (п.57.3 ст.57 ПКУ).

 


 

Період, з якого розпочинається відлік законодавчо встановленого строку розрахунків при імпортних операціях та дати нараховується пеня.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР зі змінами та доповненнями (далі – Закон) імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Порушення резидентами законодавчо встановленого строку тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Згідно із п.3.1 і 3.2 р.3 Інструкції про порядок контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року №136 (далі – Інструкція), відлік законодавчо встановленого строку розрахунків починається з наступного календарного дня після здійснення авансового платежу, виставлення векселя на користь постачальника товару, що імпортується, або при застосуванні розрахунків у формі документарного акредитива з моменту здійснення банком платежу на користь нерезидента.

День виникнення порушення - перший день після закінчення встановленого законодавством строку розрахунків за експортною, імпортною операцією або строку, встановленого відповідно до раніше одержаних за цією операцією висновків (п.1.1 р.І Інструкції).

Враховуючи зазначене, відлік законодавчо встановленого строку розрахунків починається з наступного календарного дня після здійснення авансового платежу, виставлення векселя на користь постачальника товару, що імпортується, або при застосуванні розрахунків у формі документарного акредитива з моменту здійснення банком платежу на користь нерезидента.

При цьому, у разі порушення законодавчо встановленого строку надходження товару за імпортним договором, нарахування пені розпочинається з першого дня після закінчення такого строку.

 


 

Щодо продовження термінів надходження валютної виручки або товару по імпорту.

Відповідно до абз. першого ст.6 Закону України від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» із змінами і доповненнями строки надходження валютної виручки чи товару по імпорту, можуть бути продовжені центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, у разі виконання резидентами операцій за договорами виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, тендерної поставки, гарантійного обслуговування, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення.

Висновок стосовно віднесення операцій резидента до таких, що здійснюються за договорами виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, тендерної поставки, гарантійного обслуговування, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення, та продовження встановлених строків видається Мінекономрозвитку.

Механізм віднесення операцій резидентів до таких, що здійснюються за договорами виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, тендерної поставки, гарантійного обслуговування, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення, а також умови видачі висновків щодо перевищення законодавчо встановлених строків проведення розрахунків за такими операціями, визначені Порядком продовження термінів розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2007 №1409.

 


 

Порядок здійснення підтвердження органами Міндоходів інформаційних повідомлень про фактичне внесення іноземних інвестицій.

Порядок державної реєстрації (перереєстрації) іноземних інвестицій та її анулювання затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2013 року №139 (далі – Порядок №139).

Відповідно до п.4 Порядку №139 для державної реєстрації іноземних інвестицій іноземний інвестор або уповноважена ним в установленому порядку особа подає органу державної реєстрації, зокрема, інформаційне повідомлення про здійснену іноземну інвестицію у трьох примірниках з відміткою територіального органу Міністерства доходів і зборів за місцем здійснення інвестицій про їх фактичне здійснення.

Згідно з п.3 Порядку №139 для державної реєстрації іноземних інвестицій іноземний інвестор або уповноважена ним в установленому порядку особа подає органу державної реєстрації, зокрема, інформаційне повідомлення про внесення іноземної інвестиції з відміткою державної податкової інспекції за місцем здійснення інвестиції про її фактичне внесення.

Порядок підтвердження органами державної податкової служби інформаційних повідомлень про фактичне внесення іноземних інвестицій затверджений наказом ДПА України від 29.06.05 № 238 (далі – Порядок №238).

Пунктом 2 Порядку №238 визначено, що для підтвердження інформаційних повідомлень про фактичне внесення іноземних інвестицій іноземний інвестор або уповноважена ним в установленому порядку особа звертається із заявою у письмовій формі до органу державної податкової служби за місцем здійснення інвестиції. До заяви додаються інформаційне повідомлення про внесення іноземної інвестиції у трьох примірниках, заповнене за формою і в порядку згідно з додатками № 1 і 2 до Порядку №139, та документи, які свідчать про фактичне внесення інвестиції, - для підтвердження інформаційного повідомлення.

Податковий орган розглядає подані документи і протягом 15 календарних днів з дати одержання письмової заяви:

робить відмітку на інформаційному повідомленні про фактичне внесення іноземної інвестиції, яка скріплюється підписом керівника (заступника керівника) та печаткою податкового органу;

надає обґрунтовану відмову в письмовому вигляді (п.3 Порядку №238).

Підтверджене інформаційне повідомлення отримуються заявником безпосередньо у податковому органі, який здійснив таке підтвердження.

 


 

Умови, при яких сума валютної виручки та вартість товарів може бути зменшена.

Відповідно до пп. 1.8 п.1 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціям, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999р. N136 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28 травня 1999 р. за N 338/3631 із змінами та доповненнями, сума валютної виручки або вартість товарів може бути зменшена, якщо протягом виконання зобов’язань за договором:

а) відбувається перегляд ціни товарів у зв’язку з невідповідністю їх кількісних та/або якісних характеристик умовам договору - на суму недопоставлених та/або неякісних товарів. Рішення про таку невідповідність приймає Міжнародний комерційний арбітражний суд чи Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті або інший орган (експертна організація тощо), уповноважений розглядати спори або засвідчувати таку невідповідність згідно з правилами чи звичаями країни розташування сторони договору або третьої країни відповідно до умов договору;

б) відбувається перегляд ціни товарів унаслідок дій форс-мажорних обставин, що призвели до зміни кількісних та/або якісних характеристик товару, - на суму недопоставлених (недоотриманих) та/або неякісних товарів.

Зміна ціни товару має бути підтверджена Торгово-промисловою палатою або іншим уповноваженим органом (експертною організацією) згідно з правилами чи звичаями країни розташування сторони договору або третьої країни відповідно до умов договору;

в) товари знищено, конфісковано, зіпсовано, украдено, загублено - на суму їх вартості [якщо право власності на товар відповідно до умов договору належить резиденту]. Наявність таких обставин має бути підтверджена органами, уповноваженими здійснювати таке підтвердження згідно із законодавством країни, на території якої сталися такі події;

г) відбувається відповідним чином оформлене повернення товару або його частини експортеру - на суму вартості такого товару;

ґ) відбувається повернення сплачених імпортером коштів повністю або частково - на суму таких коштів;

д) здійснюється оподаткування виконаних резидентами для нерезидентів робіт (наданих послуг) за межами України - на суму сплачених податків, письмово підтверджених податковими органами країни нерезидента;

е) відбувається оплата резидентом комісійних винагород, які утримали банки-нерезиденти, якщо оплата резидентом цих винагород передбачена експортним, імпортним договорами і підтверджена відповідним банківським документом або підтверджена відповідним банківським документом (підтвердження не вимагається, якщо оплата комісійної винагороди передбачена договором і за кожним окремим платежем за цим договором не перевищує 50 євро, або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті);

є) відбувається оплата нерезидентом фізичній особі - резиденту, яка перебуває у відрядженні за кордоном з метою виконання зобов’язань за експортним договором резидента - суб’єкта підприємницької діяльності, коштами в готівковій іноземній валюті на експлуатаційні витрати, пов’язані з обслуговуванням транспортного засобу, який належить резиденту - стороні договору (орендується, фрахтується ним) і використовується за кордоном з метою виконання зобов’язань останнього за цим договором, - на суму використаних коштів.

Сума використаних коштів має бути підтверджена документами, які свідчать про отримання від нерезидента готівкової іноземної валюти на експлуатаційні витрати, пов’язані з обслуговуванням транспортного засобу резидента за кордоном, та про безпосереднє використання цих коштів на зазначені цілі.

 


 

Хто є суб’єктами ЗЕДі.

Відповідно до ст.3 Закону України від 16.04.91 №959-ХІІ „Про зовнішньоекономічну діяльність” із змінами та доповненнями суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:

- фізичні особи – громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України;

- юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об’єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об’єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб’єктів господарської діяльності;

- об’єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

- структурні одиниці іноземних суб’єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення тощо), але які мають постійне місцезнаходження на території України;

- спільні підприємства за участю суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України;

- інші суб’єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

 


 

Мова, якою укладаються зовнішньоекономічні контракти.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.04.1991 №959-ХІІ ”Про зовнішньоекономічну діяльність” із змінами та доповненнями (далі – Закон), зовнішньоекономічний договір (контракт) - матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Згідно із ст.6 Закону зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності. Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджено наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 6 вересня 2001 року N 201 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 вересня 2001 р. за N 833/6024. Відповідно до частини 2 пп.1.11 п.1 Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, затвердженою постановою Правління НБУ від 24.03.1999 №136 та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 28.05.1999 №338/3631 банки мають право вимагати від резидентів перекладу на українську мову договорів з нерезидентами, які складені іноземною мовою, та інших документів, що необхідні для здійснення контролю за своєчасністю розрахунків за експортними, імпортними операціями їх клієнтів.

Не перекладаються на українську мову документи, складені російською мовою, а також ті, текст яких викладено іноземною мовою з одночасним його викладенням українською (російською) мовою.

Не перекладаються на українську мову документи, які складені іноземною мовою, за умови, що вони відрізняються лише цифровою інформацією та/або даними щодо конкретних фізичних осіб (прізвище, ім’я та по батькові, місце проживання) або юридичних осіб (найменування, місцезнаходження) від зразка, який перекладено з іноземної мови з дотриманням вимог абзацу другого цього пункту.

 


 

Валюта, в якій заповнюється р.V Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами.

Декларування валютних цінностей, доходів та майна здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності за формою Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 25.12.95 №207 (далі - Декларація).

Розділ V Декларації, в якому відображаються дані про проведені поточні операції у сфері зовнішньоекономічної діяльності, зокрема і про валютні кошти та товари, повернуті з порушенням законодавчо встановлених термінів, носить лише інформаційний характер.

Розділ V Декларації заповнюється у валюті, в якій мають здійснюються розрахунки відповідно до контракту, а також в національній валюті по курсу НБУ на звітну дату.

 


 

Знаходження товару на ліцензійному складі не є підставою для зняття операції з валютного контролю.

Відповідно до пп.3.3 р.3 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року №136, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 28.05.1999 за №338/3631 зі змінами та доповненнями, імпортна операція знімається з валютного контролю на підставі інформації про цю операцію в реєстрі МД (типу IM-40 «Імпорт», IM-41 «Реімпорт», IM-72 «Магазин безмитної торгівлі», IM-75 «Відмова на користь держави», IM-76 «Знищення або руйнування»), а в інших випадках - після пред’явлення резидентом документа, який згідно з умовами договору засвідчує здійснення нерезидентом поставки продукції, виконання робіт, надання послуг.

Таким чином, знаходження товару на ліцензійному складі не є підставою для зняття операції з валютного контролю.

 


 

Випадки, в яких зупиняється нарахування пені за порушення строків розрахунків у сфері ЗЕД.

Відповідно до ст.4 Закону України від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» із змінами та доповненнями (далі – Закон №185) порушення резидентами строків розрахунків за експортно-імпортними операціями, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

У разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені ст.1 і 2 Закону №185 або встановлені Національним банком України відповідно до ст.1 і 2 Закону №185, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.

У разі прийняття судом рішення про відмову в позові повністю або частково або припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову без розгляду строки, передбачені ст.1 і 2 Закону №185 або встановлені Національним банком України відповідно до ст.1 і 2 Закону №185, поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці строки було зупинено.

У разі прийняття судом рішення про задоволення позову пеня за порушення строків, передбачених ст.1 і 2 Закону №185 або встановлених Національним банком України відповідно до ст.1 і 2 Закону №185, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом.

Державні податкові інспекції вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену ст.4 Закону №185.

 


 

Щодо можливості СГ подати для реєстрації довідку про відсутність валютних цінностей та майна за межами України протягом строку

Відповідно до ст.1 Указу Президента України від 18 червня 1994 року №319/94 «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами» зі змінами та доповненнями (далі - Указ), встановлено обов’язковість щоквартального декларування суб’єктами підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, наявності належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України.

Згідно з абз.2 п.5 Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 р. №419, квартальна або річна фінансова звітність подається підприємствами органові державної податкової служби у строки, передбачені для подання декларації з податку на прибуток підприємств, тобто протягом 40 календарних днів, що настають за останнім днем звітного кварталу (пп.49.18.2 п.49.18 ст.49 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ)).

Строки подання податкової декларації до органів податкової служби встановлені ст.49 ПКУ. Зокрема, за звітний квартал податкова декларація подається протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (пп.49.18.2 п.49.18 ст.49 ПКУ).

З урахуванням викладеного, суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності, які не мають валютних цінностей за межами України, подають до органів державної податкової служби для реєстрації Довідку про відсутність за межами України валютних цінностей та майна протягом строку, встановленого пп.49.18.2 п.49.18 ст.49 ПКУ. Зазначена довідка діє протягом кварталу, наступного за звітним, до моменту подання звітності за цей період.

Водночас згідно з положеннями спільного листа Національного банку України, ДПА України, Держмитслужби України «Щодо подання Декларації про валютні цінності та майно» від 09.01.1998 №13-226/53-188, №206/10/22-0117, №11/3-247, на вимогу суб’єктів підприємницької діяльності, які планують здійснення зовнішньоекономічної діяльності та не мають валютних цінностей i майна за межами України, державні податкові органи реєструють видані такими суб’єктами довідки про відсутність у них валютних цінностей та майна за межами України, незалежно від строків подання бухгалтерської звітності.

 


 

Договори, які передбачають виконання резидентами-позичальниками боргових зобов’язань в іноземній валюті перед нерезидентами за залученими від них кредитами, позиками - підлягають реєстрації НБУ.

Відповідно до п.1.1 Розділу І Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам, затвердженого постановою Правління НБУ від 17 червня 2004 р. №270 зі змінами та доповненнями (далі – Положення №270) резиденти (юридичні особи, фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності, фізичні особи) можуть одержувати кредити, позики, у тому числі поворотну фінансову допомогу в іноземній валюті, від нерезидентів відповідно до договорів та в порядку, установленому цим розділом.

Відповідно до п.1.7 Положення №270 договори, які передбачають виконання резидентами-позичальниками боргових зобов’язань в іноземній валюті перед нерезидентами за залученими від них кредитами, підлягають обов’язковій реєстрації Національним банком відповідно до Указу Президента України від 27.06.99 №734 ”Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства”.

Резидентам-позичальникам, які не є банками, видають реєстраційні свідоцтва територіальні управління Національного банку.

 


 

ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» не застосовується до платежів за право використання об’єктів інтелектуальної власності у вигляді роялті.

Відповідно до пп.14.1.225 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ) роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Закон України від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (далі – Закон №185) регулює експортно-імпортні операції, розрахунки за якими проводяться в іноземній валюті.

Розрахунки за експорт та імпорт товару без відстрочення платежу або з відстроченням, що відповідно до договору не перевищує строки, установлені законодавством України для здійснення таких розрахунків є поточними торговельними операціями в іноземній валюті (п.10 Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 10.08.05 №281 зі змінами та доповненнями, далі – Положення).

Відповідно до п.12 Положення операції, пов’язані з експортом та імпортом товарів, розрахунки за якими відповідно до договору передбачають надання та отримання відстрочення платежу або кредитування (аванс, попередня оплата) на строк, який перевищує встановлений законодавством України є валютними операціями, пов’язаними з рухом капіталу.

Таким чином, положення Закону №185 не застосовується до платежів за право використання об’єктів інтелектуальної власності у вигляді роялті, оскільки такі платежі не відносяться до поточних торговельних операцій.

Поряд з цим слід зауважити, що доходи, зокрема, роялті, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності, підлягають оподаткуванню відповідно до статті 160 ПКУ.

 


 

Деякі роз’яснення щодо вимоги ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» на експортні операції, які здійснюються без фактичного вивозу продукції за межі України.

Порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті регулюється Законом України від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (далі – Закон №185).

Статтею 1 Закону №185 визначено, що виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Відповідно до ст.1 Закону України від 16 квітня 1991 року №959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність» зі змінами та доповненнями моментом здійснення експорту є момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується, від продавця до покупця.

Одночасно слід зазначити, що згідно з п.1.6 р.І Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 №136, якщо відповідно до експортного договору резидент експортує продукцію без її вивезення з митної території України, то банк не здійснює контролю за строками розрахунків за таким договором.

Враховуючи викладене, якщо відповідно до експортного договору резидент експортує продукцію без її вивезення з митної території України, та відповідно без оформлення митної декларації, то вимоги Закону №185 не поширюються на такі експортні операції.

 


 

Що необхідно відображати в Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами.

Відповідно до статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов’язковому декларуванню.

Статтею 1 Указу Президента України від 18 червня 1994 року №319/94 “Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами” із змінами та доповненнями установлено обов’язковість щоквартального декларування суб’єктами підприємницької діяльності України незалежно від форм власності наявності належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України.

Декларування валютних цінностей, доходів та майна здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності за формою, затвердженою наказом Мінфіну України від 25.12.95 р. № 207 «Про затвердження форми Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами» (далі - Декларація), у терміни установлені для подання квартальної та річної бухгалтерської звітності.

Згідно з формою Декларації в розділах ІІ-ІІІ відображаються валютні кошти на рахунках, відкритих в іноземних банках; депозити та вклади в іноземних банках; фінансові та майнові внески до статутних фондів іноземних підприємств, дочірніх підприємств за кордоном; кошти перераховані на придбання цінних паперів іноземних підприємств, іноземних страхових полісів; придбання нерухомого майна, прав інтелектуальної власності.

Слід зауважити, що декларуванню також підлягають кошти й товари, які знаходяться за межами України з порушенням законодавчо встановлених термінів розрахунків за експортно-імпортними, бартерними операціями та операціями з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах.

Крім цього, декларуванню підлягають доходи (дивіденди) в іноземній валюті, одержані за межами України (розділ ІV Декларації). В розділі V Декларації відображаються інформаційні відомості щодо здійснення підприємством зовнішньоекономічної діяльності в поточному році, які заповнюються наростаючим підсумком з початку звітного року.

Таким чином, у Декларації відображаються валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами.

 


 

Терміни, в які уповноважені банки повідомляють органи Міндоходів про фати ненадходження в законодавчо встановлені строки валютної виручки чи товарів по імпорту.

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 12 грудня 1998 року №1968 ”Про посилення контролю за проведенням розрахунків резидентів і нерезидентів за зовнішньоекономічними операціями” у разі ненадходження резидентам валютних цінностей в установлені Законом України ”Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” терміни уповноважені банки інформують про це Національний банк та органи державної податкової служби. Порядок інформування встановлюється Національним банком разом з Державною податковою адміністрацією.

Пунктом 5.1 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року №136 (із змінами, внесеними згідно з постановою Правління Національного банку України від 22.08.2008 р. №255, далі – Інструкція №136) визначено, що банки надсилають усі передбачені цим розділом повідомлення до десятого числа місяця, наступного за звітним, податковим органам за місцем реєстрації резидентів поштою з отриманням поштового підтвердження про їх вручення адресату або кур’єром банку з обов’язковою відміткою податкових органів про отримання. Зазначені повідомлення мають також надаватися на магнітних носіях або засобами електронного зв’язку з дотриманням установлених цим пунктом строків за письмовою вимогою податкового органу, яка підписана його керівником (заступником керівника) та засвідчена відбитком печатки. У повідомленнях обов’язково зазначаються такі реквізити резидентів: повне найменування, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ та місцезнаходження - для юридичних осіб; прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання та ідентифікаційний номер за ДРФО (за наявності) - для фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності.

Відповідно до п. 5.9 Інструкції №136 банк надає податковим органам інформацію про виявлені у звітному місяці факти порушень згідно з додатком 2 в разі ненадходження в законодавчо встановлені строки (або строки, визначені в висновках) виручки, товарів. У наступному звітному місяці інформація про ці порушення вже не надається.

Управлінню за місцем реєстрації банку інформацію про виявлені факти порушень банк надає за встановленими Національним банком України строками, порядком і формою.

Банк не надає податковому органу інформацію, передбачену пунктом 5.9 цього розділу, якщо резидент подав банку документ, який засвідчує прийняття судом рішення про задоволення позову резидента щодо стягнення з нерезидента заборгованості, що виникла внаслідок недотримання останнім строків, установлених договором (Інструкція №136).

 


 

В декларації про валютні цінності у рядку 5 р.ІІ «Фінансові вкладення на рахунки філій (представництв) за кордоном»  відображається залишок валютних коштів на рахунку філії на кінець останнього календарного дня звітного періоду.

Відповідно до ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. № 15-93 “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” зі змінами та доповненнями валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов’язковому декларуванню.

Ст. 1 Указу Президента України від 18 червня 1994 року №319/94 “Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами” із змінами та доповненнями встановлено обов’язковість щоквартального декларування суб’єктами підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, наявності належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України.

Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності, які мають валютні цінності та майно за межами України, повинні їх декларувати у порядку, передбаченому наказом Міністерства фінансів України від 25 грудня 1995 р. N 207 «Про затвердження форми Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами» (далі - Декларація).

Враховуючи те, що відповідно до вищезазначеного наказу декларування валютних цінностей, доходів та майна, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, здійснюється станом на відповідну дату (1 квітня, 1 липня, 1 жовтня, 1 січня), у рядку 5 розділу ІІ «Фінансові вкладення на рахунки філій (представництв) за кордоном» Декларації відображається залишок валютних коштів на рахунку філії на кінець останнього календарного дня звітного періоду.

 


 

Валютні операції, які потребують індивідуальної ліцензії НБУ.

Відповідно до п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» зі змінами та доповненнями (далі – Декрет) індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції:

а) вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком:

вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами іноземної валюти на суму, що визначається Національним банком України;

вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах;

платежів у іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов’язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя;

платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій;

вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності;

платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден, що справляється Європейською організацією з безпеки аеронавігації (Євроконтроль) відповідно до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів, вчиненої в м. Брюсселі 12 лютого 1981 року, та інших міжнародних договорів;

переказ інвестором (представництвом іноземного інвестора на території України) за межі України іноземної валюти іншим інвесторам за відповідною угодою про розподіл продукції;

б) ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України, за винятком випадків, передбачених п.2 ст.3 Декрету;

в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави;

д) розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, за винятком:

відкриття фізичними особами - резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх перебування за кордоном;

відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками;

відкриття рахунків у іноземній валюті резидентами, зазначеними в абз. четвертому п.5 ст.1 Декрету;

відкриття рахунків у іноземній валюті інвесторами - учасниками угод про розподіл продукції, в тому числі представництвами іноземних інвесторів за угодами про розподіл продукції;

е) здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами - резидентами як дарунок або у спадщину.

 


 

Реєстрація Довідки про відсутність валютних цінностей та майна за межами України у суб’єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 N15-93 ”Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та статті 1 Указу Президента України від 18.06.94 N319/94 ”Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами”, декларуванню підлягає лише наявність у резидентів валютних цінностей та майна, які перебувають за межами України.

Таким чином, державні податкові адміністрації приймають декларації у суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності лише при наявності у них валютних цінностей та майна, які належать резиденту України і знаходяться за її межами, у порядку, передбаченому Наказом Міністерства фінансів України від 25.12.95 N207, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 11.01.96 N18/1043.

Згідно з положеннями спільного листа Національного банку України, Державної податкової адміністрації України, Державної митної служби України від 09.01.98/12.01.98 N13-226/53-188 / N206/10/22-0117 / N11/3-247 довідка про відсутність валютних цінностей та майна за межами України у суб’єкта підприємницької діяльності реєструється податковими органами на вимогу суб’єктів, які планують здійснення зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від строків подання бухгалтерської звітності.

Після реєстрації в державній податковій адміністрації за місцезнаходженням суб’єкта підприємницької діяльності зазначена довідка є підставою для прийняття до митного оформлення експортно-імпортних вантажів, проведення банківських операцій з валютними цінностями уповноваженими банками України, а також здійснення інших видів зовнішньоекономічної діяльності.

 


 

Щодо припинення зобов’язань за експортно-імпортні операції шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Порядок розрахунків між суб‘єктами господарської діяльності при здійсненні експортно-імпортних операцій у зовнішньоекономічній сфері регулюється Законом України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23.09.94 р. № 185/94-ВР (із змінами та доповненнями) (далі – Закон).

Нормами Закону передбачено надходження виручки за експортними договорами (контрактами) в іноземній валюті (грошова форма розрахунків) на рахунки підприємств в уповноважених банках за поставлену продукцію, за імпортними договорами (контрактами) надходження товару (продукції) в законодавчо встановлений термін.

Водночас, пунктом 1.10 Інструкції про порядок контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженого постановою Правління НБУ від 24.03.99 N 136, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 28.05.99 за №338/3631 із змінами та доповненнями передбачено, що експортна, імпортна операції можуть бути зняті з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов’язань за цими операціями зарахуванням, якщо:

• вимоги випливають із взаємних зобов’язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями;

• вимоги однорідні;

• строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред’явлення вимоги;

• між сторонами не було спору щодо характеру зобов’язання, його змісту, умов виконання тощо.

Виходячи з викладеного, лише при дотриманні наведених вище умов припинення зобов’язань за зовнішньоекономічними договорами шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

 


 

Документи, які підтверджують виконання нерезидентом зобов’язань за операціями з поставки товарів без увезення з-за кордону цих товарів на територію України.

Відповідно до п.3.6 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року №136 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28 травня 1999 р. за №338/3631 із змінами і доповненнями, якщо імпорт продукції (послуг, робіт) здійснюється без увезення з-за кордону цієї продукції (послуг, робіт) на територію України, то резидент, крім документа, який згідно з умовами відповідного імпортного договору засвідчує здійснення нерезидентом поставки на користь резидента продукції, надання послуг, виконання робіт, подає також договір, який передбачає продаж цієї продукції нерезиденту та зарахування виручки від такого продажу на рахунки цього резидента в банках, або документи, які підтверджують потребу використання ним цієї продукції (послуг, робіт) за межами України [договори (контракти, угоди), інші форми документів, що застосовуються в міжнародній практиці та можуть уважатися договором].

Здійснення контролю за експортною операцією, за якою продукція, що була придбана резидентом за імпортним договором без її ввезення на митну територію України, перепродається нерезиденту, покладається на той банк, через який проводилась оплата зазначеного імпортного договору. Контроль за такою експортною операцією банк здійснює відповідно до вимог цієї Інструкції.

 


 

Порядок направлення до Державного бюджету України позитивної курсової різниці, яка виникає при продажу валюти уповноваженими банками на міжбанківському валютному ринку України.

Відповідно до статті 5 Закону України від 23.09.94 №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» зі змінами та доповненнями (далі – Закон №185) у разі порушення резидентами строків, установлених Національним банком України відповідно до статті 3 цього Закону, придбана валюта продається уповноваженими банками протягом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. При цьому позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щоквартально направляється до Державного бюджету України, а негативна курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента.

Продаж такої валюти здійснюється уповноваженими банком без доручення клієнта.

При цьому позитивна курсова різниця, що може виникнути повинна перераховуватись резидентами на код бюджетної класифікації 21081000 «Пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, за невиконання зобов’язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства».

За порушення вимог, передбачених статтею 5 Закону №185, до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності можуть бути застосовані санкції, передбачені статтею 37 Закону України 16 квітня 1991 року №959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність» із змінами і доповненнями.

Роз’яснення з даного питання надані листом НБУ від 13.05.2008 р. №13-116/2065-6286.

 


 

Документи, на підставі яких валютна операція знімається з контролю, якщо відповідно до Митного кодексу України ввезений товар підлягає усному декларуванню в зв’язку з тим, що сумарна фактурна вартість товару не перевищує 300 євро.

Відповідно до ст.2 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

При цьому, згідно з п.3.3 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціям, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року №136 із змінами та доповненнями банк знімає з контролю операцію резидента в разі імпорту продукції з увезенням її на територію України, якщо така продукція згідно із законодавством України підлягає митному оформленню, на підставі інформації про цю операцію в реєстрі МД (типу IM-40 ”Імпорт”, IM-41 ”Реімпорт”, IM-72 ”Магазин безмитної торгівлі”, IM-75 ”Відмова на користь держави”, IM-76 ”Знищення або руйнування”), а в інших випадках - після пред’явлення резидентом документа, який згідно з умовами договору засвідчує здійснення нерезидентом поставки продукції, виконання робіт, надання послуг.

Пунктом 6 ст.374 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року №4495-VI визначено, що товари (крім підакцизних), сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 300 євро, що переміщуються (пересилаються) на митну територію України на адресу одного одержувача в одній депеші від одного відправника у міжнародних поштових відправленнях, на адресу одного одержувача протягом однієї доби у міжнародних експрес-відправленнях, а також у несупроводжуваному багажі, підлягають усному декларуванню на підставі товаросупровідних документів та не є об’єктами оподаткування митними платежами.

Відповідно до п.1.4 р.1 Інструкції про взаємодію посадових осіб митних органів, що здійснюють митні процедури з товарами (вантажами), переміщуваними залізничними вантажними поїздами, і працівників залізниць України, затвердженої наказом Державної митної служби України, Міністерства транспорту та зв’язку України від 18.09.2008 №1019/1143, товаросупровідні документи - документи (рахунок-фактура, інвойс, специфікація та інші визначені для здійснення митного контролю документи), що долучаються до перевізних документів, містять дані про товар (вантаж) і на підставі яких здійснюються облік, прийняття, передання товару (вантажу) та взаємні розрахунки між вантажовідправником і вантажоодержувачем чи експедитором.

При цьому, враховуючи, що згідно зі статтею 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Національний банк України є головним органом валютного контролю та відповідно до своїх повноважень здійснює валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль, то для визначення переліку документів, на підставі яких валютна операція знімається з валютного контролю, якщо відповідно до Митного кодексу України ввезений товар підлягає усному декларуванню, необхідно звернутись до Національного банку України.

 


 

Поняття про уступку вимоги та переведення боргу незалежно від наявності угод чи фінансових зобов’язань між резидентами, а також між резидентами та нерезидентами.

Відповідно до ст. 512-516 Цивільного Кодексу України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов’язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У випадку, коли згідно укладеної угоди купівлі-продажу у зовнішньоекономічній сфері, резидентом експортовано (імпортовано) продукцію на умовах відстрочки платежу (відстрочення постачання), то така операція потрапляє в правове поле Закону України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”.

У разі укладання договору про уступку вимоги боргу між двома резидентами України, право кредитора переходить до іншого резидента, і в послідуючому-валютна виручка надійде не власнику експортованої продукції, а іншій особі, що суперечить вимогам Закону України від 23.09.94 р. №185/94-ВР ”Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті”.

Таким чином, здійснення уступки вимоги між резидентами при здійсненні експортно-імпортних операцій у сфері ЗЕД не допускається.

Переведення боргу регулюється статтями 520-524 Цивільного Кодексу України. Боржник у зобов’язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.

Наслідками переведення боргу є вибуття первинного боржника із зобов’язання, вступ до зобов’язання нового боржника та збереження у повному обсязі змісту зобов’язання при зміні суб’єктного його складу. При цьому переведення боргу можливе лише за згодою кредитора.

У випадку заміни боржника-нерезидента іншим нерезидентом валютна виручка (товар) надійде експортеру (імпортеру) продукції, але від іншого нерезидента. При цьому, вимоги Закону України ”Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті” не будуть порушені.

Крім того, у разі укладення договору переведення боргу між двома нерезидентами за кордоном до нього, за умови відсутності іншої домовленості сторін у самому договорі, не може застосовуватися матеріальне право України.

 


 

Спеціальні санкції, які можуть бути застосовані до суб’єктів ЗЕД або іноземних суб’єктів господарської діяльності.

Відповідно до ст.37 Закону України від 16.04.91 №959-ХІІ „Про зовнішньоекономічну діяльність” із змінами та доповненнями, за порушення цього або пов’язаних з ним законів України до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб’єктів господарської діяльності можуть бути застосовані такі спеціальні санкції:

- накладення штрафів у випадках несвоєчасного виконання або невиконання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності своїх обов’язків згідно з цим або пов’язаних з ним законів України. Розмір таких штрафів визначається відповідними положеннями законів України та/або рішеннями судових органів України;

- застосування до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб’єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб’єктами цього Закону та/або пов’язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій;

- тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності у випадках порушення цього Закону або пов’язаних з ним законів України, проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

 


 

Відповідальність, яка передбачена за невиконання резидентами вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна, що належать резиденту України і знаходяться за її межами.

Несвоєчасне подання, приховування або перекручення у звітності даних про валютні операції тягне за собою відповідальність, передбачену ст.16 Декрету Кабінету міністрів України від 19.02.1993 .№ 15-93 „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, наказом ДПА України від 04.10.1999 р. № 542 «Про затвердження Порядку застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» та Постановою Національного банку України від 08.02.2000 №49 «Про затвердження Положення про валютний контроль» (далі – Положення).

Відповідно до п.2.7 Положення про валютний контроль, невиконання резидентами вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна тягне за собою таку відповідальність:

- порушення строків декларування - накладення штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний звітний період;

- порушення порядку декларування - накладення штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушенням порядку декларування є подання недостовірної інформації або перекручення даних, що відображаються у відповідній декларації, якщо такі дії свідчать про приховування резидентами валютних цінностей та майна, що знаходяться за межами України.

Неподання або несвоєчасне подання резидентами України декларації (за відсутності валютних цінностей та майна за межами України) не тягне за собою застосування фінансових санкцій.

 


 

До службових осіб підприємства адміністративна відповідальність застосовується саме за умисне ухилення від повернення виручки в іноземній валюті від реалізації на експорт товарів

Відповідно до ст.162 прим.1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07 грудня 1984 року №8073-X (далі - КУпАП) умисне ухилення службових осіб підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності або громадян - суб’єктів підприємницької діяльності від повернення в Україну у передбачені законом строки виручки в іноземній валюті від реалізації на експорт товарів (робіт, послуг) або інших матеріальних цінностей, отриманих від цієї виручки, а також умисне приховування будь-яким способом такої виручки, товарів або інших матеріальних цінностей тягне за собою накладення штрафу від шестисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені ч. першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за таке саме правопорушення, або умисне ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, товарів або інших матеріальних цінностей, отриманих від цієї виручки, або умисне приховування будь-яким способом такої виручки, товарів або інших матеріальних цінностей у великих розмірах тягнуть за собою накладення штрафу від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені ч. першою та другою цієї статті, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах, тягнуть за собою накладення штрафу від трьох тисяч до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, товарів або інших матеріальних цінностей, отриманих від цієї виручки, чи приховування будь-яким способом такої виручки, товарів або інших матеріальних цінностей визнаються вчиненими у великому розмірі, якщо ця виручка, товари або інші матеріальні цінності в тисячу і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян (у перерахунку у валюту України за офіційним курсом національної валюти, визначеним Національним банком України на останній день строку, передбаченого законодавством для перерахування виручки в іноземній валюті з-за кордону) (примітка 1 до ст.162 прим.1 КУпАП).

Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, товарів або інших матеріальних цінностей, отриманих від цієї виручки, чи приховування будь-яким способом такої виручки, товарів або інших матеріальних цінностей визнаються вчиненими в особливо великому розмірі, якщо ця виручка, товари або інші матеріальні цінності у три тисячі і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян (у перерахунку у валюту України за офіційним курсом національної валюти, визначеним Національним банком України на останній день строку, передбаченого законодавством для перерахування виручки в іноземній валюті з-за кордону) (примітка 2 до ст.162 прим.1 КУпАП).

Виходячи з викладеного, накладення штрафу на службових осіб підприємств, установ та організацій або на громадян - суб’єктів підприємницької діяльності застосовується саме за умисне ухилення від повернення виручки в іноземній валюті від реалізації на експорт товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст.255 КУпАП протоколи про правопорушення, зазначені в даних ст.162 прим.1 КУпАП, мають право складати уповноважені на це особи органів податкової служби.

При цьому, п.1.10 р.І Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок платників податків, затверджених наказом ДПА України від 27.05.2008 №355, визначено, що працівники підрозділів, що здійснюють (очолюють) перевірки, вносять необхідну інформацію до інформаційної бази результатів контрольно-перевірочної роботи АС «Аудит» на кожному етапі організації, проведення та реалізації матеріалів перевірок (при направленні повідомлення платнику податків про початок планової виїзної перевірки, оформленні направлення на проведення перевірки, реєстрації акта перевірки, прийнятті та направленні податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій), складанні протоколів про адміністративне правопорушення тощо - в день вчинення відповідних дій, апеляційному (адміністративному або судовому) узгодженні податкового зобов’язання згідно з прийнятим податковим повідомленням-рішенням - в день отримання відповідних документів або отримання інформації в установленому порядку.

Передача протоколів про адміністративне правопорушення та оформлення матеріалів до суду для прийняття відповідного рішення здійснюється підрозділом, за яким закріплено таку функцію.

Таким чином, за умисне ухилення від повернення виручки в іноземній валюті від реалізації на експорт товарів (робіт, послуг) на службових осіб підприємств, установ та організацій або на громадян - суб’єктів підприємницької діяльності накладається штраф від шестисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Зазначені дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за таке саме правопорушення, або умисне ухилення від повернення виручки в іноземній валюті у великих розмірах тягнуть за собою накладення штрафу від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Умисне ухилення від повернення виручки в іноземній валюті в особливо великих розмірах, тягнуть за собою накладення штрафу від трьох тисяч до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 


 

Строки позовної давності, які застосовуються при розгляді спорів між СГ за зовнішньоекономічними договорами.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року №435-IV (далі - ЦКУ) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальний строк позовної давності становить три роки (ст.257 ЦКУ).

Водночас ст. 8 Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (далі - Конвенція), яка набула чинності для України 01.04.94, установлено, що для країн-учасниць, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (якщо укладені ними контракти не суперечать вимогам Конвенції), строк позовної давності становить чотири роки.

Згідно із ст. 9 Конституції України вищезазначена Конвенція є частиною національного законодавства України.

Тобто, до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів, за винятком тих, перелік яких наведено у ст. 4 Конвенції, застосовується 4-річний строк позовної давності, встановлений ст. 8 Конвенції, за умови, що комерційні підприємства сторін договору у момент його укладення перебувають у Договірних державах. Перелік країн, які є учасниками Конвенції про позовну давність, наведено у листі Міністерства закордонних справ України від 17.12.07 №72/19-612/1-3811.

Крім того, відповідно до ст. 9 Конвенції початок перебігу строку позовної давності не відкладається через те, що:

одна сторона може бути зобов’язана надіслати іншій стороні повідомлення;

в арбітражній угоді міститься умова, згідно з якою до ухвалення арбітражного рішення не виникає ніякого права на вимогу.

Згідно зі ст. 10 Конвенції вважається, що право на позов, що випливає з порушення договору, виникає в той день, коли мало місце таке порушення. Право на позов, що випливає з дефекту або іншої невідповідності товару умовам договору, виникає від дня фактичної передачі товару покупцеві або його відмови прийняти товар. Право на позов, що ґрунтується на обмані, вчиненому до, під час укладення виникає від дня, коли обман був або міг бути розумно розкритий.

Якщо продавець дав щодо товару пряму гарантію, строк дії якої обмежений певним періодом часу або в іншій спосіб, перебіг позовної давності по вимогам, що випливають з такої гарантії, починається від дня, коли покупець сповіщає продавця про факт, який став підставою для такої вимоги, але не пізніше закінчення строку дії гарантії (ст.11 Конвенції).

Якщо при наявності обставин, передбачених правом, застосовуваним до договору, одна з сторін може заявити про припинення договору до настання строку його виконання і заявляє про це, перебіг строку давності, що ґрунтується на цій обставині, починається від дня подання заяви іншій стороні. Якщо про припинення договору не заявлено до настання строку його виконання, перебіг позовної давності починається від дня настання строку виконання договору. Строк позовної давності, що випливає з порушення однією договірною стороною умови про поставку або оплату товару частинами, починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення. Якщо згідно з застосовуваним до договору правом одна з сторін може заявити про припинення договору внаслідок такого порушення і заявляє про це, перебіг позовної давності щодо всіх відповідних частин починається від дня подання заяви іншій стороні (ст.12 Конвенції).

Разом з цим, згідно зі ст.23 Конвенції незалежно від положень Конвенції строк позовної давності у будь-якому випадку минає не пізніше ніж через десять років від дня, коли цей строк розпочався.

Таким чином, при розгляді спорів між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності строки позовної давності визначаються з урахуванням положень Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів.

 


 

Термін та умови завершення імпортної операції без увезення товару на територію України за зовнішньоекономічними договорами .

Відповідно до п.2 Порядку визначення строку та умов завершення імпортної операції без увезення товару на територію України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 05 грудня 2007 року №1392 (далі – Порядок №1392), строк завершення імпортної операції без увезення товару на територію України за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) не може перевищувати 180 календарних днів з моменту здійснення резидентом авансового платежу або виставлення векселя на користь нерезидента, а у разі проведення розрахунків у формі документарного акредитиву - з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.

Імпортна операція резидента без увезення товару на територію України вважається завершеною за наявності однієї з таких умов:

нарахування виручки, одержаної від нерезидента, на рахунок резидента в уповноваженому банку в разі продажу нерезиденту товару за межами України;

подання документів, що підтверджують використання резидентом товару за межами України, перелік яких визначається Національним банком (п.3 Порядку №1392).

Дія цього Порядку поширюється на всіх суб’єктів господарювання - резидентів незалежно від форми власності (п.1 Порядку №1392).

 


 

Декларування, що належать резиденту України і знаходяться за її межами .

Відповідно до ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 ”Про систему валютного регулювання і валютного контролю” валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов’язковому декларуванню.

Статтею 1 Указу Президента України від 18 червня 1994 року №319/94 “Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами” із змінами та доповненнями встановлено обов’язковість щоквартального декларування суб’єктами підприємницької діяльності України незалежно від форм власності наявності належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України.

Декларування валютних цінностей, доходів та майна здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 25.12.95 №207 ”Про затвердження форми Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами”, який зареєстрований у Міністерстві юстиції України від 11.01.96 за №18/1043 (далі - Декларація), у терміни, установлені для подання квартальної та річної бухгалтерської звітності.

При цьому, розділ ІІІ Декларації передбачає, що декларуванню підлягає інше майно за кордоном (в тому числі нерухоме майно), яке не зазначене в розділі ІІІ Декларації. При цьому слід пояснити, на яких підставах зазначене майно знаходиться за межами митної території України.

Враховуючи викладене, обладнання, що тимчасово вивозиться за межі митної території України для надання послуг нерезиденту, підлягає декларуванню у рядку 8 розділу ІІІ Декларації з наданням відповідних пояснень.

 


 

При виникненні форс-мажорних обставин, відлік законодавчо встановлених термінів надходження валютної виручки чи поставки товару щодо імпортних операцій, зупиняється на весь період дії.

Відповідно до частини п’ятої та частини шостої ст. 6 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” із змінами і доповненнями якщо перевищення строків валютної виручки чи поставки товару по імпорту обумовлено виникненням форс-мажорних обставин, перебіг зазначених строків зупиняється на весь період дії форс-мажорних обставин та поновлюється з дня, наступного за днем закінчення дії таких обставин.

Підтвердженням форс-мажорних обставин є відповідна довідка Торгово-промислової палати України або іншої уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони договору (контракту) або третьої країни відповідно до умов договору.

Враховуючи викладене, підставою для зупинення перебігу законодавчо встановлених строків розрахунків за експортно-імпортними операціями, у разі виникнення форс-мажорних обставин є довідка Торгово-промислової палати або іншої уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони договору (контракту) або третьої країни відповідно до умов договору.

 


 

Щодо здійснення розрахунків з нерезидентом в гривнях, якщо він є резидентом країн СНД та Балтії.

Відповідно до п.1 Інструктивного листа Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 26.04.1993 №19029/730 «Щодо порядку розрахунків з країнами зони функціонування рубля», який внесений до Систематичного покажчика нормативно-правових актів Національного банку України, положення першого абзацу статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» щодо використання у розрахунках між резидентами і нерезидентами іноземної валюти не розповсюджується на розрахунки з резидентами країн зони функціонування рубля, які можуть здійснюватися і в гривнях, якщо це передбачено контрактами

Таким чином, дозволяється здійснення розрахунків в гривнях в межах торговельного обороту українських юридичних осіб з юридичними особами-резидентами країн функціонування рубля-тобто країнами СНД та Балтії, якщо це передбачено контрактом.

 


 

Щодо можливості нерезидента внести інвестицію без реєстрації.

Законом України від 27 квітня 2010 року N 2155-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання іноземних інвестицій та кредитування» було скасовано ряд тимчасових обмежень у сфері інвестиційної діяльності, зокрема, щодо здійснення іноземних інвестицій виключно у гривнях та через інвестиційні рахунки, обов’язкової державної реєстрації іноземних інвестицій тощо.

Разом з цим, згідно зі ст. 13 Закону України від 19 березня 1996 року № 93/96-ВР «Про режим іноземного інвестування» зі змінами та доповненнями незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання пільг та гарантій, передбачених цим Законом.

 


 

Порядок здійснення розрахунків між резидентами та нерезидентами за надані послуги.

Відповідно до ст.7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» зі змінами та доповненнями (далі - Декрет) у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовуються як засіб платежу іноземна валюта та грошова одиниця України - гривня. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки в порядку, установленому Національним банком України.

Використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України згідно з пп. «г» п.4 ст.5 Декрету.

При цьому, п.3 постанови правління Національного банку України від 28 травня 2012 року №209 «Про врегулювання питань щодо використання гривні в розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту» встановлено, що розрахунки в гривні між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту (розрахунки за експорт/імпорт товарів) здійснюються через уповноважені банки без індивідуальних ліцензій Національного банку України з урахуванням вимог Положення про відкриття та функціонування в уповноважених банках України рахунків банків-кореспондентів в іноземній валюті та в гривнях, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 26 березня 1998 року №118, постанови Правління Національного банку України від 30 грудня 2003 року №597 «Про переказування коштів у національній та іноземній валюті на користь нерезидентів за деякими операціями» та Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року №492.

Згідно зі ст.1 Закону України від 16 квітня 1991 №959 «Про зовнішньоекономічну діяльність» під товаром слід розуміти будь-яку продукцію, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу (оплатної передачі).

Отже, розрахунки в гривні та в іноземній валюті між резидентами і нерезидентами за експорт/імпорт робіт, послуг здійснюються лише через уповноважені банки. При цьому, використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України. Розрахунки в гривні між резидентами і нерезидентами за експорт/імпорт робіт, послуг здійснюються без індивідуальних ліцензій Національного банку України.

 


 

Про застосування спеціальних санкцій до СГ в сфері ЗЕД.

Відповідно до ст.37 Закону України від 16.04.91 №959-ХІІ „Про зовнішньоекономічну діяльність” із змінами та доповненнями спеціальні санкції за порушення у сфері ЗЕД застосовуються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики за поданням органів державної податкової та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національного банку України або за рішенням суду. Подання щодо застосування санкцій повинно містити такі дані: найменування та реквізити суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності (для іноземних суб’єктів господарювання - мовою країни їхнього місцезнаходження), відомості про зміст порушення з посиланням на конкретні положення законодавства України, вид спеціальної санкції, яку пропонується застосувати, найменування та реквізити контрагента, при виконанні контракту з яким порушено законодавство, іншу доцільну інформацію.

Застосуванню спеціальних санкцій до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб’єктів господарювання може передувати офіційне попередження центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

 


 

Розуміння під поняттям ”однорідні вимоги” з метою припинення зобов’язань за експортними, імпортними операціями шляхом зарахування зустрічних вимог.

Залік зустрічних однорідних вимог у сфері ЗЕД здійснюється в разі, коли резидент-експортер і нерезидент-імпортер мають взаємні заборгованості (вимоги) один перед одним за різними зовнішньоекономічними договорами та погашають їх шляхом зарахування. При цьому, згідно з частиною третьою ст.203 Господарського кодексу України господарське зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Пунктом 1.10 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року №136, передбачено, що експортна, імпортна операції можуть бути зняті з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов’язань за цими операціями зарахуванням, якщо:

вимоги випливають із взаємних зобов’язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями;

вимоги однорідні;

строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред’явлення вимоги;

між сторонами не було спору щодо характеру зобов’язання, його змісту, умов виконання тощо.

Таким чином, при здійсненні операцій із заліку зустрічних вимог в ЗЕД мають дотримуватися такі умови:

вимоги контрагентів повинні бути зустрічними, тобто кожен із контрагентів повинен мати заборгованість по відношенню до іншого (кожна із сторін одночасно є як боржником, так і кредитором);

вимоги повинні бути однорідними;

з обох вимог має настати термін їх виконання, встановлений зовнішньоекономічним договором або законом (за винятком зобов’язань, за якими не встановлено терміну або термін визначається моментом вимоги).

 


 

Деякі питання,щодо подання Деклараціі про валютні цінності.

Наказом Міністерства фінансів України від 25.12.95 № 207 «Про затвердження форми Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами» затверджено форму Декларації про валютні цінності, а також терміни її подання.

Зазначений наказ не передбачає механізм подання нової Декларації про валютні цінності з виправленими даними.

Відповідно до роз’яснень, які надано листом Національного банку України від 28.07.05 № 13-122/3484, у випадку, коли резидент самостійно виявив помилку у Декларації про валютні цінності, але така Декларація вже ним була подана, має місце порушення порядку декларування валютних цінностей, що тягне за собою накладення на резидента штрафних санкцій, передбачених пунктом 2.7 Положення про валютний контроль.

Зокрема, п. 2.7 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 №49 зі змінами, встановлено, що невиконання резидентами вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна тягне за собою таку відповідальність - порушення порядку декларування - накладення штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушенням порядку декларування є подання недостовірної інформації або перекручення даних, що відображаються у відповідній декларації, якщо такі дії свідчать про приховування резидентами валютних цінностей та майна, що знаходяться за межами.

 


 

Реєстрація в органах Міндоходів України зовнішньоекономічних договорів франчайзингу - не передбачена.

Відповідно до ст. ст.1115 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) за договором комерційної концесії (франчайзингу) одна сторона (правоволоділець) зобов’язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Згідно зі ст.1118 ЦК договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця. Якщо правоволоділець зареєстрований в іноземній державі, реєстрація договору комерційної концесії здійснюється органом, який здійснив державну реєстрацію користувача. У відносинах з третіми особами сторони договору комерційної концесії мають право посилатися на договір комерційної концесії лише з моменту його державної реєстрації.

Реєстрація зовнішньоекономічних договорів (контрактів), в тому числі договорів комерційної концесії (франчайзингу), в органах Державної податкової служби України чинним законодавством не передбачена.

 


 

Про  зменшення суми валютної виручки на суму комісії банку нерезидента.

Відповідно до абз.”е” п.1.8 розділу І Інструкції про порядок контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління НБУ від 24 березня 1999 року №136 та зареєстрованої в Міністерстві Юстиції України 28 травня 1999р. за №338/3631 із змінами та доповненнями, сума валютної виручки або вартість товарів може бути зменшена, якщо протягом виконання зобов’язань за договором відбувається оплата резидентом комісійних винагород, які утримали банки-нерезиденти, якщо оплата резидентом цих винагород передбачена експортним, імпортним договорами і підтверджена відповідним банківським документом або підтверджена відповідним банківським документом (підтвердження не вимагається, якщо оплата комісійної винагороди передбачена договором і за кожним окремим платежем за цим договором не перевищує 50 євро, або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті).

 


 

СГ, який повинен при заповненні р.V Декларації про валютні цінності відображати експорт товару та виручку від експорту товару.

Декларування валютних цінностей, доходів та майна здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності за формою Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 25.12.95 №207.

Відповідно до ст. 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Право власності на товари, які вивозяться за межі митної території України за договорами комісії, зберігається за комітентом, що визначено статтею 1018 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.

З урахуванням викладеного виходячи з економічної суті Декларації, якщо комітент має за межами України валюті цінності (експортований товар), за які валютні кошти не надійшли у законодавчо встановлені строки розрахунків, то зазначені цінності відображаються ним у п.5 розділу ІІІ Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами.

При цьому у розділі V Декларації комітентом відображається вартість експортованих товарів зростаючим підсумком з початку року. Цей розділ носить інформаційний характер.

 


 

Валютні цінності, які знаходяться за межами України, та підлягають обов’язковому декларуванню суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України, в разі визнання боржника-нерезидента банкрутом.

Статтею 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» зі змінами та доповненнями передбачено, що валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов’язковому декларуванню.

Згідно зі ст. 1 Указу Президента України від 18 червня 1994 року №319/94 «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами» (далі – Указ №319) суб’єкти підприємницької діяльності України, незалежно від форм власності, щоквартально здійснюють декларування наявності належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України.

При цьому Указом № 319 не передбачено можливості звільнення від декларування наявності валютних цінностей у разі непроведення розрахунків при здійсненні експортних або імпортних операцій у зв’язку з визнанням нерезидента банкрутом.

Отже, валютні цінності та майно, які перебувають за кордоном, зокрема за якими не проведено розрахунки при здійсненні експортних або імпортних операцій через визнання нерезидента банкрутом, підлягають обов’язковому декларуванню суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України.

 


 

Щодо нараховування пені у сфері ЗЕД за ненадходження валютної виручки у разі безоплатного надання товарів нерезиденту.

Відповідно до пп. 2.1, 2.2 п.2 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999р. №136 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28 травня 1999 р. за N 338/3631 із змінами та доповненням виручка резидентів за експортними операціями підлягає зарахуванню на їх рахунки в банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше строків, встановлених п.1 Закону України від 23 вересня 1994 року №185/94 «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (далі – Закон №185), з дати оформлення митної декларації (далі – МД) на продукцію, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг, прав інтелектуальної власності) - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності.

Відлік законодавчо встановленого строку розрахунків банк починає з наступного календарного дня після дня оформлення МД або підписання акта (іншого документа).

При декларуванні товарів, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон України, у процесі оформлення МД використовується Порядок заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 №651, відомчі класифікатори з питань митної статистики, затверджені наказом Державної митної служби України від 15.02.2011 №107 (далі – Наказ №107), та відомчі класифікатори інформації з питань державної митної справи, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 20.09.2012 №1011.

Так, при переміщенні товарів як рекламних матеріалів на безоплатній основі (без зобов’язань про наступне повернення) застосовуються код DH, передбачений у Класифікаторі особливостей переміщення товарів через митний кордон України, затвердженому Наказом №107, а при переміщенні товарів на безоплатній основі по некомерційних операціях - код 81 (Класифікатор характерів угод, затверджений Наказом №107).

Отже, у разі заповнення належним чином МД, в якій зазначено, що товар експортується на безоплатній основі (як рекламний матеріал або за некомерційними операціями), а також наявності договору про безоплатне надання товарів та інших документів, що підтверджують переміщення товару через митний кордон на безоплатній основі, підстав для застосування штрафних санкцій, передбачених статтею 4 Закону №185, не має.

При цьому, враховуючи, що згідно зі статтею 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Національний банк України є головним органом валютного контролю та відповідно до своїх повноважень здійснює валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль, то для визначення переліку документів, на підставі яких операція з безоплатного експорту товарів не підлягає валютному контролю, необхідно звернутись до Національного банку України.

 


 

Порядок та терміни подання звіту про рух валютних цінностей за рахунком, відкритим за межами України на підставі ліцензії НБУ, та відповідальність яка передбачена за його неподання.

Відповідно до пп.«д» п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет) здійснення операції з відкриття рахунків в іноземних банках вимагає отримання резидентом України індивідуальної ліцензії.

Порядок видачі індивідуальної ліцензії регулюється Положенням про порядок та умови видачі Національним банком України резидентам індивідуальних ліцензій на розміщення резидентами (юридичними та фізичними особами) валютних цінностей на рахунках за межами України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 485 (далі – Положення №485).

Зокрема, згідно з п.6.3 гл.6 Положення №485 власник ліцензії не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним періодом (першим звітним місяцем є місяць видачі ліцензії), зобов’язаний подавати управлінню Національного банку України та податковому органу, у якому власник ліцензії зареєстрований як платник податків, щомісячний, а фізична особа, яка не є підприємцем, - піврічний звіт про рух валютних цінностей за рахунком (рахунками). Разом із звітом подається розшифровка за проведеними за рахунком (рахунками) операціями з відображенням відповідних статей зарахування і списання (крім фізичної особи, яка не є підприємцем) та копії банківських виписок за рахунком (рахунками).

При цьому, розміщення власником ліцензії валютних цінностей на рахунку та/або проведення через цей рахунок інших операцій без отримання ліцензії, та/або порушення вимог цього Положення тягне за собою відповідальність згідно із законодавством України (п.7.1 гл.7 Положення №485).

Зокрема, відповідно до п.2.8 гл.2 постанови Правління Національного банку України від 8 лютого 2000 року №49 «Про затвердження Положення про валютний контроль» несвоєчасне подання, приховування або перекручення встановленої Національним банком звітності про валютні операції тягне за собою накладення штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 


 

Уступка права вимоги кредитором-нерезидентом іншому нерезиденту у сфері ЗЕД.

Відносини у зовнішньоекономічній сфері регулюються як спеціальним законодавством, до якого зокрема відноситься Закон України від 23 вересня 1994 року №185/94 „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” із змінами та доповненнями (далі – Закон), так і загальним законодавством, зокрема, Цивільним Кодексом України (далі – Кодекс).

Так, відповідно до ст. 512-516 Кодексу кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов’язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, у разі укладення договору відступлення права вимоги між двома нерезидентами за кордоном до нерезидента, за умови відсутності іншої домовленості сторін у самому договорі, не може застосовуватися матеріальне право України.

 


 

На зовнішньоекономічному договорі повинна стояти печатка нерезидента

Відповідно до п.1 ст.181 Господарського Кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Отже, здійснення правочинів, що фіксують результати виконання договорів у сфері зовнішньоекономічної діяльності, повинно здійснюватися відповідно до вимог Закону України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ ”Про зовнішньоекономічну діяльність” зі змінами та доповненнями (далі – Закон №959), Господарського Кодексу України та інших законів України.

Абзацом 2 ст.6 Закону №959 зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом.

Враховуючи викладене, чинне законодавство України передбачає укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) у письмовій формі та скріплення його печатками, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

 


 

Нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД.

Відповідно до ст.1 Закону України від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (далі – Закон №185) виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики (ст.2 Закону №185).

Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені цими статтями.

Порушення резидентами строків, передбачених ст. 1 і 2 Закону №185 або встановлених Національним банком України відповідно до ст. 1 і 2 Закону №185, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) (ст.4 Закону №185).

Згідно зі ст.7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» зі змінами та доповненнями у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовуються як засіб платежу іноземна валюта та грошова одиниця України - гривня. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки в порядку, установленому Національним банком України.

Статтею 17 Указу Президента України від 21 січня 1998 року №41/98 «Про запровадження режиму жорсткого обмеження бюджетних видатків та інших державних витрат, заходи щодо забезпечення надходження доходів до бюджету і запобігання фінансовій кризі» визначено, що розрахунки у валюті України за експортно-імпортними операціями здійснюються резидентами України в порядку, передбаченому для розрахунків в іноземній валюті Законом №185.

Враховуючи викладене, норми Закону №185 (в тому числі норми ст.4 Закону №185 щодо нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності) розповсюджуються на розрахунки між резидентами і нерезидентами у грошовій одиниці України – гривні.

 


 

Нерезидент, може вносити на банківський рахунок резидента готівкову іноземну валюту за товари (роботи, послуги) згідно експортного договору.

Відповідно до пп.8.6 п. 8 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 року №200 зі змінами та доповненнями, уповноважений банк може приймати від повноважного представника нерезидента - суб’єкта підприємницької діяльності в касу [для подальшого зарахування на поточний рахунок в іноземній валюті резидента - суб’єкта підприємницької діяльності (через розподільчий рахунок)] готівкову вільно конвертовану іноземну валюту в сумі, що не перевищує 10000 доларів США, або еквівалент цієї суми в іншій вільно конвертованій іноземній валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком на день здійснення операції, за наявності таких документів:

а) експортного договору резидента - суб’єкта підприємницької діяльності, у якому передбачено повну або часткову оплату нерезидентом - суб’єктом підприємницької діяльності продукції, виконаних робіт, отриманих послуг у готівковій вільно конвертованій іноземній валюті. Загальна сума, що прийнята за одним договором, не може перевищувати 10000 доларів США, або еквівалент цієї суми в іншій вільно конвертованій іноземній валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком на день здійснення операції, або договору, у якому передбачено повну або часткову оплату нерезидентом в готівковій вільно конвертованій іноземній валюті за фрахтування судна, що належить судновласнику-резиденту. Сума разової оплати за фрахтування судна в разі його заходження в порт України, де розташований уповноважений банк, у якому відкрито поточний рахунок в іноземній валюті судновласника-резидента, не може перевищувати 10000 доларів США, або еквівалент цієї суми в іншій вільно конвертованій іноземній валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком на день зарахування коштів. Копія договору залишається в уповноваженому банку;

б) оригіналу митної декларації або довідки про зняття повноважним представником нерезидента - суб’єкта підприємницької діяльності готівкової іноземної валюти з картрахунку нерезидента - суб’єкта підприємницької діяльності за допомогою корпоративної платіжної картки через уповноважений банк (фінансову установу, яка одержала генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій). У митній декларації робиться відмітка уповноваженого банку про суму та дату зарахування готівкової іноземної валюти на поточний рахунок в іноземній валюті (через розподільчий рахунок), відкритий цим банком резиденту - суб’єкту підприємницької діяльності. Копія митної декларації із зазначеною відміткою або довідка про виплату уповноваженим банком (фінансовою установою, яка одержала генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій) готівкової іноземної валюти з картрахунку нерезидента - суб’єкта підприємницької діяльності залишається в уповноваженому банку;

в) документа, що підтверджує повноваження, надані представнику нерезидента - суб’єкта підприємницької діяльності, на оплату договору готівковою вільно конвертованою іноземною валютою. Копія документа залишається в уповноваженому банку;

г) копії сторінок паспортного документа повноважного представника нерезидента - суб’єкта підприємницької діяльності (що містять фото, прізвище та ім’я, інформацію про дату видачі й орган, що його видав), які залишаються в уповноваженому банку.

 


 

Експорт та імпорт яких товарів підлягає ліцензуванню.

Відповідно до ст.16 Закону України від 16 квітня 1991 року №959 «Про зовнішньоекономічну діяльність» із змінами та доповненнями ліцензування зовнішньоекономічних операцій визначається як комплекс адміністративних дій органу виконавчої влади з питань економічної політики з надання дозволу на здійснення суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності експорту (імпорту) товарів.

Рішення про застосування режиму ліцензування експорту (імпорту) товарів, у тому числі встановлення квот (кількісних або інших обмежень), приймається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики з визначенням переліку конкретних товарів, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню, періоду дії ліцензування та кількісних або інших обмежень щодо кожного товару.

Перелік товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню у 2009 році, визначено постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2008 р. №1123 «Про затвердження переліків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню, та обсягів квот у 2009 році».

Перелік товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню у 2010 році, визначено постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2009 р. №1406 «Про затвердження переліків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню, та квот на 2010 рік».

Перелік товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню у 2011 році, визначено постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 р. №1183 «Про затвердження переліків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню, та квот на 2011 рік».

 


 

Роз’яснення про здійснення на території України розрахунків між резидентами в іноземній валюті.

Відповідно до п.1 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» із змінами та доповненнями (далі - Декрет) валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. При цьому використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України згідно з пп. «г» п.4 ст.5 Декрету.

Порядок видачі зазначеної ліцензії визначений Положенням про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, що затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. №483, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 за №1429/10028 .

Враховуючи вищевикладене, здійснення на території України розрахунків між резидентами в іноземній валюті як засобу платежу потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

 


 

Закриття розрахунків між резидентом та нерезидентом, якщо валюта авансового платежу відрізняється від валюти ціни отриманого товару.

Пунктом 1.4 Інструкції про порядок контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року 136 та зареєстрованої в Міністерстві Юстиції України 28 травня 1999р. за №338/3631 із змінами та доповненнями визначено:

якщо згідно з умовами договору валюта платежу відрізняється від валюти ціни, то банк з метою контролю за повнотою розрахунків за цією операцією використовує передбачені у договорі умови перерахування валюти ціни у валюту платежу.

За відсутності у договорі умов, які дають змогу однозначно визначити курс (крос-курс), за яким здійснюється перерахування, банк з метою контролю використовує:

а) офіційний курс гривні до іноземних валют, установлений Національним банком України на дату платежу, якщо однією з валют є гривня;

б) курс, що склався на Московській міжбанківській валютній біржі або встановлений центральним банком країни СНД чи Балтії на дату платежу, якщо одна з валют є валютою країни СНД чи Балтії, а інша - не є гривнею;

в) курс на останню дату публікації у ”FINANCIAL TIMES”, яка передує даті платежу, - у всіх інших випадках.

 


 

Заповнення декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами.

Декларування валютних цінностей, доходів та майна здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності за формою Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 25.12.95 №207 (далі - Декларація).

Виходячи зі змісту Декларації, відображенню в ній підлягають валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і на звітну дату (1 число кожного кварталу) знаходяться за її межами.

Інформація, зокрема, що міститься у розділах 2 та 3 Декларації, підлягає перерахунку по курсу НБУ на звітну дату, тобто на 1 число, а підставою для відображення є дані бухгалтерського обліку.

При цьому, формою Декларації не передбачено до якого десяткового знаку мають зазначатися показники, Декларація може заповнюватись як з десятковими знаками після коми, так і без десяткових знаків.

 


 

Валюта, в якій комісіонер-резидент може здійснювати перерахування комітенту-резиденту виручки, яка належить комітенту.

Пунктом 1.3 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління НБУ від 08.02.2000 за №49, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.04.2000 за №209/4430, визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу - це розрахунок за продукцію, роботи, послуги, об’єкти права інтелектуальної власності та інші майнові права.

Пунктом 5.2 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах (далі - Інструкція), затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року №492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 р. за №1172/8493 (із змінами і доповненнями), визначено, що поточний рахунок в іноземній валюті відкривається суб’єкту господарювання для зберігання грошей і проведення розрахунків у межах законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті, для здійснення поточних операцій, визначених законодавством України.

Поточними торговельними операціями в іноземній валюті є розрахунки, зокрема, за експорт та імпорт товару без відстрочення платежу або з відстроченням, що відповідно до договору не перевищує строки, установлені законодавством України для здійснення таких розрахунків; розрахунки на території України між резидентами - суб’єктами господарювання за товар на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку (п.10 Постанови Правління НБУ від 10.08.05 №281).

Згідно з Інструкцією на поточні рахунки в іноземній валюті юридичних осіб - резидентів через розподільні рахунки зараховуються кошти, у т.ч.

 перераховані з-за к